Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 201/11891/18

провадження № 61-11326св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуАкціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня

2019 року у складі судді Антонюк О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року у складі колегії суддів:Лаченкової О. В.,

Варенко О. П., Городничої В. С.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), в якому з урахуванням уточнень, просиластягнути заборгованість по заробітній платі, одноразову вихідну допомогу, винагороду за вислугу, компенсацію за невикористану відпустку, інфляційні втрати та середній заробіток за час затримки виплати належних сум.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 15 жовтня 1981 року на підставі наказу про переведення працювала в різних структурних підрозділах Донецької залізниці. 29 грудня 2001 року прийнята на роботу в зв`язку з переведенням з Управління донецької залізниці на постійну роботу до структурного підрозділу «Енергозбут» Державного підприємства «Донецька залізниця» на посаду інженера першої категорії відділу енергонагляду. 11 липня 2016 року вказаний структурний підрозділ реорганізовано і наказом від 14 липня 2017 року Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничний перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» її звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Відповідач надав їй наказ про звільнення і трудову книжку, але повний розрахунок не провів, належні суми не виплатив, що порушує її права. Вона звернулася до відповідача щодо вказаних виплат, але відповіді не отримала, що також не законно. Їй завдано значну шкоду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня

2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 34 619,48 грн (заробітна плата за період

з 16 березня по липень 2017 року, компенсація за невикористану відпустку, одноразова грошова допомога в розмірі 3 середньомісячних плат), інфляційні втрати в розмірі 4 398,82 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 липня 2017 року по день ухвалення рішення судом в сумі 202 252,77 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах місячного платежу в сумі 7 632,18 грн.

Стягнено з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 2 412,71 грн.

Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що відповідач визнав той факт, що позивач знаходилась з ним в трудових правовідносинах, не заперечував, що вона звільнилась 14 липня 2017 року, видав їй копію наказу про звільнення та трудову книжку, 24 липня 2017 року частково розрахувався з позивачем за березень 2017 року, однак до цього часу повного розрахунку не провів, не розрахувався з нею по заробітній платі за частину березня-липень 2017 року та не виплатив їй усіх сум, належних при звільненні.

Доводи про те, що АТ "Українська залізниця" неможливе виконання обов`язків, передбачених чинним законодавством України, через вплив форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) про, що зазначила Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) у своєму Науково-правовому висновку від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, суди не взяв до уваги, оскільки господарська діяльність (вантажні перевезення через лінію зіткнення) Регіональної філії "Донецька залізниця" припинена на підставі Указу Президента України № 62/2017 від 15 березня 2017 року, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО України) від 15 березня

2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України". У висновку ТПП України від 16 січня 2018 року

№ 126/2/21-10/2 вказано, що 17 березня 2017 року об 11:00 год. захоплено адміністративні будівлі відповідача у м. Донецьку, тобто через два дні після припинення вантажоперевезень. Отже, захоплення будівель було наслідком, а не причиною припинення вантажоперевезень, а тому вказана обставина не може бути визнана як форс-мажорна та не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченою чинним законодавством України.

В день оприлюднення Указу Президента України № 62/2017 від 16 березня

2017 року, яким введено в дію рішення РНБО України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", відповідач не прийняв жодних рішень щодо подальшої долі найманих працівників Виробничого підрозділу "Енергозбут" Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця".

Відсутність форс-мажору доводиться і тим, що в травні 2017 року відповідач перерахував на картку позивача 400 грн заробітної плати за квітень, тобто визнавав і подальшу наявність трудових правовідносин і демонстрував можливість розраховуватись.

Твердження скаржника, що суд першої інстанції не надав належної оцінки Науково-правничому висновку ТПП України від 16 січня 2018 року,

є безпідставними, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі.

Посилання скаржника, що позивачем не доведено право на отримання заробітної плати за спірний період, а відповідач підтвердити інформацію щодо фактичного виконання позивачем робіт, визначених трудовим договором,

а також здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат не має можливості, апеляційний суд не взяв до уваги, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на роботодавця, а не на працівника.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги, що по факту захоплення 17 березня 2017 року адміністративної будівлі структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця", яка знаходиться за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Артема, 168, відкрито кримінальне провадження №12017050420000286 є безпідставними, оскільки не є підставою для скасування оскарженого рішення суду.

Аргументи учасників справи

У липні 2020 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким

в задоволенні позову відмовити; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в зв`язку з відсутністю в структурному підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» первинних документів, передбачених частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України», пунктами 2.1, 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати не можливо. Заборгованість із заробітної плати за період

з 16 березня 2017 року відсутня, її нарахування не здійснювалося.

Адміністративна будівля Донецької дирекції залізничних перевезень

(м. Донецьк) захоплена невідомими особами (детально про це зазначено

у висновку ТПП). Тому відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю після захоплення.

Про стягнення середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні існує усталена судова практика, зокрема: у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року № 6-364цс16, № 16-365цс16, постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18, які суди не врахували.

Суди не врахували також висновків у постановах: Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18); Верховного Суду України у постановах: від

11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня

2016 року у справі № 6-948цс16; Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі

№ 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19).

Відповідно до висновку ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться

в тому числі в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання

ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі Верховного Суду зазначено, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у цій справі підлягає касаційному оскарженню.

Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом

1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня

2019 року у справі № 243/2071/18).

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 15 жовтня 1981 року працювала в різних структурних підрозділах Донецької залізниці.

Наказом № 99-к від 29 грудня 2001 року прийнята на роботу до структурного підрозділу «Енергозбут» Державного підприємства «Донецька залізниця» на посаду інженера першої категорії відділу енергонагляду.

Наказом від 14.07.2017 року Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничний перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» позивача звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України.

Відповідач надав позивачу наказ про звільнення і трудову книжку, але повний розрахунок по заробітній платі за березень-липень 2017 роки проведено не було.

Згідно розрахунків заробітної плати за березень-липень 2017 року до виплати їй належить:

- 4973,01 грн за березень 2017 року;

- 3151,05 грн за квітень 2017 року, з яких сплачено 12 травня 2017 року 400 грн;

- 3029,46 грн за травень;

- 5798,46 грн за червень;

- 20458,15 грн за липень (а. с. 36-38).

У частині першій статті 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013

у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини,

є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Відповідно до частини першої статті 113 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом положень статей 115 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

У статті 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 227/1572/19 (провадження № 61-16004св19) зазначено, що «апеляційний суд встановив, що позивачем не надано документів на підтвердження його перебування у простої (зокрема табелю обліку робочого часу, оформленого відповідно до наказу від

17 березня 2017 року № 236/ДНД) або того, що на виконання зазначеного наказу начальником відповідного виробничого підрозділу надавалось клопотання на відміну простою із зазначенням дати відміни, посади та прізвища працівника,

а також доказів щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів

з обліку праці та зарплати за спірний період; факт виконання певної роботи позивачем упродовж спірного періоду будь-якими належними і допустимими доказами не підтверджений, а надані позивачем табелі обліку робочого часу та розрахункові листи за спірний період не містять будь-яких підписів посадових осіб та не завірені печаткою. За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що позивачем не доведено право на отримання заробітної плати за спірний період. Сам по собі факт звільнення позивача

з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування

у трудових відносинах. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження

№ 61-36644св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року у справі № 227/1462/19 (провадження №61-15858св19)».

У частині першій статті 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За змістом статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати

в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження

№ 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового

і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами,

а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Відповідно до Науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 24 липня 2017 року за № 2370/2/21-10.2 терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Зважаючи на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення

з позивачем повного розрахунку при звільненні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18) зазначено, що «відповідно до висновку ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк.

З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів,

у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами

в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 65 271,84 грн».

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року № 6-364цс16 та № 16-365цс16, від 11 листопада 2015 року у справі

№ 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня

2016 року у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16; Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 77, статті 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним

з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

АТ «Укрзалізниця» зазначало про відсутність доступу до первинних документів, які є підставою для нарахувань заробітної плати, неналежність та недопустимість доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог.

Аналіз матеріалів свідчить, що відповідно до науково-правового висновку ТПП України щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20 березня

2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно

ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, м. Луганськ, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів,

у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо (а. с. 57 - 73).

Суди: зробили помилковий висновок, що сам по собі факт звільнення позивача

з АТ «Українська залізниця» може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування

у трудових відносинах; не з`ясували обставин та не навели доказів на підтвердження виконання відповідачем трудових обов`язків у відповідний період або перебування у простої; не дали оцінки належності та достатності наданих позивачем доказів на підтвердження розміру заявлених позовних вимог; не мотивували відхилення доводів АТ «Укрзалізниця» щодо наслідків обставин непереборної сили, зокрема, відсутність доступу до первинних документів, які

є підставою для нарахувань заробітної плати; не з`ясували обставин та не навели доказів на підтвердження винних дій відповідача як підставу для стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплат; не врахували, що стягнення інфляційних втрат передбачене у статті 625 ЦК України, яка не застосовується до трудових правовідносин.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 227/1572/19 (провадження № 61-16004св19), дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі

№ 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18(провадження № 61-47805св18). У зв`язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими

в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблено висновок, що: «У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення

з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження

№ 12-161гс19)).

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 402 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня

2020 року скасувати.

Справу № 201/11891/18 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов