Постанова

Іменем України

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 201/3660/21

провадження № 61-2285св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Горовенко Любов`ю Михайлівною, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 рокуу складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки та припинення заборони.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 11 червня 1983 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

30 травня 2005 року її чоловіком відповідно до договору купівлі-продажу була придбана будівля фруктосховища літера А-1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 квітня 2021 року № 251268989 їй стало відомо, що вказаний об`єкт нерухомого майна був переданий в іпотеку.

Так, 30 травня 2005 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком (далі - ЗАТ КБ) «ПриватБанк», правонаступником якого єАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DNUОGК00000511, відповідно до пункту 1.1. якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 310 760 доларів США на строк до 30 травня 2012 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та позичальником був укладений договір іпотеки № DNUОGК00000511, посвідчений 30 травня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. за реєстровим № 3527. У пункті 7 договору іпотеки в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу б/н від 30 травня 2005 року, наступне нерухоме майно: будівля фруктосховища літера А-1, загальною площею 1636,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, договір іпотеки не містить інформації про надання нею, як співвласником майна, згоди на передачу вказаного об`єкту в іпотеку банку. Вважала, що вказаний договір іпотеки не відповідає вимогам законодавства, так як при його укладенні порушено норми статей 3 369 578 ЦК України, статті 65 СК України та статей 6, 36 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, зазначала, що на момент укладення договору іпотеки право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна у ОСОБА_2 не виникло, оскільки таке право було зареєстровано тільки 01 червня 2005 року.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір іпотеки № DNUOGK00000511, посвідчений 30 травня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. за реєстровим № 3527 та припинити (виключити) заборону на нерухоме майно та іпотеку, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек на підставі договору іпотеки № DNUOGK00000511, посвідченого 30 травня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. за реєстровим № 3527.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року у складі судді Антонюка О. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки № DNUOGK00000511, посвідчений 30 травня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. за реєстровим № 3527 та припинено (виключено) заборону на нерухоме майно та іпотеку, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек на підставі договору іпотеки № DNUOGK00000511, посвідченого 30 травня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. за реєстровим № 3527.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надавала своєму чоловіку нотаріально посвідченої згоди на передачу спільного сумісного майна в іпотеку.

Крім того, при укладенні договору іпотеки не дотримано норм законодавства щодо вимог до предмету іпотеки, а саме: об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не належав на праві власності ОСОБА_2 та ним не було документально підтверджено набуття права власності у майбутньому, оскільки договір купівлі-продажу будівлі фруктосховища є вчиненим 01 червня 2005 року.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 надала згоду на передачу її чоловіком в іпотеку будь-якого нерухомого майна, у тому числі об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в кредитному договорі, укладеному між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , тому колегія суддів апеляційного суду не знайшла правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки позивач не довела своїх позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Горовенко Л. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що згода на передачу її чоловіком в іпотеку банку спільного сумісного майна повинна була бути надана безпосередньо в іпотечному договорі, а також обов`язково нотаріально посвідченою.

Крім того, апеляційний суд взагалі не надав оцінку тому, що станом на день укладення спірного договору, її чоловік ще не набув права власності на передане в іпотеку нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , тому не міг передати його в іпотеку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

21 квітня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 11 червня 1983 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

30 травня 2005 року ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі- продажу була придбана будівля фруктосховища, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 9 договору купівлі-продажу цей договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації. Згідно з витягу про реєстрацію у Державному реєстрі правочинів від 01 червня 2005 року № 1059537 державна реєстрація договору купівлі-продажу відбулась 01 червня 2005 року.

30 травня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DNUОGК00000511, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 310 760 доларів США на строк до 30 травня 2012 року.

За вказаним кредитним договором, який не був посвідчений нотаріально, ОСОБА_1 надала згоду на укладення її чоловіком - ОСОБА_2 вказаного кредитного договору, одержання ним кредитних коштів та їхнього використання, а також надала згоду на надання у заставу/іпотеку банку будь-якого майна, що належить їй на праві спільної власності з позичальником (у тому числі: нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ), з метою забезпечення виконання зобов`язань по зазначеному кредитному договору.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та позичальником 30 травня 2005 року був укладений договір іпотеки № DNUОGК00000511, за яким іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно: будівля фруктосховища, літера А-1, загальною площею 1636,1 кв. м, А - вхід у підвал, А1 - підіймач, А2, А3 - естакади. Предмет іпотеки зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об`єкт права власності. Майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц та постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 522/17826/16-й, від 12 лютого 2020 року у справі № 341/680/13-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 404/3906/15, від 26 лютого 2020 року у справі № 635/2208/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 202/4078/15-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 753/10236/14-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно з вимогами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників.

Суд апеляційної інстанції, встановивши факт надання ОСОБА_1 в кредитному договорі згоди на надання у заставу/іпотеку банку будь-якого майна, що належить їй на праві спільної власності з ОСОБА_2 (у тому числі: нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ), з метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки.

Доводи касаційної скарги з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 про те, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном та є наслідком визнання такого договору недійсним, є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) відступилавіднаведеного висновку, у раніше прийнятій постанові.

Так, Велика Палата Верховного суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) виклала такі праві висновки.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16.

Сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи ? контрагента за таким договором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Не заслуговують на увагу й доводи заявника про те, що станом на день укладення спірного договору, її чоловік ще не набув права власності на передане в іпотеку нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , тому не міг передати його в іпотеку, оскільки відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору договору) предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального і процесуального права, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Таким чином, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки та припинення заборони .

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Горовенко Любов`ю Михайлівною,залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк