Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 201/4602/21

провадження № 61-3066св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - державний нотаріус першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Фаст Лілія Дмитрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року в складі судді Батманової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року в складі колегії суддів Деркач Н. М., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Фаст Л. Д., про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 04 грудня 2003 року ОСОБА_1 написала відмову від прийняття спадщини після смерті її чоловіка - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі заповіту від 24 червня 1998 року. Вказана відмова була підписана під впливом тяжких обставин на користь ОСОБА_6 (дочки), яка наразі має прізвище « ОСОБА_7 », з огляду на важкий, хворобливий стан позивача та очікування догляду та допомоги з боку ОСОБА_4 04 грудня 2003 року державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори було видано відповідачу ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину на домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_1 . Вважає, що зазначений правочин є недійсним з огляду на написання відмови від спадщини під впливом тяжкої обставин - негативного стану здоров`я.

ОСОБА_4 було відчужено спірне майно своєму сину (онуку позивача) - ОСОБА_9 на підставі договору дарування від 01 серпня 2014 року. ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Право власності на спірний будинок на сьогодні зареєстровано за померлим ОСОБА_9 , оскільки ще не було здійснено оформлення права на спадщину, спадкоємицею якого є, зокрема, дружина ОСОБА_9 - відповідач ОСОБА_3 . Враховуючи недійсність відмови від спадщини, наявності підстав для визнання права власності на будинок за позивачем та недійсність свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_4 , договір дарування від 01 серпня 2014 року є нікчемним правочином, визнання якого судом недійсним не вимагається.

Позивач просить суд визначити недійсною заяву про відмову від спадщини, посвідчену державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори 04 грудня 2003 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори 04 грудня 2003 року та зареєстроване в реєстрі за № 4-4909; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 421551912101); визнати за позивачем право власності на вказане домоволодіння.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів на підтвердження перебування позивача під впливом тяжких обставин з огляду на тяжкий хворобливий стан, також не надано доказів і поліпшення стану позивача зі спливом 18 років, а відтак суд критично оцінив доводи позивача в цій частині, оскільки вони не знайшли підтвердження у ході судового розгляду. При цьому суд керувався нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2021 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками районного суду щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Відповідно до частини п`ятої статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу. Це відповідно: вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; вчинення правочину під впливом помилки; вчинення правочину під впливом обману; вчинення правочину під впливом насильства; вчинення правочину під впливом тяжкої обставини.Проте, наявність, у момент складання ОСОБА_1 відмови від прийняття спадщини, жодної з перелічених обставин, позивачем суду не доведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 березня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Узагальненні доводи касаційної скарги

Підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року представник вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників справи

У червні 2022 року відповідач ОСОБА_3 надіслала до суду відзив на касаційну скаргу. Зазначала, що доводи скарги є безпідставними та не заслуговують на увагу. Вважає рішення судів законними та обґрунтованими. Відповідач просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

У серпні 2022 року представник ОСОБА_11 - ОСОБА_10 надіслав засобами електронного поштового зв`язку письмі пояснення, в яких вказував на необґрунтованість судових рішень та просив задовольнити касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який був чоловіком позивача та батьком відповідача ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилась спадщина яка складалась, зокрема, з домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

04 грудня 2003 року ОСОБА_1 підписала відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , на підставі складеного ним заповіту від 24 червня 1998 року, завіреного Державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Білоус С. В. та зареєстрованого за № 7-2808.

04 грудня 2003 року державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори було видано ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину, яке було зареєстровано за № 4-4909, на домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_1 .

На підставі договору дарування від 01 серпня 2014 року відповідачем ОСОБА_2 було відчужено спірне домоволодіння на користь сина (онука позивача) - ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 . Його спадкоємицею є, зокрема, дружина - відповідач ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Цими процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

У пункті 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2004 року (який набрав чинності з 01 січня 2004 року) зазначено, що правила книги шостої ЦК України 2004 року застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що «відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом».

Ураховуючи, що спадкодавець ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , правовідносини щодо спадкування належного йому майна (зокрема, спірного домоволодіння) виникли до набрання чинності ЦК України 01 січня 2004 року та те, що визначений у статті 549 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини (шість місяців) після його смерті закінчився до 01 січня 2004 року, до вказаних спірних правовідносин підлягає застосуванню ЦК УРСР, а не ЦК України, як неправильно вважав позивач та погодились суди першої та апеляційної інстанцій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) вказано, що позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Як видно із змісту позову, позивач просила визнати недійсною відмову від спадщини на користь відповідача (дочки) ОСОБА_8 , написану нею 04 грудня 2003 року ОСОБА_1 написала відмову від прийняття спадщини після смерті її чоловіка - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі заповіту від 24 червня 1998 року. Позивач вказувала, що здійснила такі дії під впливом тяжких обставин, оскільки мала негативний (хворобливий) стан здоров`я.

Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до частини першої статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Згідно статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 523/5571/16-ц, провадження № 61-16933св19).

Як видно із матеріалів справи, в них відсутній оригінал або засвідчена копія оскаржуваної заяви ОСОБА_11 від 04 грудня 2003 року, у тому числі у матеріалах спадкової справи № 125/2000, заведеної після смерті ОСОБА_5 , копія якої наявна у справі.

Ця обставина не спростована позивачем в силу вимог статей 12 81 ЦПК України.

Разом із цим у справі (а саме, у копії спадкової справи № 125/2000, наявної у справі) міститься засвідчена копія заяви ОСОБА_1 від 16 лютого 2000 року про відмову від спадщини за законом та за заповітом після смерті ОСОБА_5 на користь його дочки - відповідача ОСОБА_8 . Зміст цієї заяви, її складення позивачем, нею не спростований.

Дана заява подана у строк, визначений у статті 553 ЦК УРСР, а саме, протягом шести місяців після відкриття спадщини (смерті ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), тобто до 15 березня 2000 року.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суди у даній справи дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за недоведеністю заявлених нею вимог - а саме, ненаданням належних та достатніх доказів для визнання недійсною відмову від спадщини з посиланням на підстави, визначені в статті 1274 ЦК України.

Однак, суди помилкового не врахували, що дана норма не розповсюджується на спірні правовідносини.

Натомість, в силу статті 553 ЦК УРСР, якою слід було керуватися при вирішенні даного спору в частині вимог про визнання недійсною відмови від спадщини ОСОБА_11 , заявлені нею вимоги в цій частині є безпідставними та необгрунтованими, оскільки дана норма не передбачала такого права для позивача ОСОБА_11 як спадкоємця, який подав заяву про відмову від спадщини у відповідний строк та складення якої ним не заперечувалося.

Як наслідок за таких обставин також не могли бути задоволені й інші (похідні) вимоги позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 04 грудня 2003 року № 4-4909 на спірне домоволодіння, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_9 на це нерухоме майно та визнання за позивачем права власності на майно.

Таким чином, доводи касаційної скарги позивача ОСОБА_11 частково підтвердилися.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

За таких обставин мотивувальні частини рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції підлягають зміні, з викладенням їх у редакції цієї постанови, а в решті - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги підлягають зміні лише мотивувальні частини оскаржуваних рішень, а по суті вирішення позову - залишається без змін, відсутні, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 402, 409, 410, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

У решті рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук