№ 201/1051/22 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 201/1051/22

провадження № 61-5210св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Фонд державного майна України,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч Оксана Михайлівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2022 року Фонд державного майна України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О. М., про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 набув права власності на житлове приміщення № НОМЕР_1 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 26 листопада 2021 року, укладеним з представником за довіреністю ОСОБА_1 - ОСОБА_4 за реєстровим № 1964, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О. М.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на вищевказану кімнату було накладено обтяження (номер запису про обтяження 21588488, дата і час реєстрації - 26 липня 2017 року 17:50:02).

Підставою для державної реєстрації обтяження була ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2017 року у справі № 201/6217/17 (провадження № 2-з/201/201/2017).

Позивач зазначав, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року у справі № 201/6217/17 позов Дніпровської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ТОВ «КП-Комфорт» (третя особа - ТОВ «ДП Комфорт», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСББ «Перемога 46», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А.) про витребування майна задоволено та витребувано на користь держави в особі Фонду державного майна України з володіння ОСОБА_1 житлове приміщення № НОМЕР_1 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Для реєстрації права власності представником Фонду державного майна України подано документи, однак державним реєстратором було прийнято рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки заявником не додано документів, що підтверджують право власності держави.

Вважав, що належність спірного об`єкту нерухомості до державної власності підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року у справі № 201/6217/17, отже, представником ОСОБА_1 безпідставно відчужено, а ОСОБА_2 незаконно набуто право власності на спірний об`єкт.

Ураховуючи наведене, Фонд державного майна України просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 26 листопада 2021 року за № 1964 між представником за довіреністю ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О. М.;

- визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України на житлове приміщення № НОМЕР_1 гуртожитку літ. А - 12, загальною площею - 49,3 кв. м, яке складається з: 1 - житлова, площею 13,6 кв. м; 2 - житлова, площею 19,7 кв. м; 3 - санвузол, площею 3,9 кв. м; 4 - житлова, площею 11,4 кв. м; 5 - балкон, площею 0,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року позов Фонду державного майна України задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житлового приміщення № НОМЕР_1 в гуртожитку А-12, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 26 листопада 2021 року між представником за довіреністю ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. за реєстровим № 1964.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано наявністю підстав для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 26 листопада 2021 року за № 1964 недійсним, оскільки зміст зазначеного договору, предметом якого було приміщення № НОМЕР_1 в гуртожитку літ А-12, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , суперечить інтересам держави. ОСОБА_1 розпорядилася майном, яке не було її власністю, а є власністю держави та вибуло з володіння держави без її волі.

Відмовляючи у задоволенні вимог в частині визнання визнання права власності на нерухоме майно, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту в даному випадку буде пред`явлення віндикаційного позову - про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , оскільки Фонд державного майна України є власником спірного майна на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року.

Крім того, позовна заява не містить посилань, чому для державної реєстрації права власності не були надані державному реєстратору необхідні документи, а саме: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкту, а також не містить обґрунтування необхідності захисту порушеного права саме шляхом визнання за позивачем права власності на спірне житлове приміщення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу Фонду державного майна України залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання права власності Фонду державного майна України на житлове приміщення № НОМЕР_1 гуртожитку літ. А -12 є обґрунтованим.

Апеляційний суд вважав доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду безпідставними та такими, що зводяться до неправильного тлумачення законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Фонд державного майна України, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити; в решті - оскаржувані судові рішення залишити без змін.

За змістом уточненої касаційної скарги, за межі доводів якої Верховний Суд вийти не може на підставі положень статті 400 ЦПК України, Фонд державного майна України оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій лише в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про визнання права власності. Отже, в іншій частині Верховний Суд судове рішення не переглядає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Фонду державного майна України мотивована неможливістю у позасудовому порядку визнати право власності щодо спірного майна. Отже, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірне нерухоме майно.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішення Фонд державного майна України вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16897/15-ц та постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 905/494/18, від 15 травня 2019 року у справі № 910/7523/15-г, від 26 жовтня 2022 року у справі № 756/12206/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року у справі № 201/6217/17 позовні вимоги керівника Дніпровської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задоволено та витребувано на користь держави в особі Фонду Державного майна України з володіння ОСОБА_1 житлове приміщення № НОМЕР_1 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належне ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_5 24 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А., зареєстрованого в реєстрі за № 1008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 917558812101.

Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили 07 серпня 2020 року.

Вказаним рішенням суду встановлено, що житлове приміщення № НОМЕР_1 в гуртожитку А-12, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 вибуло з володіння власника - держави поза його волею.

26 листопада 2021 року між ОСОБА_4 , який діяв на підставі дублікату довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було укладено договір купівлі-продажу житлового приміщення, предметом якого було житлове приміщення № НОМЕР_1 в гуртожитку А-12, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1964.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 листопада 2021 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на приміщення № НОМЕР_1 в гуртожитку літ. А-12, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .

В Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31 серпня 2021 року наявні відомості про державну реєстрацію обтяжень від 26 липня 2017 року на підставі ухвали суду від 24 липня 2017 року у справі № 201/6217/17.

З метою реєстрації права власності на вищезазначене приміщення гуртожитку, представник Фонду подав документи до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області і державним реєстратором було прийнято рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 травня 2021 року № 58389068, оскільки заявником не подано документів, що підтверджують право власності держави - технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкту.

Наказом Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 20 серпня 2021 року № 898/7 було відмовлено у задоволенні скарги Фонду на рішення державного реєстратора.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга Фонду державного майна України задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У пунктах 22, 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387 388 ЦК України.

У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Встановивши, що спірне майно в гуртожитку літ. А-12, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вибуло з володіння поза волею власника - держави, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, у зв`язку із чим підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на підставі положень статті 388 ЦК України.

При цьому суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що ефективним способом захисту прав держави у цій справі є звернення до суду з позовною вимогою саме про витребування майна, а не визнання права власності на майно, яке на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2020 року у справі № 201/6217/17 належить державі.

Зазначене судове рішення стосується витребування спірного майна у ОСОБА_1 . Проте, наразі зазначеним майном користується ОСОБА_2 і визнання права власності не захищає порушене право позивача.

Доводи Фонду державного майна України про відсутність можливості у позасудовому порядку визнати право власності на спірне майно, як підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, не заслуговують на увагу, оскільки є безпідставними. Крім того, належність спірного майна державі встановлено судовим рішенням у справі № 201/6217/17, яке набрало законної сили.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на зазначене оскаржувані судові рішення скасуванню не підлягають.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16897/15-ц та постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 905/494/18, від 15 травня 2019 року у справі № 910/7523/15-г, від 26 жовтня 2022 року у справі № 756/12206/20, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених заявником справах встановлено інші обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Крім того, аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, а зводяться до незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в оскаржуваній частині, вважаючи, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Проте, під час подання касаційної скарги Фонд державного майна України не доплатило судовий збір за розгляд справи судом касаційної інстанції.

Так, відповідно до долучених до матеріалів справи документів, заявником сплачено судовий збір у розмірі 4 962 грн.

Встановлено, що позивач звернувся до суду та заявив дві позовні вимоги: майнову та немайнову.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на день звернення до суду з позовом) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на день звернення до суду з позовом) встановлено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини другої статті 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Отже, за подання позовної заяви Фонд державного майна України повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2 481 грн (за вимогу немайнового характеру) та 9 048,30 грн (за вимогу майнового характеру).

Ставка судового збору за вимогу майнового характеру обчислюється із наявної у матеріалах справи копії договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 26 листопада 2021 року, відповідно до якого ринкова вартість житлового приміщення складає 603 219,80 грн.

Ураховуючи, що Фонд державного майна України у касаційному порядку оскаржує судові рішення лише в частині майнової вимоги, відтак сплаті на рахунок: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)» підлягала сума у розмірі 18 096,60 грн як судовий збір за касаційний розгляд справи.

Отже, з Фонду державного майна України слід стягнути недоплачений при поданні касаційної скарги судовий збір за касаційний розгляд справи у розмірі 13 134,60 грн (18 096,60 грн - 4 962 грн).

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в частині позовних вимог про визнання права власності залишити без змін.

Стягнути з Фонду державного майна України (ЄДРПОУ 00032945) на користь держави (реквізити платежу: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)» суму недоплаченого судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 13 134 (тринадцять тисяч сто тридцять чотири) гривні 60 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Р. А. Лідовець Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник