Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 201/13268/16-ц

провадження № 61-21601св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах»,

треті особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», філія «Розрахунковий Центр» Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» у місті Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - ПрАТ «СК «Інгосстрах»), треті особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), філія «Розрахунковий Центр» Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» у місті Києві (далі - філія «Розрахунковий Центр» АТ КБ «ПриватБанк» у м. Києві), про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені.

В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням їх збільшення) ОСОБА_1 зазначила, що 27 грудня 2006 року її чоловік уклав з Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») в особі філії «Розрахунковий Центр ПАТ КБ «ПриватБанк» в м. Києві кредитний договір № K2AGA00260020. При укладенні кредитного договору банк вимагав укласти договір особистого страхування із ЗАТ «СК «Інгосстрах» (перейменоване у ПАТ «СК «Інгосстрах»), тому ОСОБА_3 уклав 27 грудня 2006 року договір особистого страхування № К2А2LК00027589, предметом якого було страхування на випадок смерті, яка настала внаслідок нещасного випадку, стійкої втрати працездатності (встановлення інвалідності), смерті, яка наступила внаслідок захворювання. Розмір страхової суми за договором складав 252 500,00 грн. Застрахованою особою був сам ОСОБА_3 , а вигодонабувачем - ПАТ КБ «ПриватБанк».

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивачки ОСОБА_3 помер від ішемічного інсульту головного мозку, що за умовами договору страхування є страховим випадком.

Позивачка ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею у справі № 703/08 після померлого чоловіка ОСОБА_3 .

З огляду на вище наведене, позивачка звернулася до страховика із заявою про страхову виплату через страхового агента, надавши всі документи на підтвердження факту настання страхового випадку.

Страховим агентом - Філією «Розрахунковий Центр» ПАТ КБ «ПриватБанк» в м. Києві листом від 30 квітня 2009 року № 2775 відмовлено у виплаті страхової суми, у зв`язку із тим, що подія не є страховим випадком.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2015 року у справі № 201/7058/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року, стягнуто з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на користь ОСОБА_1 252 500,00 грн страхової виплати.

В добровільному порядку ПрАТ «СК «Інгосстрах» рішення суду не виконало, тому позивачка звернулася до державної виконавчої служби.

Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року касаційну скаргу ПрАТ «СК «Інгосстрах» та ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2015 року і ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року - без змін.

29 листопада 2018 року на рахунок позивачки ОСОБА_1 надійшли кошти від Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпра головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Соборний ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області) у розмірі 255 025,00 грн з призначенням платежу: «стягнуто з ПрАТ СК «Інгосстрах» на користь ОСОБА_1 по виконавчому документу від 10 травня 2016 року № 201/7058/15-ц».

Умови укладеного договору страхування передбачали, що страховик, в особі страхового агента протягом двадцяти робочих днів з моменту одержання заяви про страхову виплату і документів, передбачених пунктом 3.3 договору страхування, має прийняти рішення щодо виплати або відмови у виплаті, яке оформляється страховим актом. Виплата здійснюється протягом п`яти банківських днів з моменту оформлення страхового акта.

Необхідні для страхової виплати документи отримані страховим агентом 06 листопада 2008 року за вх. № 3833/7, а тому страхова виплата мала бути здійснена до 11 грудня 2008 року. Отже, на думку позивачки, відповідач має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3 % річних від простроченої суми, пеню, передбачену підпунктом 1.1.3 пункту 1.1 договору страхування, починаючи з 12 грудня 2008 року, по день фактичної сплати заборгованості - 29 жовтня 2018 року (за 3 608 днів прострочення грошового зобов`язання).

Враховуючи викладене, посилаючись на норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підпункту 1.1.3 пункту 1.1 договору страхування, виходячи з вказаного розрахунку, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на свою користь інфляційні витрати в сумі 560 634,72 грн; 3% річних в сумі 74 835,72 грн; пеню в сумі 91 102,00 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 7 265,72 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на користь ОСОБА_1 3 % річних у сумі 24 987,35 грн, інфляційні витрати в сумі 252 171,75 грн, пеню в сумі 12 069,50 грн, а всього - 289 228,60 грн. Стягнуто з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 892,49 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором страхування, то позивачка, як спадкоємиця застрахованої особи, має право на відшкодування 3 % річних від простроченої суми, індексу інфляції та пені на підставі статті 625 ЦК України та умов договору, в межах позовної давності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Інгосстрах» задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовуОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки вигодонабувачем за договором особистого страхування № K2A2LK00027589 є ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»), який відповідно до підпункту 3.6.1 вказаного договору має виключне право на отримання страхового відшкодування, тобто у розумінні норм статті 16 Закону України «Про страхування», статті 985 ЦК України вказаний договір є укладеним на користь третьої (іншої) особи, тому у ПрАТ СК «Інгосстрах» не виникає обов`язку перед позивачкою відшкодувати 3 % річних, індекс інфляції і пені на підставі договору. Право цієї вимоги належить виключно АТ КБ «ПриватБанк».

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що грошове зобов`язання щодо сплати страхового відшкодування не існувало до вирішення спору судом, обов`язок сплати ОСОБА_1 страхового відшкодування виник у ПрАТ СК «Інгосстрах саме на підставі рішення суду у справі № 201/7058/15-ц, а не на підставі зобов`язальних відносин, що також виключає можливість застосування положень статей 624 625 ЦК України і підпункту 1.1.3 умов страхування до договору у цьому спорі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Також у касаційній скарзі викладено клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що правовідносини, які склались між сторонами з приводу страхової виплати, за своєю природою є грошовими зобов`язаннями, на які поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання ПрАТ «Іногосстрах» саме перед заявником;

- не надав належної оцінки судовим рішенням у справі № 201/7058/15-ц про стягнення страхової виплати, яка має приюдиційне значення при вирішенні спору щодо стягнення 3 % річних, інфляційних витрат та пені за порушення строків страхової виплати на користь заявника, а формально погодився із доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову;

- не звернув увагу на те, що з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц та від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами як до ухвалення рішення суду, так і після його ухвалення.

У грудні 2019 року ПрАТ «СК «Інгосстрах» із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулось до Верховного Суду із відзивом на вищевказану касаційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів, просить її відхилити а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 грудня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 передано на розгляду судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргоюОСОБА_1 - ОСОБА_2 , витребувано матеріали справи № 201/13268/16-ц із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2019 року матеріали справи № 201/13268/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у листопаді 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 грудня 2006 року між чоловіком позивача ОСОБА_3 та ЗАТ «СК «Інгосстрах», правонаступником якого є ПрАТ «СК«Інгосстрах», укладений договір особистого страхування № K2A2LK00027589, вигодонабувачем за умовами якого визначена третя сторона - ПАТ КБ «ПриватБанк».

Зазначений договір страхування укладено між ОСОБА_3 та ЗАТ «СК «Інгосстрах» відповідно до умов та на виконання зобов`язань згідно з кредитним договором від 27 грудня 2006 року, укладеним ОСОБА_3 з ЗАТ КБ «ПриватБанк» за № K2A2GA00260020.

Відповідно до пункту 7.1 договору страхування від 27 грудня 2006 року № K2A2LK00027589 страховими випадками визнаються: смерть застрахованої особи; стійка втрата особою працездатності (встановлення інвалідності); смерть застрахованої особи, яка настала внаслідок захворювання.

Згідно з положеннями пункту 3.1 умов страхування, які є невід`ємною частиною договору особистого страхування від 27 грудня 2006 року № K2A2LK00027589, у разі настання події, яка підпадає під ознаки страхового випадку, страхувальник або застрахована особа, а у випадку смерті застрахованої особи - вигодонабувач, повинні у строк не пізніше одного року з дня настання події повідомити страховика про її настання.

Пунктом 3.2 умов страхування визначено, що для отримання страхової виплати страхувальник, застрахована особа або вигодонабувач чи спадкоємець застрахованої особи повинні звернутися до страховика в особі страхового агента з письмовою заявою про страхову виплату та надати документи, які підтверджують факт настання страхового випадку.

Згідно із пунктом 3.6 умов страхування у разі прийняття рішення про здійснення страхової виплати вона виплачується страховиком застрахованій особі або вигодонабувачеві (спадкоємцям застрахованої особи) протягом п`яти банківських днів. Якщо на момент прийняття рішення про страхову виплату: 1) у страхувальника існує заборгованість за кредитним договором, строки виконання якої вже настали, - страхова виплата здійснюється вигодонабувачеві і спрямовується на погашення цієї заборгованості; 2) у страхувальника існують зобов`язання за кредитним договором щодо погашення кредиту, строки виконання яких ще не настали, - сума страхової виплати, яка залишилась після розрахунку за пунктом першим, що не перевищує загальної суми зобов`язань страхувальника за кредитним договором, вважається достроковим погашенням кредиту, виплачується вигодонабувачеві і спрямовується на погашення кредиту. Сума страхової виплати, яка залишилась після здійснення виплат за пунктом другим, здійснюється страхувальнику або його нащадкам.

Відповідно до свідоцтва про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_1 № НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер; причиною його смерті згідно з довідкою про причину смерті від ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено ішемічний інсульт головного мозку.

Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_1 .

У передбачений договором строк ПАТ КБ «ПриватБанк», як вигодонабувач, не звернулося за страховою виплатою, хоча за пунктом 3.1 умов страхування на нього було покладено відповідний обов`язок.

Натомість, 06 листопада 2008 року ОСОБА_1 звернулася до страховика із заявою про страхову виплату через страхового агента, надавши всі документи на підтвердження факту настання страхового випадку.

Відповідно до листа філії «Розрахунковий центр» ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Києві від 30 квітня 2009 року № 2775 у виплаті страхового відшкодування позивачці відмовлено з посиланням на те, що страховик тривалий період часу страждав на серцево-судинні захворювання, а згідно з пунктом 4.2 договору особистого страхування від 27 грудня 2006 року № K2A2LK00027589 не визнаються страховими випадками визначені у цьому договорі події, які відбулися до моменту набрання чинності цим договором.

У лютому 2012 року ОСОБА_1 оскаржила цю відмову до суду.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 липня 2012 року у справі № 2604/5675/2012 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЗАТ «СК «Інгосстрах», третя особа - філія «Розрахунковий центр» ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Києві, про стягнення страхової виплати відмовлено з тих підстав, що вона безпідставно посилалась як на обґрунтування позову на положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вона не є стороною договору страхування та відповідно на неї не поширюється дія зазначеного Закону.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2012 року зазначене рішення суду першої інстанції у справі № 2604/5675/2012 змінено в частині мотивування правового обґрунтування відмови у позові. Зокрема відмовлено у позові з тих підстав, що судом не залучено до участі у справі вигодонабувача - ПАТ КБ «ПриватБанк», перед яким у померлого залишились невиконані зобов`язання. Окрім цього, судом першої інстанції у названій цивільній справі не з`ясовано й наміру спадкоємця скористатися своїм правом вимоги до страхової компанії про стягнення страхової виплати. Наведене вказує на те, що, по-перше, зазначений спір розглянутий судом за іншого складу учасників справи та за інших підстав пред`явленого позивачем позову, по-друге, у позові відмовлено через встановлення порушення норм процесуального права.

У травні 2015 року ОСОБА_1 ще раз звернулася до суду з позовом до ПрАТ «СК «Інгосстрах», третя особа - ПАТ КБ «ПриватБанк», про стягнення страхової виплати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2015 року у справі № 201/7058/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року та постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на її користь 252 500,00 грн страхової виплати.

Указані судові рішення були обґрунтовані тим, що згідно з укладеним між померлим чоловіком позивачки та відповідачем ПрАТ СК «Інгосстрах» договором особистого страхування від 27 грудня 2006 року № K2A2LK00027589, смерть страхованої особи, ОСОБА_3 , яка наступила внаслідок захворювання, є страховим випадком, оскільки за матеріалами справи ОСОБА_3 доставлений у заклад охорони здоров`я 02 лютого 2008 року бригадою швидкої медичної допомоги у важкому стані без свідомості з гострим порушенням мозкового кровообігу за ішемічним типом; 03 лютого 2008 року відбулось різке погіршення стану до рівня свідомості: «кома». ІНФОРМАЦІЯ_1 у хворого констатована зупинка серцевої діяльності та дихання, тобто мозкова катастрофа у вигляді ішемічного інсульту настала раптово, гостро, несподівано, без попередніх передвісників. У матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_3 раніше хворів на серцево-судинні хвороби та з приводу цього обстежувався, отримував медичну допомогу та медикаментозне лікування, з огляду на що суд дійшов висновку про визнання цього випадку страховим.

Отже, його настання тягне виплату страхового відшкодування у розмірі 252 500,00 грн на користь позивачки як єдиної спадкоємиці померлого. Вигодонабувач - ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду із позовом про стягнення страхової виплати не звертався на виконання вимог пункт 3.2 умов страхування, згідно з яким для отримання страхової виплати страхувальник, застрахована особа або вигодонабувач чи спадкоємець застрахованої особи повинні звернутися до страховика в особі страхового агента з письмовою заявою про страхову виплату та надати документи, які підтверджують факт настання страхового випадку.

ОСОБА_1 як єдина спадкоємиця померлого ОСОБА_3 набула право на звернення до страховика із зазначеними позовними вимогами, оскільки така можливість передбачена умовами договору страхування та положеннями цивільного законодавства.

Постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська Крайнякова М. С. від 06 червня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51326920 про примусове виконання рішення суду у справі № 201/7058/15-ц про стягнення страхового відшкодування з ПрАТ «СК «Інгосстрах» на користь ОСОБА_1 в сумі 252 500,00 грн, а також судових витрат, а всього 255 025,00 грн.

На виконання платіжної вимоги державного виконавця відповідачем ПрАТ «СК «Інгосстрах» платіжним дорученням від 28 грудня 2016 року на рахунок виконавчої служби перераховано 280 635,31 грн, тобто виконано судове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 18 вересня 2015 року у справі № 201/7058/15-ц.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка зазначала, що лише 29 листопада 2018 року на її рахунок надійшли кошти від Соборним ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області у розмірі 255 025,00 грн, на підтвердження чого надала виписку по рахунку № НОМЕР_3 за період з 29 жовтня 2018 року по 29 жовтня 2018 року, з якої вбачається, що означені кошти перераховані Соборним ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області29 жовтня 2018 року (а не 29 листопада 2018 року) з призначенням платежу: стягнуто з ПрАТ СК «Інгосстрах» на користь ОСОБА_1 по виконавчому документу № 201/7058/15-ц від 10 травня 2016 року

З урахуванням того, що заявлену до виплати страхову суму позивачка отримала 29 жовтня 2018 року (хоча вказує, що 29 листопада 2018 року), просила суд стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних, інфляційні втрати та пеню починаючи з 12 грудня 2008 року - наступного дня після настання обов`язку у страхової компанії виплатити цю суму (пункт 3.3 договору - протягом 15 днів з моменту одержання заяви), і по 28 жовтня 2018 року - день, що передує фактичній виплаті.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

До грошових зобов`язань належить і укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.

Право на отримання страхової суми належить особі, на користь якої укладено договір. У разі смерті застрахованої особи при відсутності вказівки в договорі на іншого вигодонабувача вигодонабувачами визнаються спадкоємці застрахованої особи.

Згідно з частиною першою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Можливість укладення страхових договорів на користь третіх осіб передбачена у статті 985 ЦК України, згідно із якою страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

За правилом частини другої статті 3 Закону України «Про страхування» страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов`язків страхувальника згідно з договором страхування.

При цьому згідно з частиною другою статті 636 ЦК України виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

За правилом частини четвертої статті 636 ЦК України, якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі договору особистого страхування № K2A2LK00027589, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, у справі, яка переглядається, наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором страхування, то позивачка, як спадкоємиця застрахованої особи, має право на відшкодування 3 % річних від простроченої суми, індексу інфляції та пені на підставі статті 625 ЦК України та умов договору страхування в межах позовної давності.

Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд помилково вважав, що оскільки вигодонабувачем за договором особистого страхування № K2A2LK00027589 є ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк»), який відповідно до підпункту 3.6.1. вказаного договору має виключне право на отримання страхового відшкодування, тобто у розумінні норм статті 16 Закону України «Про страхування», статті 985 ЦК України вказаний договір є укладеним на користь третьої (іншої) особи, тому у ПрАТ СК «Інгосстрах» не виникає обов`язку перед позивачкою відшкодувати 3 % річних, індексу інфляції і пені на підставі договору.

Апеляційний суд не врахував висновків викладених у преюдиційному рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2015 року у справі № 201/7058/15-ц про те, щоПАТ КБ «ПриватБанк», як третя особа за договором страхування (вигодонабувач), не виконало свого обов`язку, передбаченого у пункті 3.1 умов страхування, не подало страховику заяву про страхову виплату, що з урахуванням специфіки та правової природи договірних зв`язків між учасниками кредитних правовідносин, страховиком та спадкоємицею застрахованої особи (з огляду на те, що надання кредиту позичальнику за його життя було обумовлено банком обов`язковим укладенням договору його особистого страхування з певним визначеним кредитною установою страховиком) свідчить про те, що вигодонабувач, банк, відмовився від реалізації належного йому права на шкоду правам та законним інтересам позивача у цій справі, та фактично вдався до ревізії цього судового рішення.

Крім того, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про, що грошове зобов`язання щодо сплати страхового відшкодування не існувало до вирішення спору судом, обов`язок сплати ОСОБА_1 страхового відшкодування виник у ПрАТ СК «Інгосстрах» саме на підставі рішення суду у справі № 201/7058/15-ц, а не на підставі зобов`язальних відносин, що також виключає можливість застосування положень статей 624 625 ЦК України і підпункту 1.1.3. умов страхування до договору у цьому спорі, оскільки не звернув увагу на те, що у справі № 201/7058/15-ц судами здійснено захист права ОСОБА_1 на страхове відшкодування за умовами договору від 27 грудня 2006 року № K2A2LK00027589, тому у страховика ПрАТ СК «Інгосстрах», що прострочило виконання зобов`язання за вказаним договором, виник обов`язок перед позивачкою про відшкодування 3 % річних, індексу інфляції і пені саме на підставі умов вищевказаного договору страхування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статтю 625 ЦК України, та безпідставно погодився із доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 413 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено, постанову апеляційного суду скасовано із залишенням в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, то із відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 14 531,44 грн судового збору сплаченого останньою за подачу касаційної скарги.

Керуючись статтями 141 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року скасувати, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2019 року залишити в силі.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу касаційної скарги в розмірі 14 531,44 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко