Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 201/4420/17

провадження № 61-12252св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Орган опіки та піклування П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради, Орган опіки та піклування Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 04 червня 2011 року по

19 грудня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого вони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу між сторонами існує спір з приводу місця проживання дитини.

Посилаючись на те, що з вересня 2016 року син проживає разом із відповідачем, який не дозволяє їй спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, з урахуванням того, що вона має належні умови для проживання дитини, графік роботи дає їй можливість здійснювати належний догляд за сином, просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради, Орган опіки та піклування Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, у якому просив визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним, на його утриманні та вихованні.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначав, що з 2016 року він не проживає з ОСОБА_1 . Син сторін проживає разом з ним та забезпечений усім необхідним, що підтверджується висновком П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області. Він має нормований робочий день, стабільний дохід, постійно слідкує за станом здоров`я сина та його розвитком, має з ним психологічний контакт та прив`язаність один до одного Натомість ОСОБА_1 з травня 2016 року самоусунулась від виховання дитини, не спілкується з ним, не бере участь у його вихованні та утриманні, відмовлялась доглядати його коли він хворів та у зв`язку з небажанням щоденно займатись його вихованням віддала сина до закладу освіти, де навчаються діти, що мають затримку психічного розвитку, що свідчить про несумлінне виконання

ОСОБА_1 батьківських обов`язків, та ставить під сумнів її здатність забезпечити дитині належні умови проживання, виховання та розвитку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю, що відповідає принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація прав дитини). Ураховуючи не встановлення обставин, які б свідчили про можливість розлучення малолітнього сина з матір`ю, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 апеляційні скарги ОСОБА_2 , П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області залишено без задоволення, рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність виняткових обставин для розлучення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю, що відповідає принципу 6 Декларації прав дитини.

Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 березня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково послався лише на принцип 6 Декларації прав дитини та не перевірив доводів апеляційної скарги щодо наявності або відсутності підстав для застосування статті 161 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) крізь призму врахування найкращих інтересів дитини. З урахуванням того, що Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області задоволено, рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 .

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визначаючи місце проживання дитини з нею, суд першої інстанції помилково послався на принцип 6 Декларації прав дитини та не перевірив обставин, передбачених статтею 161 СК України, щодо необхідності урахування найкращих інтересів для дитини при визначенні спору між батьками щодо її місця проживання. Установивши, що ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , має більш виражений емоційний зв`язок з батьком, який піклується про його фізичне та духовне виховання, займається його оздоровленням, і дитина не виявляє бажання жити з матір`ю, а також урахувавши, що тривалий час проживання дитина з батьком, що зумовило формування певних соціальних зв`язків, апеляційний суд дійшов висновку про те, що визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 буде відповідати найкращим інтересам дитини, що не позбавляє прав та обов`язків матері на спілкування та участь у вихованні сина.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявниця просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2020 року та залишити в силі рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року.

Як на підставу касаційного оскарження, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, заявниця посилалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме не урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 477/253/19, зокрема щодо необхідності встановлення виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір`ю. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного із них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Місце проживання дитини, яка не досягла 14 років не може бути змінене самовільно одним із батьків, питання щодо визначення місця проживання дитини має вирішуватись насамперед з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Апеляційний суд не урахував того, що ОСОБА_2 самовільно забрав дитину за місцем свого проживання та не дає їй можливості спілкуватися з сином, зустрічі проходять виключно з дозволу відповідача, що залежить від його настрою. Вважає, що ОСОБА_2 придушує волю дитини у бажанні спілкуватися з матір`ю, внаслідок чого син живе у страху перед батьком, що підтверджується висновком практичного психолога Комунального закладу соціального захисту центру соціально-психологічної реабілітації дітей.

Суд не надав оцінки доказам її звернення до правоохоронних органів із заявами про протиправну поведінку ОСОБА_2 , залишення дитини під наглядом невідомих осіб, обмеження її, як матері, у спілкуванні з сином, а також факту умисного невиконання відповідачем рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2019 року, про що були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження

№ 42019040000000574 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України

(далі - КК України).

Апеляційний суд не звернув увагу на відсутність встановлених судом першої інстанції фактів її неправомірної поведінки, ухилення від виконання материнських обов`язків, що може суттєво зашкодити розвитку та вихованню дитини, вона має належні умови для проживання сина, графік її роботи надає можливість здійснювати належний догляд за дитиною, тоді як ОСОБА_2 часто їздить у відрядження.

Вважала помилковим висновок суду про те, що вона на теперішній час протягом всього робочого тижня, а також за викликом на роботу - у вихідні дні, залишається у м. Дніпрі, тоді як дитина буде проживати з її батьками у с. Котовка. Зазначене не відповідає дійсності, оскільки згідно з її робочим графіком, вона працює з понеділка по п`ятницю з 09:00 год по 18:00 год., вихідні дні - субота, неділя.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися також та обставина, що ОСОБА_2 наразі звільнений з посади начальника П`ятихатського відділення поліції ГУНП Дніпропетровської області та переміщений на значно нижчу

посаду - старший інспектор відділення логістики матеріально-технічного забезпечення та зв`язку полку патрульної служби поліції особливого призначення «Дніпро-1», із значно меншою заробітною платою, що, на її думку, безпосередньо впливає на можливість матеріально забезпечувати належні умови життя та розвитку малолітньої дитини.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано справу з місцевого суду.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 26 жовтня 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 04 червня 2011 року по грудень 2016 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 .

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2016 року шлюб між сторонами розірвано, визначено місце проживання малолітньої дитини, разом з матір`ю.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2016 року в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю та стягнення аліментів скасовано. Прийнято відмову

ОСОБА_2 від позовних вимог про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання дитини та закрито провадження у справі в цій частині. Підставою для скасування рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2016 року в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю стало те, що зазначені вимоги не були заявлені позивачем та з цього питання відповідачем не було подано зустрічний позов. У цьому аспекті судом роз`яснено сторонам, що у разі якщо спір про місце проживання дитини не буде вирішено сторонами добровільно - вони не позбавлені права на звернення з такими вимогами до суду в порядку, передбаченому законом, за участю органу опіки та піклування.

ОСОБА_1 проживає разом з батьками на території Котовської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Загальна площа житлового будинку становить 37,9 кв. м, житлова площа - 22,3 кв. м. Сім`я за місцем проживання характеризується позитивно. ОСОБА_1 чемна та чуйна людина, стосунки в сім`ї дружні, мають підсобне господарство.

03 лютого 2017 року працівниками органу опіки та піклування Магдалинівської районної державної адміністрації в Дніпропетровській області обстежено умови проживання за вказаною адресою. Встановлено, що зазначене житло розміщене на 1 поверсі, 1 поверхового будинку, складається з 3-х кімнат. Для проживання малолітньої дитини є окрема кімната, повністю вмебльована необхідними меблями, є велика кількість дитячих іграшок, є місце для відпочинку, розвитку та виховання. В будинку наявне пічне та газове опалення, електропостачання, меблі в охайному стані.

З 31 березня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_2 . З 29 листопада

2017 року - за адресою: АДРЕСА_3 .

Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_2 за місцем реєстрації його місця проживання, зареєстрований за вказаною адресою з 12 грудня 2017 року.

При обстеженні працівниками органу опіки та піклування П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області 11 серпня 2017 року умов проживання за адресою:

АДРЕСА_3 , встановлено, що вказаний житловий будинок належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , складається з трьох кімнат, умови проживання задовільні, в будинок проведено водопостачання, наявне газове та пічне опалення, в будинку здійснюються ремонтні роботи. Дитина має окрему спальню кімнату, яка обладнана всім необхідним для проживання дитини. В будинку проживають ОСОБА_2 та його син ОСОБА_5 . Відносини між батьком та сином хороші, теплі, доброзичливі, батько створив усі належні умови для проживання дитини.

У період з 25 травня 2016 року по 27 травня 2016 року ОСОБА_5 перебував на лікуванні, необхідний догляд за ним після проведення хірургічного лікування здійснював ОСОБА_2 .

За заявою ОСОБА_1 від 20 червня 2016 року та направленням № 2063 від

30 травня 2016 року для зарахування дітей до навчально-реабілітаційного центру та спеціальної школи-інтернату обласного підпорядкування, ОСОБА_1 віддала сина ОСОБА_3 до закладу освіти «Котівський навчально-реабілітаційний центр Дніпропетровської обласної ради», у якому навчаються діти з недорозвиненням мовлення ІІІ-рівня.

09 липня 2016 року, 24 липня 2016 року, 30 серпня 2016 року та 04 вересня

2016 року зареєстровано звернення ОСОБА_1 за телефоном 102 про те, що ОСОБА_2 самовільно забрав сина ОСОБА_3 та не надає їй можливості бачитися з ним.

ОСОБА_1 зверталася до правоохоронних органів, служби у справах дітей Соборної в місті Дніпрі ради про порушення ОСОБА_2 її батьківських прав, зокрема про те, що відповідач самовільного забрав їх сина ОСОБА_4 та змінив його місце проживання.

З 05 вересня 2016 року ОСОБА_5 відвідував дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 3 «Малятко», весь час дитиною опікувався батько, мати в дошкільному закладі не з`являлася. Батько не попереджав дошкільний заклад про заборону спілкування матері з дитиною чи її права забрати дитину. Згідно наданої дошкільним навчальним закладом характеристики дитини, хлопчик завжди охайно і чисто був одягнений, доглянутий. Під час приймання їжі видно, що дитина в домашніх умовах харчується добре, зовні дитина розвивається згідно віку. У хлопчика у повній мірі сформовані навички самообслуговування. Дитина позитивно відгукується на обох батьків: і на маму і на тата, хоча на розмову про тата реагує з більшою теплотою та прихильністю. Дуже рухливий, досить швидко реагує на навколишні події.

Згідно з висновком П`ятихатської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 14 грудня 2016 року про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини разом із батьком ОСОБА_2 , за адресою:

АДРЕСА_4 , без створення перешкод матері дитини ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною.

З 01 вересня 2017 року ОСОБА_5 навчається у П`ятихатській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 Дніпропетровської області, згідно характеристики якої систематично виконує домашні завдання, не пропускає уроки без поважних причин, фізично розвинений, акуратний, охайний, додатково відвідує секції з єдиноборств та футболу, має призові місця у змаганнях. Батько ОСОБА_2 приймає активну участь у вихованні та навчанні сина, цікавиться його успіхами, допомагає у навчанні. Спільно з дитиною виконує творчі завдання, сприяє його фізичному розвитку. Щоденно особисто привозить та забирає дитину, приділяє багато уваги дозвіллю та оздоровленню сина, ставиться до ОСОБА_4 з особливою турботою, виявляє батьківську любов, щиро переживає за сина, створює якнайкращі умови для його життя та навчання. ОСОБА_4 завжди доглянутий і життєрадісний. ОСОБА_2 регулярно відвідує батьківські збори, відкликається на прохання класного керівника з будь-яких питань, допомагає їх вирішити. Завжди відвідує усі шкільні та класні заходи і свята. Натомість матір ОСОБА_1 до школи з`являлася тричі, участі у вихованні, навчанні та організації дозвілля сина не приймає.

Відповідно до висновку служби у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 250 від 11 липня 2017 року, зазначений орган вважав необхідним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 - в сім`ї матері ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 з 01 липня 2016 року працює в Акціонерному товаристві «Піреус Банк МКБ» на посаді фахівця з обслуговування клієнтів відділення № 13.

Відповідач ОСОБА_2 працює в ГУНП в Дніпропетровській області, займає посаду співробітника, його заробітна плата за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року, за винятком аліментів, які він сплачує на дитину від першого шлюбу, складає 49 477,48 грн.

За місцем роботи ОСОБА_2 зарекомендував себе з позитивної сторони, сумлінно виконує службові обов`язки, у колективі користується авторитетом, у спілкуванні з громадянами доброзичливий, порушень дисципліни і законності не допускає, здатен переносити психологічні та фізичні навантаження та труднощі в роботі, працює не рахуючись з власним часом.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків апеляційного суду не спростовують.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного опікування.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина перша статті 161 СК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта, п`ята статті 19 СК України).

Аналізуючи матеріально-побутовий стан сторін, апеляційний суд встановив, що обоє батьків малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мають задовільні умови проживання, кожен з батьків має стабільний заробіток, бажання та можливість піклуватися про сина, а також забезпечувати його належний фізичний і психологічний розвиток, що підтверджується висновками органів опіки та піклування, складеними за місцем проживання сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), суд вказав, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У зазначеній справі ЄСПЛ не визначав обов`язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини. Декларація прав дитини не є міжнародним договором, натомість положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 402/428/16-ц (провадження № 61-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.

Ураховуючи вказаний вище висновок Великої Палати Верховного Суду, вимоги статті 51 Конституції України, статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, статті 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, встановлення обставин, які забезпечують найкращі інтереси дитини, є обов`язком суду.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE,

№ 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року

Судами встановлено, що малолітній ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , висловив своє бажання проживати разом з батьком.

З метою визначення найкращих інтересів дитини, ураховуючи бажання малолітнього ОСОБА_3 жити разом з батьком та висновок практичного психолога Комунального закладу соціального захисту центру соціально-психологічної реабілітації дітей, допитаного в судовому засіданні суду апеляційної інстанції як спеціаліста, згідно якого батько не заохочує дитину до контактів та теплих стосунків з матір`ю, тоді як, більш комфортно малолітньому ОСОБА_6 буде проживати з тим із батьків, хто забезпечить позитивні, доброзичливі, теплі умови у стосунках дитини з іншим із батьків, апеляційним судом вжито заходи примирення, а саме з метою налагодження стосунків між сторонами оголошено перерву у розгляді справи, рекомендовано сторонам навчитись разом спілкуватися, надати дитині можливість самостійно обирати місце свого проживання та звикнути проживати разом із матір`ю. На виконання зазначеної мети, малолітній ОСОБА_5 переїхав проживати до матері у період з квітня до початку травня 2020 року, однак на вимогу дитини 07 травня 2020 року мати повернула сина батьку, після чого зустрілась з сином лише

04 липня 2020 року. З пояснень обох батьків малолітній ОСОБА_5 не бажає їхати до матері, причину не пояснює.

Суд апеляційної інстанції встановив, що під час повернення дитини до матері, вона проживала в с. Котовка Магдалинівського району Дніпропетровської області з батьками позивачки. ОСОБА_1 працює у м. Дніпро та з її слів повертається у будні дні приблизно о 19 год. 30 хв - 20 год. 00 хв, субота та неділя - вихідні дні. Однак, у період проживання дитини разом з нею, графік її роботи був змінений, у зв`язку із чим вона протягом всього робочого тижня та за викликом у вихідні дні перебувала у м. Дніпро.

Відсутність можливості постійного спільного проживання малолітнього

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за місцем її реєстрації у с. Котовка Магдалинівського району Дніпропетровської області, відсутність житла у

м. Дніпро, де працює позивачка та залишається проживати протягом робочих днів, на думку суду, ставить під сумнів можливість забезпечення дитині спокійного та стійкого середовища щодо умов проживання та навчання.

Визначаючи місце проживання дитини з батьком, суд апеляційної інстанції урахував, що малолітній ОСОБА_5 більше чотирьох років проживав разом із батьком, відвідував заклади освіти за місцем його проживання, де у нього сформувались сталі соціальні зв`язки, відтак зміна школи та соціального середовища може негативно вплинути на психологічно-емоційний стан дитини, що ОСОБА_2 постійно піклується про дитину, бере участь у духовному та фізичному її розвитку, за межами шкільного навчання хлопчик відвідує гуртки, дитина надає більшої прихильності батькові, у них склався тісний емоційний зв`язок, що відповідач має належні матеріально-побутові умови для виховання і розвитку сина та не заперечує право матері на спілкування з дитиною. Суд надав належну оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, на підставі яких достатньо повно установив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд правильно зауважив, що визначення місця проживання дитини з батьком не позбавляє права матері на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні.

Посилання ОСОБА_1 на не урахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 477/253/19, зокрема щодо необхідності встановлення виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір`ю є неспроможними, оскільки у зазначених постановах викладено правовий висновок, відповідно до якого при визначенні місця проживання дитини першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини, що було ураховано судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи.

Таким чином, апеляційний суд вирішив спір крізь призму інтересів самої дитини, враховуючи, що відповідає положенням Конвенції про права дитинивід

20 листопада 1989 року у якій реалізовано принцип первинного та переважного інтересу дитини понад усім, норми якої є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду, зводяться виключно до незгоди позивачки з прийнятим рішенням та до переоцінки доказів. У цьому контексті, Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Отже, переглядаючи законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, суд касаційної інстанції, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволеннякасаційної скарги ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак