№ 202/2636/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 202/2636/21

провадження № 61-4410св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ «ПриватБанк», банк) про визнання іпотеки і заборони відчуження припиненими.

На обґрунтування позову посилалася на те, що 21 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір № DND0GK00006144.

Згідно з умовами цього договору банк зобов`язався надати їй кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії через касу на строк з 21 листопада 2006 року до 21 листопада 2026 року включно у розмірі 18 400,00 дол. США на купівлю квартири.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору забезпеченням виконання зобов`язань за договором виступає іпотека однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а також інші види застави, іпотеки, поруки надані банку з метою забезпечення зобов`язань за Кредитним договором.

Згідно з договором іпотеки від 21 листопада 2006 року № DND0GK00006144, укладеного між позивачем та банком, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Бондар І. М., зареєстрованого в реєстрі за номером 9150, іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 21 листопада 2006 року № DND0GK00006144 з повернення кредитних коштів, наданих у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 18 400,00 дол. США на строк до 21 листопада 2026 року включно.

У зв`язку з укладанням договору іпотеки приватний нотаріус Бондар І. М. наклав заборону відчуження іпотечного майна: квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована в реєстрі за номером 338 від 21 червня 2006 року, і проведена державна реєстрація обтяження нерухомого майна в державному реєстрі іпотек, реєстраційний номер: 4089802 від 21 листопада 2006 року.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2018 року у справі № 202/2404/16-ц, яке набрало законної сили, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ», про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Також відмовлено у зустрічному позові до банку про визнання кредитного договору недійсним.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що за період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року вона сплатила банку 21 732,41 дол. США - погашення тіла кредиту, відсотків, комісії. Також встановлено, що Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ», якій 19 лютого 2007 року банк відступив право вимоги за кредитним договором від 21 листопада 2006 року № DND0GK00006144, не мала права здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме, перераховувати та стягувати проценти і комісії. Нарахування і отримання банком коштів з ОСОБА_1 у розмірі 21 732,41 дол. США за період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року, є безпідставним відповідно до статті 1212 ЦК України.

Тому іпотека за вказаним договором припинилася, оскільки припинилося основне зобов`язання за кредитним договором, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Враховуючи наведене, позивачка просила суд визнати припиненими іпотеку і заборону відчуження належної ОСОБА_1 однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , що встановлені на підставі договору іпотеки від 21 листопада 2006 року № DND0GK00006144, посвідченого приватним нотаріусом Бондар І. М., зареєстрованого в реєстрі за № 9150. Номер запису про іпотеку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 39129456.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до змісту рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2018 року у справі № 202/2404/16-ц банку відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю позовних вимог банком за кредитним договором від 21 листопада 2006 року № DND0GK00006144, а не через відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед банком. Тому відсутні підстави вважати, що зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 листопада 2006 року № DND0GK00006144 є припиненим.

Отже, відсутні підстави вважати припиненими іпотеку і заборону відчуження за договором іпотеки від 21 листопада 2006 року № DND0GK00006144, укладеним між сторонами.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмова у задоволенні позову про стягнення заборгованості не є окремою підставою для припинення іпотеки. Законодавством визначено вичерпний перелік підстав для припинення іпотеки, жодної з яких позивачка у заявленому позові не навела та під час розгляду справи судом не встановлено. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що у позовній заяві вона зазначала про те, що її зобов`язання за кредитним договором припинилися внаслідок подання нею до банку письмової заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог. Суди не дослідили зібраних у справі доказів та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Суди не врахували, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2018 року у справі № 202/2404/16 встановлено, що нарахування та отримання АТ «ПриватБанк» коштів з ОСОБА_1 у розмірі 21 732,41 дол. США протягом періоду з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року є безпідставними відповідно до статті 1212 ЦК України. Тобто зазначеним рішенням встановлено безпідставність нарахування та отримання банком від неї коштів у розмірі 21 732,41 дол. США.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 910/4312/17, від 04 липня 2018 року у справі № 910/16430/16, від 05 липня 2018 року у справі № 914/3013/16, від 19 липня 2018 року у справі № 910/14503/16, від 26 вересня 2018 року у справі № 910/20105/17, від 04 квітня 2019 року у справі № 918/329/18, від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19;

відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме щодо правомірності зарахування грошових вимог, що виникли в однієї із сторін на підставі статті 1212 ЦК України «Загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави», із грошовими вимогами, що виникли в іншої сторони на підставі договору;

недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

У липні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому АТ КБ «ПриватБанк» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2018 року у справі № 202/2404/16 у задоволенні банку відмовлено у зв`язку з недоведеністю позовних вимог банком за кредитним договором, а не через відсутність заборгованості. Позивачка не надала доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором. Відмова у задоволенні позову про стягнення заборгованості не є підставою для припинення іпотеки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2022 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 21 листопада 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DND0GK00006144, відповідно до умов якого позивачка отримала кредит у розмірі 22 080,00 дол. США зі сплатою за користування ним відсотків 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22 листопада 2026 року.

Відповідно до пункту 1 кредитного договору № DND0GK00006144 банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 21 листопада 2006 року до 21 листопада 2026 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 18 400,00 дол. США на такі цілі: купівля квартири, а також у розмірі 3 680,00 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно з договором іпотеки, укладеним між сторонами, посвідченого приватним нотаріусом Бондар І. М., зареєстрованого в реєстрі за номером 338, цим договором забезпечується виконання зобов`язань за кредитним договором від 21 листопада 2006 року № DND0GK00006144, укладеного між банком та іпотекодавцем з повернення кредиту, наданого у вигляді не поновлюваної лінії у сумі 18 400,00 дол. США на строк з 21 листопада 2006 року до 21 листопада 2026 року (а. с. 10, 11).

Відповідно до пункту 7 договору іпотеки на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме, однокімнатну квартиру загальною площею 21,10 кв. м, житловою площею 17,20 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12 -14).

У квітні 2016 року банк звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ», про стягнення заборгованості за кредитним договором. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2018 року у задоволені позовних вимог банку до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ», про стягнення заборгованості відмовлено. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи банку в задоволені позову, суд зазначив, що заборгованість, розрахована станом на 04 грудня 2017 року не відображає операцій з неодноразового продажу прав вимоги до ОСОБА_1 (19 лютого 2007 року банк відступив право вимоги за кредитним договором від 21 листопада 2006 року № DND0GK00006144 «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ». 14 квітня 2016 року « Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ» відступив право вимоги за цим кредитним договором банку).

Нарахування та отримання банком коштів з ОСОБА_1 у розмірі 21 732,41 дол. США за період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року є безпідставним відповідно до статті 1212 ЦК України.

Відповідно суд виснував про недоведеність банком позовних вимог.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, з інших підстав, передбачених цим Законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц зазначено, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання».

Позивачка, як на підставу припинення іпотеки посилалася, зокрема, на те, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2018 року у задоволені позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», про стягнення заборгованості відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що за змістом вказаного рішення суду банку відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю позовних вимог банком за кредитним договором від 21 листопада 2006 року № DND0GK00006144 від 21.11.2006 року, а не через відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк».

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували її доводів про те, що основне зобов`язання припинилося, оскільки вона звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із письмовою заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме про зарахування безпідставно отриманих банком від неї 21 732,41 дол. США, що підтверджується рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2018 року у справі № 202/2404/16-ц, у рахунок погашення кредиту за кредитним договором від 21 листопада 2006 року.

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Правила припинення зобов`язання сформульовані у главі 50 ЦК України «Припинення зобов`язання».

Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Згідно зі статтею 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки так званого часткового зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому, правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог.

Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19 уточнив висновки щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, викладені в раніше прийнятих постановах Верховного Суду, зокрема, зазначив:

безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;

за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;

заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;

наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника;

наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

Суди першої та апеляційної інстанції, правильно вирішивши спір по суті, водночас у порушення норм процесуального права не надали оцінки доводам позивачки про те, що вона подала банку заяву про зарахування зустрічних вимог, що на її думку свідчить про припинення основного зобов`язання за кредитним договором, а відповідно про припинення зобов`язання за договором іпотеки.

Проте зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті з огляду на таке.

Зарахування зустрічних однорідних вимог відбувається, зокрема, у зв`язку з безспірністю вимог, які зараховуються, а саме: відсутністю між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються.

Відповідно до матеріалів справи між сторонами існує спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором. Тому надіслання ОСОБА_1 на адресу банку заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не свідчить про припинення її зобов`язань за кредитним договором.

Як на підставу касаційного оскарження позивачка посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 910/4312/17, від 04 липня 2018 року у справі № 910/16430/16, від 05 липня 2018 року у справі № 914/3013/16, від 19 липня 2018 року у справі № 910/14503/16, від 26 вересня 2018 року у справі № 910/20105/17, від 04 квітня 2019 року у справі № 918/329/18, від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19, у яких зазначено, що відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, однією із умов для зарахування зустрічних однорідних вимог є безспірність заборгованості.

Проте позивачка у встановленому законом порядку не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що сума заборгованості кожної зі сторін за договором на дату вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог є саме такою, яка зазначена у заяві, не надала доказів часткового чи повного погашення цієї заборгованості.

Верховний Суд також констатує, що за своїм змістом вимога ОСОБА_1 , яку вона вважає зустрічною однорідною вимогою, по суті не є такою, оскільки вона стосується лише необхідності врахування виконання заявницею зобов`язань за кредитним договором за вимогою банку про стягнення заборгованості, тобто не є зустрічною однорідною вимогою у розумінні статті 601 ЦК України.

Отже, матеріали справи не містять безспірних доказів припинення зобов`язань ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 21 листопада 2006 року, шляхом взаємозаліку однорідних вимог, як вважає заявниця.

З урахуванням наведеного висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволені позову є правильними.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 601 ЦК України про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме щодо правомірності зарахування грошових вимог, що виникли в однієї із сторін на підставі статті 1212 ЦК України «Загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави», із грошовими вимогами, що виникли в іншої сторони на підставі договору.

Верховний Суд відхиляє зазначене посилання.

Предметом спору у цій справі є визнання іпотеки і заборони відчуження припиненими.

Верховний Суд вище вже навів приклади судової практики та висновків Верховного Суду з питань правил зарахування зустрічних однорідних вимог.

Щодо поставленого заявницею питання щодо правомірності зарахування грошових вимог, що виникли в однієї із сторін на підставі статті 1212 ЦК України «Загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави», із грошовими вимогами, що виникли в іншої сторони на підставі договору, то воно є некоректним.

У спірному випадку вказані вимоги ОСОБА_1 за своєю суттю не є зустрічними однорідними вимогами.

Зазначені доводи касаційної скарги також зводяться до власного помилкового тлумачення заявницею норм матеріального права.

Щодо доводів касаційної скарги про недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, то вони не заслуговують на увагу, оскільки по суті зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами та переоцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак