Постанова

Іменем України

24 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 201/10868/18

провадження № 61-19900св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кохан Ганна Леонідівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 січня 2021 року в складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пещиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кохан Г. Л., про захист порушеного права, встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу та визнання спадкоємцем четвертої черги.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , з якою він із 06 жовтня 2012 року до моменту її смерті мешкав однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вони разом проживали в квартирі АДРЕСА_1 , робили ремонт в оселі, придбавали спільно речі особистого характеру і для житла, він робив їй подарунки, жили вони дружно і в злагоді. Після смерті ОСОБА_4 він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з наявністю інших спадкоємців - відповідачів у справі.

На підставі наведеного, з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив встановити факт його проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати його спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 січня

2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд мотивоване тим, що позивач не надав належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог, зокрема того, що він із 2012 року спільно проживав з ОСОБА_4 ,вони мали єдиний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом і наявністю спільних прав та обов`язків, тобто що між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, не беручи до уваги довідку від 24 квітня 2018 року, видану позивачу Житлово-будівельним кооперативом № 124 «Согласие» про його фактичне проживання в квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_4 , суди виходили з того, що вона не відповідає встановленій формі, оскільки рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 24 листопада 2016 року № 546 «Про затвердження Порядку видачі довідок про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб» (зі змінами) уповноваженим органом з видачі довідок про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб визначено департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради. При цьому довідки, видані житлово-експлуатаційними організаціями, іншими підприємствами, установами та організаціями після 01 січня 2018 року суперечать вимогам вказаного рішення виконкому Дніпровської міської ради.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

06 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги та не надали оцінку наявним у справі доказам у справі, чим порушили статті 80, 89, пункт 3 частини четвертої статті 265, пункт 1 частини першої статті 376, підпункти «б» і «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України. При цьому суд першої інстанції у рішенні взагалі не зазначив, що зі сторони позивача були допитані свідки та не надав їх показам належної оцінки, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду, безпідставно зазначив, що суд першої інстанції, оцінивши докази, допитавши свідків, надав належну оцінку їх показам, зробив правильний висновок про недоведеність позивачем того, що він в період з 2012 року спільно проживав в ОСОБА_4 .

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, 08 травня 2020 року у справі № 643/3240/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 317/2329/15-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 761/8333/18, від 08 листопада 2021 року у справі № 545/1346/19.

Зокрема суди не надали оцінку показам свідків зі сторони позивача, а допустили немотивовану перевагу поясненням свідків зі сторони відповідачів та безпідставно відхилили наданий позивачем письмовий доказ - довідку про склад сім`ї. Вказані докази у сукупності, на думку позивача, доводять факт його проживання з померлою ОСОБА_4 , наявність у них взаємних прав і обов`язків, ведення спільного побуту та підтверджують факт їх спільного проживання як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу.

Крім того, обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, встановлені судами на підставі недопустимих доказів, зокрема, судами встановлено, що померла ОСОБА_4 є сестрою відповідачів, проте належних та допустимих доказів на підтвердження такої спорідненості в матеріалах справи немає, а тому враховуючи, що відповідачі не довели вказані обставини, у судів не було підстав вважати їх спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 .

Також заявник посилається на те, що під час судового засідання 30 червня 2021 року апеляційний суд задовольнив клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів та допит свідків, які не були допитані судом першої інстанції, хоча клопотання про їх виклик і допит було задоволено. В судове засіданні 05 листопада 2021 року явка свідків була забезпечена, проте останні з невідомих причин не були допитані судом апеляційної інстанції, а подані заявником докази визнані неналежними та недопустимими.

Судами в оскаржуваних рішеннях не було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно.

13 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з наявністю інших спадкоємців - відповідачів у справі та рекомендовано звернути до суду з заявою про встановлення факту спільного мешкання однією сім`єю зі спадкодавцем.

Відповідач ОСОБА_6 , який є двоюрідним братом ОСОБА_4 , повідомив, що його сестра протягом 2012-2013 років та початку 2014 року проживала з ОСОБА_7 , що спростовує твердження позивача про його спільне проживання разом із ОСОБА_4 з жовтня 2012 року в квартирі АДРЕСА_1 .

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_7 підтвердив своє спільне проживання з ОСОБА_4 у вказаний період, при цьому зазначив, що вони мешкали не за адресою місця реєстрації ОСОБА_4 на АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою від 24 квітня 2018 року, виданою Житлово-будівельним кооперативом № 124 «Согласие», позивач з 06 жовтня 2012 року фактично проживав, проте не був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 85).

Вказана довідка відхилена судами та не прийнята до уваги як належний доказ у справі з тих підстав, що не відповідає встановленій формі, оскільки рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 24 листопада 2016 року № 546 «Про затвердження Порядку видачі довідок про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб» (зі змінами) уповноваженим органом з видачі довідок про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб визначено департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради. При цьому довідки, видані житлово-експлуатаційними організаціями, іншими підприємствами, установами та організаціями після 01 січня 2018 року суперечать вимогам зазначеного рішення виконкому Дніпровської міської ради.

Довідку про склад сім`ї затвердженого зразка згідно з рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 24 листопада 2016 року № 546 , яка б могла підтвердити проживання позивача разом з померлою ОСОБА_4 , виданої повноважним органом - департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, позивач не надав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Тлумачення вказаних норм права дає підстави для висновку, що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України). Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Доказом постійного проживання зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 718/3569/18-ц, від 28 липня 2021 року у справі № 363/719/17

Під час ухвалення рішення на суд покладено обов`язок вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з вимогами статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що надані позивачем докази, а також показання свідків не підтверджують факт його проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з жовтня 2012 року і до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто дня смерті останньої, ведення з нею спільного господарства та спільного бюджету, не свідчать про виникнення між ним та померлою відносин, притаманних сім`ї, взаємних прав і обов`язків.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, 08 травня 2020 року у справі № 643/3240/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 317/2329/15-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 761/8333/18, від 08 листопада 2021 року у справі № 545/1346/19, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

У справі № 758/824/17 (постанова Верховного Суду від 18 липня 2018 року) предметом заявлених позовних вимог є визнання електронних торгів недійсними.

У справі № 761/8333/18 (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року) предметом позовних вимог є скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У постанові від 21 лютого 2018 року в справі № 317/2329/15-ц, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, Верховний Суд виходив із того, що факт спільного проживання, ведення позивачем спільного господарства разом з померлою та догляд за нею підтверджено наявними в матеріалах справи доказами.

У постанові від 08 травня 2020 року в справі № 643/3240/17 Верховний Суд, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в частині встановлення факту проживання позивача однією сім`єю зі спадкодавцем більше п`яти років до моменту смерті останнього, виходив із того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують фактспільного проживання, наявність у них взаємних прав і обов`язків, ведення спільного побуту.

У постанові від 08 листопада 2021 року в справі № 545/1346/19 Верховний Суд, погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем на момент смерті останньої, виходив із недоведеності таких обставин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.

З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що посилання заявника на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 та від 19 травня 2021 року всправі № 761/8333/18, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Доводи касаційної скарги про невідповідність висновків судів правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року в справі № 317/2329/15-ц, від 08 травня 2020 року в справі № 643/3240/17, від 08 листопада 2021 року в справі № 545/1346/19, є необґрунтованими, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у зазначених вище постановах Верховного Суду, з огляду на те, що у даній справі позивач не виконав обов`язок з доведення належними і допустимими доказами обставин, на які він посилався, а постанови у вказаних справах прийняті Верховним Судом за інших фактичних обставин.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, та не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів попередніх інстанцій у даній справі прийняті без дослідження необхідних належних та допустимих доказівзводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) дійшла правового висновку, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. У разі, коли порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Разом із тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення та відхиляючи письмовий доказ - довідку житлово-будівельного кооперативу про склад сім`ї ОСОБА_4 на момент смерті останньої, суди помилково послалися на рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 24 листопада 2016 року № 546 «Про затвердження Порядку видачі довідок про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб», яке на момент видачі відповідної довідки, звернення позивача до суду та ухвалення судових рішень втратило чинність на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 23 січня 2018 року № 27 «Про затвердження Порядку видачі довідок про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб».

Водночас указане порушення, на думку колегії суддів Верховного Суду, не впливає на правильність результату розгляду справи з огляду на те, що факт проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може бути підтверджено лише довідкою про склад сім`ї померлої, оскільки для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, тобто доведенню підлягає не лише факт спільного проживання, а і наявність при цьому спільного побуту і взаємних прав та обов`язків.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує судим обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 20січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська