Постанова

Іменем України

30 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 201/1192/14-ц

провадження № 61-5860св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Дніпропетровська міська рада.

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 , подану представником ОСОБА_6 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2022 року у складі суддів Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Дніпровська міська рада, про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Дніпровська міська рада про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності.

Позивач просив суд зобов`язати відповідача укласти з ним договір оренди нежитлових приміщень за адресами: м. Дніпропетровськ, вул. Чернишевського, 35, літ. Б-1, загальною площею 49 кв. м, літ. В-1, загальною площею 49 кв. м; АДРЕСА_1 , загальною площею 17,7 кв. м, літ. Г-1, загальною площею 17,7 кв. м; АДРЕСА_1 , загальною площею 11,6 кв. м; гараж за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 24,0 кв. м; АДРЕСА_2 , гараж літ. Б-1, загальною площею 16,4 кв. м, гараж літ. Г-1, загальною площею 15,6 кв. м, майстерні літ. Д-1, загальною площею 4,7 кв. м, АДРЕСА_3 , літ. Е-1, загальною площею 53,6 кв. м, також житловий будинок на АДРЕСА_4 , літ. А-1, загальною площею 17,4 кв. м, житловою площею 10,9 кв. м, також визнати за ним право власності без прийняття в експлуатацію на зазначені нежитлові приміщення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2014 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності без прийняття в експлуатацію на нежитлові приміщення, що розташовані за адресами: АДРЕСА_5 , літ. Б-1 загальною площею 49 кв. м, літ. В-1 загальною площею 49 кв. м; АДРЕСА_2 , літ. В-1 загальною площею 17,7 кв. м, літ. Г-1 загальною площею 17,7 кв. м; АДРЕСА_2 , літ. В-1 загальною площею 11,6 кв. м; гараж за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 24,0 кв. м; АДРЕСА_2 , гараж літ. Б-1 загальною площею 16,4 кв. м, гараж літ. Г-1 загальною площею 15,6 кв. м, майстерні літ. Д-1 загальною площею 4,7 кв. м, АДРЕСА_3 , літ. Е-1 загальною площею 53,6 кв. м, а також житловий будинок по АДРЕСА_4 , літ. А-1 загальною площею 17,4 кв. м, житловою площею 10,9 кв. м. В порядку розподілу судових витрат стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 654 грн судового збору.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2021 року поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на 10 лютого 2021 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_5 в якості правонаступника померлої ОСОБА_4 .

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2022 року закрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_5 , на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2014 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявником не доведено належними доказами факт того, що при ухваленні рішення суд вирішив питання щодо прав чи інтересів особи, яка подає апеляційну скаргу, на спірне нерухоме майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 червня 2022 року представник ОСОБА_6 , діючий в інтересах ОСОБА_5 , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2022 року у вказаній вище справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Посилаючись як на підставу касаційного оскарження судового рішення на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, застосувавши положення статті 362 ЦПК України для закриття апеляційного провадження у справі, оскільки заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2014 року було вирішено питання про його права, свободи, обов`язки та інтереси, як власника квартири в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_5 , який має право часткової власності на допоміжні будівлі літ. Б-1 загальною площею 49 кв. м, та літ. В-1, загальною площею 49 кв. м, а тому у суду не було повноважень визнавати право власності на спірні об`єкти нерухомого майна без наявності згоди на те одного з власників квартири в багатоквартирному будинку.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_3 , поданий представником ОСОБА_7 , мотивований тим, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, в зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_5 , а ухвалу суду залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

05 серпня 2022 року справа № 201/1192/14-ц надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша, друга статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку, ОСОБА_5 стверджує, що заочним рішенням суду першої інстанції було визнано право власності на об`єкти самочинного будівництва за позивачем без наявності на те згоди власників багатоквартирного будинку, зокрема, ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_5 , в зв`язку з чим було порушено право спільної власності останнього на спірні об`єкти нерухомого майна. На переконання заявника такі доводи свідчать про відсутність підстав у суду апеляційної інстанції для застосування статті 362 ЦПК України та закриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

За змістом статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Вищевказаними нормами визначено право особи, яка не брала участі у справі, оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яким вирішено питання про її права, обов`язки, свободи та інтереси, а також порядок подання та розгляду такої апеляційної скарги.

Особливістю такого порядку є етап першочергової перевірки на предмет того, чи дійсно оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про права, свободи, обов`язки та інтереси особи, яка звернулася до суду з апеляційною скаргою.

Суд апеляційної інстанції встановив, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2014 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності без прийняття в експлуатацію на нежитлові приміщення, що розташовані за адресами: АДРЕСА_5 , літ. Б-1 загальною площею 49 кв. м, літ. В-1 загальною площею 49 кв. м; АДРЕСА_2 , літ. В-1 загальною площею 17,7 кв. м, літ. Г-1 загальною площею 17,7 кв. м; АДРЕСА_2 , літ. В-1 загальною площею 11,6 кв. м; гараж за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 24,0 кв. м; АДРЕСА_2 , гараж літ. Б-1 загальною площею 16,4 кв. м, гараж літ. Г-1 загальною площею 15,6 кв. м, майстерні літ. Д-1 загальною площею 4,7 кв. м, АДРЕСА_3 , літ. Е-1 загальною площею 53,6 кв. м, а також житловий будинок по АДРЕСА_4 , літ. А-1 загальною площею 17,4 кв. м, житловою площею 10,9 кв. м. В порядку розподілу судових витрат стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 654 грн судового збору.

ОСОБА_4 , яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення вирішив питання про її права, інтереси, подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду та просила його скасувати в частині визнання за ОСОБА_1 право власності без прийняття в експлуатацію на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , літ. Б-1 загальною площею 49 кв. м, та літ. В-1 загальною площею 49 кв. м.

За змістом свідоцтва про право власності на житло від 17 серпня 1993 року ОСОБА_4 була власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_6 .

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року до участі у справі як правонаступника апелянта ОСОБА_4 було залучено ОСОБА_5 , який, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 липня 2021 року, став власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_6 після смерті матері ОСОБА_4

ОСОБА_4 в апеляційній скарзі зазначала, що нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_7 загальною площею 49 кв. м, та літ. В-1 загальною площею 49 кв. м, на які оскаржуваним рішенням суду було визнано право власності за ОСОБА_1 , є сараями - спільною власністю всіх мешканців будинку, оскільки ці приміщення є допоміжними приміщеннями та їх призначенням є обслуговування будинку та власників квартир.

ОСОБА_4 було надано апеляційному суду копію акта від 22 жовтня 2020 року, складеного фізичною особою підприємцем ОСОБА_8 , в якому зазначено, що останнім було проведено 22 жовтня 2020 року технічну інвентаризацію будівель по АДРЕСА_5 . В акті вказано, що до складу квартир входять будівлі, які використовуються як сараї. Згідно рішення Дніпропетровської міської ради «Про зняття з обліку ж.к.п.», житловий комплекс передано на баланс «Жилсервіс 5». Відповідно до технічної інвентаризації та схеми земельної ділянки, до житлового будинку входять нежитлові споруди, які є господарськими будівлями з залитими фундаментами та підлогами, які використовуються як допоміжні приміщення для зберігання майна - поквартирно.

Згідно з технічним паспортом на будівлі та споруди від 18 вересня 2013 року, розташовані по АДРЕСА_5 наявна нежитлова будівля літ. Б-1 (фундамент - бетон, стіни- цегла, покрівля - шифер, перекриття - дерево, підлога - цемент), загальною площею 49 кв. м, та нежитлова будівля літ. В-1 (фундамент - бетон, стіни- цегла, покрівля - шифер, перекриття - дерево, підлога - цемент) загальною площею 49 кв. м. Рік побудови не визначено.

Відповідно до технічних висновків та технічного стану нежитлових будівель літ. Б-1 49 кв. м, літ. В-1 49 кв. м від 2013 року, складених спеціалістами ТОВ «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут», нежитлові будівлі розташовані по АДРЕСА_5 - одноповерхові приміщення, окремо розташовані.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що одноповерхові окремо розташовані нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , літ. Б-1 загальною площею 49 кв. м, та літ. В-1 загальною площею 49 кв. м дійсно є сараями, та ці будівлі використовуються співвласниками квартир будинку АДРЕСА_5 . Будь-які правовстановлюючі документи на вказане в апеляційній скарзі нерухоме майно в матеріалах справи відсутні.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку тому, що апелянтом не надано належних доказів на підтвердження того, що вказані одноповерхові окремо розташовані нежитлові приміщення дійсно є допоміжними приміщеннями та вони були передані безоплатно у спільну власність громадян - співвласників квартир будинку АДРЕСА_5 .

Також судом було надано оцінку актові від 22 жовтня 2020 року, складеному фізичною особою підприємцем ОСОБА_8 , на який в апеляційній скарзі посилається апелянт, і вказано, що даний доказ не є належним на підтвердження того, що нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , літ. Б-1 загальною площею 49 кв. м, та літ. В-1 загальною площею 49 кв. м є допоміжними приміщеннями - сараями, оскільки у вказаному акті взагалі не вказано кількості нежитлових будівель, не вказано їх площі, не вказано рік побудови приміщень, не зазначено віддаленості розташування будівель від житлового будинку. Також в акті не зазначено, яка саме документація на будинок АДРЕСА_5 використовувалася при його складанні.

Правила правовідносин з приводу приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду»

Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

За змістом статті 10 вказаного Законувласники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Вищевказані норми дають підстави для висновку, що заявляючи вимоги стосовно свого права спільної власності на допоміжне приміщення, особі необхідно довести у передбачений законом спосіб не лише її право власності на певну квартиру у багатоквартирному будинку, а й приналежність спірного допоміжного приміщення до цього багатоквартирного будинку.

Конституційним судом у рішенні № 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року у справі № 1-2/2004 надано роз`яснення щодо порядку передачі допоміжних приміщень у власність. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ним квартир або кімнат у квартирах. Власники неприватизованих квартир є співвласниками цих допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Жодних документів права власності на допоміжні приміщення не потрібно робити.

Так позовні вимоги були заявлені щодо визнання права власності на самочинне будівництво без введення в експлуатацію, а отже слід проаналізувати, яке нерухоме майно цивільним законодавством визнається як самочинне будівництво.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України в редакції, чинній на день подання позову, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частинами четвертою та п`ятою статті 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

В рішенні № 14-рп/2011 від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 Конституційний Суд України, аналізуючи підстави конституційного звернення, крім іншого зазначив, що таке функціональне призначення, як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку, має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

За результатами розгляду конституційного звернення Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року N 2482-XII зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Відповідно до вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази.

За правилами статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на вимогу своїх вимог чи заперечень.

Частиною сьомою статті 81 ЦПК України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частин першою та третьої статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

З врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції, діючи в чітко визначених процесуальним законом рамках повноважень, надав оцінку поясненням учасників справи, доказам в матеріалах справи і вказав, що апелянтом не надано належних доказів на підтвердження того, що вказані одноповерхові окремо розташовані нежитлові приміщення дійсно є допоміжними приміщеннями та вони були передані безоплатно у спільну власність громадян - співвласників квартир будинку АДРЕСА_5 .

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що права заявниці оскаржуваним заочним судовим рішенням не було порушено, а суд касаційної інстанції неуповноважений втручатися в оцінку доказів та обставин справи, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги стосовно того, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2014 року було вирішено питання про права, свободи, обов`язки та інтереси ОСОБА_4 , як власника квартири в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_5 , яка мала право часткової власності на допоміжні будівлі літ. Б-1 загальною площею 49 кв. м, та літ. В-1 загальною площею 49 кв. м, а тому у суду не було повноважень визнавати право власності на спірні об`єкти нерухомого майна без наявності згоди на те одного з власників квартири в багатоквартирному будинку, оскільки зводяться до суб`єктивного тлумачення норм права та переоцінки обставин і доказів у справі, а також до незгоди заявника з оскаржуваним судовим рішенням.

Інших доводів касаційна скарга не містить. Підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд, передбачених статтею 411 ЦПК України, судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров