№ 2018/2-4010/11 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

06 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 2018/2-4010/11

провадження № 61-21695св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції Харківській області,

третя особа з самостійними вимогами (третя особа за первісним та зустрічним позовами) - ОСОБА_3 ,

треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_4 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Кружиліної О. А.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з 29 листопада 1985 року перебувала з відповідачем у шлюбі, який було розірвано 02 грудня 2010 року .

Посилаючись на те, що за час шлюбу ними було придбано нерухоме та рухоме майно, з урахуванням уточнених у подальшому позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя: визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2 , нежитлові приміщення підвалу № 14-:-18 площею 147,1 кв.м, № № 18-8, 18-9 площею 49,6 кв.м, № №18-10-:18-13 добудови до квартири АДРЕСА_3 загальною площею 90,2 кв.м, земельну ділянку № НОМЕР_5, площею 0,06 га на території Лизогубівської селищної ради у садовому товаристві «Світанок», а всього майна на загальну суму 3 186 210,00 грн; визнати за ОСОБА_2 право власності на нежитлові будівлі літ. «А-1» площею 233,9 кв.м, літ. «Б-2» площею 894,4 кв.м в будинку АДРЕСА_4 , загальною вартістю 1 942 270,00 грн, недобудований житловий будинок площею 200 кв.м з басейном та двома гаражами на земельній ділянці № НОМЕР_1 площею 0,1129 га у СТ «Світанок» вартістю 936 657,00 грн, автомобіль «Mercedes-Benz 308D», державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 22 244,69 грн, автомобіль «Volkswagen Toureg» державний номерний знак НОМЕР_3 вартістю 369 162,00 грн, автомобіль «Mitsubishi Pajero» державний номерний знак НОМЕР_4 вартістю 182 845,00 грн, а всього на суму 3 453 197,00 грн. З урахуванням різниці вартості майна, що кожному виділяється, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь 133 484,00 грн.

У червні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, зобов`язання вчинити певні дії.

З урахуванням уточнених у грудні 2014 року позовних вимог, просив суд виділити йому в користування земельну ділянку № НОМЕР_5 у СТ «Світанок», автомобіль «Volkswagen Toureg», державний номерний знак НОМЕР_3 , визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , а всього виділити йому майна на суму 768 284, 65 грн. Відповідачу ОСОБА_1 просив суд виділити 33/100 частини косметологічного кабінету по АДРЕСА_2, визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , припинити право власності відповідача на Ѕ частини вказаної квартири, зобов`язавши реєстраційну службу Харківського МУЮ скасувати реєстрацію ОСОБА_1 на Ѕ частину, що йому передається, визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_4 , вартістю 182 845,60 грн, стягнути з нього на користь ОСОБА_1 11 122,35 грн вартості автомобіля «Mercedes-Benz 308D», який ним відчужено, а всього виділити відповідачу за зустрічним позовом майна на 959 667,95 грн, стягнувши 95 691,65 грн грошової компенсації різниці вартості майна, визнати його особистою власністю нежитлові будівлі по АДРЕСА_4 ; нежитлові приміщення по АДРЕСА_3, 67/100 частин нежитлових приміщень, що прибудовані, та підвалу до колишньої квартири АДРЕСА_2 (приміщення косметологічного кабінету), а всього майна на 3 974 780,00 грн. Обґрунтовуючи зустрічний позов в частині визнання права власності на частину нежитлових об`єктів посилався на те, що придбання та реконструкція вказаних об`єктів здійснювалися ним за рахунок коштів, позичених ним як фізичною особою підприємцем у інших осіб, та про стягнення яких лише з нього ухвалені судові рішення.

У червні 2012 року третя особа ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання боргу в сумі 2 697 194,89 грн сумісним та його солідарне стягнення з подружжя, виключення з сумісного майна подружжя, що підлягає розподілу, та визнання за собою права власності в порядку виконання рішення Київського районного суду від 15 грудня 2011 року на: нежитлове приміщення підвалу літ. А-5 по в`їзду АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення літ. А-1, Б-1 буд. АДРЕСА_4 , стягнення на власну користь солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - 93 274, 84 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21 червня 2002 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 одержав позику у сумі 300 000,00 дол. США строком до 21 червня 2010 року, на підтвердження чого свідчить розписка. ОСОБА_2 кошти в строк зазначений в розписці не повернув, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість в розмірі 300 000,00 дол. США, що еквівалентно 2 373 570, 00 грн станом на 21 червня 2010 року.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2011 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 2 697 194, 89 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_3 вказав, що при розподілі майна подружжя суд повинен також враховувати їх боргові зобов`язання, встановити які з них є особистими, а які сумісними.

На думку ОСОБА_3 вказана сума є спільною заборгованістю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано право власності за ОСОБА_1 на Ѕ частину нежитлових приміщень № 14-18 підвалу загальною площею 147,1 кв.м в будинку літ. «А-5» по АДРЕСА_2 , Ѕ частину нежитлових приміщень першого поверху № 31-1, 31-11, 31-13 будівлі в літ. «А-6,7» площею 90,2 кв.м по АДРЕСА_3 ; Ѕ частину нежитлових приміщень будівель «А-1», «Б-1», площею 1128,3 кв.м. по АДРЕСА_4 ; Ѕ частину земельної ділянки № НОМЕР_5 площею 0,06 га у СТ «Світанок» на території Лізогубівської сільської ради Харківської області, автомобіль «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_4 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 119 699,56 грн грошової компенсації різниці вартості автомобілів.

За ОСОБА_2 визнано право власності в порядку поділу спільного сумісного майна на: Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 0частину квартири АДРЕСА_2 , на автомобіль «VolkswagenToureg», держаний номерний знак НОМЕР_3 .

В іншій частині у задоволенні позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги про поділ спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції керувався статтями 60 69 70 71 СК України та визнав за кожним з колишнього подружжя право власності на Ѕ частину нерухомого майна, яке оформлено та зареєстровано на іншого, за виключенням не прийнятого в експлуатацію житлового будинку на земельній ділянці № НОМЕР_1 у садовому товаристві «Світанок» і нежитлових приміщень косметологічного кабінету з підвалом і офісом літери № 18-1, 18-3, самочинно прибудованих та реконструйованих, загальною площею 153,3 кв.м, з використанням приміщень квартири АДРЕСА_2 . При цьому суд виходив з того, що сторони дійшли згоди про порядок поділу майна між собою, суми компенсації різниці вартості майна, що підлягало виділу кожному, на депозитний рахунок суду не внесли, тому на об`єкти незавершеного будівництва право власності не виникає.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ОСОБА_9 до апеляційного суду не оскаржувалось та в цій частині не було предметом апеляційного перегляду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року змінено.

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на: житловий будинок літ. «А-3» загальною площею 169,1 кв.м, розташований на земельній ділянці № НОМЕР_1 в садовому товаристві «Світанок» на території Лізогубівської сільської ради Харківського району Харківської області; нежитлові приміщення колишньої квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 153,3 кв.м (приміщення 18-1-18-13); автомобіль «Mitsubishi Pajero» державний номерний знак НОМЕР_4 , 2007 року випуску.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на: нежитлові приміщення першого поверху № 31-1-:-31-11, 31-13 загальною площею 90,2 кв.м в житловому будинку літер «А-6,7» по АДРЕСА_3 ; нежитлові будівлі літ. «А-1» загальною площею 233,9 кв.м, літ. «Б-2» загальною площею 894,4 кв.м по АДРЕСА_4 ;- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 105,4 кв.м; земельну ділянку № НОМЕР_5 в садовому товаристві «Світанок» на території Лізогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, площею 0,060 га; автомобіль «Volkswagen Toureg» держаний номерний знак НОМЕР_3 , 2008 року випуску.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості спільного сумісного майна подружжя у розмірі 92 174,85 грн.

В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

В частині розподілу судових витрат рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що нежиле приміщення АДРЕСА_2 та житловий будинок літ «А-3», розташований на земельній ділянці № НОМЕР_1 в садовому товаристві «Світанок» на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, є спільним майном подружжя та підлягає поділу між ними.

Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не доведено на підставі належних та допустимих доказів факту придбання та реконструкції нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_4 та в будинку АДРЕСА_3 за кошти, які належать йому особисто, а тому вказане нерухоме майно також підлягає поділу як об`єкти права спільної сумісної власності подружжя.

Також суд вказав, що автомобіль «Mercedes-Benz 308D», державний номерний знак НОМЕР_2 було відчужено одним із подружжя, але його вартість має бути враховано при поділі майна.

Крім того, апеляційним судом визнано, що не є об`єктом спільної сумісної власності і поділу не підлягають нежитлові приміщення підвалу № 14-18 в літ. «А-5» будинку АДРЕСА_2 загальною площею 147,1 кв.м, оскільки були придбані ОСОБА_2 як суб`єктом підприємницької діяльності.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У квітні 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга на постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати в частині відмови ОСОБА_2 у задоволенні його позовної вимоги про визнання за ним права особистої приватної власності на майно, набуте ним під час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто та ухвалити нове рішення у цій частині, не передаючи справу на новий розгляд.

У травні 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд оскаржувану постанову апеляційного змінити в її резолютивній частині з урахуванням вимог касаційної скарги.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

23 червня 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити.

17 липня 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник погоджується, що судом неправильно застосувані норми матеріального права, але просив задовольнити його касаційну скаргу.

17 серпня 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від Головного територіального управління юстиції у Харківській області надійшли пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких просить суд ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою ОСОБА_2 касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

13 вересня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 29 листопада 1985 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 02 грудня 2010 року .

На підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 1994 року № 651 ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Її ринкова вартість на час розгляду справи була визначена оцінювачем ОСОБА_10 у 760 000,00 грн (без ПДВ).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01 серпня 2000 року ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 51,2 кв.м. Ринкова вартість її склала 385 700,00 грн. До колишньої квартири № 18 внаслідок реконструкції були додані також нежитлові приміщення № 18-8 , 18-9 площею 49,6 кв.м та № №18-10-:-18-13 площею 48,3 кв.м, готові до експлуатації згідно Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 03 січня 2013 року № ХК 14212523499. Вартість вказаних об`єктів за домовленістю сторін була визначена у 600 000,00 грн.

12 липня 2002 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбав нежитлову будівлю літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 229,8 кв.м. Здійснивши реконструкцію вказаної нежитлової будівлі ОСОБА_2 з вересня 2006 року по лютий 2008 року добудував нежитлову будівлю літ. «Б-2», площею 894,4 кв.м та отримав на неї Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації 27 липня 2011 року. Ринкова вартість зазначеного реконструйованого об`єкта нерухомості за оцінкою експерта на час розгляду справи склала 1 942 270,00 грн.

Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 04 березня 2003 року № 1133 ОСОБА_2 придбав у власність квартиру АДРЕСА_5 . Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2006 року за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлові приміщення першого поверху № 31-1 -:- 31-11; 31-13 в літ. «А-6,7» площею 90,2 кв.м. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 30 квітня 2014 року № 2569 вартість вказаних вище нежитлових приміщень складає 769 040,00 грн.

24 червня 2004 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбав розташовану на території садівничого товариства «Світанок» (надалі СТ «Світанок») земельну ділянку № НОМЕР_5, площею 0,06 га, розташовану на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, вартість якої визначена суб`єктом оціночної діяльності на 25 лютого 2013 року - 8 000,00 грн.

ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №033093 належить земельна ділянка № НОМЕР_1, площею 0,1129 га, розташована на території СТ «Світанок» Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області. На вказаній земельній ділянці побудовано не введений в експлуатацію житловий будинок літ. «А-3», загальною площею 169,1 кв.м, вартість якого оцінювачем ОСОБА_11 визначена у 2 495 577,00 грн.

За час шлюбу ОСОБА_2 також було придбано наступні автомобілі: 01 серпня 2008 року - «Volkswagen Touаreg», державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 369 162,30 грн; 04 січня 2008 року - «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_4 , вартістю 182 845,60 грн; 16 жовтня 2003 року - «Mercedes-Benz 308D», державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 22 244,69 грн. Ринкова вартість автомобілів «Volkswagen Touаreg» і «Mitsubishi Pajero» визначена станом на 17 грудня 2013 року висновком судової автотоварознавчої експертизи від 17 грудня 2013 року № 10972. Ринкова вартість «Mercedes-Benz 308D» узгоджена сторонами у справі на підставі висновку автотоварознавчої експертизи від 29 вересня 2014 року № 10322 у розмірі 22 244,69 грн. 13 вересня 2012 року автомобіль «Mercedes-Benz 308D», державний номерний знак НОМЕР_2 , було знято ОСОБА_2 з реєстрації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Таке ж положення містить і частина друга статті 372 ЦК України.

Згідно з частин першої-другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 1994 року № 651 ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Її ринкова вартість на час розгляду справи була визначена оцінювачем ОСОБА_10 у 760 000,00 грн (без ПДВ).

Крім того, за час шлюбу ОСОБА_2 також було придбано наступні автомобілі: 01 серпня 2008 року - «Volkswagen Touаreg», державний номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 369 162,30 грн; 04 січня 2008 року - «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_4 , вартістю 182 845,60 грн; 16 жовтня 2003 року - «Mercedes-Benz 308D», державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 22 244,69 грн. Ринкова вартість автомобілів «Volkswagen Touаreg» і «Mitsubishi Pajero» визначена станом на 17 грудня 2013 року висновком судової автотоварознавчої експертизи від 17 грудня 2013 року № 10972. Ринкова вартість «Mercedes-Benz 308D» узгоджена сторонами у справі на підставі висновку автотоварознавчої експертизи від 29 вересня 2014 року № 10322 у розмірі 22 244,69 грн.

Все вказане вище майно було придбано сторонами по справі у період перебування у шлюбі, у зв`язку з чим є спільним сумісним майном подружжя, а тому підлягає поділу.

Також апеляційним судом встановлено, що набуті під час шлюбу нежиле приміщення АДРЕСА_2 та житловий будинок літ «А-3», розташований на земельній ділянці № НОМЕР_1 в садовому товаристві «Світанок» на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, є спільним майном подружжя та підлягає поділу між ними.

Встановлено, що 13 вересня 2012 року автомобіль «Mercedes-Benz 308D», державний номерний знак НОМЕР_2 , було знято ОСОБА_2 з реєстрації.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пунктів 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Оскільки автомобіль «Mercedes-Benz 308D», державний номерний знак НОМЕР_2 , було відчужено одним із подружжя, але його вартість має бути враховано при поділі майна.

При таких обставинах, встановивши обставини справи, зокрема обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувавши джерело і час його придбання, суд апеляційної інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі про поділ майна подружжя, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо придбання та реконструкції нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_4 та в будинку АДРЕСА_3 за кошти, які належать йому особисто, не є обґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Інші доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дія постанови Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року була зупинена ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2018 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев