ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року

м. Київ

справа № 201/6801/18

провадження № 51-684 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції

потерпілого ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120150400000001017, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився в м. Родинське Донецької області, проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року ОСОБА_6 засудженого за ч. 2ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Прийнято рішення щодо цивільних позовів, речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 21 жовтня 2015 року приблизно о 22:40, керуючи автомобілем марки «Dacia Logan», державний номерний знак НОМЕР_1 ,рухаючись по вул. Набережна Перемоги з боку вул. Космічна в напрямку вул. Мандриковська у м. Дніпро, навпроти магазину «Варус», що на вул. Набережна Перемоги, 56а у м. Дніпро, порушив вимоги п. п. 1.3, 1.5, 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни, при виникненні перешкоди для руху, а саме: автомобіля марки «ВАЗ 2124», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , який виїхав на смугу руху автомобіля марки «Dacia Logan», не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, внаслідок чого допустив зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля з задньою частиною автомобіля, під керуванням ОСОБА_10 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Dacia Logan» ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці ДТП, а пасажир ОСОБА_12 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 22 листопада 2021 року змінив вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та постановив вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнив від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку потерпілого, враховуючи обставини кримінального провадження та тяжкі наслідки, які настали внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 , призначене йому за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки є невиправдано м`яким. Крім того, вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні підстави для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком. Вважає, що виправлення та перевиховання останнього можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 підтримав свою касаційну скаргу.

Представник потерпілого ОСОБА_8 підтримав касаційну скаргу ОСОБА_7 в повному обсязі, просив ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_9 вважала доводи касаційної скарги потерпілого безпідставними, просила залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Засуджений ОСОБА_6 висловив своє щире співчуття потерпілому та просив залишити ухвалу апеляційного суду щодо нього без зміни.

Прокурор ОСОБА_5 вважав доводи касаційної скарги потерпілого ОСОБА_7 обґрунтованими та просив задовольнити її в повному обсязі.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.

За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 ККу касаційній скарзі не оспорюються.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги потерпілого ОСОБА_7 щодо невідповідності призначеного судом ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м`якість, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст. 50 КК значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й справедливістю. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_7 щодо невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через м`якість, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.

Так, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Обираючи ОСОБА_6 міру примусу, апеляційний суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення. Так, суд узяв до уваги, що засуджений вчинив необережний тяжкий злочин, наслідками якого стала смерть однієї особи та заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень іншій особі, при цьому врахував обставини дорожньо-транспортної пригоди, характер допущеного ОСОБА_6 порушення ПДР України, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Таким чином, урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, усупереч твердженням потерпілого належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, суд апеляційної інстанції правильно призначив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК покарання в межах санкції вказаної норми у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, що не свідчить про його явну несправедливість та надмірну м`якість.

На думку колегії суддів, в даному конкретному випадку такий розмір покарання відповідає вимогам статей 50 65 КК, є справедливим, пропорційним та співрозмірним вчиненому. Правових підстав вважати його явно несправедливим через м`якість немає. Переконливі аргументи, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду, в касаційній скарзі потерпілого відсутні.

Що стосується доводів касаційної скарги потерпілого ОСОБА_7 щодо необґрунтованого застосування апеляційним судом відносно ОСОБА_6 положень ст. 75 КК, то вони також є безпідставними з огляду на наступне.

Так, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Системне тлумачення правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.

Так, перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 , апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції його від суспільства, а тому обґрунтовано визнав рішення місцевого суду про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК невмотивованим та частково задовольнив вимоги сторони захисту.

Змінюючи вирок суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд зважив на щире каяття ОСОБА_6 , котрий в судовому засіданні повністю визнав свою вину, усвідомлюючи протиправність своїх дій, попросив вибачення у потерпілого, неодноразово намагався відшкодувати йому завдану шкоду перераховуючи кошти на рахунок потерпілого, однак останній кожного разу відмовлявся їх отримати. Також суд врахував всі дані про особу винного, котрий раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, має стійкі соціальні зв`язки, родину, постійне місце проживання та офіційно працевлаштований, де характеризується виключно позитивно, впродовж більш, ніж 6 років після скоєного дотримується бездоганної поведінки та не допустив порушень закону.

Зазначені обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання стали підставою для висновку суду про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_6 від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж максимального іспитового строку, встановленого у ст. 75 КК, який був би достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення.

Таким чином, належно умотивувавши свою позицію, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вирішив звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням, проте у разі порушення покладених на нього обов`язків, він буде відбувати реальне покарання у виді позбавлення волі. Таке рішення не суперечить умовам застосування вказаної норми матеріального права.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду та свідчили би про неможливість досягти мети покарання через визначений судом апеляційної інстанції порядок його відбування, потерпілий у своїй касаційній скарзі не навів.

Колегія суддів вважає, що обраний апеляційним судом щодо ОСОБА_6 захід примусу відповідає меті покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженогота попередження нових злочинів.

Ухвала апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга потерпілого ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_13