Постанова

Іменем України

06 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 201/8614/18

провадження № 61-6391св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний вищий навчальний заклад «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року у складі судді Федоріщевої С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради» (далі - КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що наказом КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради» від 21 червня 2018 року № 71-к її звільнено із посади практичного психолога на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), з посиланням на систематичне невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Вважала, що роботодавець не мав законних підстав для її звільнення за статтею 40 КЗпП України, оскільки відповідно до статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» вона користується імунітетом як викривач корупційної діяльності, адміністрація коледжу здійснювала її переслідування та звільнила з надуманих підстав.

Посилаючись на наведене, просила визнати незаконним та скасувати наказ КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради» від 21 червня 2018 року № 71-к «Про звільнення практичного психолога

ОСОБА_1 »; поновити її на посаді практичного психолога КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради» з 21 червня 2018 року; стягнути з КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради» середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 9 546, 00 грн за період з 21 червня 2018 року до 02 серпня 2018 року; стягнути з КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» заробітну плату за один місяць у розмірі 2 723,00 грн та на відшкодування заподіяної їй неправомірними діями відповідача моральної шкоди - 20 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки наявними у справі доказами підтверджено наявність вини ОСОБА_1 у вчинені нею дисциплінарних проступків. Дослідивши накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності від 16 березня 2018 року № 30-к, від 27 березня 2018 року № 36-к, від 29 березня 2018 року № 40-к, від 12 квітня 2019 року № 43-к, суд зазначив, що вони не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково, їх законність підтверджена судовими рішеннями, зокрема рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2020 року у справі № 201/3432/18, постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у справі № 201/3432/18; рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2020 року у справі № 201/7371/18, постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2020 року у справі № 201/7371/18; рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2020 року у справі № 201/7370/18, постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у справі № 201/7370/18; рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2020 року у справі № 201/7264/18, постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року у справі № 201/7264/18, а тому встановлені у вказаних судових рішеннях обставини є преюдиційними і не підлягають доказуванню. Суд відхилив за недоведеністю аргументи заявника про наявність причинного зв`язку між повідомленням ОСОБА_1 про корупційні порушення, допущені посадовими особами відповідача, та застосуванням до неї дисциплінарних стягнень, у тому числі її звільнення за наказом від 21 червня 2018 року № 71-к. Зазначив, що в наведених судових рішеннях установлено, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження порушення посадовими особами КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради» вимог Закону України «Про запобігання корупції». Оспорювані ОСОБА_1 накази про притягнення її до дисциплінарної відповідальності були застосовані відповідачем до повідомлення нею про корупційні правопорушення посадових осіб КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради». Урахувавши наведене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довела, що на неї розповсюджується дія положення статті 53 Закону України «Про запобігання корупції» та, що притягнення до дисциплінарної відповідальності пов`язано з її повідомленнями про порушення посадовими особами КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради» вимог Закону України «Про запобігання корупції».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам та правильно застосував норми матеріального права. Відхиляючи доводи заявника про порушення відповідачем порядку притягнення її до дисциплінарної відповідальності, зокрема, що засіданні профспілкового комітету, який розглядав питання про надання згоди на звільнення, відбувся без її участі, апеляційний суд зазначив, що наявними у справі доказами підтверджується повідомлення ОСОБА_1 про призначене на 19 червня 2018 року засідання профспілкового комітету та про повторне засідання 21 червня 2018 року, а тому за відсутності доказів поважності причин повторної неявки заявника, профспілковий комітет правомірно розглянув питання про звільнення ОСОБА_1 за її відсутності.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій вона просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема зазначала, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 401/512/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17,

від 22 серпня 2018 року у справі № 754/4355/17-ц, від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та всупереч нормам процесуального права суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.

Касаційну скаргуОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтовано посиланням на те, що:

1) висновки судів про дотримання відповідачем порядку притягнення її до дисциплінарної відповідальності є помилковими. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди не урахували, що відповідно до частини третьої статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, однак відповідач не дотримався зазначених вимог закону при звільненні позивача. Вирішуючи зазначене питання, суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 липня

2020 року у справі №554/94963/17, про те, що «при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен ураховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності»;

2) суди належним чином не дослідили дотримання роботодавцем вимог статті 149 КЗпП України щодо отримання письмових пояснень від працівника;

3) суди не урахували, що в оскаржуваному наказі від 21 червня 2018 року № 71-к «Про звільнення практичного психолога ОСОБА_1 » підставою її звільнення зазначено службову записку заступника директора з гуманітарної освіти та виховання ОСОБА_2 від 08 червня 2018 року і повідомлення профспілкового комітету від 21 червня 2018 року «Про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 », однак відсутні посилання на накази про попередні притягнення її до дисциплінарної відповідальності;

4) поза оцінкою судів залишилися доводи позивача про недотримання профспілковим комітетом порядку розгляду подання роботодавця про надання згоди на її звільнення, оскільки профспілковий комітет розглянув зазначене питання за її відсутності;

5) суди не врахували, що відповідач фактично ознайомив її з оскаржуваним наказом про звільнення 04 липня 2018 року, і в цей же день видав трудову книжку, а тому наказ про звільнення мав бути датований саме 04 липня 2018 року.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради», у якому відповідач просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що вони є законними та обґрунтованими, ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих судами обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених наявними у справі доказами, містять вичерпні висновки щодо доводів та заперечень сторін. Вчинення ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, за які на неї наказами від 16 березня 2018 року № 30-к, від 27 березня 2018 року № 36-к, від 29 березня 2018 року № 40-к, від 12 квітня 2018 року № 43-к накладені стягнення у виді доган, законність яких підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили, свідчить про систематичність вчинення позивачем дисциплінарних проступків, її звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України відбулось після чотирьох застосованих до неї заходів дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Вказував про безпідставність тверджень заявника про недотримання вимоги частини першої статті 149 КЗпП України щодо отримання письмових пояснень від неї, оскільки позивачка відмовилася від їх надання, про що складено акт від 11 червня 2018 року «Про відмову ОСОБА_1 від надання письмових пояснень».

Установлені судами фактичні обставини справи

Наказами КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» від 16 березня 2018 року № 30-к, від 27 березня 2018 року № 36-к, від 29 березня 2018 року № 40-к, від 12 квітня 2018 року № 43-к «Про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» ОСОБА_1 оголошено догани. Законність зазначених наказів підтверджена рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2020 року у справі № 201/3432/18, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року; рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2020 року у справі № 201/7371/18, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2020 року; рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2020 року у справі № 201/7370/18, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року; рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2020 року у справі № 201/7264/18, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року.

Згідно з протоколом засідання профспілкового комітету від 19 червня 2018 року № 31, на яке була запрошена позивач, розгляд питання про надання згоди на звільнення практичного психолога коледжу ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України (за систематичне невиконання без поважних причини обов`язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку) перенесено на 21 червня 2018 року у зв`язку з неявкою ОСОБА_1 на засідання комітету.

На повторне засідання профспілкового комітету 21 червня 2018 року ОСОБА_1 не з`явилася, за результатами розгляду заяви про надання згоди на звільнення практичного психолога коледжу ОСОБА_1 профспілковий комітет надав згоду на її звільнення на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України (за систематичне невиконання без поважних причини обов`язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку), що оформлено протоколом засідання профспілкового комітету від 21 червня 2018 року № 32.

Наказом КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради» від 21 червня 2018 року № 71-к ОСОБА_1 практичного психолога звільнено із займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Підставами притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зазначені: службова записка заступника директора з гуманітарної освіти та виховання ОСОБА_2 від 08 червня 2018 року, у якій зазначено про відмову 04 червня 2018року від виконання розпорядження заступника директора з гуманітарної освіти та виховання ОСОБА_2 від 01 червня 2018 року про зобов`язання ОСОБА_1 звітувати про виконану роботу за період з 07 березня 2018 року до 01 червня 2018 року; накладення на ОСОБА_1 попередніх дисциплінарних стягнень відповідно до наказів від 16 березня 2018 року № 30-к, від 27 березня 2018 року № 36-к, від 29 березня 2018 року № 40-к, від 12 квітня 2018 року № 43-к; повідомлення профспілкового комітету від 21 червня 2018 року «Про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 ».

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна сукупності таких умов: конкретний факт порушення (дія чи бездіяльність); порушення стосується лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним, тобто не першим, і якщо до працівника протягом року вже було застосовано дисциплінарне стягнення; з моменту виявлення порушення до накладення дисциплінарного стягнення минуло не більше місяця.

За визначеними пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами, працівника може бути звільнено лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством, і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (частина перша статті 149 КЗпП України). Якщо працівник відмовляється надати таке пояснення, це не може бути перешкодою для застосування стягнення, у тому числі й за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України - за таких обставин складається відповідний акт.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Установивши, що позивач відмовилася від виконання розпорядження заступника директора з гуманітарної освіти та виховання ОСОБА_2 від 01 червня 2018 року про зобов`язання звітувати про виконану роботу за період з 07 березня 2018 року до 01 червня 2018 року, та що до неї раніше застосовувалися дисциплінарні стягнення за неналежне виконання трудових обов`язків, визначених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, які є чинним, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про правомірність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, з урахуванням кількості допущених позивачем дисциплінарних порушень та її попередньої роботи, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові

від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17.

Доводи заявника про відсутність в наказі від 21 червня 2018 року № 71-к «Про звільнення ОСОБА_1 », як підстави її звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, посилання на накази від 16 березня 2018 року № 30-к, від 27 березня 2018 року № 36-к, від 29 березня 2018 року №40-к, від 12 квітня 2018 року №43-к є неспроможними, оскільки в службовій записці заступника директора з гуманітарної освіти та виховання ОСОБА_2 від 08 червня 2018 року, на підставі якої приймався оскаржуваний наказ, зазначено про невиконання ОСОБА_1 трудових обов`язків та накладення на неї попередніх дисциплінарних стягнень відповідно до наказів від 16 березня 2018 року № 30-к, від 27 березня 2018 року № 36-к, від 29 березня 2018 року № 40-к, від 12 квітня 2018 року № 43-к, які були чинними на момент вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 .

Посилання в касаційній скарзі на недотримання відповідачем вимог статті 149 КЗпП України в частині отримання письмових пояснень від працівника є безпідставними з огляду на наявний у матеріалах справи акт від 11 червня 2018 року «Про відмову ОСОБА_1 від надання письмових пояснень».

Дослідивши протокол засідання профспілкового комітету від 19 червня 2018 року № 31, протокол засідання профспілкового комітету від 21 червня 2018 року № 32, повідомлення від 21 червня 2018 року № 4 «Про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 », суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали безпідставними її аргументи про недотримання профспілковим комітетом процедури надання згоди на її звільнення, оскільки позивач була повідомлена про розгляд подання адміністрації КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради» про її звільнення, однак на засідання профспілкового комітету не з`явилася.

З огляду на наведене, безпідставними є аргументи заявника про те, що суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували наявні у справі докази, зокрема щодо надання згоди профспілкового комітету на її звільнення з підстав передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, та дотримання відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення (пункт 1 частини третьої статт411 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В оскаржуваних судових рішеннях наведені мотиви відхилення аргументів ОСОБА_1 , викладених у її позовній заяві та апеляційній скарзі. Наведені у касаційній скарзі доводи заявника щодо неналежної оцінки судами наявних у справі доказів, фактично зводяться до її незгоди з такою оцінкою, намаганні переконати касаційний суд у їх переоцінці, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

В контексті наведеного Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 754/4355/17, від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 є необґрунтованими, оскільки такі висновки зроблені судом касаційної інстанції за інших фактичних обставин справи.

Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 викладений висновок, про те, що «звільнення працівника на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України з формулюванням причини - невиконання чи неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, - не може вважатися законним без визначення конкретних умов контракту, які не виконував чи неналежним чином виконував працівник, і без встановлення на підставі належних і допустимих доказів допущених ним конкретних порушень».

У справі № 754/4355/17 (постанова Верховного Суду від 22 серпня 2018 року), скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що в порушення норм процесуального права апеляційний суд не перевірив аргументів позивача щодо неврахування роботодавцем ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника та зробив передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17, предметом розгляду якої була вимога про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани, Верховний Суд зробив висновок, що «оскаржуваний наказ прийнятий на підставі недотримання позивачем вимог іншого наказу, який втратив чинність, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки оголошення догани роботодавцем на підставі наказу, який втратив чинність, є неприпустимим. Наказ про накладення на позивача дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам трудового законодавства, зокрема у ньому не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягає порушення позивачем трудових обов`язків.»

У справі, що переглядається, судами встановлено наявність у діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку вчиненого після застосування до неї дисциплінарних стягнень за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково, що дає підстави для висновку про дотримання роботодавцем порядку та строків застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Висновки, зроблені судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі узгоджуються з висновками Верховного Суду у справах № 401/512/16, № 712/6576/17 та не свідчать про неоднакове застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам, правильно застосували норми матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 401 402 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня

2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

А. С. Олійник

В. В. Яремко