Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 201/13078/16

провадження № 61-4085св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Дніпровська міська рада,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно у зв`язку із втратою правовстановлюючого документу та в порядку спадкування за законом після смерті батька.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 жовтня 1996 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та членам його сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

З січня 1997 року позивач проживає у Німеччині. Документи на квартиру залишилися у батька позивача ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що після смерті батька свідоцтво про право власності на житло від 14 жовтня 1996 року не було знайдено.

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, у зв`язку з чим була відкрита спадкова справа.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_5 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на: 1/5 частину квартири АДРЕСА_2 .

У встановленому законодавством порядку позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 .

Окрім позивача спадкоємцем першої черги за законом після смерті батьків є ОСОБА_2 .

Оскільки у позивача були відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, а ОСОБА_2 на той час стверджувала, що ці документи у неї також відсутні, тому 17 серпня 2016 року державним нотаріусом Першої Дніпропетровської нотаріальної контори Білецькою В. І. винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано усунути недоліки позовної заяви, а саме: вказати вартість об`єктів нерухомого майна, на які позивач просить визнати право власності, сплатити судовий збір у встановлених порядку та розмірі або документ, що підтверджує підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

На виконання вимог ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та у зв`язку із втратою правовстановлюючих документів.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у жовтні 2016 року йому стало відомо, що на підставі договору дарування від 26 липня 2013 року спірна квартира в цілому була подарована ОСОБА_2 .

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л. Г., Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, про визнання недійсним договору дарування (справа № 201/1550/18), позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір дарування квартири від 26 липня 2013 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року у справі № 201/1550/18 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 201/1550/18 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасовано, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року залишено в силі.

Постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19 червня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій: видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій є те, що ОСОБА_1 не надав нотаріусу оригінал правовстановлюючого документу на спадкове майно, а саме свідоцтво про право власності на житло від 14 жовтня 1996 року.

Разом з тим відповідач ОСОБА_2 утримує в себе оригінал свідоцтва про право власності на житло.

Виходячи з викладеного та з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати за ним право власності на: 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з втратою правовстановлюючих документів, 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , Ѕ частину садового (дачного) будинку АДРЕСА_3 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

РішеннямЖовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з втратою правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності на житло від 14 жовтня 1996 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/10 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину садового (дачного) будинку АДРЕСА_3 у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 196,25 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду у справі № 201/1550/18 встановлено, що внаслідок укладення договору дарування квартири від 26 липня 2013 року порушено права ОСОБА_1 на розпорядження спільною сумісною власністю, оскільки спірний договір вчинений без врахування його думки як співвласника, а тому з цих підстав визнав спірний правочин недійсним з моменту його укладення.

У матеріалах справи були відсутні докази на підтвердження зміни форми власності співвласниками зазначеної квартири із спільної сумісної на спільну часткову.

Тому дарувальники - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_3 відчужили по 1/5 частині квартири, належної їм на праві спільної сумісної власності, без згоди на те іншого співвласника ОСОБА_1 , чим порушили вимоги статті 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

При цьому, зазначеним судовим рішенням також встановлено, що оригінал правовстановлюючого документа у позивача відсутній, оскільки він знаходиться у відповідача ОСОБА_2 , його копія була надана позивачем нотаріусу при поданні заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 .

Отже позивач через вказані обставини не має можливості оформити спадкові права без звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У зв`язку із втратою свідоцтва про право власності позивач не може зареєструвати за собою право власності на належну йому на праві спільної сумісної власності 1/5 частину квартири, що зумовило його звернення до суду із цим позовом.

Позивач звернувся до суду через об`єктивні обставин, незалежні від його волі, які позбавляють його можливості оформити спадкові права і отримати у спадщину належну частку квартири і будинку, а тому, з урахуванням принципу верховенства права, його право підлягає захисту судом.

ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги прийняв спадщину як після смерті батька ОСОБА_4 , так і після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки своєчасно звернувся до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.

ОСОБА_2 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 . При цьому після смерті батька ОСОБА_2 нотаріусу заяву про прийняття спадщини не подавала.

Тому ОСОБА_1 є спадкоємцем 1/5 частини квартири, яка входить до складу спадщини, що відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_4 .

Також позивач є спадкоємцем Ѕ частки садового (дачного) будинку АДРЕСА_3 , яка входить до складу спадщини, що відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_5 .

ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки вчасно звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті матері, нотаріус не відмовляв їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Після смерті ОСОБА_5 обидва спадкоємці ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) успадкували спадкове майно, а саме квартиру, по 1/10 її частині.

Дніпровська міська рада не є належним відповідачем у цій справі, тому вимоги позивача до органу місцевого самоврядування не підлягають задоволенню.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасовано, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000 грн. В решті рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права у зв`язку з чим прийняв справедливе рішення.

При цьому апеляційний суд зазначив, що на підставі належних та допустимих доказів позивач довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, що у нього відсутній оригінал правовстановлюючого документа на квартиру, у зв`язку з чим він не має можливості оформити належне йому право власності на частину квартири та спадкові права на нерухоме майно.

Доводи ОСОБА_2 , що позивач не звертався до неї з проханням надати правовстановлюючі документи, є безпідставними, оскільки вказані обставини не спростовують відсутність у позивача цих документів.

Із зазначеним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у 2016 році, який був повернутий судом на підставі ухвали суду першої інстанції від 30 листопада 2016 року. Разом з тим постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Отже в діях суду відсутні порушення норм процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та у постановах Верховного Суду: від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18 (адміністративне провадження № К/9901/57401/18), від 13 травня 2019 року у справі № 905/494/18.

Також як на підставу оскарження судових рішень заявник послалася на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відшкодуванню підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які конкретно передбачені договором про надання правової допомоги та які конкретно вказані в акті виконаних робіт по даному договору.

Для визнання розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає до суду детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

ОСОБА_1 не надав суду докази, які б підтверджували понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000 грн, а саме акт виконаних робіт та інші докази.

Крім того, ОСОБА_2 не потрібно було заявляти клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, оскільки вона підтримує рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні цих витрат та не визнає вимоги ОСОБА_1 по суті в цілому, а не у частині зменшення суми витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката.

Суд першої інстанції належним чином не повідомив ОСОБА_2 про дату, час та місце судового засідання, призначене на 09 березня 2021 року, про що вона зазначала в апеляційній скарзі, а також апеляційний суд не повідомив належним чином її про судове засідання, призначене на 17 вересня 2021 року, що є порушенням норм процесуального права та обов`язковою підставою для скасування судових рішень.

У порушення норм процесуального права до участі у справі не був залучений співвідповідачем ОСОБА_3 , хоча він є співвласником спірної квартири, яка є спільною сумісною власністю кількох осіб без встановлення часток.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу упереджено і не об`єктивно, оскільки суддя Дніпровського апеляційного суду Макаров М. О. приймав участь при розгляді цієї справи та справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, відшкодування матеріальної шкоди (справа № 201/8017/18).

При розгляді цієї справи у суді апеляційної інстанції суддя Дніпровського апеляційного суду на підставі статей 36 39 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) зобов`язаний був заявити самовідвід, оскільки є інші обставини, що викликають сумнів в його неупередженості і об`єктивності.

Натомість суддя Дніпровського апеляційного суду цього не зробив та розглянув апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

Суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин положення статей 369 370 372 ЦК України, а саме визнали за ОСОБА_1 право власності на чітко визначені частки у спірному майні, яке є спільною сумісною власністю, без попереднього встановлення розміру часток в праві спільної сумісної власності співвласників на підставі рішення суду та за наявності згоди усіх співвласників майна на встановлення такого розміру часток у спільному майні.

ОСОБА_1 на час подання позову до суду був співвласником у праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 не оспорювала і не оспорює його право власності на частку у праві спільної сумісної власності квартири, разом з тим розмір часток у спільній сумісній власності встановлено не було.

Крім того, згідно з діючим законодавством у випадку втрати, пошкодження чи зіпсування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, за видачею свідоцтва на заміну втраченого, пошкодженого чи зіпсованого документу, необхідно звертатися до державного реєстратора або нотаріуса.

ОСОБА_1 не надав до суду докази, що він звертався до відповідних органів з метою отримання дубліката свідоцтва про право власності на житло.

Крім того, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку не підлягають.

Тому суди помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 392 ЦК України.

Також суди попередніх інстанцій не встановили і не вказали інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, що ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину, після смерті батька ОСОБА_4 у порядку статті 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини вона проживала разом з ним. Такий позов розглядається судом першої інстанції та рішення у справі ще не прийнято (справа № 201/5907/20), однак суд зобов`язаний був зупинити провадження у справі до розгляду справи № 201/5907/20.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про народження від 15 квітня 1964 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1, а. с. 166 зворот).

Згідно зі свідоцтвом про народження від 02 грудня 1971 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1, а. с. 51).

01 жовтня 1983 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_8 , після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 167).

ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_3 (син відповідача ОСОБА_2 ) (т. 1, а. с. 165).

На підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 14 жовтня 1996 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 52).

З січня 1997 року ОСОБА_1 проживає у Німеччині, що підтверджується відмітками у паспорті (т. 1, а. с. 174 - 176).

26 липня 2013 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 (дарувальники) та ОСОБА_2 (обдарованою) укладено договір дарування, відповідно до умов якого дарувальники безоплатно передали у приватну спільну сумісну власність, а обдарована прийняла в дар всі належні їм частки у праві приватної сумісної власності у квартирі АДРЕСА_1 . У договорі зазначено, що ця квартира належить дарувальникам на праві приватної спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням виконавчого комітету міської ради народних депутатів міста Дніпропетровська від 14 жовтня 1996 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (т. 1, а. с. 173).

05 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

05 вересня 2014 року заведена спадкова справа № 567-2014 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ( т. 1, а. с. 172).

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 грудня 2015 року ОСОБА_5 є власником садового (дачного) будинку АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 57).

Постановою державного нотаріуса Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 17 серпня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що нотаріусу не пред`явлено правовстановлюючий документ на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 50).

Після її смерті відкрилась спадщина на садовий (дачний) будинок АДРЕСА_3 .

17 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 158 зворот).

17 серпня 2016 року заведена спадкова справа № 494-2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 158 - 171).

25 листопада 2016 року до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 159).

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Батова Л. Г., Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської міської ради, про визнання недійсним договору дарування (справа № 201/15116/16-ц).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року у справі № 201/15116/16-ц відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року змінено в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що до участі у справі належний співвідповідач ОСОБА_3 , який є стороною оспорюваного договору дарування, залучений не був, однак позов безпосередньо стосується його прав та обов`язків, тому наявні підстави для відмови в задоволенні позову саме з наведених підстав.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири від 26 липня 2013 року (справа № 201/1550/18).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року у справі № 201/1550/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири від 26 липня 2013 року, укладений між дарувальниками ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 і обдарованою ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., зареєстрований в реєстрі за № 3180 (т. 1, а. с. 61 - 65).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у справі № 201/1550/18 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування (т. 1, а. с. 66 - 67).

Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 201/1550/18 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено, постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасовано, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 січня 2019 року залишено в силі (т. 1, а. с. 68 - 72).

У справі № 201/1550/18 суди встановили, що 04 жовтня 2016 року ОСОБА_1 дізнався, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира 26 липня 2013 року була подарована ОСОБА_2 на підставі договору дарування.

При цьому, у справі № 201/1550/18 суди, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , дійшли висновку, що оспорюваним правочином порушено право ОСОБА_1 на розпорядження спільною сумісною власністю (частини друга, четверта статті 369 ЦК України), оскільки спірний договір вчинений без врахування його думки як співвласника, у зв`язку з чим такий договір підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.

У матеріалах справи були відсутні докази на підтвердження зміни форми власності співвласниками квартири із спільної сумісної власності на спільну часткову власність.

Тому дарувальники ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_3 відчужили по 1/5 частині квартири, належній їм на праві спільної сумісної власності, без згоди на те іншого співвласника, чим порушили вимоги статті 369 ЦК України.

При цьому, суд відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 пропустив позовну давність, оскільки останній з січня 1997 року проживає у Німеччині, у вересні 2014 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , в серпні 2016 року він звернувся з заявою про видачу на його ім`я свідоцтва про право на спадщину на 1/5 частину квартири, але нотаріус йому відмовив у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на нерухоме майно. Отже, в серпні 2016 року ОСОБА_1 не мав у своєму розпорядженні правовстановлюючого документа на квартиру. Разом з тим, вказував, що свідоцтво про право власності на житло було у його батька, а після смерті останнього не знайшлося.

05 червня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 186).

Постановою державного нотаріуса Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 11 червня 2020 року відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки заявниця не подала заяву про прийняття спадщини у передбачений статтею 1270 ЦК України строк, а також відсутні підстави вважати її такою, що прийняла спадщину на підставі статті 1268 ЦК України (т. 1, а. с. 186 - 187).

Постановою державного нотаріуса Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Білецької В. І. від 19 червня 2020 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі на ім`я ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з ненаданням спадкоємцем правовстановлюючих документів на спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 194).

Постановою державного нотаріуса Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Білецької В. І. від 19 червня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з ненаданням спадкоємцем правовстановлюючих документів на спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 170).

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 зазначав, що в нього відсутній оригінал свідоцтва про право власності на житло від 14 жовтня 1996 року, цей правовстановлюючий документ знаходиться у ОСОБА_2 , яка не надає його в добровільному порядку, тому такий документ для нього є втраченим.

Оскільки ОСОБА_2 не надає йому правовстановлюючий документ на квартиру, яка є спадковим майном, то позивач позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батьків, а також зареєструвати право власності на 1/5 частку квартири, власником якої він є на підставі цього свідоцтва.

Зазначені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом після смерті батьків, а також визнання права власності на 1/5 частину квартири у зв`язку із втратою правовстановлюючого документу.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення ЕСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти Росії», заява № 43330/09).

Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Згідно з матеріалами справи ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19 серпня 2020 року призначено проведення підготовчого засідання у справі на 19 вересня 2020 року (т. 1, а. с. 82).

19 серпня 2020 року сторонам у справі направлено судову повістку про виклик у підготовче засідання, яке призначене на 19 вересня 2020 року (т. 1, а. с. 83).

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 01 вересня 2020 року ОСОБА_2 отримала судову повістку про призначення підготовчого засідання на 19 вересня 2020року (а. с. 114).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 11 вересня 2020 року виправлено описку в ухвалі суду від 19 серпня 2020 року та зазначено вважати вірною дату судового засідання «24 вересня 2020 року», замість невірно вказаної дати - «19 вересня 2020 року» (т. 1, а. с. 86).

11 вересня 2020 року сторонам у справі направлено судову повістку про виклик у підготовче засідання, яке призначене на 24 вересня 2020 року (т. 1, а. с. 87).

У підготовче засідання, призначене на 24 вересня 2020 року, з`явився представник позивача ОСОБА_6 . У зв`язку з неявкою в підготовче засідання інших учасників справи розгляд справи відкладено на 03 листопада 2020 року (т. 1, а. с. 96 - 97).

24 вересня 2020 року сторонам у справі направлено судову повістку про розгляд справи 03 листопада 2020 року (т. 1 а. с. 99).

Про підготовче засідання, призначене на 03 листопада 2020 року, ОСОБА_2 не була повідомлена, оскільки до суду повернулась судове відправлення з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» (т. 1, а. с. 138, 139).

У зв`язку з неявкою сторін в підготовче засідання, призначене на 03 листопада 2020 року, розгляд справи відкладено на 02 грудня 2020 року (т. 1, а. с. 154), про що 16 листопада 2020 року сторонам направлено судові повістки (т. 1, а. с. 215).

Згідно з ордером про надання правової допомоги від 03 листопада 2020 року ОСОБА_2 надається правова допомога в суді адвокатом Гаврилюк Л. В. (т. 1, а. с. 151 - 153).

Підготовче засідання, призначене на 02 грудня 2020 року, було відкладене у зв`язку з неявкою сторін на 10 грудня 2020 року (т. 1, а. с. 216).

Про час та місце розгляду справи, призначеної на 10 грудня 2020 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Гаврилюк Л. В. повідомлена під розписку (т. 1, а. с. 217).

У зв`язку з неявкою представника позивача та визнання його явки обов`язковою в підготовче засідання, оголошено перерву до 25 січня 2021 року (т. 1, а. с. 224), про що представник ОСОБА_2 - адвокат Гаврилюк Л. В. повідомлена під розписку (т. 1, а. с. 225).

24 грудня 2020 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська направив справу до Дніпровського апеляційного суду у зв`язку з надходженням до апеляційного суду заяви ОСОБА_2 про роз`яснення постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 227, 228).

27 січня 2021 року цивільна справа надійшла до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська (т. 1, а. с. 257).

27 січня 2021 року сторонам направлено судові повістки про призначення підготовчого засідання на 18 лютого 2021 року (т. 2, а. с. 1).

18 лютого 2021 року підготовче засідання закінчено та призначено справу до судового розгляду на 09 березня 2021 року, про що 18 лютого 2021 року сторонам у справі направлено судові повістки (т. 2, а. с. 5, 6).

Згідно з телефонограмою від 18 лютого 2021 року суд повідомив особисто ОСОБА_10 за номером телефону НОМЕР_1 про судове засідання, яке відбудеться 09 березня 2021 року (т. 2, а. с. 7).

Згідно з частиною дев`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Згідно з частиною тринадцятою статті 128 ЦПК України за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

В матеріалах справи містяться заяви, клопотання ОСОБА_2 , в яких вона зазначає засоби зв`язку, а саме: місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; номер мобільного телефону: НОМЕР_2 ; електронну скриньку: ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1, а. с. 150, 219, 220, 222, 223, т. 2, а. с. 2, 3)

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про наявність підстав повідомлення представника ОСОБА_2 - адвоката Гаврилюк Л. В. про дату, час і місце проведення судового засідання з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення, зокрема за номером мобільного телефону НОМЕР_1 .

Таким чином, телефонограма, складена секретарем судового засідання Міловою Д. Г., про повідомлення представника ОСОБА_2 - адвоката Гаврилюк Л. В. про розгляд справи 09 березня 2021 року не є належним повідомленням представника відповідача ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 7).

Разом з тим, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме судової повістки про виклик ОСОБА_2 у судове засідання, яке призначено на 09 березня 2021 року, в матеріалах справи відсутнє.

Отже, аналіз матеріалів справи свідчить, що про судове засідання, призначене на 09 березня 2021 року, в якому ухвалене рішення суду першої інстанції, не повідомлена належним чином відповідач ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).

Зазначений правовий висновок, викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

У справі, яка переглядається, відомості про належне повідомлення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_10 про розгляд справи судом першої інстанції, призначений на 09 березня 2021 року, у матеріалах справи відсутні. Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 09 березня 2021 року, за відсутності учасника справи - відповідача ОСОБА_2 , належним чином не повідомленої про місце, дату та час судового засідання.

В апеляційній скарзі на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 09 березня 2021 року ОСОБА_2 посилалася на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права, а саме про розгляд справи без належного повідомлення її про дату, час та місце судового засідання.

Аналіз оскарженої постанови апеляційного суду в частині вирішення апеляційної скарги ОСОБА_2 свідчить, що апеляційний суд не надав відповіді на цей конкретний та важливий довід заявника (т. 2, а. с. 84 - 93).

Таким чином, незважаючи на викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 доводи, залишаючи без задоволення її апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість залишення без змін рішення суду першої інстанції. В силу процесуальних повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути такі порушення.

Отже постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню на підставі пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

З огляду на встановлене касаційним судом порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що тягне за собою обов`язкове скасування судового рішення, Верховний Суд не перевіряє обґрунтованість доводів касаційної скарги щодо вирішення спору по суті.

Щодо доводів касаційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце судового засідання судом апеляційної інстанції слід зазначити таке.

Про судове засідання, призначене Дніпровським апеляційним судом на 08 червня 2021 року, сторонам у справі 05 травня 2021 року направлено судову повістку про виклик (т. 2, а. с. 51).

Судова повістка про виклик ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 08 червня 2021 року, повернулась до суду з відміткою пошти «адресат відсутній» (т. 2, а. с. 58).

У судове засідання, призначене апеляційним судом на 08 червня 2021 року, з`явилась ОСОБА_2 та її представник - адвокат Гаврилюк Л. В. (т. 2, а. с. 66).

08 червня 2021 року у справі оголошено перерву на 14 вересня 2021 року, про що ОСОБА_2 та її представник - адвокат Гаврилюк Л. В. повідомлені під розписку (т. 2, а. с. 67).

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці з 01 вересня 2021 року до 14 вересня 2021 року включно, судове засідання, призначене апеляційним судом на 14 вересня 2021 року не проводилося (т. 2, а. с. 80) та було призначене на 17 вересня 2021 року.

В матеріалах справи відсутні відомості про повідомлення належним чином ОСОБА_2 та її представника - адвоката Гаврилюк Л. В. про дату, час та місце судового засідання, призначене апеляційним судом на 17 вересня 2021 року.

Разом з тим, згідно з протоколом судового засідання від 17 вересня 2021 року апеляційний суд розглянув справу в судовому засіданні за участю заявника ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 82).

Тобто, не зважаючи на відсутність в матеріалах справи відомостей про належне повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 17 вересня 2021 року, вона була присутня в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, скористалася передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами, а саме: давала пояснення щодо обставин справи, доводів своєї апеляційної скарги та заперечувала відносно задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , тобто представляла свої інтереси як учасника справи.

Отже, при розгляді справи апеляційним судом відповідач не була позбавлена права на судовий захист.

Хоча ОСОБА_2 і не була належним чином повідомлена апеляційним судом про дату, час і місце судового засідання, вона приймала участь у судовому засіданні особисто, тобто реалізувала своє право на судовий захист, тому відсутні підстави для скасування постанови апеляційної інстанції з наведеної підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

За таких обставин, ураховуючи вимоги пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України та доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо неналежного повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання в суді першої інстанції та ненадання апеляційним судом відповіді на доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в цій частині, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для обов`язкового скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки касаційним судом встановлено порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, і заявник обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук