ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

справа № 200/5105/23

адміністративне провадження № К/990/13/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Мартинюк Н. М., Смоковича М. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голови Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 (суддя - Олішевська В. В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023 (колегія суддів у складі: Геращенка І. В., Блохіна А. А., Казначеєва Е. Г.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Голови Верховного Суду Князєва В. С. про визнання протиправним рішення Голови Верховного Суду Князєва В. С. від 21.10.2022 № 505/0/149-22 про відрядження судді ОСОБА_1 без згоди до Дружківського міського суду Донецької області, без врахування вакантних посад суддів, без зазначення граничного строку відрядження та таким, що піддає дискримінації суддю ОСОБА_1 у порівнянні з суддями інших судів, відряджених за їх згодою, з урахуванням розпоряджень про зміну територіальної підсудності судових справ під час воєнного стану та скасування цього рішення.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2023 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та позивачці встановлений десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали на усунення недоліків шляхом надання суду вмотивованого клопотання про поновлення строків звернення до суду з цим позовом та доказів на підтвердження обставин викладених у клопотанні.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачка надала до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.

На обґрунтування клопотання позивачка посилається на те, що правовий аналіз законодавства України про інформацію дозволяє стверджувати, що питання наявності або відсутності перешкод в отриманні інформації певною особою залежить від того, наскільки суб`єкт владних повноважень (розпорядник інформації) виконує вимоги зазначеного законодавства, зокрема, щодо інформування про свою діяльність. Наголошує, що за вимогою пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації, яка визначається у статті 1 цього Закону як відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. При цьому, інформація про діяльність Голови Верховного Суду Князєва В. С. щодо відрядження суддів до інших судів за період з 22.03.2022 по 11.01.2023 ніяк не оприлюднювалася, про що свідчить сайт Верховного Суду, в якому в розділі «Діяльність» рубрики «Відрядження суддів» такої інформації не міститься, незважаючи на те, що Закон України «Про правовий режим воєнного стану» заборони оприлюднювати дану інформацію не містить. На сайті Вищої ради правосуддя у розділі «Рішення Голови Верховного Суду» міститься повідомлення від 04.03.2022 щодо доступу до інформації даного сайту, втім заборони щодо оприлюднення рішень про відрядження суддів це повідомлення не містить. Звертає увагу на той факт, що на сайтах Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя, до повноважень яких на теперішній час віднесені питання відрядження суддів до інших суддів, в умовах воєнного стану в Україні повністю оприлюднюється інформація про відрядження суддів названими правовими інституціями. На думку позивачки, отримати інформацію про обмежену кількість випадків відрядження суддів без їх згоди до інших судів, що створює дискримінацію прав позивача як судді, за рішеннями Голови Верховного Суду Князєва В. С. позивачка в загальному доступі не мала можливості з причини її не оприлюднення. Дана обставина підтверджує наявність перешкод в отриманні інформації позивачкою стосовно права на відрядження до іншого суду, що не залежали від її волевиявлення, оскільки відповідач, як розпорядник інформації, всупереч вимог пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не виконав обов`язок щодо оприлюднення інформації про свої рішення про відрядження суддів до інших судів за період з 22.03.2022 по 11.01.2023.

Крім того, зазначає, що відповідач за її зверненням з питання відрядження до інших судів та дострокового закінчення відрядження до Дружківського міського суду Донецької області, яке було надіслано до Верховного Суду 29.10.2022 засобами електронного зв`язку з відповідним підтвердженням його отримання адресатом, взагалі ніякої відповіді в порушення вимог пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не надав, ніяк не вирішив поставлені в цьому зверненні питання.

На думку позивачки, вона не повинна була дізнатися про порушення своїх прав з моменту прийняття спірного рішення відповідачем, оскільки всупереч вимогам пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» була позбавлена можливості отримати інформацію стосовно свого права на відрядження до іншого суду, незважаючи на вжиті нею протягом розумного строку заходи щодо отримання такої інформації, у тому числі шляхом подання відповідачу вказаного звернення. Крім того, інформація про кількість вакантних посад суддів у Дружківському міському суді Донецької області на момент прийняття спірного рішення відповідача про відрядження позивачки, тобто станом на 21.10.2022, в порушення пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації», також не оприлюднювалася та не міститься на сайті Верховного Суду в розділі «Діяльність» рубрики «Відрядження суддів».

Позивачка зазначає, що при розгляді питання поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, не можна залишити поза увагою ту обставину, що законодавство України з питань проходження публічної служби, до якої відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відноситься професійна діяльність суддів, складається субсидіарно з норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що обумовлює можливість та необхідність їх застосування при вирішенні питань поновлення процесуальних строків в адміністративному судочинстві.

При вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом позивачка указує на необхідність врахування частини першої глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, за якою під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2» зазначений карантин був відмінений на всій території України з 24 години 00 хвилин 30.06.2023. Згадані норми законодавства України про працю свідчать, що законодавцем України факт карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначений в якості поважної причини пропуску строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

З огляду на зазначені обставини просила суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та поновити строк звернення до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023, визнано неповажними причини пропуску позивачкою строку звернення до суду з цим позовом. Повернуто позовну заяву без розгляду. Також зазначено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка у позовній заяві указала на те, що 25.10.2022 на особисту електронну адресу отримала рішення Голови Верховного Суду від 21.10.2022 № 505/0/149-22 і була здивована, оскільки усім суддям надавалася можливість відрядження до інших судів за згодою, а щодо неї було прийнято рішення про відрядження до іншого суду без її згоди. 24.10.2022 вона звернулася до Голови Верховного Суду із заявою про вирішення питання щодо відрядження її до Дзержинського районного суду м. Харків, Подільського районного суду м. Києва, Солом`янського районного суду м. Києва, Києво-Святошинського районного суду Київської області, Броварського міськрайонного суду Київської області, знаючи про те, що у Дружківському міському суді станом на 21.02.2022 було лише 3 вакантні посади судді та повідомлення про те, що має місце проживання у місті Харків та місті Києва, чоловіка інваліда 2 групи за захворюванням опорно-рухливого апарату, однак відповіді на своє звернення так і не отримала. Також 07.11.2022 вона звернулася до Голови Верховного Суду з проханням доповнити додатково перелік суддів для відрядження для відрядження Ананьївським районним судом Одеської області, оскільки вона знала що з жовтня 2021 року в даному суді не здійснювалося правосуддя. Відповідь на своє звернення не отримала. З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку про те, що про рішення Голови Верховного Суду від 21.10.2022 № 505/0/149-22, яке позивачка уважає протиправним, вона дізналася 25.10.2022 та з цього часу їй було відомо про порушення її прав. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що позивачка після прийняття рішення зверталася із заявою про вирішення питання про її відрядження до інших судів, яке не було розглянуто.

Щодо доводів позивачки про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення КЗпП України, суд зазначив, що ОСОБА_1 є суддею та проходить публічну службу, відтак на неї розповсюджуються норми спеціального закону, які регулюють порядок прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, в даному випадку КАС України, а саме: частина п`ята статті 122 КАС України, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосовування до спірних правовідносин частини першої 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 та постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023 позивачка подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Крім того, просить постановити окрему ухвалу у відношенні судді Донецького окружного адміністративного суду Олішевській В. В., суддів Першого апеляційного адміністративного суду Геращенка І. В., Блохіна А. А., Казначеєва Е. Г. за викладеними фактами складання ними судових рішень без будь-якої мотивації відхилення аргументів позивача щодо необхідності визнання поважними причинами пропуску звернення з позовом до адміністративного суду.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який би звертав увагу адміністративних судів на необхідності застосування норми права, передбаченої частиною першою статті 121 КАС України, щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою в залежності від правової оцінки поведінки відповідача як розпорядника інформації, пов`язаної з не оприлюдненням інформації про свої рішення та не вирішенням звернення позивача щодо реалізації його прав, а також щодо необхідності розглядати факт карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та процедурний характер спірного рішення відповідача як тривалого деліктного правопорушення в якості поважних причин пропуску звернення з позовом до адміністративного суду у відносинах публічної служби.

Разом з тим, наголошує, що спірні правовідносини у цій справі виникли в період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), факт якого згідно з частиною першою глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України на законодавчому рівні визначений в якості поважної причини пропуску строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, яким є спір у цій справі, оскільки, на її думку, спори з питання проходження публічної служби є різновидом трудових спорів. Відтак, уважає, що відхилення факту карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), в якості поважної причини пропуску строку звернення позивачки до адміністративного суду судами попередніх інстанцій є помилковим та таким, що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм частини першої статті 121 КАС України.

Крім того, скаржниця, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», якими встановлено поважність причин пропуску строку звернення до суду щодо оскарження індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень, перебіг процесуального строку оскарження яких починається з наступного дня після відповідної календарної дати, у разі, якщо дія цих актів має тривалий характер, зазначає, що наведені особливості процесуальних правовідносин у цій справі не були ураховані судами попередніх інстанцій.

Також зазначає, що предметом оспорювання правомірності рішення відповідача, на її думку, є дискримінаційний характер цього рішення по відношенню до права позивачки бути відрядженою до іншого суду за її згодою, який встановлюються тільки при наявності повної інформації щодо відрядження суддів відповідачем за період з 22.03.2022 по 11.01.2023, яка не оприлюднювалася, а звернення позивачки до відповідача стосовно реалізації нею зазначеного права ігнорувалися. У зв`язку з цим об`єктивно дізнатися про порушення свого права на відрядження за її згодою в порівнянні з іншими відрядженими суддями позивачка не могла в момент ознайомлення зі спірним рішенням відповідача про її відрядження до Дружківського міського суду Донецької області.

Окрім цього, стверджує, що повернення ухвалою суду першої інстанції від 02.10.2023 позовної заяви на підставі положень пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України не відповідає процесуальним відносинам, які склалися у цій справі та стосуються поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

01.01.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Мартинюк Н. М., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 200/5105/23.

Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023.

Ухвалою Верховного Суду від 19.06.04.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить з такого.

Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, право звернення до суду є невід`ємним особистим правом особи, чи правом суб`єкта владних повноважень, яке реалізовується в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи до суду з позовом.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Разом з тим, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду, процесуальної форми та порядку звернення.

Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом строку визначеного законодавством від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Крім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 121 КАС України).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно з частиною першою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

За висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1992 у справі «Хаджіанастасіу проти Греції», пункти 32-37).

При цьому очікується, що заявник продемонструє уважне ставлення до дотримання процесуальних вимог національного законодавства, наприклад до строків для подання адміністративного позову (рішення Європейського суду з прав людини від 07.09.1999 у справі «Йодко против Литви» (Jodko v. Lithuania).

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізналася» та «повинна була дізнатись» про порушення права.

Зокрема, під поняттям «дізналася» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинна була дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Голови Верховного Суду Князєва В. С. від 21.10.2022 № 505/0/149-22 суддю ОСОБА_1 було відряджено до Дружківського міського суду Донецької області.

Позивач у позовній заяві указала на те, що 25.10.2022 на особисту електронну адресу вона отримала рішення Голови Верховного суду від 21.10.2022 № 505/0/149-22 і, як зазначає позивачка, була здивована, оскільки усім суддям надавалася можливість відрядження до інших судів за згодою, а щодо неї було прийнято рішення про відрядження до іншого суду без її згоди.

24.10.2022 позивачка звернулася до Голови Верховного Суду Князєва В. С. із заявою про вирішення питання щодо відрядження її до Дзержинського районного суду м. Харків, Подільського районного суду м. Києва, Солом`янського районного суду м. Києва, Києво-Святошинського районного суду Київської області, Броварського міськрайонного суду Київської області, знаючи про те, що у Дружківському міському суді станом на 21.02.2022 було лише 3 вакантні посади судді та повідомлення про те, що має місце проживання у місті Харків та місті Києва, чоловіка інваліда 2 групи за захворюванням опорно-рухливого апарату, однак відповіді на своє звернення так і не отримала.

Також 07.11.2022 вона звернулася до Голови Верховного Суду з проханням доповнити додатково перелік суддів для відрядження Ананьївським районним судом Одеської області, оскільки вона знала що з жовтня 2021 року в цьому суді не здійснювалося правосуддя. Відповідь на своє звернення не отримала.

Отже, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачка про спірне рішення Голови Верховного Суду Князєва В. С. від 21.10.2022 № 505/0/149-22 дізналася 25.10.2022 та саме з цього часу їй було відомо про порушення її прав. Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачка після прийняття рішення зверталася із заявою про вирішення питання про її відрядження до інших судів, яку не було розглянуто.

Водночас до суду з цим позовом позивачка звернулася 11.09.2023, тобто з порушенням строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Посилання скаржниці на те, що предметом оспорювання правомірності рішення відповідача є дискримінаційний характер цього рішення по відношенню до права позивачки бути відрядженою до іншого суду за її згодою, який встановлюються, на її думку, тільки при наявності повної інформації щодо відрядження суддів відповідачем за період з 22.03.2022 по 11.01.2023, яка не оприлюднювалася, а звернення позивачки до відповідача стосовно реалізації ним зазначеного права ігнорувалися, у зв`язку з цим вона об`єктивно дізнатися про порушення свого права на відрядження за її згодою, в порівнянні з іншими відрядженими суддями, не могла в момент ознайомлення зі спірним рішенням відповідача про її відрядження до Дружківського міського суду Донецької області, колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що нерозміщення інформації щодо відрядження суддів до інших судів за період з 22.03.2022 по 11.01.2023 на сайті Верховного Суду жодним чином не вплинуло на несвоєчасне звернення позивачки до суду з цим позовом, оскільки, отримавши рішення щодо свого відрядження 25.10.2023, позивачка була обізнана, що її відряджають до Дружківського міськрайонного суду Донецької області і, якщо позивач уважала, що при прийнятті рішення про відрядження Головою Верховного Суду не була урахована її заява про відрядження до будь-якого суду, з визначеного нею переліку, а також таке рішення було прийнято без її згоди, позивачка не була позбавлена можливості звернутися до суду.

Щодо посилання скаржниці на те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення частини першої глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В силу приписів частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачка ОСОБА_1 є суддею та проходить публічну службу.

Предметом оскарження в цій справі є рішення Голови Верховного Суду Князєва В. С. від 21.10.2022 № 505/0/149-22 про її відрядження позивачки, яка є суддею, до Дружківського міського суду Донецької області.

Отже, на спірні правовідносини розповсюджуються норми спеціального закону, які регулюють порядок прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, в даному випадку КАС України, а тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосовування до спірних правовідносин частини першої глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що до спірних правовідносин доцільно застосовувати положення частини п`ятої статті 122 КАС України.

Посилання скаржниці на те, що позовна давність як законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду не повинна застосовуватися до деліктних правопорушень, дія яких триває, та яким є по суті спірне рішення відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки у справі, що розглядається, позивачка (обіймала посаду судді на час дії спірних правовідносин) у позовній заяві просила визнати протиправним та скасувати рішенням Голови Верховного Суду Князєва В. С. від 21.10.2022 № 505/0/149-22, яким її було відряджено до Дружківського міського суду Донецької області. Отже, спір, який виник між сторонами у цій справі, стосується проходження позивачкою, яка є суддею, публічної служби, тобто є спором про проходження публічної служби, відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України. Ураховуючи наведене, а також, незважаючи на намагання позивачки перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, необхідно зазначити, що розглядуваний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв`язку з відрядженням позивачки до іншого суду, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Отже, зважаючи на те, що позивачкою пропущений строк звернення до суду з позовом, а наведені нею причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви без розгляду.

Зважаючи на те, що Верховний Суд не встановив порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні спірних судових рішень, правових підстав для винесення окремої ухвали стосовно суддів Донецького окружного адміністративного суду Олішевської В. В., суддів Першого апеляційного адміністративного суду Геращенка І. В., Блохіна А. А., Казначеєва Е. Г. Верховний Суд також не встановив.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законну і обґрунтовану ухвалу, постановлену з дотриманням норм процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Висновки щодо судових витрат

Ураховуючи результат касаційного перегляду питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: Ж. М. Мельник-Томенко

Судді: Н. М. Мартинюк

М. І. Смокович