Постанова
Іменем України
25 червня 2024 року
м. Київ
справа № 202/1506/23
провадження № 61-2968св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, про визнання договору недійсним
за касаційною скаргою адвоката Туманова Сергія Геннадійовича як представника ОСОБА_5 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2023 року у складі судді Ісаєвої Д. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів:Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_6 як відчужувачем і ОСОБА_1 як набувачем, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г., зареєстрований в реєстрі за № 4369.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що 20 жовтня 2017 року укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_6 передала їй у власність квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого позивач зобов`язалась забезпечувати відчужувача утримувати довічно на умовах цього договору.
06 липня 2017 року ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла своє майно позивачу.
Однак після укладання договору довічного утримання фактично була порушена воля ОСОБА_6 , оскільки передана у власність позивачу за цим договором спірна квартира на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у справі № 202/1358/22, стала спільною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Ініціатором укладання договору довічного утримання був колишній чоловік позивача ОСОБА_2 , який запевнив ОСОБА_6 і ОСОБА_1 про необхідність укладання цього договору.
Позивач вважає, що ОСОБА_6 помилилася щодо правової природи договору довічного утримання через неправильне сприйняття істотних умов правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 16 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позивачем укладення ОСОБА_6 оспорюваного правочину під впливом помилки щодо правової природи договору довічного утримання через неправильне сприйняття стороною правочину істотних умов правочину.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу адвоката Туманова С. Г. як представника ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Туманов С. Г. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року і направити справу на новий розгляд.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 2610/7240/2021 та постанові Верховного Суду від 29 травня 2023 року у справі № 756/10782/19; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин.
На обґрунтування вимог касаційної скарги адвокат Туманов С. Г. як представник ОСОБА_1 зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до передчасних висновків щодо недоведеності заявлених позовних вимог.
07 червня 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Бервена О. М. як представника ОСОБА_2 на касаційну скаргу, мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
13 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 липня 2017 року ОСОБА_6 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла своє майно ОСОБА_1
20 жовтня 2017 року між ОСОБА_6 як відчужувачем і ОСОБА_1 як набувачем укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_6 передала у власність набувачу квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого ОСОБА_1 зобов`язалася забезпечувати її довічним утриманням на умовах цього договору, грошовими ресурсами та допомогою для задоволення потреб і створення умов для нормальної життєдіяльності та здійснити її поховання після смерті.
Цей договір набувач уклала за згодою її чоловіка ОСОБА_2 (пункт 4.6 договору).
Відповідно до пункту 4.8 відчужувач передає квартиру набувачу 20 жовтня 2017 року.
Пунктом 4.13 договору сторони підтвердили, що договір не має характеру уявного чи удаваного правочину, відчужувач і набувач не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, не страждають на психічний розлад, не вживають наркотичні засоби, токсичні речовини, тощо, не стоять на обліку у психоневрологічних і наркологічних закладах, тощо, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленням та відповідає їхній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, текст цього договору прочитано та схвалено ними до його посвідчення, договір не приховує іншого правочину і спрямований на настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Сторони підтверджують, що вони однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на договорі. Встановлення дійсних намірів кожної із сторін правочину було здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони (пункт 4.14 договору).
20 жовтня 2017 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору довічного утримання від 20 жовтня 2017 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
ОСОБА_1 з 06 травня 2006 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2022 року.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2022 року у справі № 202/1358/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у справі № 202/1358/22 рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини спірної квартири скасовано. Позов ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 1/2 частини квартири задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що під час укладення оскарженого договору довічного утримання ОСОБА_6 вважала, що спірна квартира переходить в особисту власність ОСОБА_1 . Через неправильне сприйняття стороною правочину його істотних умов ОСОБА_6 помилилася щодо правової природи договору довічного утримання, що вплинуло на волевиявлення сторін договору довічного утримання. За відсутності помилки оскаржений правочин не було б вчинено. Укладанням договору довічного утримання фактично порушена воля ОСОБА_6 , оскільки спірна квартира, яка є предметом оскарженого договору, стала спільною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , який і був ініціатором укладання саме договору довічного утримання та запевнив ОСОБА_6 і ОСОБА_1 про необхідність укладання вказаного договору.
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно, що унормовано статтею 744 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із статтями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
За змістом частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не надала належних і достатніх доказів на підтвердження тих обставин, що при укладенні оспорюваного правочину ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , помилялася щодо природи укладеного договору.
Саме по собі складання 06 липня 2017 року ОСОБА_6 заповіту на користь позивача не позбавляло спадкодавця і надалі розпоряджатися належним їй на праві власності майном на власний розсуд, у тому числі і не на користь спадкоємця за заповітом.
Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені заявником у касаційній скарзі, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи. Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Туманова Сергія Геннадійовича як представника ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов