ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2025 року

м. Київ

справа № 200/6180/23

адміністративне провадження № К/990/34175/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 (суддя Войтович І.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.08.2024 (судді: Парінов А.Б. (головуючий), Грибан І.О., Ключкович В.Ю.) у справі №200/6180/23 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волд Строй», Товариства з обмеженою відповідальністю «Угбгруп» про визнання недійсним правочину,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. Головне управління ДПС у Донецькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - позивач, контролюючий орган) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волд Строй» (далі - ТОВ «Волд Строй»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Угбгруп» (далі - ТОВ «Угбгруп») про визнання недійсним договору поставки вiд 25.09.2020 №25-1/КПП на підставі якого було виписано податкові накладні від 15.10.2020 №15, від 09.10.2020 №6, від 12.10.2020 №9, від 16.10.2020 №18, від 13.10.2020 №12, від 08.10.2020 №3, та стягнення в дохід держави з ТОВ «Волд Строй» 28 100 820,00 грн, а з ТОВ «Угбгруп» все одержане майно (кабельно-провідникову продукцію) за договором поставки від 25.09.2020.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 202 203 207 215 228 Цивільного кодексу України, статті 3 207 Господарського кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та висновки викладені в Постановах Пленумі Верховного Суду від 06.11.2009 №9 (п. 4, п. 18), постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 10.04.2020 у справі №816/4409/15, від 22.06.2020 у справі №177/1942/16-ц, вмотивовано тим, що відповідачі уклали спірні угоди всупереч інтересам держави та суспільства і без мети реального настання правових наслідків.

2. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 06.11.2023 на підставі частини другої статті 26, статті 29 та пункту 1 частини четвертої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовною заявою Головного управління ДПС у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛД СТРОЙ», Товариства з обмеженою відповідальністю «УГБГРУП» про визнання недійсним договору, передано на розгляд Київському окружному адміністративному суду.

3. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2024, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.08.2024, відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, дійшли висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим, а має приватноправовий характер і враховуючи суб`єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Суди зазначили, що наведені вище висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.08.2024.

У касаційній скарзі позивач вказує, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, що призвели до прийняття неправомірної як ухвали суду першої інстанції так і постанови суду апеляційної інстанції.

5. На обґрунтування касаційної скарги скаржник, зокрема зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які виникають під час виконання Державною податковою службою України та її територіальними органами покладених на них завдань, є публічно-правовими, а справи зі спорів між суб`єктами цих відносин є адміністративними.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 12.03.2020 у справі № 2а-0770/2208/12, від 04.12.2018 у справі № 2а-0770/2203/12, постанові від 02.10.2018 у справі № 817/274/17, зазначав, що вимоги податкового органу про визнання правочинів, укладених суб`єктами господарювання, недійсними підлягають розгляду адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства, оскільки такий спір є публічно-правовим та походить з компетенції органів Державної податкової служби здійснювати податковий контроль.

Відтак, публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

ГУ ДПС у Донецькій області наголошує на тому, що в даному випадку контролюючий орган здійснює податковий контроль у спірних правовідносинах. Вказує, що на підставі договору поставки від 25.09.2020 №25-1/КПП було виписано податкові накладні від 15.10.2020 № 15, від 09.10.2020 № 6, від 12.10.2020 № 9, від 16.10.2020 № 18, від 13.10.2020 № 12, від 08.10.2020 № 3. Реєстрацію зазначених податкових накладних було зупинено. Відтак, реєстрація податкових накладних, що складені за результатом вчинення безтоварної господарської операції, стане підставою для формування неправомірного податкового кредиту, що в свою чергу призведе до безпідставного зменшення податкових зобов`язань з ПДВ.

Таким чином, позовні вимоги контролюючого органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб`єктами, недійсними та застосування установлених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такий спір пов`язаний із реалізацією органами державної податкової служби компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовим. Предметом доказування у справах з таким предметом позову є перевірка доводів контролюючого органу про те, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а не наявність/відсутність порушених цивільних прав органу Державної податкової служби України. Контролюючий орган, на якого нормами Податкового кодексу України покладено обов`язок з контролю за додержанням податкового та іншого законодавства, у таких спорах здійснює захист не власних (приватних) інтересів, а інтересів держави (публічних інтересів).

Враховуючи викладене, висновки суду про непідвідомчість зазначеного спору адміністративним судам є помилковим та ґрунтується на неправильному застосуванні зазначених норм права. Відтак, судами порушено норми процесуального права, позбавивши права позивача на справедливий суд.

Вищезазначене, на переконання позивача, свідчить про протиправність рішень судів попередніх інстанцій та є підставою для їх скасування.

6. Відповідачі не скористалися своїм правом та не подали відзиву на касаційну скаргу позивача, що не перешкоджає її подальшому розгляду.

7. Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до положень статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

8. Відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Спірним питанням у цій справі є визначення юрисдикції спорів за зверненням податкових органів про визнання недійсними правочинів, укладених усупереч інтересам держави та суспільства і без мети реального настання правових наслідків.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також, надаючи оцінку дотриманню норм процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Отже, у податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є суб`єктом владних повноважень у значенні КАС України.

Статтею 20 Податкового кодексу України визначено права контролюючих органів, зокрема підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 вказаного Кодексу визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 Цивільного кодексу України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного «приватного» інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.

Отож, заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов`язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.

Предмет (об`єкт) такого спору має публічно-владний управлінський характер і пов`язаний із застосуванням, тлумаченням публічно-правових норм. Фактично контролюючий орган реалізує повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічно-правових відносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів у єдності матеріального та процесуального вимірів. Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб`єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження» для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі.

При цьому відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 Цивільного кодексу України, він (контролюючий орган) не є стороною оспорюваного правочину, не перебуває у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носієм власного «приватного» інтересу чи представником приватного інтересу його сторін.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22.

Також у наведеній постанові Великою Палатою вказано, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною четвертою статті 5 КАС України визначено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

За правилами статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Тобто до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення). Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду або до якої з позовом звертається сам суб`єкт владних повноважень у випадках, передбачених законом. Видане (винесене, ухвалене, постановлене) суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи. Так само звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до особи (осіб) у передбачених законом випадках здійснюється на виконання управлінських функцій і є визначеним законом способом реалізації повноважень у певних, визначених законом, правовідносинах.

У понятті «владні управлінські функції» ознака «владні» полягає в наявності в суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Тобто до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Якщо одна сторона в межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо скарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Тобто норми КАС України регламентують порядок розгляду не просто публічно-правових спорів, а тих з них, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Розгляд спорів у межах господарської юрисдикції за зверненням контролюючого органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів, проте оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів Державної податкової служби України, оскільки в цих правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю відповідно до Податкового кодексу України.

Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 19 КАС України, пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України і статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (яка згадує справи щодо визнання недійсними правочинів банкрута) дозволяє дійти висновку, що стаття 7 Кодексу України з процедур банкрутства не скасовує дію статті 20 ГПК України, що містить пряму норму про винятки щодо спорів, пов`язаних з недійсністю правочинів, які, на думку контролюючих органів, спрямовані на приховування об`єктів оподаткування.

Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов`язково бути підкріплені нормами Податкового кодексу України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об`єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов`язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб`єкта - платника податків.

Враховуючи вищенаведене справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду саме адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.

З огляду на заявлені контролюючим органом позовні вимоги у цій справі, а саме визнання недійсним договору поставки від 25.09.202 та стягнення в дохід держави з ТОВ «Волд Строй» 28 100 820,00 грн, а з ТОВ «Угбгруп» все одержане майно вказаним договором, з посиланням, зокрема на статті 202 203 207 215 228 Цивільного кодексу України, статті 3 207 Господарського кодексу України, як такі, що укладені всупереч інтересам держави та суспільства і без мети реального настання правових наслідків, враховуючи обставин, що склались у цій справі, з огляду на завдання та принципи адміністративного судочинства, визначені Кодексом адміністративного судочинства України, а також враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 08.05.2025 (справа №420/12471/22), колегія суддів вважає, що ухвала Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.08.2024 підлягають скасуванню із передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

10. За обставин, що склались у цій справі та з огляду на завдання адміністративного судочинства, Верховний Суд дійшов висновку, що Чернівецький окружний адміністративний суд та Сьомий апеляційний адміністративний суд порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим їх рішення підлягають скасуванню із передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України задовольнити частково.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.08.2024 у справі №200/6180/23 скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова