ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 201/6713/21
провадження № 61-8704св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Дорошенко Олена Миколаївна,на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання недійсним правочину та визнання права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позову посилалась на те, що вона є донькою ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_5 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коротюк О. В. заведено спадкову справу № 1/2021. До складу спадщини увійшло нерухоме майно,зокрема земельна ділянка та житловий будинок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Прийнявши спадщину, позивачка дізналася, що, окрім неї, до кола спадкоємців входять ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Також у 2021 році позивачці стало відомо, що від імені її батька та ОСОБА_2 ще у 2009 році до Бабушкінського ВРАЦС відділу ДМУЮ було подано дві заяви про визнання батьківства щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та про визнання батьківства щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі вказаних заяв до актового запису про народження дітей включені дані ОСОБА_5 , як батька дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Проте, зазначені заяви про визнання батьківства не були підписані та не подавались ОСОБА_5 , що підтверджується висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи, яка була призначена в межах кримінального провадження № 12021041030000063, що розслідується Дніпровським районним управлінням поліції ГУНП в Дніпропетровській області.
У зв`язку з цим позивачка вважала, що спірні правочини щодо визнання батьківства (включення відомостей про батька) є недійсними, оскільки заяви були сфальсифіковані, з огляду на що не відповідали волі ОСОБА_5 , а вона є єдиною спадкоємицею майна.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд:
визнати недійсним правочин про визнання батьківства, а саме заяву про визнання батьківства щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , подану 10 вересня 2009 року до Бабушкінського відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції та зареєстровану за вхідним № 146/03-68;
виключити відомості про батьківство ОСОБА_5 з актового запису № 445 від 18 квітня 2006 року, зареєстрованого Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції про народження дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
визнати недійсним правочин про визнання батьківства, а саме заяву про визнання батьківства щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подану 10 вересня 2009р до Бабушкінського відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції та зареєстровану за вхідним № 147/03-68;
виключити відомості про батьківство ОСОБА_5 з актового запису № 231 від 03 березня 2004 року, зареєстрованого Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції про народження дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
визнати за нею право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 0,0634 га, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1210100000:03:094:0009, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним правочин про визнання батьківства, а саме заяву про визнання батьківства щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , подану 10 вересня 2009 року до Бабушкінського відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції та зареєстровану за вхідним № 146/03-68.
Виключено відомості про батьківство ОСОБА_5 з актового запису № 445 від 18 квітня 2006 року, зареєстрованого Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції про народження дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визнано недійсним правочин про визнання батьківства, а саме заяву про визнання батьківства щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подану 10 вересня 2009 року до Бабушкінського відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції та зареєстровану за вхідним № 147/03-68.
Виключено відомості про батьківство ОСОБА_5 з актового запису № 231 від 03 березня 2004 року, зареєстрованого Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції про народження дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У задоволенні позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку та домоволодіння відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правочини щодо визнання батьківства (включення відомостей про батька) є недійсними, оскільки не відповідали волі заявника та не відповідали процедурі вчинення правочину визнання батьківства відносно дитини, що народилась від осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, шляхом власноручного подання заяви до органів реєстрації цивільного стану.
Суд прийняв до уваги висновок експерта судово-почеркознавчої експертизи, яка була призначена в межах кримінального провадження № 12021041030000063, яким було встановлено, що підписи на заявах про встановлення батьківства від імені ОСОБА_5 були виконанні не ним, в тому числі самі заяви заповнювались не ним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування, суд першої інстанції вважав, що звернення до суду з такими вимогами є передчасним, оскільки станом на час ухвалення рішення у цій справі постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коротюк О. В. не винесено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, 14 червня 2022 року ОСОБА_2 , яка також діє як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в особі представника - адвоката Помялової Я. О. звернулась до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року поновлено ОСОБА_2 , яка діє також як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , строк на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року та відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 , яка діє також як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , звернулась з апеляційною скаргою на рішення районного суду та з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на поважність причин пропуску даного строку. Перевіривши матеріали справи та зважаючи на конкретні обставини, апеляційний суд вважав, що клопотання про поновлення процесуального строку підлягає задоволенню.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 рокурішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року в оскаржуваній частині скасовано.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє також як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання недійсним правочину про визнання батьківства, виключення відомостей про батька з актових записів про народження, відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачкою не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про невизнання ОСОБА_5 батьківства щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та докази оспорення ним факту батьківства.
Також суд апеляційної інстанції відхилив наданий позивачкою висновок експерта № 2608/2609/21-27 за результатами проведення посмертної судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні, зазначивши, що указаний документ є недопустимим, недостовірним та недостатнім доказом.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13 червня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дорошенко О. М. через систему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Також касаційна скарга містить доводи щодо незаконності ухвали Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження у справі. Зокрема, заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції вирішив питання про поновлення строку на оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року без достатніх правових підстав, вказавши лише про наявність підстав для поновлення такого строку, належним чином не мотивував ухвалу про поновлення пропущеного відповідачкою строку на оскарження судового рішення, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку не є належним мотивуванням для поновлення такого строку.
Крім цього, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо можливості поновлення строку на апеляційне оскарження не звернув увагу на те, що представник відповідачки брав участь у розгляді справи та був присутнім у судовому засіданні під час проголошення рішення суду першої інстанції, а копію оскаржуваного рішення отримав 28 лютого 2022 року.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
08 серпня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 201/6713/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23).
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв`язку з реєстрацією шлюбу 30 липня 1994 року позивачка змінили прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », який у подальшому було розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2014 року.
Після розірванні шлюбу прізвище позивачки не змінювалося.
Після смерті ОСОБА_5 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коротюк О. В. була заведена спадкова справа № 1/2021.
В матеріалах спадкової справи № 1/2021 наявна заява ОСОБА_1 від 11 січня 2021 року про прийняття спадщини після смерті батька.
Також до кола спадкоємців входять ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
12 січня 2021 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , звернулись до нотаріальних органів з заявами про прийнятті спадщини після смерті батька ОСОБА_5 .
ОСОБА_2 надала згоду своїм неповнолітнім дітям на подачу заяв на прийняття спадщини, ці заяви завірені нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т. О.
Від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у 2009 році до Бабушкінського ВРАЦС відділу ДМУЮ подано дві заяви про визнання батьківства щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та визнання батьківства щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі вказаних заяв до актового запису про народження дітей включені дані ОСОБА_5 , як батька дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також видані відповідні свідоцтва.
Позивачка стверджувала, що зазначені заяви про визнання батьківства не були підписані та не подавались ОСОБА_5 .
На підтвердження зазначеного до справи долучено копію висновку експерта судово - почеркознавчої експертизи від 25 червня 2021 року № 2608/2609/21-27, яка призначена в межах кримінального провадження № 12021041030000063, що розслідується Дніпровським районним управлінням поліції ГУНП в Дніпропетровській області, яким встановлено, що підписи на заявах про встановлення батьківства від імені ОСОБА_5 виконанні не ним, в тому числі самі заяви заповнювались не ним.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до
статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява
№ 24465/04, Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії» (Ryabykh v. russia)).
Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У пункті 3 частини першої статті 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.
Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду
у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року
у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).
Таким чином, суди повинні обґрунтовувати відповідне судові рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження чи виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності), належним чином мотивуючи свій висновок про наявність або відсутність поважних причин для такого поновлення.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 2-177/2007 (провадження № 61-13007 св 22).
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок ЄСПЛ про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22).
У справі, яка переглядається, встановлено, що 14 червня 2022 року ОСОБА_2 через представника звернулась з апеляційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року, у якій, крім іншого, просила поновити строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року та відкрито апеляційне провадження за її апеляційною скаргою.
При цьому апеляційним судом належним чином не перевірено, чи наведено стороною відповідача поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, чи наявні правові підстави для його поновлення, чи не свідчить таке поновлення про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
Проте, апеляційний суд при поновленні такого строку формально зазначив лише, що «зважаючи на конкретні обставини, клопотання про поновлення процесуального строку підлягає задоволенню».
Разом із тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Також суд не дослідив та не дав оцінки матеріалам справи щодо направлення 28 лютого 2022 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року та його доставлення представнику відповідачки (том 3, а. с. 129, 131) та особисто відповідачці (том 3, а. с. 138).
Таким чином, апеляційний суд, поновивши строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не зазначивши водночас поважної причини його пропуску та не навівши належного обґрунтування поновлення такого строку, порушив норму статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 243/7405/20 (провадження № 61-4379св23), від 17 квітня 2024 року у справі № 198/236/21 (провадження № 61-11119св23), від 29 травня 2024 року у справі № 171/2012/21 (провадження № 61-13674св23).
Із змісту касаційної скарги позивачки вбачається, що вона містить і заперечення на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана в її інтересах представником - адвокатом Помяловою Я. О., оскільки заявник не згоден з поновленням судом строку на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2022 року.
З огляду на викладене Верховний Суд, відповідно до статті 411 ЦПК України, дійшов висновку, що якоскаржувана постанова Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, так і ухвала Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року про відкриття апеляційного провадження не можуть вважатись законними та підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Дорошенко Олена Миколаївна,задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов