Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 201/1807/21

провадження № 61-2572 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 12 липня 2021 року у складі судді Ткаченко Н. В.

та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року

у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (далі - КП «Теплоенерго» ДМР) про захист прав споживача.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04 червня 2020 року вона

придбала частину квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним договором купівлі-продажу 63/100 частки квартири, укладеним між нею та ОСОБА_2 .

У серпні 2020 року вона отримала досудову вимогу КП «Теплоенерго» ДМР щодо сплати заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі

10 872,10 грн. Указувала, що до моменту отримання цієї досудової вимоги вона була власником квартири 2,5 місяці й відповідних послуг

від КП «Теплоенерго» ДМР не отримувала. Тому заборгованість належить попереднім власникам, вона виникла саме з їх вини.

Крім того, у вищевказаному договорі купівлі-продажу частки квартири вона, як покупець, не брала на себе зобов`язань сплачувати за попередніх власників їх борги. При цьому у добровільному списанні відповідної заборгованості, зважаючи на зміну власника квартири, КП «Теплоенерго» ДМР їй відмовило.

З урахуванням наведеного, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 вересня 2020 року у справі

№ 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20), за яким діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати КП «Теплоенерго» ДМР виключити з обліку по особовому рахунку за квартирою АДРЕСА_1 заборгованість попередніх власників квартири за період до 04 червня 2020 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня

2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що КП «Теплоенерго» ДМР не вимагає від позивача, як нового власника, провести оплату заборгованості за попереднього власника, а тому права позивача не порушені. Із цієї підстави районний суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові

від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження

№ 61-3604св20), на який посилалася ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції врахував, що відповідач надав докази звернення до суду

із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з попереднього власника - продавця за договором купівлі-продажу частки квартири

від 04 червня 2020 року. Указане свідчить про те, що ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом права з відсутністю його порушення іншою стороною.

Районний суд відхилив посилання позивача про те, що наявність обліку боргів за комунальні послуги по її квартирі позбавляє її права на отримання субсидії, так як не надано доказів звернення позивача до відповідача

за наданням довідки про стан особового рахунку, закріпленого за адресою

її квартири, задля подальшого звернення для отримання субсидії.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильні висновки про те, що факт наявності заборгованості

за житлово-комунальні послуги за квартирою позивача не свідчить про порушення її прав. У даному спорі відповідачем не порушено права позивача, як споживача комунальних послуг.

Крім того, чинним законодавством не визначено механізму списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги.

Апеляційний суд указав й про те, що законодавством не передбачено способу судового захисту порушеного права, обраного позивачем, а саме зобов`язання КП «Теплоенерго» ДМР виключити з обліку по особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири. При цьому відповідач зазначав, що не має претензій саме до позивача з приводу наявної заборгованості.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що позивач є не єдиним власником спірної квартири, а в матеріалах справи відсутні докази того, що інший співвласник не був власником квартири на момент виникнення заборгованості.

Апеляційним судом ураховано правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду

із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення

її позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те,

що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2022 року клопотання

ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня

2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня

2021 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2022 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона не зобов`язана сплачувати борги попереднього власника квартири - ОСОБА_2 ,

за отримані ним раніше житлово-комунальні послуги. Це прямо

не передбачено у договорі купівлі-продажу частки квартири від 04 червня 2020 року, укладеному між ними. Тобто борг перед КП «Теплоенерго» ДМР утворений з вини попереднього власника квартири.

Зазначає, що указане є порушенням її прав, у тому числі як споживача комунальних послуг, а також позбавляє її права на отримання субсидії

на оплату комунальних послуг.

Вважає, що обрала вірний та ефективний спосіб судового захисту свого порушеного права й посилається на те, що судами попередніх інстанцій

не враховані правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду

від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження

№ 61-3604св20), зокрема, щодо відсутності обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено

в договорі купівлі-продажу.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року КП «Теплоенерго» ДМР подало до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, в якому вказується, що доводи касаційної скарги

є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити

без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року до суду касаційної інстанції надійшла відповідь

ОСОБА_1 на відзив КП «Теплоенерго» ДМР, у якій викладено заперечення проти відзиву й підтримано вимоги поданої нею касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 червня 2020 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 402, придбала

у ОСОБА_2 63/100 частки квартири

АДРЕСА_1 (а. с. 7-12).

За адресою: АДРЕСА_2 , оформлено особовий рахунок № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 .

Відповідно до рахунку за теплову енергію за особовим рахунком № НОМЕР_1 станом на 01 жовтня 2020 року наявна заборгованість у розмірі 10 872,10 грн (а. с. 21).

Згідно з відповіді КП «Теплоенерго» ДМР від 20 жовтня 2020 року № 2219

на заяву ОСОБА_1 щодо заборгованості за надані послуги централізованого теплопостачання, яка обліковується на особовому рахунку № НОМЕР_1 , заборгованість у розмірі 10 872,10 грн виникла з вини попереднього власника ОСОБА_2 , у зв`язку з чим комунальне підприємство буде звертатися до суду за примусовим стягненням боргу

(а. с. 19-20).

КП «Теплоенерго» ДМР зверталося до Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення із ОСОБА_2 на користь КП «Теплоенерго» ДМР заборгованості

по сплаті за теплопостачання станом на 04 червня 2020 року (а. с. 47-49).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата

за спожиті комунальні послуги.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20

цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.

Проте, новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження

№ 61-3604св20), на який посилалася ОСОБА_1 у позовній заяві

й посилається у свої касаційній скарзі; від 15 жовтня 2020 року у справі

№ 522/19127/18 (провадження № 61-20547св19).

При цьому у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі

№ 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20) зроблено висновок про те,

що діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено

в договорі купівлі-продажу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Договір купівлі-продажу від 04 червня 2020 року, згідно з яким

ОСОБА_1 стала власником 63/100 спірної квартири, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора на таку заміну, що узгоджується з положеннями статті 520 ЦК України (заміна боржника у зобов`язанні).

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені

у вищевказаній постанові Верховного Суду, знайшли своє підтвердження.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивач не вчиняла правочинів щодо прийняття боргу з оплати послуг за теплопостачання попередніх власників вказаної квартири. На неї не може бути покладено обов`язок зі сплати заборгованості за послуги теплопостачання, надані відповідачем попереднім власникам, що нараховані до 04 червня 2020 року, тобто до укладення нею договору купівлі-продажу квартири.

Крім того, Верховним Судом уже вирішувався аналогічний спір між ОСОБА_1 та КП «Теплоенерго» ДМР про зобов`язання відповідача виключити з обліку по її особовому рахунку заборгованість попередніх власників щодо іншої квартири.

Так, постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі

№ 201/11406/20(провадження № 61-18079св21) касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено, рішення судів попередніх інстанцій, якими

у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Теплоенерго» ДМРпро захист прав споживача було відмовлено, скасовано та ухвалено нове рішення

про задоволення позову ОСОБА_1 , зобов`язано КП «Теплоенерго» ДМР виключити з обліку по її особовому рахунку № НОМЕР_2 квартири

АДРЕСА_3 заборгованість попередніх власників квартири за період до 04 вересня

2020 року.

Висновки судів про те, що на позивача не покладено обов`язку оплатити борги попереднього власника за отримані ним комунальні послуги, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а також висновки суду апеляційної інстанції про те, що чинним законодавством не передбачено механізму списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги, Верховний Суд уважає необґрунтованими, оскільки це суперечить принципу ефективного судового захисту.

Верховний Суд указує на безпідставність посилань судів попередніх інстанцій, як на підставу для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , про те, що КП «Теплоенерго» ДМРнадало докази звернення до суду із заявою

про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з попереднього

власника й продавця за договором купівлі-продажу частки квартири

від 04 червня 2020 року - ОСОБА_2 , тому на позивача не покладено обов`язок повернути борг попереднього власника квартири, з огляду на таке.

У матеріалах справи міститься заява КП «Теплоенерго» ДМР про видачу судового наказу, подана у квітні 2021 року до Бабушкінського районного суду м. Дніропетровська), боржник - ОСОБА_2 (а. с. 47-49), в якій заявник указує, що надав послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_2 , у період з квітня 2018 року

по квітень 2020 року, де за договором купівлі-продажу від 04 червня

2020 року власником 63/100 частки квартири та користувачем був

ОСОБА_2

КП «Теплоенерго» ДМР просило стягнути з останнього на свою користь заборгованість за надані послуги теплопостачання у розмірі 9 607,66 грн,

яка складається із суми основного боргу - 8 161,02 грн, 3 % річних -

514,19 грн, а також інфляційних збитків у розмірі 932,45 грн.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Верховний Суд, з урахуванням положень статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», зазначає, що ухвалою Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 01 червня 2021 року у справі № 932/3524/21 (провадження № 2н/932/144/21) відмовлено у видачі судового наказу

за заявою КП «Теплоенерго» ДМР про стягнення заборгованості

за теплопостачання, з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних,

з ОСОБА_2 , з тих мотивів, що зареєстроване місце проживання боржника не встановлено.

Указане суди не з`ясували й не врахували при вирішенні спору, пославшись виключно на факт поданої до суду заяви про видачу судового наказу.

Щодо вирішення питання про належний спосіб судового захисту у спірних правовідносинах Верховний Суд виходить із наступного.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 15

ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 -

на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма

чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права

чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,

та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення

та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18;від 11 вересня

2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19;

від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20

та інших.

З урахуванням фактичних обставин цієї справи, вимога ОСОБА_1 про зобов`язання КП «Теплоенерго» ДМР виключити з обліку по її особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири за період

до 04 червня 2020 року є обґрунтованою та відповідає критеріям ефективного судового захисту, оскільки задоволення такої вимоги відновлює порушені права позивача та встановлює між сторонами правову визначеність, яка полягає у підтвердженні відсутності заборгованості позивача перед відповідачем.

Аналогічний правовий висновок щодо способу судового захисту у подібних вимогах викладено Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2020 року

у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604св20), а також у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 201/11406/20(провадження

№ 61-18079св21).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року

у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21), вирішуючи спір у справі хоча і з іншим предметом позову, аніж у справі, яка переглядається Верховним Судом, проте щодо подібного способу судового захисту, зазначила, що за визнання недійсною умови кредитного договору

про плату за управління кредитом є підстави задовольнити вимогу про зобов`язання банку перерахувати кредитну заборгованість позивача. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України), а її задоволення ефективно захистить позивача у спірних правовідносинах (пункт 54).

У пункті 58 указаної постанови зазначено, що задоволення вимоги боржника зобов`язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості

не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків

про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , безпідставно вважаючи, що її права відповідачем

не порушено, не звернувши увагу на те, що КП «Теплоенерго» ДМР їїпозов не визнав, активно заперечувало проти задоволення позову про виключення чужої заборгованості саме з особового рахунку позивача, а згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України (завдання та основні засади цивільного судочинства) захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково

і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення

є неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення

про задоволення позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог,

а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , понесені у зв`язку із розглядом справи судові витрати підлягають стягненню із відповідача

на користь держави, розмір яких складає 4 086,00 грн (908,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції + 1 362,00 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції + 1 816,00 грн за розгляд справи у суді касаційної інстанції).

Керуючись статтями 141 409 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня

2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня

2021 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради про захист прав споживача задовольнити.

Зобов`язати комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради виключити з обліку по особовому рахунку ОСОБА_1 за квартирою АДРЕСА_1 заборгованість попередніх власників квартири за період до 04 червня

2020 року.

Стягнути із комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради на користь держави 4 086 (чотири тисячі вісімдесят шість) гривень

00 копійок на відшкодування судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк