Постанова

Іменем України

02 червня 2022 року

м. Київ

справа № 201/9308/21

провадження № 61-2602св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Комунарський районний суд міста Запоріжжя, головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2021 року в складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в складі колегії суддів Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави України в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Комунарського районного суду міста Запоріжжя, головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю суду, в якому просив стягнути з Держави України на його користь моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.

Позов мотивував тим, шо вказана шкода була заподіяна йому внаслідок бездіяльності Комунарського районного суду міста Запоріжжя при розгляді цивільної справи № 333/3270/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, що полягає у недотриманні судом строків розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 вересня 2021 року відкрито провадження в справі.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2021 року за клопотанням відповідача закрито провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Комунарського районного суду міста Запоріжжя.

Судове рішення мотивовано тим, що оскарження діянь, зокрема, бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (не вчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Суд також зазначив, що, враховуючи відсутність у позовній заяві будь-яких позовних вимог до Комунарського районного суду міста Запоріжжя, наявні передбачені пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України підстави закриття провадження у справі внаслідок відсутності предмета спору.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2021 року змінено, виключивши посилання на пункт 2 частини першої статті 55 ЦПК України як на підставу для закриття провадження в справі в частині позовних вимог до Комунарського районного суду міста Запоріжжя; в іншій частині ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2021 року залишено без змін.

Колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції щодо неможливості пред`явлення позовних вимог про відшкодування шкоди до суду, однак вважала безпідставним висновок місцевого суду про відсутність спору між позивачем та Комунарським районним судом міста Запоріжжя.

Аргументи учасників справи

15 лютого 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди порушили абсолютне процесуальне право позивача щодо визначення предмета спору та кола співвідповідачів, самостійно виключивши процесуальну співучасть Комунарського районного суду міста Запоріжжя на стадії підготовчого провадження, незважаючи на те, що саме вказаною юридичною особою допущено порушення прав позивача при розгляді іншої цивільної справи. Вказує, що жодним чином не оспорює дії чи бездіяльність суду, а також прийняті ним у межах іншої справи судові рішення, оскільки предметом спору є відшкодування заподіяної моральної шкоди. Посилається також на те, що суди, закриваючи провадження в справі, не роз`яснили йому до юрисдикції якого суду віднесено розгляд пред`явлених ним позовних вимог. Зазначає, що суди не застосували закон, який підлягав застосуванню, зокрема положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

В ухвалі Верховного Суду від 23 лютого 2022 року зазначено, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження (зокрема, порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом (частина одинадцята статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що «згідно із статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002 ) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19) зазначено, що «на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року). Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18) вказано, що «частиною п`ятою статті 1176 ЦК України, на яку, зокрема, посилався позивач, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. На спірні правовідносини в частині позовних вимог до судді Придніпровського районного суду м. Черкас ОСОБА_4. не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. […] Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства».

Отже, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, за винятком випадків, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про те, що провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до Комунарського районного суду міста Запоріжжя, підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки такий позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та в судах узагалі.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що суди не роз`яснили позивачу за правилами якого судочинства підлягає розгляд пред`явлених ним позовних вимог, оскільки приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, провадження № 14-399цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін як ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 листопада 2021 року в незміненій судом апеляційної інстанції частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук