№ 201/5907/22 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 201/5907/22

провадження № 61-5763 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - адвокат Малега Світлана Олександрівна,

треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мошковська Наталія Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року у складі судді Покопцевої Д. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Мошковська Н. М., в якому просило суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора -приватного нотаріуса Мошковської Н. М., від 10 жовтня 2017 року

з індексними номерами 37505339 та 37503013, про припинення іпотеки

та про припинення обтяження, зареєстрованих на підставі договору іпотеки від 19 грудня 2012 року, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк»

та ОСОБА_2 , номер запису про іпотеку 22760134, номер запису

про обтяження 22758782 (спеціальний розділ);

- визнати протиправною та скасувати проведену на підставі вищевказаних рішень державного реєстратора - приватного нотаріуса Мошковської Н. М., державну реєстрацію припинення іпотеки та припинення обтяження, зареєстрованих на підставі вищезазначеного договору іпотеки;

- визнати з 19 грудня 2012 року (моменту первинної реєстрації запису

про іпотеку 22759933 та запису про обтяження 22757218) права

АТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержателя, щодо обтяження іпотекою

та забороною на нерухоме майно - квартири

АДРЕСА_1 ), 35т, яка є предметом іпотеки за вищевказаним договором іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог банк зазначав, що 20 березня 2011 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Істейтглобал» було укладено кредитний договір, до якого вносилися зміни на підставі відповідних додаткових угод. На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_2 19 грудня 2012 року укладено договір іпотеки, за яким банку в іпотеку передано квартиру

АДРЕСА_2 т.

10 жовтня 2017 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Мошковською Н. М., зареєстровано у Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно відомості про припинення обтяжень предмета іпотеки

на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 28 вересня 2017 року у справі № 201/5563/17 за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору, визнання припиненими договорів майнової поруки (іпотеки),

яке постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року скасовано, у позові ОСОБА_2 відмовлено. Такі дії державного реєстратора порушують права банка як іпотекодержателя спірної квартири.

Крім того, 24 жовтня 2017 року право власності на предмет іпотеки, тобто

на спірну квартиру, було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі відповідного договору дарування від 24 жовтня 2017 року, укладеного

між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Мошковською Н. М.

Банк уважав, що вищевказані рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Мошковської Н. М., про припинення обтяжень спірної квартири та вчинені подальші реєстраційні дії є незаконними та підлягають скасуванню. При цьому обраний ним спосіб судового захисту порушених прав є належним та ефективним.

З урахуванням наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 14 грудня 2022 року про виправлення описки, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржувані позивачем рішення державного реєстратора та державна реєстрація здійснені

на підставі судового рішення, яке в подальшому скасовано в апеляційному порядку. Відповідна постанова апеляційного суду є підставою для скасування відповідних рішень державного реєстратора.

Разом із цим, позивач не звертався до державного реєстратора з такою вимогою. Тому у цій частині позивач обрав неналежний спосіб судового захисту порушеного, на його думку, права, що є самостійною підставою для відмови в позові. У цій частині районним судом ураховано судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо ефективності судового захисту.

Вирішуючи позовну вимоги банка про визнання права як іпотекодержателя

з моменту первинної реєстрації запису про іпотеку та обтяження щодо обтяження іпотекою та забороною спірної квартири, суд першої інстанції,

з урахуванням формулювання банком цієї позовної вимоги, вказав,

що запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя. Належним способом судового захисту порушеного права є звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна, і після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстра має бути внесений запис про іпотекодержателя.

У справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки.

Разом із цим, позивач не звернувся до суду з відповідними вимогами, а суд не може вийти за межі позовних вимог (стаття 13 ЦПК України). У цій частині враховано судову практику Великої Палати Верховного у даній категорії справ.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильні висновки по суті вирішення спору, оскільки банк звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, обравши неефективний спосіб судового захисту. Судове рішення, на підставі якого

до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено оскаржувані позивачем записи, скасовано в апеляційному порядку. З таким висновком апеляційного суду погодився Верховний Суд. Відповідна постанова апеляційного суду є правовою підставою для скасування оскаржуваних позивачем записів. Виключення запису про обтяження саме по собі не припиняє іпотеку, яка є чинною.

При цьому у справі про визнання права іпотекодержателя позивач

не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, але цим правом позивач не скористався.

Крім того, встановлено, що згідно з договором дарування від 24 жовтня 2017 року право власності на спірну квартиру зареєстровано

за ОСОБА_1 . Проте, правомірність цього правочину позивачем

не оспорюється.

Судом апеляційної інстанції враховано судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних справах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Верховного Суду

із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов банка задовольнити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суди встановили обставини, що мають суттєве значення у справі, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про відмову у задоволенні позову банка,

не врахувавши відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Звертаючись до суду з даним позовом, банк урахував норми законодавства та судову практику Великої Палати Верховного Суду й обґрунтовано просив відновити його в правах іпотекодержателя, так як іпотека є чинною. Тобто банк обрав належний спосіб судового захисту своїх порушених прав у цій частині, проте суди проігнорували прохальну частину відповідної позовної вимоги.

Судами не надано оцінки добросовісності відповідача, як набувача предмета іпотеки. ОСОБА_1 , як кінцевий власник спірної квартири,

був обізнаний про кредитні та іпотечні зобов`язання, набув право власності на квартиру на підставі договору дарування, укладеного між неіснуючими сторонами, а реєстраційні дії щодо предмета іпотеки здійснено на підставі рішення, яке не набрало законної сили і в подальшому скасовано.

Суди попередніх інстанцій ухвалили рішення у справі на підставі недопустимих, недостовірних та неналежних доказів. Судами неправильно визначено спосіб набуття права власності на предмет іпотеки

за відповідачем, надано оцінку рішенням державного реєстратора з іншими індексними номерами. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу

без участі позивача, врахував відзив відповідача, поданий з порушенням норм процесуального закону, чим порушив процесуальні права банка.

При цьому банк не надав згоду на розгляд справи без його участі, а лише

на проведення судового засідання 05 грудня 2022 року без участі банка.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив

на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Малеги С. О., в якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними

та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи особи, яка подала заяву про виправлення описки

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява про виправлення описки від представника ОСОБА_1 - адвоката Малеги С. О., в якій представник відповідача просить виправити описки, допущені судом першої інстанції в тексті рішення районного суду від 05 грудня 2022 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав

та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,

та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право

або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду

та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права

чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження

№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року

у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити

до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом

або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним

та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення

про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня

2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19,

від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження

№ 12-61гс21 (пункт 148)).

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, АТ КБ «ПриватБанк»

просило суд: визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора про припинення іпотеки та про припинення обтяження, зареєстрованих на підставі відповідного договору іпотеки; визнати протиправною та скасувати проведену на підставі цих рішень державного реєстратора державну реєстрацію припинення іпотеки та припинення обтяження, зареєстрованих на підставі договору іпотеки; визнати

з 19 грудня 2012 року (моменту первинної реєстрації записів про іпотеку

та обтяження) права банка, як іпотекодержателя, щодо обтяження іпотекою та забороною на нерухоме майно - спірну квартири, яка є предметом іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що банк обрав неналежний спосіб судового захисту своїх прав.

Судами попередній інстанцій встановлено, що 20 березня 2011 року

між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Істейтглобал» було укладено кредитний договір із кінцевим терміном повернення 19 березня 2041 року (а. с. 15-18).

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника 19 грудня 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким банку передано в іпотеку спірну квартиру (а. с. 25-27).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року у справі № 201/5563/17 за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та визнання припиненими договорів майнової поруки (іпотеки) позов ОСОБА_2 задоволено частково, відмовлено у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору, визнано припиненими (припинено правовідносини) за договорами іпотеки

та договором поруки, укладеними між банком і ОСОБА_2 (а. с. 30-36).

10 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Мошковською Н. М. прийняті рішення про припинення обтяжень предмета іпотеки: про припинення іпотеки, зареєстрованої на підставі договору іпотеки від 19 грудня

2012 року; про припинення обтяження, зареєстрованого на підставі договору іпотеки від 19 грудня 2012 року, номер запису про обтяження 22757218 (спеціальний розділ).

24 жовтня 2017 року на підставі договору дарування право власності

на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 (а. с. 10-14).

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року у справі № 201/5563/17 апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 28 вересня 2017 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (а. с. 37-39).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року вищевказану постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін (провадження

№ 61-45510св18) (а. с. 40-41).

Надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам

та правильно встановивши фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, вірно врахували, що постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року у справі

№ 201/5563/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду

від 25 травня 2020 року, скасовано рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року у цій справі, на підставі якого й здійснено оскаржувані позивачем реєстраційні дії. Вказана постанова апеляційного суду є підставою для скасування відповідних рішень державного реєстратора.

При цьому судами зазначено, що банк не звертався до державного реєстратора з відповідною вимогою. У разі відмови уповноваженої посадової особи у вчиненні відповідних реєстраційних дій, заявник має право оскаржити таке рішення у встановленому законом порядку.

З урахуванням наведеного, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що АТ КБ «ПриватБанк» обрало неналежний спосіб судового захисту свого права, звернувшись до суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, державної реєстрації припинення іпотеки та обтяження.

Задоволення вказаних позовних вимог не призведе до відновлення порушених прав позивача.

Вирішуючи позовну вимогу банка про визнання права як іпотекодержателя

з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно врахував формулювання банком цієї позовної вимоги, її обґрунтування і зробив висновок про відсутність правових підстав для її задоволення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року

у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказано,

що виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема на підставі судового рішення, не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення

до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі.

Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно

за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.

У випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову

до відповідного державного реєстру має бути внесено запис

про іпотекодержателя.

У справі з належною вимогою (зокрема, про визнання права іпотекодержателя) суд має враховувати наявність/відсутність обставин,

які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного

за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно. У справі про визнання права іпотекодержателя позивач

не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на виконання вимог вищевказаної норми процесуального закону, вірно врахував наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Указане спростовує відповідні доводи касаційної скарги. При цьому саме позивач, банк, а не суд, має довести недобросовісність набувача майна.

Суд лише оцінює такі докази і робить правові висновки.

Судами зазначено й про те, що відповідач набув право власності на спірну квартиру на підставі договору дарування, правомірність якого позивачем

не оспорювалася. Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги

про те, що договір дарування укладено між неіснуючими сторонами,

так як у відзиві на позовну заяву (а. с. 62-69) та у відзиві на апеляційну скаргу (а. с. 153-158) представник відповідача зазначає про правомірність указаного правочину, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , копію відповідного договору дарування додано до відзива на позовну заяву (а. с. 70-72). Крім того, у позовній заяві та в апеляційній скарзі банк

на вказані обставини не посилався.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини,

які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням

чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи

не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,

в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судами правильно вирішено спір з урахуванням заявлених позовних вимог банка та відповідної судової практики Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду, чим виконано вимоги частини четвертої статті 263

ЦПК України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки

про відсутність правових підстав для задоволення позову

АТ КБ «ПриватБанк».

При цьому безпідставними є доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та зводяться до власного тлумачення норм права.

Колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги, що, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -

без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо заяви про виправлення описки

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява представника відповідача про виправлення описки в тексті рішення суду першої інстанції.

Заява мотивована тим, що суд першої інстанції помилково зазначив у тексті судового рішення про те, що відповідач набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, а не договору дарування,

а також невірно зазначив індексні номери рішень приватного нотаріуса, номери відповідних договорів і записів.

Відповідно до частини першої статті 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні

чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Положення вказаної статті передбачають можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки. Виходячи із системного аналізу приписів ЦПК України описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка

у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише

ті описки, які мають істотний характер і можуть ускладнити виконання рішення. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо. Таким чином, описка трактується як явна неточність або незрозуміле формулювання. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд

не вправі змінювати зміст судового рішення.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі

№ 300/765/15-ц (провадження № 61-7654св20) вказано, що судове рішення повинно бути точним. Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками),

що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення або ухвалу.

Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер.

До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Особливо це стосується резолютивної частини рішення. В резолютивній частині будь-яка описка має істотне значення, оскільки вона може утруднити виконання рішення.

Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, неправильні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності,

які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його

правосудності.

З урахуванням наведеного, вирішення питання про виправлення описки,

що стосується істотних обставин або ускладнює виконання рішення,

відноситься до компетенції суду, який ухвалив рішення. Тому Верховний Суд не може вирішувати питання про виправлення описки в тексті рішення суду першої інстанції.

Отже, у задоволенні відповідного клопотання представника відповідача слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Малеги Світлани Олександрівни, про виправлення описки

у рішенні суду першої інстанції відмовити.

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць