Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 201/2995/17

провадження № 61-9737св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Севкорт»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Севкорт» (далі - ТОВ «Севкорт»), про стягнення грошових коштів.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що у 2012 році між ТОВ «Севкорт» та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського рахунку, за умовами якого банк відкрив ТОВ «Севкорт» рахунок НОМЕР_1 та станом на 28 травня 2014 року на рахунку товариства знаходилися грошові кошти в розмірі 72 049,52 грн, що підтверджується випискою за рахунком.

01листопада 2016 року між позивачем та ТОВ «Севкорт» був укладений договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з умовами якого ТОВ «Севкорт» поступається, а ОСОБА_1 приймає в повному обсязі права (вимоги), що випливають з грошового зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк» і складають право вимоги в сумі 72 049,52 грн.

Унаслідок заміни кредитора за договором цесії від 01 листопада 2016 року новий кредитор ОСОБА_1 направив боржнику лист від 03 листопада 2016 року з вимогою виконати грошове зобов`язання в розмірі 72 049,52 грн на свою користь в 30-денний термін з моменту отримання повідомлення.

ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 відповідь від 28 листопада 2016 року про те, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної тимчасовою окупацією державі Україна, юридичним особам, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

ОСОБА_1 зазначає, що оскільки грошове зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк» перед ним як новим кредитором залишається невиконаним, він був змушений звернутися до суду за захистом свого права.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошові кошти в розмірі 72 049,52 грн, а також понесені ним судові витрати.

У вересні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ «Севкорт», про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором банківського рахунку.

Позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивовано тим, що станом на час укладення договору відступлення права вимоги ОСОБА_1 ТОВ «Севкорт» не підтвердило належними документами наявність у нього прав первісного кредитора у зобов`язанні з ПАТ КБ «ПриватБанк» в обсязі і на умовах, що існували на момент укладення договору. На підтвердження обсягу прав кредитора у зобов`язанні ТОВ «Севкорт» надало виписку за рахунком за травень 2014 року.

Крім того, ТОВ «Севкорт» не передало оригінали документів, які засвідчують наявність прав ТОВ «Севкорт» як кредитора, чим порушено норми статті 517 ЦК України, а ОСОБА_1 як новий кредитор не повідомив ПАТ КБ «ПриватБанк» про перехід до нього прав у зобов`язанні та взагалі не надав доказів переходу до нього прав кредитора.

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 01 листопада 2016 року за договором банківського рахунку .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України у зв`язку з повторною неявкою позивачау судове засідання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2018 року у складі судді Ткаченко Н. Г. задоволено зустрічний позов та визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 01 листопада 2016 року за договором банківського рахунку № НОМЕР_1 , укладений між ТОВ «Севкорт» та ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підтвердження існування права вимоги до ПАТ КБ «ПриватБанк» первісний кредитор ТОВ «Севкорт» передав новому кредитору ОСОБА_1 виписку з рахунку НОМЕР_1 . Однак, встановлюючи обставини, які входять до предмета доказування за зустрічними вимогами, суд вважав, що вказана виписка з рахунку не є належним та достовірним доказом, який підтверджує, що станом на 01 листопада 2016 року на рахунку ТОВ «Севкорт» залишок коштів складав саме 72 049,52 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2018 року скасовано.

Зустрічний позов АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 400,00 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що сторони оспорюваного договору при його укладенні погодили зміст договору та визначили його умови на власний розсуд.

ПАТ КБ «ПриватБанк» не було стороною договору цесії, а укладення цього договору не порушує прав банку. Твердження ПАТ КБ «ПриватБанк», що підставою недійсності договору цесії є те, що ОСОБА_1 як новий кредитор не повідомив боржника про перехід до нього прав у зобов`язанні, спростовуються наявними у матеріалах справи документами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду,

АТ КБ «ПриватБанк» просило суд скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не звернув увагу на невідповідність договору про відступлення права вимоги вимогам статті 203 ЦК України.

ТОВ «Севкорт» не підтвердило належними та допустимими доказами наявність у нього (станом на момент укладення договору) прав як кредитора та їхній обсяг, що є порушенням статті 517 ЦК України.

На переконання заявника, директор ТОВ «Севкорт» не мав повноважень на укладення із ОСОБА_1 договору відступлення права вимоги без погодження таких дій загальними зборами ТОВ «Севкорт». Крім того, ОСОБА_1 належним чином не повідомив АТ КБ «ПриватБанк» про перехід до нього права вимоги за зобов`язанням.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ТОВ «Севкорт» до суду не подали.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 201/2995/17 з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

01 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Севкорт» було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до пункту 1.1 якого цедент поступається, а цесіонарій приймає у повному обсязі права (вимоги), що належать цеденту і випливають з грошового зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до пункту 1.2 договору відступлення права вимоги (цесії), з урахуванням додаткової угоди до договору від 05 листопада 2016 року, до цесіонарія переходить зазначене право вимоги цеденда в обсязі та на умовах, що існували станом на 01 травня 2014 року.

Згідно з пунктами 1.3, 1.4 договору права (вимоги), що належать цеденту, виникли в силу договору банківського рахунку і складають право вимагати суму в розмірі 72 049,52 грн.

Наявність прав (вимоги) в розмірі 72 049,52 грн підтверджується випискою за рахунком НОМЕР_1 за травень 2014 року.

Умовами пунктів 1.6, 2.2 договору визначено, що при підписанні цього договору цедент передає, а цесіонарій приймає всі необхідні документи, що засвідчують права (вимоги), а саме виписку з рахунку НОМЕР_1 . Цедент зобов`язується протягом 30 днів після підписання цього договору повідомити боржника про відступлення прав (вимоги) за цим договором шляхом направлення йому третього примірника цього договору і відповідного повідомлення.

Згідно з пунктом 3.1 договору цедент несе відповідальність за достовірність інформації, що передається відповідно до цього договору, документів і гарантує наявність відступлених цесіонарію прав (вимог).

Судовим розглядом встановлено, що на підтвердження існування права вимоги до боржника ПАТ КБ «ПриватБанк» первісний кредитор ТОВ «Севкорт» передав новому кредитору ОСОБА_1 виписку з рахунку НОМЕР_1 , згідно з якою станом на 28 травня 2014 року залишок коштів на рахунку товариства становив 72 049,52 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відступлення права вимоги - заміна кредитора у зобов`язанні шляхом передання особою своїх прав іншій особі за правочином (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

За укладеним сторонами договором відбулось передання права вимоги за договором банківського рахунку.

Відповідно до частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно із частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах, зокрема, суб`єктам господарювання, фізичним особам, регулюються Інструкцією про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженою постановою Правління Національного банку України 12 листопад 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), відповідно до абзацу першого пункту 1.4 якої порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією.

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 492 умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

За змістом пункту 1.8 Інструкції № 492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки, за договором рахунку умовного зберігання (ескроу) - рахунки умовного зберігання (ескроу), де вкладним (депозитним) рахунком є рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Чинним законодавством України не передбачено заборони на відступлення права вимоги вкладником, у тому числі й щодо частини коштів, розміщених на відповідних рахунках.

Вказане відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16 (провадження № 12-176гс18).

Правочин щодо заміни кредитора в зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 ЦК України).

Договір відступлення права вимоги (цесії) укладено 01 листопада 2016 року між позивачем та ТОВ «Севкорт» у письмовій формі.

На підтвердження існування права вимоги до боржника ПАТ КБ «ПриватБанк» ТОВ «Севкорт» передало ОСОБА_1 виписку з рахунку НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк», згідно з якою станом на 28 травня 2014 року залишок коштів на рахунку товариства становив 72 049,52 грн.

За змістом частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора відбувається без погодження із боржником, оскільки така заміна не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов`язків, не погіршує його становища та не впливає на його інтереси.

Крім того, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (частина третя статті 1066 ЦК України).

АТ КБ «ПриватБанк» не заперечувало наявність із ТОВ «Севкорт» договірних правовідносин, які виникли із договору банківського рахунку, однак не погоджувалось лише із сумою грошових коштів, право вимоги щодо яких виникло у нового кредитора ОСОБА_1 відповідно до оспорюваного договору.

Водночас предметом розгляду у справі, що переглядається, є вимога АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором банківського рахунку. Позов ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2018 року залишено без розгляду.

Таким чином, питання про дійсний розмір грошових коштів, які підлягають поверненню банком новому кредитору, підлягає дослідженню у межах конкретних вимог цього кредитора, а розмір зобов`язання (у разі непогодження банком) може бути спростовано банком як зобов`язаною стороною відповідними доказами, у тому числі і випискою про рух коштів, безпосередньо за фактом пред`явлення таких вимог.

Верховний Суд вважає, що визначення сторонами договору цесії іншого розміру вимоги, право за якою відступається, ніж та, що існує у боржника, саме по собі ще не свідчить про наявність у банку безспірної заборгованості на користь нового кредитора.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором банківського рахунку, укладеного 01 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Севкорт».

Крім того, при вирішенні позову про визнання недійсними оспорюваних правочинів підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не доведено факту порушення його прав оспорюваним правочином.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк