Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 201/11390/17

провадження № 61-768св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_5 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Наталія Володимирівна, ОСОБА_6 , Товарна біржа «Запорізький торгівельний майданчик»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2018 року у складі судді Ходаківського М. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. А., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що за час перебування у шлюбі з 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність: квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2013 року; квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 лютого 2013 року; квартиру АДРЕСА_3 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 квітня 2013 року; квартиру АДРЕСА_4 , право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частині за кожним на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 травня 2006 року.

Крім того, ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 11 травня 2006 року, належала квартира АДРЕСА_5 , Ѕ частину якої 22 червня 2006 року ним було подаровано ОСОБА_4 , а тому із 22 червня 2006 року співвласниками цієї квартири були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позивачі зазначають, що у грудні 2016 року їм стало відомо, зі слів невідомих людей, про придбання ними з торгів вищезазначених квартир, в той час як вони жодних дій із відчуження цього майна не вчиняли.

Згодом їм стало відомо, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року за ОСОБА_3 визнано право власності на належні їм квартири. Про існування зазначеного судового спору позивачі нічого не знали. Крім того, позивачам стало відомо, що на підставі вказаного судового рішення невідомою особою від імені ОСОБА_3 належне їм нерухоме майно було продано незнайомому для них ОСОБА_6 , який в свою чергу 22 липня 2016 року вніс зазначені об`єкти нерухомості до статутного капіталу ТОВ «КМ-77», внаслідок чого право власності на належні їм квартири було зареєстровано за цим товариством. Станом на 06 січня 2017 року юридичну особу - ТОВ «КМ-77», єдиним засновником та керівником якої був ОСОБА_6 було припинено. Проте 14 грудня 2016 року право власності на належні позивачам квартири перейшло до ОСОБА_5 . Із приводу цих подій було розпочато досудове розслідування.

Крім того, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення цього ж суду від 21 червня 2016 року за нововиявленими обставинами задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання права власності.

Ураховуючи викладене, позивачі просили витребувати із незаконного володіння ОСОБА_5 та повернути їм: квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_5 , скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на зазначене нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що торги, на підставі яких ОСОБА_5 набув право власності на нерухоме майно, в установленому законом порядку не визнані недійсними, а тому відсутні підстави для витребування цього майна із його володіння та скасування записів про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залучено в якості правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, надавши їм належну оцінку, правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права та не допустивши порушень норм процесуального права, дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на тому, що реалізація спірного нерухомого майна відбулася шляхом продажу на аукціоні, проведеному у ході процедури визнання боржника банкрутом, передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не встановлюючи, при цьому, наявність факту вибуття такого майна з володіння його законних власників поза їх волею, у зв`язку з чим помилково застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 388 ЦК України.

Поза увагою судів залишилось те, що спірне нерухоме майно вибуло із власності позивачів поза їх волею за наслідком цілого ланцюга протиправних дій та правочинів, які наразі частково досліджуються Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська у межах кримінального провадження відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , обвинувачених за частиною четвертою статті 190 та частиною четвертою статті 358 КК України, у якому позивачі мають статус потерпілих. Першим правочином у вказаному ланцюгу протиправних дій було рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року у справі № 200/8000/16-ц, на підставі якого право власності на всі спірні об`єкти нерухомості було визнано за ОСОБА_3 . Про існування зазначеного рішення ОСОБА_3 не знав, участі в ньому не приймав, і взагалі жодних спорів щодо зазначеного майна ніколи не ініціював, у зв`язку з чим звернувся до суду з заявою про перегляд вказаного рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Суди не врахували, що вже на момент розгляду цієї справи судом першої інстанції, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року у справі № 200/8000/16-ц вже було переглянуте, у зв`язку з нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_3 , яка відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року була задоволена, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року скасоване та в позові ОСОБА_3 відмовлено. На момент ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року вже набрало законної сили.

Також поза увагою судів залишилось те, що 14 та 15 липня 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , який використовуючи підроблений паспорт видавав себе за ОСОБА_3 , надавши приватному виконавцю рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року, уклали 6 договорів купівлі-продажу спірних квартир, згідно з якими нібито ОСОБА_3 відчужив їх ОСОБА_6 22 липня 2016 року ОСОБА_6 , виступаючи новим власником спірних квартир, передав їх до статутного капіталу ТОВ «КМ-77», внаслідок чого право власності на зазначені квартири було зареєстровано за вказаним товариством. Згодом, станом на 06 січня 2017 року, ТОВ «КМ-77» як юридичну особу було припинено. 02 грудня 2016 року, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» Товарною біржою «Запорізький торгівельний майданчик» було проведено торги з реалізації спірного нерухомого майна, переможцем яких став ОСОБА_5 .

Відповідно до статті 363 ЦПК України судами не враховано правову позицію, яка міститься в постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16, згідно з якою у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу правочином права відчужувати це майно. Отже, за існуючих обставин відчуження спірного майна, визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, що мали місце після наразі скасованого рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року у справі № 200/8000/16-ц, чинним законодавством та усталеною судовою практикою Верховного Суду не вимагається.

Крі того, матеріали справи не містять жодних доказів та відомостей наявності виконавчого провадження з виконання рішення суду саме щодо позивачів з приводу спірного нерухомого майна, що в свою чергу давало б змогу застосовувати до спірних правовідносин частину другу статті 388 ЦК України. Ураховуючи те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивачів поза їх волею, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме частина перша статті 388 ЦК України, однак суди попередніх інстанцій не надали об`єктивної оцінки усім обставинам справи та особливостям поведінки учасників спірних правовідносин, що безпосередньо вбачається із необґрунтованих оскаржуваних рішень.

Також заявники у своїй касаційній скарзі зазначають про те, що судом першої інстанції не дотримано розумні строки розгляду справи, не об`єктивно та не повно досліджено фактичні обставини справи, а також допущено порушення норм процесуального права щодо належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового розгляду, допущені порушення при веденні протоколу судового засідання, який містить неправдиві відомості щодо дати та початку судового засідання, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Заявники вважають також незаконним й рішення апеляційного суду, оскільки він, переглядаючи рішення суду першої інстанції не усунув недоліків допущених місцевим судом. Крім того вважають, що позиція колегії суддів є упередженою та непослідовною з огляду на те, що позивачам неодноразово відмовлялось у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду іншої справи, а згодом з власної ініціативи поставила питання чи підтримують позивачі й досі свої клопотання про зупинення провадження у справі та таки зупинила його.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні. При цьому він зазначав про те, що спірне нерухоме майно було придбано ним на аукціоні в порядку встановленому для виконання судових рішень, позивачами не надано доказів того, що торги визнані недійсними, а тому зазначене майно відповідно до частини другої статті 388 ЦК України не можна витребувати у добросовісного набувача.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу № 201/11390/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н. В., ОСОБА_6 , Товарна біржа «Запорізький торгівельний майданчик», про витребування майна з чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Статтею 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10 вересня 2013 року.

ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19 лютого 2013 року та квартири АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25 квітня 2013 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 січня 2013 року ОСОБА_1 придбала квартиру третьої черги громадських будівель багатофункціонального призначення (житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями) АДРЕСА_4 .

За договором купівлі-продажу від 04 травня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали квартиру АДРЕСА_6 .

Згідно із договором купівлі-продажу від 11 травня 2006 року ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_5 . Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 1/2 частину цієї квартири на підставі договору дарування від 22 червня 2006 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на: квартиру АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_5 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_1 .

Позивачам стало відомо, що вищезазначені квартири від імені ОСОБА_3 були відчужені ОСОБА_6 , який 22 липня 2016 року вніс їх у статутний капітал ТОВ «КМ-77».

02 грудня 2016 року Товарною біржею «Запорізький торгівельний майданчик» проведено аукціон з продажу майна, належного ТОВ «КМ-77», яке знаходиться у стадії ліквідації згідно із постановою господарського суду Запорізької області від 24 жовтня 2016 року у справі № 908/2594/16, а саме: квартири АДРЕСА_6 ; квартири АДРЕСА_5 ; квартири АДРЕСА_2 ; квартири АДРЕСА_3 ; квартири АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_1 . Переможцем торгів визнано ОСОБА_5 , який відповідно до свідоцтв за № № 229-234 від 14 грудня 2016 року зареєстрував за собою право власності на зазначені квартири.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року було скасовано за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_3 та в задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.

Вказаним рішенням встановлено, що відповідно до висновків експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 11-12 квітня 2017 року № 29/1.1-230 та № 29/1.1-231, проведених в рамках розслідування Слідчим управлінням Національної поліції Дніпропетровської області кримінальної справи, підпис від імені ОСОБА_9 у зустрічному позові про визнання права власності та в заяві про розгляд цивільної справи без участі позивача ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року (провадження № 6-2407цс15)).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215 216 ЦК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14), власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15).

Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивачі просили витребувати спірні квартири у ОСОБА_5 на підставі частини першої статті 388 ЦК України, оскільки квартири вибули з власності позивачів на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року, яке в подальшому було скасоване рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року, тобто відчуження спірних квартир відбулося поза їх волею.

Вирішуючи позов, суди попередніх інстанцій, в порушення вищезазначених вимог закону, не розглянули спір з підстав заявлених позивачами, не дослідили доказів наданих ними на підтвердження своїх вимог, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про відмову в позові з тих підстав, що торги, на підставі якого відповідач набув право власності на спірні квартири, в установленому законом порядку не були визнані недійсними, тому відсутні підстави для витребування цього майна із його володіння.

Крім того, висновок судів про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 388 ЦК України, яка гарантує захист права власності добросовісного набувача на майно придбане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, є помилковим, оскільки виконання судових рішень регулюється Законом України «Про виконавче провадження», а постанова господарського суду про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, яке підлягає виконанню в порядку передбаченому цим законом, оскільки в даному випадку реалізація майна відбулась на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам вищезазначених норм матеріального права.

В силу повноважень суду касаційної інстанції усунути ці недоліки під час касаційного розгляду неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки вищенаведені порушення норм процесуального права допущені судами першої та апеляційної інстанцій, то ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалити законне і справедливе судове рішення згідно із встановленими обставинами та вимогами закону.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов