№ 202/11119/22 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 202/11119/22

провадження № 61-9693св23

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 січня 2023 року, ухвалене суддею Бєльченко Л. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 у грудні 2022 року звернувся до суду із заявою, у якій просив видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на шість місяців із забороною на:

- проживання, перебування разом із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- наближення ближче ніж на 250 м до місця фактичного проживання/перебування ОСОБА_1 ;

- спілкування в провокуючій, принизливій та погрозливій формі з ОСОБА_3 ;

- ведення листування, телефонних переговорів або контактування через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб із ОСОБА_3 .

Вимоги заяви ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він уклав шлюб із ОСОБА_2 , вони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначив, що протягом тривалого періоду часу ОСОБА_2 провокує скандали в родині, чинить психологічній тиск на дитину, ображає і б`є сина.

Шляхом обману заінтересована особа виїхала разом із сином до місця проживання своєї матері у м. Краматорськ Донецької області, повідомивши, що вони з сином залишаться там проживати та не збираються повертатися до м. Києва. Стверджував, що домовленості щодо місця проживання дитини з матір`ю у м. Краматорську Донецької області батьки не досягали, що свідчить про самовільну зміну місця проживання дитини.

Після спілкування з сином ОСОБА_1 помітив на тілі у дитини тілесні пошкодження.

Також стверджував, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у спілкуванні батька з сином, у смс-повідомленнях постійно принижує його, називаючи безхатьком, терористом, злодієм, тим самим налаштовуючи сина проти нього, відмовляється приймати матеріальне забезпечення від заявника для дитини, чинить психологічний тиск на дитину, не забезпечує його належного розвитку та утримання: син пропускає заняття у школі, не має засобів для дистанційного навчання та постійно хворіє, має проблеми з пам`яттю. Також занепокоєння викликають факти залишення ОСОБА_2 малолітньої дитини самою замкненою у квартирі.

Стверджував, що ОСОБА_2 приховує від батька дитину, його місцезнаходження, сліди насильства та будь-яку інформацію про стан сина.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Заінтересована особа ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення заяви. Зазначила, що не бачила ОСОБА_1 більше двох років, а тому його доводи щодо насильства над ним не відповідають дійсності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 05 січня 2023 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції виснував, що заявник не довів, а суд не встановив наявності підстав для видачі обмежувального припису, оскільки заявник не надав доказів, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після фактичного припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишився проживати з матір`ю, піддавався психологічному, економічному або фізичному насильству з боку матері. Досліджені під час судового розгляду письмові докази свідчать, що між сторонами існує спір про місце проживання дитини ОСОБА_3 з одним із батьків після фактичного припинення шлюбних відносин між ними.

Суд встановив, що копії документів, надані заявником, збиралися ним у іншій цивільній справі про визначення місця проживання дитини та не містять доказів вчинення домашнього насильства над дитиною з боку ОСОБА_2 . Надані заявником роздруківки повідомлень з телефону між ним і ОСОБА_2 не підтверджують, що мати здійснює фізичний, психологічний або економічний тиск на дитину. Так само не містять таких відомостей і дослідженні електронні докази звуко- і відеозаписів розмов із дитиною, де характер спілкування дитини з батьком є спокійним, дитина не скаржиться на матір, незважаючи на те, що заявник неодноразово задає малолітньому сину ті ж самі запитання щодо виконання матір`ю батьківських обов`язків стосовно нього, ОСОБА_3 . Лексика дитини під час розмови з батьком і характер розмови не дають підстави для висновку, що дитина потерпає від домашнього насильства у формі психологічного чи економічного з боку матері. Заявник не надав доказів застосування до дитини з боку ОСОБА_2 і заходів фізичного впливу.

За встановлених обставин суд вважав, що обставини, викладені в заяві, є необґрунтованими, безпідставними, не доведені належними і допустимими доказами.

Посилання заявника на наявність зареєстрованих кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_2 за його заявою за статтями 126-1 166 356 КК України суд визнав такими, що не впливають на висновки суду про неіснування правових підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису до ОСОБА_2 . За жодним із зазначених заявником кримінальних проваджень рішення не ухвалено, а тому обставини, на які посилається заявник, не є доведеними.

Суд також не взяв до уваги надані як письмові докази висновки психологів, оскільки вони не містять доказів на обґрунтування обставин, на підтвердження яких вони надані.

Постановою від 30 травня 2023 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 січня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що в апеляційній скарзі немає посилань на нові обставини, що підлягають встановленню, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, а також не наведені виняткові обставини, які об`єктивно не залежали від заявника, а тому немає підстав для прийняття до уваги та надання відповідної оцінки новим доказам.

Оскільки ОСОБА_1 не надав беззаперечних доказів на підтвердження вчинення заінтересованою особою постійного та безперервного насильства стосовно нього та його дитини у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а суд першої інстанції не встановив випадків будь-якого насильства, а також ризиків настання насильства у майбутньому. Апеляційний суд погодився, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що немає підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши вимоги заяви про видачу обмежувального припису, встановив, що фактично заявник намагається вирішити питання про відібрання дитини від матері, що не охоплюється інститутом обмежувального припису, а вирішується в іншому порядку.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Заявник ОСОБА_1 30 червня 2023 року із використанням засобів електронного зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким заяву про видачу обмежуваного припису задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження судових рішень те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19

провадження (№ 61-22539св19), про те, що доводи заінтересованої особи, що вона не набула статусу «кривдника», оскільки не притягувалася до відповідальності за вчинення домашнього насильства, не є обґрунтованими, оскільки самий лише факт непритягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника;

- від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18

(провадження № 61-19328св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 (провадження № 61-9012св19), від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), відповідно до яких під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві;

- від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19

(провадження № 61-22727св19), про те, що видача обмежувального припису є обов`язковою в разі доказово обґрунтованого постійного використання у безпосередньому спілкуванні або переписці з колишнім чоловіком/дружиною та дітьми погроз, у тому числі фізичною розправою, вживанням до них ненормативної лексики, образ та приниження, які кваліфікуються як домашнє насильство у формі психологічного насильства;

- від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19

(провадження № 61-884св20), щодо можливості врахування як доказів електронних матеріалів у виді смс-переписки та запису телефонних розмов на підтвердження факту вчинення психологічного насильства;

- від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18

(провадження № 61-4830св19), від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18 (провадження № 61-271св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19 (провадження № 61-23053св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21

(провадження № 61-7884св21), за змістом яких обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства;

- від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц

(провадження № 14-400цс19), відповідно до яких обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний;

- апеляційний суд не врахував зміст нових доказів, поданих безпосередньо до суду апеляційної інстанції, які були складені та отримані після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Заінтересована особа ОСОБА_2 не подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , отриману нею разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження через систему «Електронний суд».

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 24 липня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року; відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував справу із суду першої інстанції.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У провадженні Краматорського міського суду Донецької області перебуває цивільна справа № 234/8563/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Також у Краматорському міському суді Донецької області перебуває цивільна справа № 234/11607/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 з аналогічними позовними вимогами.

Надані під час розгляду справи пояснення заявника, досліджені під час судового розгляду письмові докази, електронні докази звуко- і відеозапису доводять, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 тривалий час існує конфлікт з приводу їх подружнього життя, існує спір з приводу визначення місця проживання їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У заяві про видачу обмежувального припису заявник ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_2 здійснює фізичне, психологічне та економічне насильство стосовно їх сина ОСОБА_3 .

Досліджені під час судового розгляду письмові докази підтверджують те, що між сторонами існує спір про місце проживання дитини ОСОБА_3 з одним із батьків після фактичного припинення шлюбних відносин між подружжям.

Суди встановили, що копії документів, надані заявником, збиралися ним у цивільній справі про визначення місця проживання дитини та не містять доказів здійснення домашнього насильства над дитиною з боку ОСОБА_2 . Роздруківки повідомлень з телефону між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не містять доказів того, що мати здійснює фізичний, психологічний або економічний тиск на дитину. Так само не містять таких відомостей і дослідженні електронні докази звуко- і відеозаписів розмов з дитиною, де характер спілкування дитини з батьком є спокійним, дитина не скаржиться на матір, незважаючи на те, що заявник неодноразово задає малолітньому сину ті самі питання щодо виконання матір`ю батьківських обов`язків до нього, ОСОБА_3 . Лексика дитини під час розмови з батьком і характер розмови не дають підстави для висновку, що дитина потерпає від домашнього насильства у формі психологічного чи економічного з боку матері. Не надано доказів застосування до дитини з боку ОСОБА_2 і заходів фізичного впливу.

Заявник також надав докази зареєстрованих кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_2 за його, ОСОБА_1 , заявою за статтями 126-1 166 356 КК України. За жодним із зазначених заявником кримінальних проваджень рішення не ухвалено.

Право, застосоване судом

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Основним правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Домашнім насильством є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Економічне насильство є формою домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи

(пункт 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункт 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Постраждала особа має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства; звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству (пункти 1, 10 частини першої статті 21 № 2229-VIII).

До спеціальних заходів протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника (пункт 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII).

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1

Закону № 2229-VIII).

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону № 2229-VIII).

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону № 2229-VIII).

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи

(пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (частина четверта статті 26 Закону № 2229-VIII).

Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування (частина перша статті 26 Закону № 2229-VIII).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку зібраним у справі доказам, дійшли висновків, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факти завдання йому та його синові психологічного, економічного та/або фізичного насильства дружиною та існування ризиків вчинення ОСОБА_2 стосовно нього та їх сина ОСОБА_3 домашнього насильства у майбутньому.

З недоведеністю заявлених вимог та, як наслідок, невстановлення підстав для вжиття спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству у справі, що переглядається, погоджується і Верховний Суд, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у справах за подібних спірних правовідносин, на які ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі.

Щодо встановлення фактів домашнього насильства та оцінки ризиків

Заперечуючи проти висновків судів про відмову у задоволенні заяви, ОСОБА_1 зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду.

Наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду відповідають оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду.

Здійснюючи розгляд справи, суди, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановили, що ОСОБА_1 не надав переконливих доказів того, що ОСОБА_2 вчиняла стосовно нього та їх сина ОСОБА_2 домашнє насильство (фізичне, економічне, психологічне).

Тож, встановивши, що жодній із перелічених у заяві форм домашнього насильства заявник та його син не піддавалися (оскільки немає доказів, які б підтверджували протилежне), оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Враховуючи, що Верховний Суд погодився з висновками судів про недоведеність вимог заяви про видачу обмежувального припису, отже, спростовані і доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19 (провадження № 61-22539св19), за змістом яких доводи заінтересованої особи про те, що вона не набула статусу «кривдника», оскільки не притягувалася до відповідальності за вчинення домашнього насильства, не є обґрунтованими, оскільки самий лише факт непритягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.

Оскаржувані судові рішення також не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19 (провадження № 61-884св20), щодо можливості врахування як доказів електронних матеріалів у виді смс-листування та запису телефонних розмов на підтвердження факту вчинення психологічного насильства, адже суди надали оцінку таким доказам по суті та не встановили, що вони доводять наявність підстав для видачі обмежувального припису.

Щодо доводів про стандарт переваги більш вагомих доказів, то Верховний Суд наголошує, що суди надали оцінку зібраним у справі доказам та не встановили, що існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Підсумовуючи, висновки судів ґрунтуються на матеріалах справи, наданій оцінці доказів у справі, а тому помилковими є висновки ОСОБА_1 , що оскаржені судові рішення ґрунтуються на припущеннях.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не врахував зміст нових доказів, поданих безпосередньо до суду апеляційної інстанції, які були складені та отримані після ухвалення рішення судом першої інстанції. Відхиляючи такі докази, апеляційний суд навів відповідне мотивування, водночас заявник у касаційній скарзі не виклав належну підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду в цій частині відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, не обґрунтував, як наведене недослідження цих доказів апеляційним судом унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд погоджується, що обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, проте заявник має довести наявність підстав для видачі обмежувального припису. Самий лише факт звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису не може бути підставою для її задоволення.

Додатково Верховний Суд врахував, що заявник просить видати обмежувальний припис строком на шість місяців із забороною на:

- проживання, перебування разом із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- спілкування в провокуючій, принизливій та погрозливій формі з ОСОБА_3 ;

Проте, за обставинами справи, які визнаються заявником і заінтересованою особою, ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю, а видача обмежувального припису, за загальним правилом, передбачає, що дитина та матір мають проживати у різних місцях.

У такому випадку Верховний Суд врахував, що обраний спосіб захисту прав малолітньої дитини не є дієвим та не забезпечуватиме захист прав малолітньої дитини, адже місце проживання дитини залишиться невизначеним, а у судовому провадженні про видачу обмежувального припису заявник не вправі суд просити вирішити спір про визначення місця проживання дитини або про відібрання дитини від одного з батьків, якщо є на те правові підстави.

Тож у разі існування правових підстав для відібрання дитини від матері заявник не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним позовом, надавши на його обґрунтування відповідні докази. Звернення до суду з позовом про відібрання дитини за обставин, коли дитина піддається домашньому насильству зі сторони одного з батьків, з ким проживає, відповідатиме такому принципу як дієвість способу обраного захисту прав та інтересів особи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу правових відносин між сторонами та застосували правила Закону № 2229-VIII, з`ясувавши, що стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не вчиняється домашнє насильство з боку ОСОБА_2 і немає ризиків вчинення домашнього насильства у майбутньому, тому дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що вони фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, а надані нові докази до суду касаційної інстанції не можуть бути досліджені та оцінені Верховним Судом з огляду на правила частини першої статті 400 ЦПК України.

Підсумовуючи, доводи ОСОБА_1 про неврахування судами правових висновків Верховного Суду не підтвердилися, оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним заявником правовим висновкам.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за обґрунтоване залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак