ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 200/5049/22

адміністративне провадження № К/990/32623/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 200/5049/22

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 січня 2023 року (суддя - Логойда Т.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року (головуючий суддя - Блохін А.А., судді: Геращенко І.В., Казначеєв Е.Г.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (відповідач, ГУ НП в Донецькій області) в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати майору поліції спеціалісту-криміналісту сектору криміналістичного забезпечення слідчого відділу Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області (спеціаліст слідчого відділу) ОСОБА_1 середнього заробітку на час проходження військової служби за контрактом з 01 липня 2022 року по теперішній час (спірний період);

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за спірний період.

2. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що у зв`язку із внесенням змін в трудове законодавство, з 1 липня 2022 року відповідач припинив виплачувати йому середній заробіток. На думку позивача, такі дії порушують гарантії встановлені частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) щодо збереження його середнього заробітку на час проходження служби. У зв`язку з цим, він звернувся до суду з даним позовом.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини

3. Позивач проходив службу в поліції на посаді спеціаліста слідчого відділу. Має звання майор поліції та статус учасника бойових дій.

4. Наказом відповідача від 01 жовтня 2021 року №539 о/с відповідно до статті 119 КЗпП України та частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII ОСОБА_1 з 23 вересня 2021 року по 22 вересня 2024 року увільнено від виконання службових обов`язків із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на час проходження військової служби за контрактом.

Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 23 вересня 2021 року; контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу від 23 вересня 2021 року; наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23 вересня 2021 року №287.

5. По 18 липня 2022 року включно відповідач нараховував та виплачував ОСОБА_1 середній заробіток.

6. За період з 01 липня 2022 року по 18 липня 2022 року ОСОБА_1 (після відрахування обов`язкових платежів) виплачено середній заробіток в суму - 6847,74 грн (довідка від 12 грудня 2022 року № 424, витяг з відомості на виплату грошового забезпечення за липень 2022 року щодо позивача, платіжне дорученням від 22 липня 2022 року № 10802).

7. Наказом ГУ НП в Донецькій області від 02 серпня 2022 року № 336 о/с відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України зі змінами, що внесені Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», позивачу з 19 липня 2022 року припинено виплату середнього заробітку на час проходження військової служби за контрактом із збереженням місця роботи і посади.

8. З 19 липня 2022 року відповідач припинив нараховувати та виплачувати позивачу середній заробіток.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

9. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року, в задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 19 липня 2022 року (день набрання чинності Законом № 2352-ІХ) змінено регулювання трудових відносин осіб, які призвані на військову службу. З набуттям чинності цього Закону за такими особами зберігається місце роботи і посада, разом з тим, не зберігається середній заробіток. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

11. Таким чином, суди дійшли висновку, що відповідач (припинивши з 19 липня 2022 року нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітку) не порушив законних прав та інтересів позивача як особи, призваної на військову службу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

12. Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 січня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог.

13. Підставою оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та вказує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували норму матеріального права, а саме статтю 58 Конституції України та зробили висновок, що закони та інші нормативно-правові акти мають зворотню дію в часі- без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 липня 2000 року в справі №619/4942/19, від 18 травня 2023 року в справі №910/10380/20 та від 22 лютого 2017 року у справі №592/1809/15-ц (що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотню дію в часі). Касаційна скарга, як указує скаржник, становить значний суспільний інтерес, оскільки багато осіб призваних на військову службу до 19 липня 2022 року, після внесення змін в законодавство та набрання законної сили Законом № 2352-ІX.

14. Верховний Суд ухвалою від 16 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити ОСОБА_1 в задоволені касаційної скарги, а рішення судів - залишити без змін.

16. 04 березня 2024 року від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, у яких він просить при розгляді цієї справи урахувати, що збереження середнього заробітку поліцейського під час служби в Збройних силах України, як за виконання державних та громадських обов`язків, гарантоване також у частині першій статті 119 КЗпП України.

17. Відповідач надав додаткові пояснення у справі, зазначаючи, що позивач помилково вважає, що гарантії поліцейського під час служби в Збройних силах України щодо збереження середнього заробітку передбачені частиною першою статті 119 КЗпП України поширюються на нього, адже служба в поліції є державною службою особливого характеру, а поліцейським призовного віку на весь період їх служби в поліції надається відстрочка від призову на строкову військову службу.

18. Ухвалою від 26 квітня 2024 року Верховний Суд провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Позиція Верховного Суду

19. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

21. Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, виходить із такого.

22. Спір у цій справі стосується дій відповідача - ГУ НП в Донецькій області, який з 19 липня 2022 року припинив виплачувати ОСОБА_1 (за місцем роботи де він працював) середній заробіток на час проходження військової служби за контрактом.

23. Статтею 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) установлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

24. З 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжувався Указами Президента України (№133, №259, №341, №573, №757, №58) та діє до тепер.

25. За умовами частини другої статті 39 Закону №2232-XII громадяни України, прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 КЗпП України .

26. Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, , у яких вони працювали на час призову.

27. З 19 липня 2022 року набрали чинності норми Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізаці ї трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), якими, зокрема, внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, в якій слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

28. У зв`язку з цим відповідач з 19 липня 2022 року припинив нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_1 .

29. Разом з тим, скаржник вважає, що згідно з Конституцією України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (за винятком випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи) та не поширюються на правовідносини, які виникли до їх видання. Відповідачем порушено принцип зворотної дії закону в часі, а саме статтю 58 Конституції України та звужено зміст та обсяг існуючого права, гарантованого частиною третьою статті 22 Основного Закону, в частині збереження та виплати середнього заробітку, гарантії та права закріплені КЗпП України.

30. ОСОБА_1 вважає, що під час розгляду цієї справи має застосуватись той закон, який набув чинності на час його призову на військову службу в особливий період, а саме: частина третя статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року), яка зберігає за ним місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві в період проходження ним військової служби.

31. Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

32. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

33. Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку про відсутність підстав для збереження середнього заробітку за ОСОБА_1 оскільки, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин працівників прийнятих на військову службу за контрактом. З часу набрання чинності Законом №2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим, з 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

34. Питання застосування положень частини третьої статті 119 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, що набрав чинності 19 липня 2022 року у взаємозв`язку з положеннями статей 22 58 Конституції України, досліджувалося Верховним Судом у постанові від 20 грудня 2023 року в справі №600/2882/22-а.

35. Такий висновок, зокрема, сформовано Верховним Судом і у цивільних справах №№639/3086/22, 638/14370/20, 642/959/23 за подібних обставин.

36. У цих постановах Верховний Суд, аналізуючи правові норми (приписи Конституції, положення КЗпП України та висновки Конституційного Суду України щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України), що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов висновків, що до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже вони є триваючими і мають місце у період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

37. Верховний Суд у пунктах 30-31.2 постанови від 20 грудня 2023 року у справі № 600/2882/22-а зазначив, «відповідно до частини другої статті 1 Закону №2136-IX (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43 44 Конституції України.

38. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

39. Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. У пункті 3 указаного Рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

40. У рішенні Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп зазначається, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності (дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом).

41. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

42. Отже, враховуючи вищенаведені приписи Конституції та висновки Конституційного Суду України, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже вони є триваючими і мають місце у період часу після набрання чинності вказаною нормою права».

43. Таким чином, оскільки питання застосування частини третьої статті 119 КЗпП України, статті 58 Конституції України у подібних правовідносинах вже вирішено Верховним Судом, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені у справах №№600/2882/22-а, 639/3086/22, 638/14370/20, 642/959/23 (частина третя статті 341 КАС України).

44. Суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору установили, що по 18 липня 2022 року включно відповідач нараховував та виплачував ОСОБА_1 середній заробіток.

45. Так, за період з 01 липня 2022 року по 18 липня 2022 року ОСОБА_1 нараховано середній заробіток в сумі 9084,90 грн, та після відрахування обов`язкових платежів, перераховано на особистий картковий рахунок суму - 6847,74 грн (довідка від 12 грудня 2022 року № 424, витяг з відомості на виплату грошового забезпечення за липень 2022 року щодо позивача, платіжне дорученням від 22 липня 2022 року № 10802).

46. Отже, ураховуючи, що положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

47. Таким чином, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352- ІХ

48. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з судами першої та апеляційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

49. Висновки судів у цій справі про те, що з 19 липня 2022 року (дня набрання чинності Законом № 2352-ІX) за такими особами, як і раніше, зберігаються місце роботи і посада, а збереження середнього заробітку за ними не передбачено узгоджуються із висновками, викладеними Верховним Судом у вищевикладених справах.

50. Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження, під час касаційного перегляду.

51. Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження, під час касаційного перегляду.

52. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

53. Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, переглянуті судом касаційної інстанції в передбачених статтею 341 КАС України межах, ухвалені з додержанням норм матеріального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

54. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 січня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі № 200/5049/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько