Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 201/5795/21

провадження № 61-5433св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2021 року в складі судді: Батманової В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року в складі колегії суддів:Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позову

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Позов обґрунтований тим, що позивачу на праві власності належить домоволодіння, розташоване за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач на час подання позову була дружиною позивача, вселилася в належний йому будинок та проживала в ньому як член його сім`ї. На цей час між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки та відповідач перешкоджає позивачу користуватися належним йому будинком. Позивач має доступ до певних приміщень будинку, до інших відповідач його не пускає. При спробі зайти в іншу частину будинку відповідач вчиняє сварки, викликає поліцію, звинувачує позивача в фізичному та психологічному насильстві щодо неї, тощо. Позивач не може домовитися щодо даного питання мирним шляхом.

ОСОБА_1 просив:

усунути йому перешкоди в здійсненні права власності шляхом зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити ОСОБА_1 вільний доступ до всіх приміщень житлового будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди в здійсненні права власності шляхом зобов`язання ОСОБА_2 надати вільний доступ до всіх приміщень житлового будинку, господарських будівель домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач та її представник в судовому засіданні позов не визнали, підтримали поданий відзив на позовну заяву. Наголосили суду, що відповідач не створює перешкоди позивачеві, він не має доступу до приміщення, в якому вона безпосередньо мешкає з урахуваннями того, що в них неприязні стосунки та позивач неодноразово здійснював щодо неї фізичний та психологічний тиск. Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач є власником домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач по справі не заперечувала того факту, що позивач не має можливості потрапити до всіх приміщень вказаного домоволодіння. Крім того, наголошувала, що певна частина домоволодіння є їх спільною сумісною власністю та між ними було вирішено порядок користування житловими та допоміжними приміщеннями домоволодіння, однак не надала суду з цього приводу належних та допустимих доказів (в розумінні ЦПК України).Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом. З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції зазначив, що з огляду на те, що стороною позивача було надано до суду договір про надання правничої допомоги та докази виконання вказаної у договорі роботи, а також наданий акт про надання та оплату правничої допомоги, а також приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено, виходячи з принципів розумності та справедливості доцільно стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову сплачений судовий збір покладається на відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими. Колегія суддів погодилася з таким висновком суду першої інстанції. Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що відповідач вимушена закривати двері своєї кімнати на замок, у зв`язку з протиправними діями позивача задля збереження свого життя та здоров`я, колегія суддів відхилила, оскільки позивач, як власник свого майна, має право вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2021 року шлюб укладений між нею та позивачем було розірвано, у зв`язку з чим помешкання в якому вона мешкає не може знаходитись в їхньому спільному користуванні, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не впливають на правильність оскарженого рішення.

Аргументи учасників справи

16 червня 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року, в якій просила: скасувати оскаржені судові рішення; в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити; стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди не врахували, що статтею 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно положень частини четвертої статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону;

при розгляді справи суди безпідставно не прийняли до уваги факт того, що відповідач ніколи не чинила ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинком, а змушена закривати двері своєї кімнати на замок, задля збереження життя та здоров`я, у зв`язку з протиправними діями позивача. Оскільки, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 постійно влаштовує сварки, вчиняє щодо відповідача дії психологічного та фізичного насильства, погрожуючи фізичною розправою. У зв`язку з чим, відповідач неодноразово зверталася до правоохоронних органів, та за результатом звернень відповідача у відношенні ОСОБА_1 за вчинення домашнього насильства, були складені адміністративні матеріали на підставі частини першої статті 173-2 КУпАП України, а також, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України. Так, постановами Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2020 року у справах № 201/4824/20, № 201/4822/20 та постановами цього ж суду від 23 вересня 2020 року у справах № 201/9136/20 та № 201/9128/20 ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першої статті 173-2 КУпАП України. А на цей час, в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходяться матеріали об`єднаного кримінального провадження, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040650001234 від 12 червня 2020 року та за № 12020040650001793 від 21 жовтня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України на підставі яких призначено судовий розгляд.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

05 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 рокупризначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 серпня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 липня 2021 року у справі № 308/6915/19 (провадження № 61-15165св20); від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Фактичні обставини

Суди встановили, що позивач є власником домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач по справі не заперечувала того факту, що позивач не має можливості потрапити до всіх приміщень вказаного домоволодіння.

Позиція Верховного Суду

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє подружжя (пункт 2 частини другої статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь

Діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується на таких засадах: гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правову допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (пункт 1 частини першої статті 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Європейський суд з прав людини вказав, що «питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства,- виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем (див. згадане рішення у справі «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 71). Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини» (<...>), пункт 46, та «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само). Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню (див. рішення у справі «Джорджевіч проти Хорватії» (<...>), заява № 41526/10, пункти 92 і 93 та 147-149, ЄСПЛ 2012, та згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine) (LEVCHUK v. UKRAINE, № 17496/19, § 78, 80, ЄСПЛ, від 03 вересня 2020 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року в справі № 753/3072/20 (провадження № 61-1332св22) вказано, що:

«статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

ЄСПЛ у рішенні від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Uкrаіnе», заява № 17496/19) зазначив, що: там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів. ЄСПЛ у вказаному рішенні резюмував, що суди не забезпечили справедливий баланс між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами. Реакція цивільних судів на позов заявниці не відповідала позитивному обов`язку держави забезпечити заявниці ефективний захист від домашнього насильства. При цьому ЄСПЛ зазначив, що втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8 Конвенції, може бути необхідним для захисту здоров`я та прав інших. У контексті статті 2 Конвенції у справах про домашнє насильство права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканість.

У справі, яка переглядається суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки наданим позивачкою доказам та не встановили, чи є співмірним втручання в особисті права позивачки, передбачені статтею 8 Конвенції проживання відповідача у спірній квартирі з огляду на вчинене відповідачем домашнє насильство щодо позивачки, та не звернули уваги, що квартира має одну житлову кімнату, в якій, крім власника, проживає двоє дітей. Також суди не встановили, чи наявне у відповідача на праві власності інше житло, тобто чи буде втручання у його право на житло пропорційним меті позову, та чи таке втручання не покладе на нього надмірний тягар.

Встановлення зазначених обставин має вирішальне значення для правильного вирішення заявленого у цій справі позову».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при залишенні без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що відповідач вимушена закривати двері своєї кімнати на замок, у зв`язку з протиправними діями позивача задля збереження свого життя та здоров`я, колегія суддів відхилила, оскільки позивач, як власник свого майна, має право вимагати усунення будь-яких порушень його права;

апеляційний суд не звернув уваги, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказувала про те, що ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, постійно влаштовує сварки, вчиняє щодо відповідача дії психологічного та фізичного насильства, погрожуючи фізичною розправою. У зв`язку із цим ОСОБА_2 неодноразово зверталася од правоохоронних органів за результатом розгляду яких було складено адміністративні матеріали на підставі частин першої статті 173-2 КУпАП України, а також до ЄРДР внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України (а. с. 67);

в апеляційній скарзі ОСОБА_2 також вказувала, що постановами Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2020 року у справах № 201/4824/20 (провадження № 3/201/2478/2020), № 201/4822/20 (провадження № 3/201/2476/2020) та від 23 вересня 2020 року у справах № 201/9136/20 (провадження № 3/201/4287/2020) та № 201/9128/20 (провадження № 3/201/4282/2020) ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП України. А на даний час у провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходяться матеріали об`єднаного кримінального провадження, відомості про які внесені до ЄРДР за № 12020040650001234 від 12 червня 2020 року та за № 12020040650001793 від 21 жовтня 2020 року за обвинуваченням вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України (а. с. 67);

суд апеляційної інстанцій не надав належної оцінки доводами відповідачки про факти вчинення відносно дії позивачем домашнього насильства, не встановив, чи є співмірним втручання в особисті права відповідачки, передбачені статтею 8 Конвенції, проживання позивача у спірному будинку з огляду на вчинення позивачем домашнього насильства.

За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року в справі № 753/3072/20 (провадження № 61-1332св22), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу потрібно задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук