Постанова

Іменем України

26 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 202/267/21

провадження № 61-6916св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2021 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 06 березня 1993 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано 06 жовтня 2020 року.

Після розірвання шлюбу вони з колишнім чоловіком проживають разом у будинку АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності.

ОСОБА_2 не має жодних прав на вказаний житловий будинок та проживає там з її згоди, хоча має можливість винаймати житло.

Вказувала на те, що ОСОБА_2 неодноразово вчиняв щодо неї фізичне насильство. Після її звернень до компетентних органів ОСОБА_2 призупиняв свої протиправні дії, однак наразі такі заходи впливу є неефективними, її колишній чоловік не боїться відповідних санкцій з боку правоохоронних органів.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього на строк шість місяців такий обов`язок: заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці проживання ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявниця не довела вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 щодо неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а тому необхідність у видачі обмежувального припису відсутня.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її заяви.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її заяви про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , не надав належної правової оцінки наданим нею доказам, які підтверджують здійснення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо неї. Суди не врахували, що наявність фактів обопільного нанесення тілесних ушкоджень, а також наявність спору про право на житло не є підставами для відмови їй у захисті. Суди не оцінили ризики для її життя та здоров`я.

Підставами касаційного оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме у правовідносинах з приводу захисту права людини при одночасному житловому спорі (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

- суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_2 не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 06 березня 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 06 жовтня 2020 року.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою голови квартального комітету № 1 від 21 грудня 2020 року № 315 у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , її колишній чоловік - ОСОБА_2 , дочка - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 .

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 продовжує проживати у будинку АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час перебувають у неприязних стосунках. Термінові заборонні приписи стосовно кривдника складалися органами поліції як відносно ОСОБА_2 (припис серії АА №185344 від 10 вересня 2020 року та припис серії АА №235475 від 13 грудня 2020 року), так і відносно ОСОБА_1 (припис серії АА 185345 від 10 вересня 2020 року).

Згідно з висновком спеціаліста судово-медичного експерта від 07 вересня 2020 року № 2477, за даними медичної документації та при огляді ОСОБА_1 в останньої виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців на обличчі праворуч та на обох верхніх кінцівках, внутрішньо-шкіряні крововиливи правого передпліччя, які спричинені дією тупого предмета (предметів), можливо в термін, на який вказує обстежена - 06 вересня 2020 року о 07.00-07.30 год. Виявлені тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні, скороминучі наслідки.

28 вересня 2020 року ОСОБА_2 звертався із заявою до Індустріального ВП ДВП ГУНП у Дніпропетровській області про внесення відомостей до ЄДРДР за статтею 125 КК України відносно ОСОБА_1 , яка спричинила йому умисне легке тілесне ушкодження, а також із заявою про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

06 жовтня 2020 року відносно ОСОБА_1 органами поліції складався протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 001237 за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Постановою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2020 року справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

ОСОБА_1 також зверталась до органів поліції із заявою про вчинення щодо неї домашнього насильства ОСОБА_2 .

Постановою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2020 року справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першої статті 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першої статті 173-2 КУпАП.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, судами установлено, що між сторонами склалися неприязні стосунки, однак дії сторін є обопільними. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний спір щодо проживання в житловому будинку, який належить на праві власності ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, надавши оцінку наявним у справі доказам, мотивувавши їх відхилення або врахування, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, оскільки заявниця не довела вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 щодо неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

При цьому судами попередніх інстанцій правильно враховано, що конфлікти між колишнім подружжям виникли на ґрунті невирішеного житлового питання.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник