Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 201/17165/17

провадження № 61-13574св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та просила стягнути 378 118, 37 грн на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У січні 2019 року ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_5 , звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт шляхом заборони відчуження і розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 57, 8 кв.м, та квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 31, 1 кв.м, які належать ОСОБА_2 .

В обґрунтування заяви зазначала, що підставою для звернення до суду із цим позовом є завдання їй матеріальної та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у вчиненні якої винен відповідач. Вона неодноразово зверталася до нього з проханням добровільно відшкодувати цю шкоду, однак її звернення залишені без задоволення.

Оскільки відповідач ухиляється від добровільного відшкодування завданої їй шкоди, вважає, що він може у будь-який час відчужити належне йому майно на користь третіх осіб, що істотно ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову, а тому є необхідність у вжитті заходів забезпечення позову.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2019 року заяву задоволено частково.

Накладено арешт на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57, 8 кв.м, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 12 вересня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н. В. та зареєстрованого за реєстраційним № 3417, до виконання рішення суду.

Задовольняючи частково заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2019 року скасовано, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що вжиті заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими позовними вимогами та заявником не наведено жодних доказів, що існує реальна загроза невиконання рішення суду у разі задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року та залишити в силі ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові на відсутність доказів ухилення відповідача від виконання можливого рішення суду про задоволення позову є помилковими, оскільки сама по собі відмова відповідача відшкодувати завдану його неправомірними діями шкоду свідчить про те, що він не має наміру її відшкодовувати та відповідно буде ухилятися від виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 серпня 2019 року справа № 201/17165/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановлено, що предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 428 118, 37 грн на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначала, що оскільки відповідач відмовляється у добровільному порядку відшкодувати завдану їй шкоду вона має реальні побоювання, що він відчужить на користь третіх осіб належне йому майно, що, в свою чергу, ускладнить або унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одними із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції перевірив доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який вона просила застосувати, змісту позовних вимог та дійшов обґрунтованого висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги обставини справи та наявний баланс інтересів учасників спору, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції з дотриманням норм процесуального законодавства вжиті заходи забезпечення позову.

При цьому, як правильно зазначив місцевий суд, такі заходи забезпечення позову у вигляді арешту квартири є співмірними з позовними вимогами, оскільки забезпечать запобігання ухиленню від виконання рішення у випадку задоволення позовних вимог і водночас відповідач не позбавляється можливості володіти та користуватися спірним майном.

До того ж заходи забезпечення позову є тимчасовими і в разі вирішення між сторонами спору можуть бути скасовані судом.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що заявник не позбавлений права вимагати відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживались (стаття 159 ЦПК України).

З огляду на те, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасувати, ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов