ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2021 року
м. Київ
справа № 200/9113/20-а
адміністративне провадження № К/9901/11134/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянув в порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року (суддя Чучко В.М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року (колегія у складі суддів Міронової Г.М., Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г.)
у справі № 200/9113/20-а
за позовом ОСОБА_1
до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Бахмутсько-Лиманський ОУ ПФУ Донецької області), в якому просила:
- визнати протиправним та скасування рішення відповідача від 03.07.2020 № 056350005462 про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) з 26.06.2020 довічно у розмірі 125 784,00 грн, виходячи із стажу судді 27 років 3 місяці 24 дні та 64 відсотків суддівської винагороди, що становить 196 537,00 грн;
- визнати протиправним та скасування рішення відповідача від 13.07.2020 № 056350005462 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання згідно із Законом № 1402-VIII (зміна статусу переселенця) з 26.06.2020 довічно у розмірі 125 784,00 грн, виходячи із стажу судді 27 років 3 місяці 24 дні та 64 відсотків суддівської винагороди, що становить 196 537,00 грн;
- визнати протиправними дії Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ Донецької області щодо відмови в зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 до 02.03.1993, що становить 2 роки 00 місяців 00 днів, згідно з розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданим Донецьким апеляційним судом 24.06.2020 вих. № 312-43/471/20;
- зобов`язати Бахмутсько-Лиманський ОУ ПФУ Донецької області при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зарахувати до стажу роботи на посаді судді згідно з розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданим Донецьким апеляційним судом 24.06.2020 вих. №312-43/471/20: 1) період роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 до 02.03.1993, що становить 2 роки 00 місяців 00 днів; 2) період роботи безпосередньо на посаді судді з 03.03.1993 до 25.06.2020 - 27 років 03 місяці 23 дні (Дружківського міського суду Донецької області з 03.03.1993 до 14.03.2005, що становить 12 років 00 місяців 12 днів; Апеляційного суду Донецької області з 15.03.2005 до 08.10.2018, що становить 13 років 06 місяців 24 дні; Донецького апеляційного суду з 09.10.2018 до 25.06.2020, що становить 01 рік 08 місяців 17 днів), разом - 29 років 03 місяці 23 дні;
- зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення (перерахунок) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 26.06.2020 довічно з урахуванням стажу роботи на посаді судді 29 років 03 місяці 23 дні, із розрахунку 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно з довідкою Донецького апеляційного суду від 25.06.2020 № 3.11-14/177-20;
- зобов`язати Бахмутсько-Лиманський ОУ ПФУ Донецької області здійснити перерахунок та виплату за весь час, починаючи з 26.06.2020 до дня виконання судового рішення, різниці між виплаченим щомісячним довічним грошовим утриманням судді у відставці в розмірі 64 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та перерахованим у розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді;
- стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними рішеннями та діями, що порушують гарантії незалежності судді та конституційне право на соціальний захист в розмірі 10 000,00 грн;
- стягнути з Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ Донецької області витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 840,80 грн;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати відповідача у місячний строк з дати набрання рішенням законної сили подати суду звіт про виконання рішення суду.
2. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2020, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2021, позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ Донецької області від 03.07.2020 № 056350005462 в частині визначення страхового стажу судді ОСОБА_1 без урахування двох років стажу (досвіду) роботи за юридичною професією та в частині обрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді із загального відсотка від суддівської винагороди;
- визнано протиправним та скасовано рішення Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ Донецької області від 13.07.2020 № 056350005462 про перерахунок судді ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання;
- зобов`язано Бахмутсько-Лиманське ОУ ПФУ Донецької області зарахувати до страхового стажу судді ОСОБА_1 два роки стажу (досвіду) роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 до 02.03.1993 із визначенням загального відсотку в розмірі 68 % суддівської винагороди;
- зобов`язано Бахмутсько-Лиманське ОУ ПФУ Донецької області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 26.06.2020, виходячи із обрахунку стажу судді - 29 років 03 місяці 23 дні та з урахуванням відсотку від суддівської винагороди в розмірі 68 %, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячного довічного грошового утримання судді;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;
- стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського ОУ ПФУ Донецької області на користь ОСОБА_1 відшкодування судового збору у розмірі 840,80 грн.
3. 24.03.2021 ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, що 29.03.2021 надійшла до Верховного Суду, в якій просить змінити постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2021 в частині залишення без змін рішення Донецького адміністративного суду міста Києва від 16.11.2020 щодо визначення відсотку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 68 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, ухвалити у цій частині нове рішення, яким визнати її право на щомісячне довічне грошове утримання судді у розмірі 90 % суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами встановлено, що Рішенням Вищої ради правосуддя від 18.06.2020 № 1872/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Донецького апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.
5. Наказом Донецького апеляційного суду від 19.06.2020 №406/к відраховано суддю ОСОБА_1 зі штату Донецького апеляційного суду 25 червня 2020 року, у зв`язку із поданням заяви про відставку.
6. 26.06.2020 позивач звернулась із заявою до відповідача про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. До заяви позивачем додано, в тому числі, довідку Донецького апеляційного суду №3.11-14/177-20 від 25.06.2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з якою станом на 25.06.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 196 537,00 грн., у тому числі: посадовий оклад - 115610,00 грн.; доплата за вислугу років (70%) - 80927,00 грн., а також, розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з яким стаж позивача складає:
- 02 роки 00 місяців 00 днів з 02.03.1991 по 02.03.1993 адвокат Донецької обласної колегії адвокатів;
- 12 років 00 місяців 12 днів з 03.03.1993 по 14.03.2005 суддя Дружківського міського суду Донецької області;
- 13 років 06 місяців 24 дні з 15.03.2005 по 08.10.2018 суддя Апеляційного суду Донецької області;
- 01 рік 08 місяців 17 днів з 09.10.2018 по 25.06.2020 суддя Донецького апеляційного суду.
Усього: 29 років 03 місяці 23 дні.
7. Рішенням відповідача №056350005462 від 03.07.2020 з 25.06.2020 позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до ч.3 ст. 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у розмірі 64 % від заробітку в сумі 125784,00 грн., стаж роботи на посаді судді становить 27 років 03 місяці 24 дні.
8. Рішенням відповідача № 056350005462 від 13.07.2020 позивачу здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, призначеного відповідно до ч.3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який складає у розмірі 64 % від заробітку в сумі 125783,68 грн., стаж роботи на посаді судді становить 27 років 03 місяці 24 дні (а.с.111).
9. 27.07.2020 позивач звернулась до Бахмутсько-Лиманського УПФУ та Головного управління ПФУ в Донецькій області з метою досудового врегулювання спору зі скаргою щодо складових та розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також зарахування до стажу роботи на посаді судді стаж роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 по 02.03.1993.
10. Листом №0574-02-8/7480 від 06.08.2020 Бахмутсько-Лиманське УПФУ повідомило позивача, що йому не надано право самостійно тлумачити Закони та приймати рішення щодо їх виконання без роз`яснень Міністерства соціальної політики України, тому Управління не вважає розрахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача неправомірним.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
11. Позивач вважає, що спірні рішення були прийняті без урахування двох років стажу роботи адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів з 02.03.1991 по 02.03.1993 та, як наслідок, відповідачем помилково визначено розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 64% від розміру суддівської винагороди, а мало бути 68 %.
12. Однак, маючи стаж роботи на посаді судді 25 років, станом на 03.03.2018 (під час дії пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів») позивач набула право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% суддівської винагороди (80% суддівської винагороди за стаж роботи 20 років та за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років - 2% грошового утримання судді).
13. Позивач вважає дії відповідача щодо не включення до її суддівського стажу двох років роботи і включення розрахунку лише 64% суддівської винагороди, а не 90%, протиправними, такими, що порушують її конституційні права і охоронювані законом інтереси, оскільки згідно з розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, такий стаж повинен бути обрахований в розмірі 29 років 03 місяці 23 дні з урахуванням 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
14. Представник відповідача заперечував проти позову, з огляду на відсутність правових підстав для зарахування періоду роботи позивача з 02.03.1991 по 02.03.1993 адвокатом Донецької обласної колегії адвокатів, оскільки суд зарахував вищезазначений період роботи до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці.
15. Так, до стажу роботи на посаді судді при обчисленні щомісячного грошового утримання судді у відставці позивачу враховано періоди роботи на посаді судді з 03.03.1993 по 14.03.2005, з 15.0.2005 по 25.06.2020, отже стаж роботи на посаді судді складає 27 років 03 місяці 24 дні, а щомісячне грошове утримання судді у відставці обчислено з 25.06.2020 із суддівської винагороди в розмірі 64% і його розмір складає 125 783,68 грн. (196537,00 грн. х 64%).
16. Щодо розрахунку 90% суддівської винагороди, відповідач зазначив, що обчислення довічного утримання від суддівської винагороди за нормами Закону України №1402 є неправомірним та таким, що не відповідає нормам діючого законодавства.
IV. ПОЗИЦІЯ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Право на зарахування стажу роботи в галузі права два роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом №2862-XII на день їх обрання. Аналогічний правовий висновок було зроблено Верховним Судом у рішенні від 22.11.2018 (справа №9901/805/18), яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019.
18. Щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням відсотку в розмірі 90%, суди виходили з того, що Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII зі змінами.
Як наслідок, з 18.02.2020 на порядок обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці поширюються положення статті 142 Закону №1402-VIII. Тому обчислення щомісячного довічного грошового утримання має здійснюватися відповідно до положень статті 142 Закону №1402-VIII.Виходячи з наведеного, розмір довічного грошового утримання позивача повинен складати 68 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
19. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що розмір довічного грошового утримання судді в залежності від визначення процентів суддівської винагороди на протязі роботи позивача в якості судді декілька разів змінювався. На час виходу у відставку такий процент був встановлений Законом № 1402. Цей процент відрізняється від попередніх і на перший погляд він зменшений порівняно з попередніми. Але розмір довічного грошового утримання компенсований збільшенням суддівської винагороди, від якої обраховується грошове утримання судді у відставці. Колегія суддів вважала таке обрахування співмірним і належним.
20. Позивач у касаційній скарзі покликається на те, що Верховний Суд не викладав раніше висновку у подібних правовідносинах з питання визначення відсотку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме:
- чи відбулося зниження рівня матеріального забезпечення судді у відставці та гарантій незалежності судді у зв`язку із зменшенням розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 80 % грошового забезпечення судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), до 50 % грошового утримання судді у зв`язку з набранням чинності Законом № 1402-VIII;
- чи є підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII щодо суддів, які набули право на відставку до 30.09.2016.
21. Порушення норм матеріального права позивач вбачає у тому, що:
(а) суди попередніх інстанцій встановили, що вона звільнена з посади судді 18.06.2020, формально застосували норму ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII, яка діяла на час її відставки, не надали мотивовану оцінку порушенню гарантій незалежності суддів при прийнятті зазначеної норми Закону;
(б) суди дійшли передчасного висновку про те, що у неї відсутнє право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Ураховуючи безперервну роботу на посаді судді з 03.03.1993, вона набула право на відставку 03.03.2013 та відповідно до ч. 3 ст. 138 Закону № 2453-VI, рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп-/2013 набула право на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 80 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, що відповідало розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, встановленому ч. 4 ст. 43 Закону України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-ХІІ), чинного на момент її призначення на посаду судді вперше.
Зменшення органом законодавчої влади розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 80 % до 50 % суддівської винагороди суттєво знижує досягнутий нею станом на 30.09.2016 рівень матеріального забезпечення судді. Приймаючи Закон № 1402-VIII Верховна Рада України порушила ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 150 Конституції України.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що розмір грошового утримання при зменшенні відсотка суддівської винагороди згідно із Законом № 1402-VIII компенсований збільшенням суддівської винагороди, від якого обраховується грошове утримання судді у відставці, є необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що зменшення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 80 % до 50 % суддівської винагороди не порушує вимоги ст. 22 Конституції України;
(в) суди не врахували, що не визнання ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII неконституційною не впливає на вирішення спору, оскільки відповідно до ст. 7 КАС України суди мали застосували до спірних правовідносин ст. 8, 21, 22, ч. 1 ст. 126 151-2 152 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 18.02.2020 № 2-р/2020 щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення;
(г) суди не застосували правову доктрину щодо дії закону в часі. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 200/13595/19-а, позивач вказує про те, що досягнутий суддями рівень матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.
22. Скаржник вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, покликається на те, що суди по-різному вирішують подібні спори.
23. Касаційне провадження у цій справі відкрито для формування висновку щодо питання визначення відсотку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII щодо суддів, що мали право на вихід у відставку на підставі Закону № 2453-VI.
VI. ВИСНОВКИ СУДУ
24. Верховний Суд оцінив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
25. Ключове правове питання, що постало у цій справі, стосується механізму виникнення та реалізації права судді на щомісячне довічне грошове утримання.
26. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 142 Закону № 1402 і законів, що діяли раніше, право на таке утримання має суддя у відставці.
27. Рішення про відставку позивача з посади судді прийнято Вищою радою правосуддя 18.06.2020.
28. На цей час право на щомісячне довічне грошове утримання визначалося ч. 3 ст. 142 Закону № 1402: таке утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді».
29. Саме цю норму застосував відповідач, а суди з цим погодилися.
30. Перевіряючи правильність визначення судами правової норми, що регулює спірні відносини, Суд бере до уваги, що у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
31. У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
32. Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
33. У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
34. Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).
35. Застосовуючи ці загальні підходи в контексті обставин справи, Суд відхиляє доводи позивача про те, що вона набула право на відставку 03.03.2013 і тому до неї слід застосовувати правову норму, що діяла на той час - частину четверту статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 N 2862-XII.
36. Дійсно, стаж судді, необхідний для того, щоб піти у відставку, позивач набула 03.03.2013. Однак саме лише набуття двадцятирічного стажу не тягне за собою правових наслідків відставки. Механізм реалізації права на відставку передбачає відповідне волевиявлення судді. Воно реалізується шляхом подання відповідної заяви до Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя), а також прийняття відповідного рішення цим органом суддівського врядування.
37. Суддя не має обов`язку йти у відставку. Суддя, що має таке право, самостійно вирішує чи реалізовувати його, а якщо так, то коли. На його рішення, серед іншого, можуть впливати такі чинники як умови праці (навантаження, розмір суддівської винагороди), кар`єрні перспективи, розмір довічного утримання, можливі зміни законодавства, що матимуть вплив на ці чинники.
38. Так само суддя у відставці не має обов`язку отримувати саме щомісячне довічне грошове утримання. Відповідно до ч. 1 ст. 143 Закону № 1402 судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Тобто суддя має право вибору і повинен цей вибір зробити.
39. Отже, суддя може обрати час відставки, обрати що отримувати: пенсію або щомісячне довічне грошове утримання, але не може обирати закон, який застосовується до цих правовідносин.
40. Зважаючи на вищенаведене, Суд дійшов висновку, що за загальним правилом право судді на відставку та її умови визначаються за законом, що діє на час подання заяви про відставку. Право судді на щомісячне довічне грошове утримання та його умови визначаються за законом, що діє на час подання заяви про призначення такого утримання. Винятки з цього правила можуть бути зумовлені, зокрема, непередбачуваністю змін до законодавства, порушенням гарантій незалежності суду та іншими обставинами, що зачіпають саму суть права.
41. Конституційний Суд України звертав увагу на те, що законодавець, змінюючи відносини у сфері пенсійного забезпечення з метою удосконалення соціальної політики держави шляхом перерозподілу суспільного доходу, не може убезпечити людину від зміни умов її соціального забезпечення. Зміни у цій сфері мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019).
42. Цей підхід є застосовним і до щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
43. У світлі обставин цієї справи, Суд відзначає, що позивач могла піти у відставку у березні 2013 року, однак не виявляла такого наміру. Протягом 2013 - 2020 років тривала судова реформа, змінювалося законодавство про статус суддів, в тому числі і щодо розміру щомісячного довічного грошового утримання судді.
Зокрема, у відповідності до ч. 3 ст. 141 Закону № 2453 в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII «щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді». Цю норму визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з рішенням Конституційного Суду № 4-рп/2016 від 08.06.2016. Однак вона діяла протягом певного часу.
44. Суд вважає, що зміни умов відставки та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді з 2013 по 2020 роки не були непередбачуваними чи несподіваними для суддів, які мали право на відставку, запроваджувалися поступово, а отже ці зміни не перешкоджали реалізації права судді на відставку.
45. Зважаючи на вищенаведене, Суд дійшов висновку, що до спірних відносин слід застосовувати положення Закону № 1402. Саме цей Закон застосували відповідач та суди попередніх інстанцій.
46. Суд відхиляє покликання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 200/13595/19-а. У цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судді, стаж роботи яких на посаді судді на момент набрання чинності Законом № 192-VІІІ складав менше 3 років, але які отримували щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків, із набуттям чинності вказаного Закону право на отримання такої щомісячної доплати не втратили, а тому мають право її отримувати до набуття ними стажу роботи на посаді судді у 3 роки.
47. Цей висновок стосується випадків, коли внаслідок зміни законодавства скасовуються доплати, які особа вже отримувала. Натомість у справі, що розглядається, позивач не реалізувала права на відставку, не отримувала щомісячного довічного грошового утримання, а отже й не може розраховувати на його збереження у разі зміни законодавства.
48. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
49. Зважаючи на вищенаведене, підстав для задоволення касаційної скарги немає.
50. Судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 139 341 345 349 350 356 359 КАС України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 200/9113/20-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб