Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 201/4943/17

провадження № 61-13155св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_2 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційного банку «ПриватБанк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», поданою представником Пац Євгенією Олегівною, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 рокув складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є опікуном недієздатної племінниці - ОСОБА_2 (інвалід II групи з дитинства), на підставі рішення Шевченківського районного суду

м. Запоріжжя від 25 серпня 2015 року.

У лютому 2017 року вона отримала від Деснянського районного суду м. Києва копію позову ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 06 грудня 2013 року. З позову вбачається, що ОСОБА_2 уклала з АТ КБ «ПриватБанк» договір б/н від 06 грудня 201З року та отримала кредит у розмірі 18 300,00 грн. У зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договором банк звернувся до суду із вказаним позовом. Проте ОСОБА_2 за станом свого здоров`я при укладенні договору не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки страждає на стійке психічне захворювання; перебуває на обліку у психоневрологічному диспансері. Саме через психічну хворобу рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 жовтня

2014 року у справі № 754/9591/14-ц вона визнана недієздатною.

Таким чином, оспорюваний договір позивач вважає недійсним, оскільки він укладений всупереч волі та загальних засад ЦК України.

Позивач просила визнати недійсним кредитний договір б/н укладений між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» 06 грудня 2013 року.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня

2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір б/н від 06 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк».

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 640,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 за станом свого здоров`я при укладенні договору не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки страждає на стійке психічне захворювання; перебуває на обліку у психоневрологічному диспансері. Саме через психічну хворобу рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 жовтня

2014 року у справі № 754/9591/14-ц вона визнана недієздатною. Тобто, рішення суду про позбавлення дієздатності ОСОБА_2 ухвалено через десять місяців після укладення спірного договору. Також, вказаним рішенням суду встановлено, що за своїм психічним станом ОСОБА_2 не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 383 від 17 вересня 2020 року ОСОБА_2 , 1984 року народження, на момент укладання кредитного договору б/н від 06 грудня 2013 року виявляла ознаки психічного розладу, не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Цією експертизою, призначеною за клопотанням сторони позивача при розгляді цієї цивільної справи, повністю підтверджено висновки експертного дослідження стосовно такого стану здоров`я ОСОБА_2 і призначення ОСОБА_1 опікуном недієздатної племінниці - ОСОБА_2 (інвалід II групи з дитинства), на підставі рішення Шевченківського районного суду

м. Запоріжжя від 25 серпня 2015 року. Цим рішенням підтверджено, що ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи саме з дитинства, отже на час укладення спірного договору вона вже була інвалідом і не дієздатною.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що посилання апеляційної скарги банку на ненадання йому для ознайомлення документів медичного характеру відносно ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки такі не є доказами у справі, судом вони не досліджувались, оцінка їм не надавалась. Ці матеріали витребувані судом та надані експерту у порядку статті 107 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги банку про те, що у справі необхідно провести повторну психіатричну експертизу є безпідставними. Банком не доведено наявність підстав для призначення повторної експертизи, їх доводи та позиція зводяться до незгоди із висновком експерта. У той же час у скарзі зазначається про бажання відповідача перевірити висновок експерта, що не передбачено ЦПК України. Апелянт не зазначив у чому конкретно полягає неповнота та/або необґрунтованість висновку, яким матеріалам справи він суперечить. Зауважень щодо проведеного експертами дослідження, обстеження ОСОБА_2 методик, застосованих при цьому, апелянт не надає. Висновок експерта не суперечить іншим матеріалам справи та не викликає сумніви в його правильності, а тому відсутні підстави для призначення повторної експертизи.

Висновком експерта від 17 вересня 2020 року чітко встановлено, що ОСОБА_2 на момент укладення кредитного договору від 06 грудня

2013 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді легкої розумової відсталості, внаслідок чого вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Аргументи учасників справи

У серпні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем належним чином не доведено, а судами не встановлено, що ОСОБА_2 саме в момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що це була абсолютна неспроможність в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, оскільки докази, надані відповідачем свідчать про протилежне, висновок експертизи, проведений за клопотанням позивача, не є належним доказом щодо предмету доказування в цій справі.

Провадження в справі було відкрито 07 квітня 2017 року. Справа не була розглянута, а рішення по справі фактично ухвалено в підготовчому провадженні. Порушення норм процесуального права позбавило АТ КБ «ПриватБанк» права на забезпечення доказів, оскарження ухвали про відмову у призначенні повторної експертизи.

Ухвала про відмову в призначенні повторної експертизи, постановлена в судовому засіданні 20 квітня 2021 року, є необґрунтованою та формальною, в клопотанні про призначення повторної експертизи відповідач зазначав, що як вбачається з висновку судово-психіатричного експерта № 383 від 17 вересня 2020 року він здійснений на підставі співбесіди експертної комісії

з ОСОБА_2 , яка була проведена у 2020 році (через сім років після укладання оспорюваного кредитного договору).

У вказаному висновку містяться посилання на докази, наявні у матеріалах цивільної справи № 201/4943/17, в тому числі «медична документація (амб. карта та іст. хвороби № 9259, 978, 3627, 6499, 4067, 2323, 1309, 1721, 1677, 3979 ТМО «Психіатрія» у м. Києві)». Представник АТ КБ «ПриватБанк» неодноразово звертався до суду з письмовими заявами про надання йому матеріалів справа для ознайомлення в повному обсязі. Однак матеріали справи представнику відповідача кожного разу надавалися не в повному обсязі (з них вилучалася непідшита до справи документація медичного характеру відносно фізичної особи ОСОБА_2 , яка є стороною оспорюваного у цій справі кредитного договору). Суд мотивував свою відмову у наданні такої документації забороною позивача на розголошення медичної таємниці. Отже судом був порушений принцип рівності сторін у цивільному судочинстві та обмежено право відповідача на ознайомлення з письмовими доказами.

У висновку експерта міститься посилання на госпіталізацію ОСОБА_2 у психіатричний стаціонар у 2014 році та на амбулаторну судово-психіатричну експертизу, яка також проводилася у 2014 році. Однак оспорюваний кредитний договір укладений у 2013 році. Висновок судово-психіатричного експерта № 383 від 17 вересня 2020 року не містить посилання на жодний документ медичного характеру за 2013 рік, який би свідчив про психічний стан ОСОБА_2 саме на момент укладання кредитного договору.

Відповідачем були надані докази того, що укладаючи кредитний договір, ОСОБА_2 вказала свої паспортні дані, адресу, мобільний та домашній телефони, сімейний стан, освіту, соціальний статус, розмір щомісячного доходу. На фото з карткою в неї свідомий вираз обличчя, договір підписаний нею, що позивачем не оспорюється. Крім того, згідно розрахунку заборгованості, ОСОБА_2 здійснювала регулярне погашення заборгованості, а отже вона розуміла суть своїх зобов`язань та яким чином вона має їх виконувати. Все це свідчить про те, що ОСОБА_2 розуміла значення своїх дій та керувала ними як під час укладення кредитного договору, так і під час його виконання.

Згідно даних сайту судової влади, до ОСОБА_2 також пред`явлений позов про стягнення заборгованості АТ «Перший Український Міжнародний Банк» (справа № 754/12812/20), отже укладання договору з АТ КБ «ПриватБанк» це не випадковість. ОСОБА_2 укладала кредитні договори щонайменше в двох банках, що не заперечував представник позивача в судовому засіданні 20 квітня 2021 року.

З метою перевірки попереднього висновку експертизи, який викликав сумніви в його правильності та суперечив іншим матеріалам справи, відповідачем заявлено клопотання про призначення повторної експертизи, безпідставно відхилене судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи у зв`язку із тим, що клопотання вже було заявлено в суді першої інстанції та з тих підстав, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні подібного клопотання не оскаржувалась, що не відповідає закону.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що під час розгляду справи відповідач змінив трьох представників. Відповідач у суді першої інстанції 26 грудня 2017 року заперечував проти задоволення клопотання про призначення судової експертизи. При вирішення питання про призначення експертизи 25 жовтня 2018 року відповідач також заперечував проти задоволення вказаного клопотання, вважаючи, що призначення експертизи це спосіб затягування розгляду справи позивачем. Відповідач не скористався своїм правом на оскарження ухвали суду першої інстанції щодо призначення експертизи.

У касаційній скарзі не зазначені питання, які відповідач мав намір поставити експерту у суді щодо його висновку. Тому відповідачем не доведено неповноту з`ясування обставин та порушення порядку дослідження доказів.

Доводи скаржника з приводу ненадання йому для ознайомлення документів медичного характеру відносно ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки такі не є доказами у справі; судом вони не досліджувались, оцінка їм не надавалась. Ці матеріали були витребувані судом та надані експерту у порядку статті 107 ЦПК України. Зважаючи на це та з урахуванням положень статті 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» вони не можуть бути надані стороннім особам без згоди опікуна.

Презумпція психічного здоров`я ОСОБА_2 , на яку посилається банк, спростована лікарями психіатрами, які встановили у неї психічні розлади задовго до проведення експертизи у цій справі. ОСОБА_2 страждає на психічні розлади з дитинства (є інвалідом): «...відставання в психофізичному розвитку з раннього дитячого віку, низька здатність до навчання та до придбання практичних навичок; діагноз «Епілепсія криптогенна зі слабоумством, поліморфними нападами; інвалідізація, соціальна дезадаптація; легко піддається сторонньому впливу; виявлено низький рівень розвитку інтелекту» (с. 5 Висновку). Доказів, які б спростовували такі обставини життя та діагнози ОСОБА_2 відповідачем не надано.

Банком не доведено наявність підстав для призначення повторної експертизи. Доводи банка зводяться лише до незгоди із висновком експерта. Відповідач не зазначив у чому конкретно полягає неповнота та/або необґрунтованість висновку, яким матеріалам справи він суперечить. Доводи банку в частині того, що ОСОБА_2 «укладаючи договір» вказала свої паспортні та інші данні, і що вираз її обличчя, на думку представника банку, був «свідомий» - не спростовують висновків експерта і не вказують на порушення порядку призначення та проведення експертизи. Також не спростовують висновки експертів твердження скаржника про сплату коштів за спірним договором не встановленим платником.

Висновок експерта від 17 вересня 2020 року викладений у категоричній формі: « ОСОБА_2 , на момент укладення кредитного договору від 06 грудня 2013 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді легкої розумової відсталості....Внаслідок чого вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними». Тому судові рішення відповідають висновкам Верховного Суду щодо застосування відповідних норм матеріального права у даній категорії справ.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що ОСОБА_1 є опікуном недієздатної племінниці

ОСОБА_2 (інвалід II групи з дитинства), на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2015 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2014 року у справі № 754/9591/14-ц ОСОБА_2 визнана недієздатною.

У лютому 2017 року позивач отримала від Деснянського районного суду м. Києва копію позову ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 06 грудня 2013 року. З позову вбачається, що ОСОБА_2 уклала з вказаним банком договір б/н від

06 грудня 2013 року та отримала кредит у розмірі 18 300,00 грн.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 383 від 17 вересня 2020 року ОСОБА_2 , 1984 року народження, на момент укладання кредитного договору б/н від 06 грудня 2013 року виявляла ознаки психічного розладу, не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Згідно зі статтями 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц) зазначено, що «підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України

2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14. Такі правові висновки є незмінними.».

Відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальної дії, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (стаття 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У пункті 3 частини першої статті 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що в суді першої інстанції ПАТ КБ «Приватбанк» заявлено клопотання про призначення повторної судової психіатричної експертизи з метою з`ясування психічного стану

ОСОБА_2 на час укладання спірного договору (а. с. 199-202 т. 2).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня

2021 року в задоволенні клопотання ПАТ КБ «Приватбанк» про призначення повторної судової психіатричної експертизи відмовлено (а. с. 220-221 т. 2).

Звертаючись з апеляційною скаргою ПАТ КБ «Приватбанк» вказувало на безпідставність відмови в задоволенні клопотання про призначення повторної судової психіатричної експертизи судом першої інстанції, у зв`язку з чим просило апеляційний суд призначити повторну судову психіатричну експертизу (а. с. 235-239 т. 2).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року в задоволенні клопотання ПАТ КБ «Приватбанк» про призначення повторної судової психіатричної експертизи відмовлено. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що таке клопотання заявлялось у суді першої інстанції, у задоволенні якого було відмовлено. Ухвала суду банком не оскаржувалась (а. с. 23-24 т. 3).

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення повторної судової психіатричної експертизи, суд апеляційної інстанції не врахував, що: клопотання ПАТ КБ «Приватбанк» про призначення повторної судової психіатричної експертизи в суді першої інстанції розглянуто 20 квітня 2021 року, тобто одночасно з ухваленням рішення в справі, тому заперечення на таку ухвалу включені ПАТ КБ «Приватбанк» до апеляційної скарги на рішення суду, які апеляційним судом фактично не розглянуті; саме лише вирішення відповідного клопотання судом першої інстанції не є підставою для відмови у задоволенні такого клопотання й апеляційним судом.

За таких обставин постанову апеляційного суду та ухвалу про відмову у задоволенні клопотання ПАТ КБ «Приватбанк» про призначення повторної судової психіатричної експертизи не можна визнати законними та обґрунтованими.

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги,з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені ухвала про відмову у задоволенні клопотання про призначення повторної судової психіатричної експертизи та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, скасувати зазначені ухвалу та постанову і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року про відмову у задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про призначення повторної судової психіатричної експертизи та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року скасувати.

Передати справу № 201/4943/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук