Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 201/9859/16-ц

провадження № 61-10724св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», як правонаступник Акціонерного товариства «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Деміс Канц»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2016 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), як правонаступник Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Деміс Канц» (далі - ТОВ «Деміс Канц»), про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовувало тим, що 19 березня 2013 року ТОВ «Деміс Канц» та ПАТ «Укрсоцбанк» уклали договір про надання відновлювальної лінії № 085/12/13-004, за умовами якого позивач надав товариству грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості 11 000 000 грн зі сплатою 28 % річних та відповідним графіком змін максимального ліміту заборгованості до 31 березня 2014 року; на строк три місяці по 27 червня 2013 року сторони погодили процентну ставку в розмірі 22 % з можливістю подальшого продовження або зміни розміру процентної ставки в межах розміру. Додатковими угодами декілька раз змінювалась процентна ставка. В забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної лінії від 19 березня 2013 року № 085/12/13-004 28 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладений договір поруки № 085/15/15-022, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О. В. за реєстровим № 663. Додатковою угодою від 10 липня 2015 року № 9 до кредитного договору сторони встановили на строк три місяці по 15 жовтня 2015 року процентну ставку в розмірі 23 % річних. Додатковою угодою від 14 жовтня 2015 року № 10 до кредитного договору сторони встановили на строк три місяці по 15 січня 2016 року процентну ставку в розмірі 23 % річних. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за зазначеним кредитним договором станом на 18 травня 2016 року за цим договором заборгованість склала суму в розмірі 13 449 334,01 грн, яку АТ «Альфа-Банк» просило суд стягнути з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська заочним рішенням від 16 листопада 2016 року позов задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання відновлювальної лінії від 19 березня 2013 року № 085/12/13-004 станом в розмірі 13 449 334,01 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 10 300 000 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 1 118 840,30 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 864 883,33 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 88 321,51 грн, інфляційних втрат за кредитом в розмірі 1 031 124,77 грн, інфляційних втрат за відсотками в розмірі 46 164,10 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ТОВ «Деміс Канц» зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, про необхідність погашення якої позивач повідомив відповідача, як поручителя, вимогою про усунення порушення зобов`язання від 20 квітня 2016 року № 08.42/59789. Станом на 18 травня 2016 року за договором про надання відновлювальної лінії від 19 березня 2013 року № 085/12/13-004 наявна заборгованість в розмірі 13 449 334,01 грн, а тому, враховуючи всі фактичні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, позов підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 08 квітня 2020 року залучив АТ «Альфа-Банк» до участі у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2016 року, в якості правонаступника АТ «Укрсоцбанк».

Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2016 року залишив без змін.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Поновив дію заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2016 року.

Апеляційний суд виходив з того, що на підтвердження наявності існуючої заборгованості у третьої особи і встановленої в оскарженому судовому рішенні заборгованості відповідача, є встановлені факти у судових рішеннях господарського суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2016 року у справі № 904/5344/16 та рішенні Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» від 04 липня 2016 року у справі № 37/16. Враховуючи неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, а також наявність станом на 18 травня 2016 року за договором заборгованості в розмірі 13 449 334,01 грн, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та закрити провадження у справі у зв`язку з підвідомчістю спору господарському суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 серпня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 відповідно до яких, розгляд спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного господарського зобов`язання, незалежно від суб`єктного складу сторін належить до юрисдикції господарських судів. Апеляційний суд повинен був закрити провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Касаційну скаргу мотивував тим, що через невиконання ухвал апеляційного суду про витребування доказів, які мають значення для встановлення розміру боргу за кредитним договором, представник відповідача на підставі статей 257 377 ЦПК України, звертався до апеляційного суду з заявою про залишення позову без розгляду, однак ухвалою суду від 17 червня 2020 року відмовлено у задоволенні такої заяви без будь-яких обґрунтувань.

Відповідач є не єдиним поручителем за вказаним кредитним договором, а отже для винесення законного та обґрунтованого рішення суд повинен з`ясувати факт виконання зобов`язань іншими поручителями. При цьому, банк отримує кошти за рахунок продажу майна інших поручителів на, що відповідачем надавались докази разом з заявою про залишення позову без розгляду.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи відповідачу у клопотанні про витребування у ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Оіл України» доказів реалізації майна, не з`ясував розмір зменшення суми боргу відповідача, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2020 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Зазначає, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник, не можуть бути враховані судами, оскільки позов поданий у 2016 році, тобто до внесення змін в законодавство України щодо розгляду подібних справ в порядку господарського судочинства.

Крім того, банком надано розрахунок заборгованості боржника станом на 14 травня 2020 року з якого вбачається часткове виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 19 березня 2013 року № 085/12/13-004 (без урахування вимог до ОСОБА_1 за Генеральною угодою факторингу від 23 квітня 2012 року № 085/12/12-003), саме після ухвалення оскарженого заочного рішення суду. Згідно наданого розрахунку, часткове погашення заборгованості має місце 30 серпня 2017 року та за період жовтень-грудень 2018 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 березня 2013 року між ТОВ «Деміс Канц» та ПАТ «Укрсоцбанк» укладений договір про надання відновлювальної лінії № 085/12/13-004 (далі - Договір), за умовами якого позивач надав товариству грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості 11 000 000 грн зі сплатою 28 % річних та відповідним графіком змін максимального ліміту заборгованості до 31 березня 2014 року; на строк три місяці по 27 червня 2013 року сторони погодили процентну ставку в розмірі 22 % з можливістю подальшого продовження або зміни розміру процентної ставки в межах розміру. Видача траншів кредиту проводиться шляхом перерахування кредитором відповідної суми кредитних коштів в межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату видачі, з відповідних внутрішньобанківських позичкових рахунків на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 в гривні, що відкритий в ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі письмового звернення позичальника.

Відповідно до пункту 2.2 Договору моментом надання траншу кредиту вважається день перерахування кредитором коштів з відповідного внутрішньобанківського позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника.

Згідно з пунктом 2.5 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня. Сплата процентів відповідно до пункту 2.6 кредитного договору за користування кредитом здійснюється щомісячно в період, що починається з останнього календарного дня поточного місяця по п`ятий календарний день наступного місяця (включно). Сплаті в зазначений період підлягають проценти, що нараховані за період з останнього календарного дня попереднього місяця по попередній календарний день поточного місяця. В день повернення заборгованості за кредитом траншем кредиту в повній сумі, платі підлягають проценти, що нараховані по день, що передує дню погашення заборгованості за кредитом/траншем кредиту (включно).

Додатковою угодою від 27 червня 2013 року № 1 до Договору сторони правочину встановили на строк три місяці по 27 вересня 2013 року процентну ставку в розмірі 21 % річних.

Додатковою угодою від 27 вересня 2013 року № 2 до Договору сторони подовжили на строк три місяці по 27 грудня 2013 року процентну ставку в розмірі 21 % річних.

Додатковою угодою від 25 грудня 2013 року № 3 до Договору сторони подовжили на строк три місяці по 27 березня 2014 року процентну ставку в розмірі 21 % річних.

Додатковою угодою від 31 січня 2014 року № 4 до Договору були внесені зміни до графіку змін максимального ліміту заборгованості, кінцевий термін повернення кредиту змінений на 31 березня 2015 року, проценту ставку зменшено до 20 % річних на строк три місяці по 27 квітня 2014 року.

Додатковою угодою від 27 липня 2014 року № 5 до Договору сторони встановили на строк три місяці по 27 жовтня 2014 року процентну ставку в розмірі 23 % річних.

Додатковою угодою від 28 жовтня 2014 року № 6 до Договору сторони встановили на строк три місяці по 27 січня 2015 року процентну ставку в розмірі 23 % річних.

Додатковою угодою від 26 січня 2015 року № 7 до Договору сторони встановили на строк три місяці по 15 квітня 2015 року процентну ставку в розмірі 23 % річних.

Додатковою угодою від 27 квітня 2015 року № 8 до Договору сторони погодили зміни до графіку змін максимального ліміту заборгованості та кінцевий термін повернення заборгованості за кредитом встановили до 15 квітня 2016 року; також встановили на строк три місяці по 15 липня 2015 року процентну ставку в розмір 23 % річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної лінії від 19 березня 2013 року № 085/12/13-004 між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» 28 квітня 2015 року укладений договір поруки № 085/15/15-022, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О. В. за реєстровим № 663.

Додатковою угодою від 10 липня 2015 року № 9 до Договору сторони встановили на строк три місяці по 15 жовтня 2015 року процентну ставку в розмірі 23 % річних.

Додатковою угодою від 14 жовтня 2015 року № 10 до Договору сторони встановили на строк три місяці по 15 січня 2016 року процентну ставку в розмірі 23 % річних.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником ТОВ «Деміс Канц» зобов`язань за зазначеним кредитним договором виникла заборгованість, про необхідність погашення якої позивач повідомив відповідача як поручителя вимогою про усунення порушення зобов`язання від 20 квітня 2016 року № 08.42/59789.

Станом на 18 травня 2016 року за договором про надання відновлювальної лінії від 19 березня 2013 року № 085/12/13-004 наявна заборгованість в розмірі 13 449 334,01 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 10 300 000 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 1 118 840,30 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 864 883,33 грн, пені за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 88 321,51 грн, інфляційних втрат за кредитом в розмірі 1 031 124,77 грн, інфляційних втрат за відсотками в розмірі 46 164,10 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що на підтвердження наявності існуючої заборгованості у третьої особи і встановленої заборгованості відповідача, є встановлені факти у судових рішеннях господарського суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2016 року у справі № 904/5344/16 та рішенні Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» від 04 липня 2016 року у справі № 37/16. Враховуючи неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, а також наявність станом на 18 травня 2016 року за договором заборгованості в розмірі 13 449 334,01 грн, суд задовольнив позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до статей 541 543 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом. У разі солідарного обов`язку боржників частково або в повному обсязі як від всіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Солідарну відповідальність перед кредитором несуть і боржник, і поручитель, якщо інше не встановлено договором поруки відповідно до частини першої статті 554 ЦК України.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судами встановлено, що ТОВ «Деміс Канц» та AT «Укрсоцбанк» уклали договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 19 березня 2013 року № 085/12/13-004, згідно якого позивач зобов`язувався надати третій особі грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості та цільового характеру використання в межах максимального ліміту заборгованості 11 000 000 грн, зі сплатою 28 % річних та відповідним графіком змін максимального ліміту заборгованості до 31 березня 2014 року.

Відповідно до пункту 1.1.1. Договору кредиту зі змінами передбаченими Додатковою угодою № 8, саме пункту 1.1.1.12, кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом є 15 квітня 2016 року.

У зв`язку з невиконанням третьою особою умов кредитного договору станом на 18 травня 2016 року заборгованість перед банком за договором кредиту склала 13 449 334,01 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Деміс Канц»направлена вимога про усунення порушень від 20 квітня 2016 року № 08.42-186/5972. Вказана вимога була надіслана відповідачу 21 квітня 2016 року, що підтверджується описом поштового відправлення цінного листа та чеком.

У якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 28 квітня 2015 року укладений договір поруки № 085/15/15-022, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О. В. за реєстровим № 663.

За умовами пункту 1.1. договору поруки відповідач поручається перед банком за виконання позичальником у повному обсязі усіх існуючих та майбутніх зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 19 березня 2013 року № 085/12/13-004, у тому числі і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регресних та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з кредитним договором.

Відповідно до пункту 1.3. договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором, як солідарний боржник та зобов`язується сплатити банку на вказані банком рахунки всі суми, належні до сплати позичальником за кредитним договором в разі порушення позичальником зобов`язання щодо сплати відповідної суми коштів за кредитним договором, протягом 2-х робочих днів з дати надіслання банком відповідної письмової вимоги.

У зв`язку з невиконанням ТОВ «Деміс Канц» взятих на себе кредитних зобов`язань, 21 квітня 2016 року банк пред`явив вимогу до відповідача про здійснення погашення заборгованості за кредитним договором шляхом направлення на адресу поручителя листа вимоги № 08.42-186/5979. Однак, вимога банка залишилися без задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, наявність станом на 18 травня 2016 року за кредитним договором заборгованості в розмірі 13 449 334,01 грн, та враховуючи пред`явлення банком вимоги до відповідача, як до поручителя, шляхом направлення на його адресу листа вимоги № 08.42-186/5979, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

За правилами частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження наявності існуючої заборгованості у ТОВ «Деміс Канц» є встановлені факти у судових рішеннях господарського суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2016 року у справі № 904/5344/16 та Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» від 04 липня 2016 року у справі № 37/16. Вказані судові рішення, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення для справи, яка переглядається.

Щодо юрисдикції спору

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до положень стаття 15 ЦПК України у редакції, чинній на час пред`явлення позову, у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Статтею 1 ГПК України 1991 року передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарським судам, згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України 1991 року підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. За змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18).

До юрисдикції господарських судів належать спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці і, при цьому, суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

Отже, у справі, яка переглядається, позивачем пред`явлено позов до фізичної особи - ОСОБА_1 як поручителя за договором поруки, укладеним на забезпечення зобов`язання за кредитним договором з дотриманням правил підсудності станом на час пред`явлення позову, а саме у липні 2016 року.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 є безпідставними, оскільки у вказаних справах розглядалося питання визначення юрисдикції за позовами, пред`явленими у 2018 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд повинен з`ясувати факт виконання зобов`язань іншими поручителями, а також відмовляючи відповідачу у клопотанні про витребування у ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Оіл України» доказів реалізації майна, не з`ясував розмір зменшення суми боргу відповідача, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення є необґрунтованими, оскільки апеляційний суд, встановивши належним чином обставини справи та надавши належну оцінку наданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про залишення рішення суду першої інстанції про задоволення позову без змін.

Крім того, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська