№ 201/7433/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 201/7433/19

провадження № 61-2648св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство «ОТП Банк»;

третя особа - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2020 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Деркач Н. М., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 27 квітня 2006 року між ним та акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (далі - АКБ «Райффайзенбанк Україна») (правонаступники: ЗАТ «ОТП Банк», ПАТ «ОТП Банк»), був укладений споживчий кредитний договір № ML-302/96/2006, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 98 650 дол. США на придбання нерухомого майна, зі строком повернення до 27 квітня 2021 року та сплатою за користування кредитом фіксованої процентної ставки в розмірі 10,5 % річних.

У забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № SR-302/96/2006, за умовами якого поручитель зобов`язалася відповідати перед банком у повному обсязі солідарно із позичальником за своєчасне виконання останнім своїх кредитних зобов`язань.

Вказував, що 15 січня 2019 року він звернувся до судового експерта, на вирішення якого поставив питання щодо загальної вартості кредиту, розміру документально обґрунтованого щомісячного платежу (в тому числі за кредитом та процентами) згідно умов, зазначених на момент укладання кредитного договору та суми коштів, фактично сплаченої позичальником у валюті договору. Відповідного до висновку від 25 січня 2019 року № 02 фактично сплачена ОСОБА_1 сума коштів у валюті договору на виконання умов кредитного договору станом на 10 березня 2015 року становить 149 059,16 дол. США. Реальна процентна ставка за кредитним договором на момент укладення договору складала 11,82 % річних та абсолютне подорожчання кредиту складає 87 521,79 дол. США.

Посилаючись на вказаний експертний висновок вважав, що через неправомірні дії відповідача він має переплатити за користування кредитом також зазначав, що із кредитного договору та додаткових угод до нього вбачається, що в них відсутні відомості щодо загальної вартості кредиту, інформація щодо вартості всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом, зазначення сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом. Кредитний договір не містить вказівки про вид та предмет кожної супутньої послуги, пов`язаної з оформленням кредиту, яка має фінансуватися позичальником, на її вартість та обґрунтування такої вартості, відсутні умови відкриття, ведення та закриття рахунку, а також тарифи та всіх сум коштів, які споживач має сплатити у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням. Для обрахування щомісячного платежу фактично банком була встановлена відсоткова ставка в розмірі 11,824 % річних. Таким чином, умови кредитування не відповідають його волевиявленню, банк приховав від об`єктивну інформацію щодо умов кредитування, вказав занижені значення процентної ставки як істотної умови договору, тим самим ввівши його в оману.

Також зазначав, що 09 лютого 2015 року банк направив йому вимогу про дострокове повернення кредиту в повному обсязі протягом тридцяти днів з дня одержання такої вимоги, чим змінив строк кредитування, та з цієї дати втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитними коштами та штрафні санкції за порушення виконання його умов.

У вересні 2016 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до нього та ОСОБА_2 з позовом про стягнення кредитної заборгованості та заборгованості по відсотках, за результатами розгляду якого судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення про стягнення з нього та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості у сумі 32 542,94 доларів США.

Ураховуючи викладене, посилаючись на те, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, ОСОБА_1 вважав, що строк дії кредитного договору змінився з дати, зазначеної в повідомленні з вимогою про дострокове повернення кредиту, та просив суд визнати кредитний договір від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006, укладений між ним та ПАТ «ОТП Банк», припиненим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кредитний договір від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006 підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; вся необхідна інформація про умови отримання кредиту, тип відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору та інші умови, які передують укладенню договору, була надана позичальнику та не оспорювалась ним. Своїм підписом позивач підтвердив факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодився з його умовами, що свідчить про те, що кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення позивача. Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що під час укладання кредитного договору банк ввів його в оману щодо істотних умов кредитного договору. Вказані обставини вже були предметом розгляду у цивільній справі № 201/5683/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним кредитного договору від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006, яким рішеннямЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, була надана належна правова оцінка, а тому вказані обставини додатковому правовому аналізу не підлягають та у відповідності до частини четвертої статті 82 ЦПК не підлягають доказуванню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та зазначив, що направлення банком вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості та стягнення заборгованості в судовому порядку не припиняє зобов`язання, яке не було виконане належним чином позичальником, а закон не передбачає такої підстави для припинення кредитного договору за наявності зобов`язання, яке лишилося невиконаним.

Відхиляючи наданий позивачем висновок судового експерта від 25 січня 2019 року № 02, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вказаний висновок не відповідає вимогам, встановленим статтею 102 ЦПК України, а також не спростовує обізнаність та погодження позивача з усіма істотними умовами кредитного договору, у тому числі, із сукупною вартістю кредиту у вигляді реальної ставки за кредитним договором та абсолютного подорожчання кредиту. Встановлені у висновку експерта обставини самі по собі не можуть слугувати підставою для припинення кредитних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2018 року у справах № 6-1707цс15, № 6-249цс15, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 564/4/18, від 14 лютого 2018 року у справі № 56/2199/15-ц, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 201/7433/19 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин не застосовано положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору), за змістом якої перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); у договорі про надання споживчого кредиту зазначається в тому числі, загальна вартість кредиту для споживача.

Також судами не враховано, що відповідно до вимог пункту 2.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки зобов`язані перед укладанням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту за встановленою формою, а пунктами 2.4., 2.5. вказаних Правил передбачений обов`язок банку отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з такою інформацією. Разом з тим, у кредитному договорі від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006 та додаткових договорах до нього відсутня інформація щодо вартості всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом, відсутнє зазначення сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом. Кредитний договір не містить вказівки на вид та предмет кожної супутньої послуги, пов`язаної з оформленням кредиту, яка має фінансуватися позичальником, на її вартість та обґрунтування такої вартості; відсутні умови відкриття, ведення та закриття рахунку, тарифів та всіх сум коштів, які споживач має сплатити у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням. Крім того, вказаними Правилами передбачений обов`язок банку у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за договором несе споживач. Банком вказана інформація до укладення договору в письмовій формі надана не була. Отже, вирішуючи спір, суди не врахували, що умови кредитування, які фактично встановлені в кредитному договорі, не відповідають волевиявленню позивача; банк приховав від позичальника об`єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту, вказав в договорі занижені значення процентної ставки, як істотної умови договору, тим самим ввівши позивача в оману щодо фактичної процентної ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позивач банку за умови погашення кредиту згідно умов кредитного договору.

Судами попередніх інстанцій безпідставно не взято до уваги висновок судового експерта від 25 січня 2019 року № 02, яким встановлено приховування банком реальної процентної ставки, що призвело до переплати по кредитному договору.

Також судами не враховано, що у зв`язку з направленням позичальнику вимоги 09 лютого 2015 року банк змінив строк виконання основного зобов`язання, тому з цієї дати кредитний договір припинив свою дію.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ «ОТП Банк», у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 27 квітня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк України» (правонаступники: ЗАТ «ОТП Банк», ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 укладено споживчий кредитний договір № ML-302/96/2006, за умовами якого позичальнику на придбання нерухомості надано кредит в розмірі 98 650 дол. США на строк до 27 квітня 2021 року зі сплатою за користування кредитом фіксованої процентної ставки 10,50 % річних (а. с. 9-13).

Згідно пункту 4 кредитного договору від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006 повернення кредиту та сплата відсотків відбувається шляхом сплати позичальником платежів, що зменшуються, а саме, щомісячне погашення кредиту відбувається рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по кредиту. Детальний порядок повернення кредиту та сплати процентів визначений в частині № 2 цього договору.

У пункті 6 кредитного договору від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006 сторонами погоджено, що інші істотні умови цього договору викладені в частині № 2, яка є невід`ємною частиною цього договору.

За змістом пункту 1.11.1. частини № 2 кредитного договору від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006, усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті кредиту в строки та умовах, встановлених цим договором.

Відповідно до пункту 1.11.1.1. частини № 2 кредитного договору від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006, інші платежі згідно з умовами цього договору розраховуються у валюті кредиту і підлягають сплаті у валюті України, виходячи з валютного курсу НБУ на день сплати.

Відповідно до застереження, викладеного у пункті 1.11.2. частини № 2 кредитного договору кредитного договору від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006, підписанням цього договору позичальник висловлює свою обізнаність з діючими тарифами банку, обов`язковими платежами, передбаченими чинним законодавством України.

Крім того, 27 квітня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк України» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-302/96/2006, за умовами якого поручитель зобов`язалась солідарно відповідати за виконання позичальником кредитних зобов`язань за вказаним кредитним договором (а. с. 14-15).

26 січня 2009 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006, яким викладено графік платежів в новій редакції та визначено, що повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів буде здійснюватися шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів у розміри, строки та з періодичністю, що визначені у графіку платежів та шляхом внесення в касу банку або безготівкове перерахуванням на поточний рахунок (пункт 2.1.2.1. додаткового договору № 1) (а. с. 154-155).

27 травня 2009 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006, яким викладено графік платежів в новій редакції та змінено фіксовану процентну ставку на період з 27 травня 2009 року по 27 жовтня 2009 року до 7,0 % річних, а з 27 жовтня 2009 року - до 10,5 % річних (пункт 2.1.1. додаткового договір № 2) (а. с. 159-160).

28 грудня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006, яким викладено графік платежів в новій редакції та змінено фіксовану процентну ставку на період з 28 грудня 2009 року по 29 березня 2010 року до 6,5 % річних, а з 29 березня 2010 року - до 10,8 % річних (пункт 2.1.1. додаткового договір № 3) (а. с. 165-167).

23 червня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 4 до кредитного договору від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006, яким викладено графік платежів в новій редакції та змінено фіксовану процентну ставку на період з 27 червня 2014 року по 26 листопада 2014 року до 7,09 % річних, а з 27 листопада 2014 року - до 11,09% річних (пункт 2.1.1. додаткового договору № 4) (а. с. 172-174).

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у справі 201/12709/16 за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2017 року. Стягнуто зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006 станом на 14 липня 2016 року в розмірі 32 542,94 дол. США (еквівалент 866 872,33 грн) та судові витрати по 13 653,23 грн з кожного.

Зі змісту постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року убачається, що у задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , зокрема, про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 11 857,33 грн, відмовлено. Постанова апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року набрала законної сили (а. с. 34-37).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У частині першій статті 599 ЦК передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 202/3772/19 (провадження № 61-9126св20) зазначено, що зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 187/998/16-ц (провадження № 61-603св19) зазначено, що за загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601 604-609 ЦК. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Тлумачення статей 638 651 653 654 ЦК України свідчить, що зміна договору за згодою сторін є правочином, спрямованим на зміну цивільних прав та обов`язків. Під формою зміни договору розуміється форма правочину, на підставі якого відбувається зміна договору. Зміна договору призводить до зміни зобов`язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втіленні такої зміни в належну форму.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Настання строку виконання зобов`язання зумовлює початок перебігу позовної давності.

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року в справі № 210/2042/14 (провадження № 61-8873св21) зазначено, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 234/15695/17 (провадження № 61-5261св20) зазначено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».

У постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 751/4229/19 Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення у справі, не врахував, що закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язання, яке не було виконане належним чином однією зі сторін, а закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним. Сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропуску позовної давності) та/або закінчення строку дії кредитного договору не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не є підставою для припинення іпотеки за абзацом 2 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що зазначені позивачем обставини не є підставою для припинення кредитного договору та зобов`язання за ним; строк виконання зобов`язання за кредитним договором настав достроково з підстав порушення його умов, однак, докази його належного виконання, як і виконання рішення суду про стягнення заборгованості не надані, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів враховує, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти та штрафні санкції припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України і права та інтереси кредитора в таких правовідносинах забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Судами попередніх інстанції встановлено, що ПАТ «ОТП Банк» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних відповідно до статті 1048 ЦК України, звернувшись до позивача з відповідною вимогою, а в подальшому до суду із позовом про стягнення заборгованості (справа № 201/12709/16).

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, що вірно встановив суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, однак вказані дії не свідчать про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Докази належного та в повному обсязі виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у справі № № 201/12709/16 в матеріалах справи відсутні.

Аргументи касаційної скарги переважно зводяться до помилкового тлумачення заявником норм матеріального права та окремих висновків Верховного Суду щодо застосування норм права.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин не застосовано положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору), а також положення Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, є безпідставним, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що під час укладання кредитного договору банк ввів його в оману щодо істотних умов кредитного договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що кредитний договір від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006 підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; вся необхідна інформація про умови отримання кредиту, тип відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору та інші умови, які передують укладенню договору, була надана позичальнику та не оспорювалась ним. Своїм підписом позивач підтвердив факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодився з його умовами, що свідчить про те, що договір був укладений з урахуванням волевиявлення позивача; на момент укладення договору позивач не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшому виконував його умови, уклавши також низку додаткових угод від 26 січня 2009 року №1, від 27 травня 2009 року № 2, від 28 грудня 2009 року № 3, від 23 червня 2014 року № 4.

Суди зауважили, що вказані обставини вже були предметом розгляду у цивільній справі № 201/5683/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним кредитного договору від 27 квітня 2006 року № ML-302/96/2006 та рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, була надана належна правова оцінка обставинам укладання кредитного договору та встановлена недоведеність обставин введення позичальника в оману щодо істотних умов кредитного договору під час укладання кредитного договору, а тому ці обставини додатковому правовому аналізу не підлягають та у відповідності до частини четвертої статті 82 ЦПК не підлягають доказуванню.

Відхиляючи наданий позивачем висновок судового експерта від 25 січня 2019 року № 02, суди попередніх інстанцій виходили із того, що вказаний висновок не відповідає вимогам, встановленим статтею 102 ЦПК України, а також не спростовує обізнаність та погодження позивача з усіма істотними умовами кредитного договору, у тому числі, із сукупною вартістю кредиту у вигляді реальної ставки за кредитним договором та абсолютного подорожчання кредиту. Також суди зауважили, що встановлені у висновку експерта обставини самі по собі не можуть слугувати підставою для припинення кредитних правовідносин.

Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2018 року у справах № 6-1707цс15, № 6-249цс15, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 564/4/18, від 14 лютого 2018 року у справі № 56/2199/15-ц, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта