Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 202/2824/15-ц

провадження № 61-1500св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору,- Дніпропетровське регіональне управління Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - адвоката Сокуренко Наталії Вікторівни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів:

Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трегуб Юлії Євгенівни на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у складі судді Бєльченко Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів:

Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 01 серпня 2005 року між банком та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №DNHDGF00000124, згідно умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 37 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 31 липня 2025 року.

Зобов`язання позичальника ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання з ОСОБА_2 договору поруки №б/н від 01 серпня 2005 року.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 08 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 32 459,63 доларів США, яка складається з: 29 710,96 доларів США - заборгованість з тіла кредиту, 2 117,76 доларів США - заборгованість з процентів за користування кредитом, 348,25 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом, 282,66 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, банк просив стягнути на його користь солідарно з відповідачів вказану заборгованість в загальному розмірі 32 459,63 доларів США, що еквівалентно 503 773,46 грн та судові витрати.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2016 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Дніпропетровське регіональне управління Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2015 року у складі судді Марченко Н. Ю. позов задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNHDGF00000124 від 01 серпня 2005 року в загальній сумі 32 459,63 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська

від 03 березня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2015 року скасовано, призначено справу до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у складі судді Бєльченко Л. А. позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі

28 345,99 дол. США, що є заборгованістю за тілом кредиту. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту, виникла заборгованість за кредитним договором. Проте оцінюючи висновок судового експерта Дондик Н. Я. № 96е/17

від 17 жовтня 2017 року в сукупності з іншими доказами по справі, суд дійшов висновку про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 28 345,99 доларів США

(37000,00 доларів США (сума отриманого позичальником кредиту) -

8654,01 доларів США (сума платежів, списана банком в рахунок погашення тіла кредиту).

Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачів заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 2117,76 доларів США та заборгованості за пенею у розмірі

282,66 доларів США, суд виходив з того, що позивачем здійснювалося списання внесених позичальником платежів на погашення заборгованості за кредитом не у відповідності до умов кредитного договору; позивачем безпідставно то збільшувалася, то зменшувалася заборгованість за кредитом та за деякі періоди позивачем нараховувалися відсотки на безпідставно збільшену заборгованість за кредитом, що підтверджується дослідженим в судовому засіданні висновком судового експерта; позичальником своєчасно вносилися платежі, натомість позивач списував їх на погашення заборгованості несвоєчасно; деякі платежі, здійснені позичальником, позивач взагалі не відобразив у розрахунку заборгованості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Трегуб Ю. Є. задоволено частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року в частині розміру стягнутої солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №DNHDGF00000124 від 01 серпня 2005 року по тілу кредиту змінено з 28 345,99 дол. США на 20 782,93 дол. США.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновками щодо наявності підстав для стягнення з відповідачів заборгованості з тіла кредиту, проте враховуючи приписи статті 215 ЦК та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, дійшов висновку, що пункти 1.1 та 2.2.2 кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії в розмірі 0,18% від суми виданого кредиту (плата за розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними в силу закону з моменту його укладення, а отже такими, що не створюють юридичних наслідків для сторін, тому не потребують визнання їх недійсними.

Виходячи із засад розумності та справедливості, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважав за можливе застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України та відрахувати від суми заборгованості за тілом кредиту суму сплаченої позичальником (за нікчемною угодою) комісії у розмірі 7110,95 доларів США, у зв`язку з чим дійшов висновку, що з відповідачів підлягає солідарному стягненню 20 782,93 дол. США, що є тілом кредиту, яка залишається після відрахування сплачених позичальником грошових коштів на погашення тіла в сумі 9106,12 доларів США та сплаченої комісії в сумі 7110,95 доларів США, що визначені за результатами проведення комісійної повторної судово-економічної експертизи (висновок №3442/3442-20/3520-20 від 29 квітня 2021 року).

Враховуючи, що рішення місцевого суду згідно зі змісту апеляційної скарги було оскаржене лише в частині стягнення частково заборгованості за тілом кредиту, суд апеляційної інстанції справу в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії та пені не переглядав відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Сокуренко Н. В. на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Сокуренко Н. В., витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Крім того, у лютому 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Трегуб Ю. Є. на рішення Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Трегуб Ю. Є. Зупинено виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат

Сокуренко Н. В., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17, провадження № 61-29385сво18, від 27 травня 2020 року у справі № 667/10018/15-ц, провадження № 61-41993св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката

Сокуренко Н. В. мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не враховано, що кредитний договір між сторонами укладено 01 серпня 2005 року, тобто до 13 січня

2006 року - дати набрання чинності статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону України від 01 грудня 2005 року «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів». Станом на час укладення кредитного договору стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не забороняла встановлення інших умов, визначених законодавством, зокрема комісійної винагороди. Статті 11, 18 вказаного Закону не мають зворотної дії в часі та не можуть застосовуватися для визнання недійсними кредитного договору або окремих його положень, якщо кредитний договір був укладений до набрання ними чинності.

Також позивачем до судів першої та апеляційної інстанції надавались розрахунок заборгованості та виписка про рух коштів по рахунку відповідача, у тому числі і по страховим платежам, проте суд апеляційної інстанції у своєму рішенні безпідставно та необґрунтовано зазначив, що сума наданого банком кредиту складає 37 000,00 дол. США, а не 43 660,00 дол. США (з урахуванням кредитних коштів, наданих на сплату страхових платежів у сумі 6660,00 дол. США). У зв`язку з тим, що повного погашення кредитної заборгованості з боку відповідача не відбулося, тому договори страхування діють та виконуються, оскільки страхові платежі сплачуються банком і обліковуються саме в тіло кредиту.

Також зазначав, що висновки судової економічної експертизи є суперечливими, проведеними з порушенням Закону України «Про судову експертизу», мають математичні помилки і не надають чіткої відповіді на поставлені питання, що є підставою визнання такого доказу неналежним і недостовірним відповідно до вимог статей 78 79 ЦПК України.

Крім того, у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат

Трегуб Ю. Є., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 509/3161/15-ц, провадження № 61-38340св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Трегуб Ю. Є. мотивована тим, що по справі було призначено та проведено дві судово-економічні експертизи, жодна з яких за наявними у справі матеріалами не змогла встановити заборгованість за тілом кредиту, у зв`язку з чим вважає, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження суми заборгованості за тілом кредиту.

Зазначає, що суди, призначаючи по справі експертизи, фактично підтвердили, що без спеціальних знань встановити розмір заборгованості по тілу кредиту неможливо, проте при прийнятті оскаржуваних рішень перебрали на себе функції експерта з економічних питань, самостійно визначившись з сумою заборгованості по тілу кредиту за відсутності належних доказів на підтвердження розміру заборгованості та проігнорувавши висновки спеціалістів про неможливість встановлення розміру кредитної заборгованості.

Також судами не було надано належної оцінки листу банка від 03 серпня

2016 року № 02-04/482, згідно тексту якого вбачається, що залишок зобов`язань позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором становить 244 405,00 грн, у зв`язку з чим заявлена у позові сума по тілу кредиту 29 710,96 дол. США є необґрунтованою.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії та пені не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не є предметом касаційного оскарження, тому в цій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції також не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника АТ КБ «ПриватБанк» - Пелих Я. М. на касаційну скаргу, в якому остання просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на те, що заборгованість за кредитним договором визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експерта, який оцінюється на рівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Трегуб Ю. Є. на касаційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Сокуренко Н. В., в якому остання просить касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що нарахування комісії за розрахунково-касове обслуговування під час дії змін до законодавства є незаконною. Також зазначає, що страхові платежі сплачувалися за рахунок особистих коштів відповідача, що підтверджується відповідними квитанціями, які надавались для проведення експертизи, а також додатково свідчить про те, що кредитні кошти у розмірі 6 600,00 дол. США на сплату страхових платежів не видавалися відповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 серпня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір №DNHDGF00000124, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк до 31 липня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 43 660,00 дол. США (далі - кредит) на наступні цілі: купівля нерухомості у сумі 37 000,00 дол. США та на сплату страхових платежів у сумі 6660,00 дол. США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до пункту 3.11 даного договору. Періодом сплати вважати період з 26 по 01 число кожного місяця.

Умовами зазначеного вище договору передбачено, що погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, за який приймається період з «26» по «1» число кожного місяця, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 453,39 дол. США для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат згідно умов.

За змістом пункту 2.2.3 кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити банку комісію згідно пунктів 1.1 і 3.11 даного договору.

Пунктом 3.11 кредитного договору погоджено, зокрема, що при достроковому (як повному так і частковому) погашенні кредиту позичальник додатково сплачує банку за користування кредитом комісію, яка розраховується в розмірі 0,00% від суми кредиту, що погашається достроково.

Тобто, умовами кредитного договору комісія за дострокове погашення кредиту не встановлена.

Згідно копії заяви на видачу готівки №1 від 01 серпня 2005 року,

ОСОБА_1 отримала готівкові кошти за умовами вказаного вище договору в сумі 37000,00 дол. США, що еквівалентно 196 850,00 грн.

01 серпня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 (поручитель) укладено договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №DNHDGF00000124 від 01 серпня 2005 року.

Відповідно до пункту 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, повернення збитків.

Порука за договором поруки від 01 серпня 2005 року припиняється зі спливом 5 років з дня настання строку повернення кредиту за кредитним договором (пункт 12 договору поруки).

Також встановлено, що 30 грудня 2005 року між Дніпропетровським регіональним управлінням Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ОСОБА_1 було укладено договір №278/05 про надання часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків, відповідно до умов якого регіональне управління Фонду від імені Держави відшкодовує частину відсотків за кредитом, що надано позичальнику комерційним банком - відділенням «Будинок Губернатора» КБ ПриватБанк згідно з кредитним договором №DNHDGF00000124 від 01 серпня 2005 року на придбання житла за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до умов вказаного вище договору, Дніпропетровське регіональне управління Державної спеціалізованої установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» перерахувало на рахунок, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2006 року по 31 вересня 2016 року грошові кошти для компенсації часткової відсоткової ставки кредитів у розмірі 133 410,20 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, банк посилався на те, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту, станом на 08 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 32 459,63 дол. США, а саме: 29 710,96 дол. США - тіло кредиту; 2117,76 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 348,25 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 282,66 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до висновку судового експерта Дондик Н. Я. №96е/17

від 17 жовтня 2017 року, складеного за результатами проведення судової економічної експертизи, документально не підтверджується розмір заборгованості за сумою кредиту, за сумою процентів, тому що погашення за даними ПАТ КБ «ПриватБанк», відображеними у розрахунку заборгованості за договором станом на 08 грудня 2014 року, та у банківській виписці по рахунку № НОМЕР_1 з 01 серпня 2005 року по 29 березня 2016 року, не відповідає умовам вказаного кредитного договору; позичальник сплачував щомісячні платежі своєчасно та у повному розмірі, а погашення платежів виконувалось банком з транзитного рахунку, відкритого позичальнику для зарахування щомісячного платежу.

Також вказаним вище висновком встановлено, що розмір заборгованості за комісією за кредитним договором станом на 08 грудня 2014 року складає 348,25 дол. США; виходячи з висновків по першому та другому питанням, визначена сума пені прострочення щомісячних платежів у банківській виписці по рахунку № НОМЕР_2 та Розрахунку заборгованості за договором №DNHDGF00000124 від 01 серпня 2005 року, станом на 08 грудня 2014 року, не відповідає умовам вказаного кредитного договору, тому неможливо визначити суму заборговані по пені, яка прямо залежить від кількості днів користування кредитом та заборгованості за кредитом та сумою заборгованості по процентах (строкових та прострочених).

Крім того, відповідно до вказаного вище висновку судового експерта, за період з 01 серпня 2005 року по 08 грудня 2014 року позичальником

ОСОБА_1 було погашено заборгованість за кредитним договором на загальну суму 47 533,63 дол. США, в тому числі 8654,01 дол. США - за кредитом; 32 010,63 дол. США - процентів; 6856,62 дол. США - комісії,

12,37 дол. США - пені, що підтверджується документально квитанціями про сплату готівки в касу банку позичальником та банківською випискою по транзитному рахунку № НОМЕР_1 з 01 серпня 2005 року по 29 березня 2016 року.

За результатами проведення комісійної повторної судово-економічної експертизи (висновок №3442/3442-20/3520-20 від 29 квітня 2021 року) експертами Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено, що розмір заборгованості за кредитним договором №DNHDGF00000124 від 01 серпня 2005 року станом на 08 грудня 2014 року, а саме окремо: за тілом кредиту, процентам за користування кредитом та пені в обсязі наданих документів визначити не надається за можливе з причин, наведених в дослідницькій частині висновку; при цьому за результатами повторної експертизи документально підтверджується заборгованість по комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 348,25 дол. США.

Додатком №1 до висновку експертів №3442/3442-20/3520-20 - Зведена відомість зарахування коштів на погашення заборгованості за кредитним договором №DNHDGF00000124 від 01 серпня 2005 року, - встановлено, що станом на 08 грудня 2014 року позичальником ОСОБА_1 було погашено заборгованість за кредитним договором на загальну суму 49 404,85 дол. США, в тому числі 9106,12 дол. США - за тілом кредиту; 33 110,82 дол. США - процентів; 7110,95 дол. США - комісії, 76,96 дол. США - пені, з посиланням на квитанції та виписки з особового рахунку за кожною банківською операцією.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, зараз і надалі у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша та друга статті 638 ЦК України).

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновком про неналежне виконання відповідачами умов кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту, проте дійшов висновку про відрахування від суми заборгованості за тілом кредиту суму сплаченої позичальником (за нікчемною угодою) комісії у розмірі 7110,95 дол. США та суму сплачених позичальником грошових коштів на погашення тіла в сумі 9106,12 доларів США, визначених за результатами проведення комісійної повторної судово-економічної експертизи (висновок №3442/3442-20/3520-20 від 29 квітня 2021 року).

Апеляційним судом застосовано до спірних правовідносин положенням частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, що діяла з 13 січня 2006 року, якою встановлено, зокрема, що споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі, а також в редакції згідно із Законом України № 3795-VI (3795-17) від 22 вересня 2011 року, яким встановлено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу про те, що частиною першою статті 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Згідно з частиною другою статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Винятки з цього правила допускаються виключно в наступних випадках: за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили; у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом`якшує кримінальну відповідальність.

Закон України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» не містить вказівки про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили, а також не скасовує й не пом`якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі.

Як роз`яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду в постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17 (провадження № 61-29385сво18).

Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що кредитний договір було укладено сторонами 01 серпня 2005 року, тобто до набрання чинності статтями 11, 18 Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада

2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, умови кредитного договору (пункти 1.1 та 2.2.3) щодо встановлення щомісячної комісії в розмірі 0,18% від суми виданого кредиту (плата за розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними, оскільки вказаний платіж є платою за послугу банку, вимагати придбання якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», отже така умова договору порушує публічний порядок.

Схожий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18), а також у постановах Верховного Суду

від 27 травня 2020 рокуу справі № 667/10018/15-ц (провадження

№ 61-41993св18) та від 14 січня 2021 рокуу справі № 487/2086/17-ц (провадження № 61-1839св19).

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду щодо можливості застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України та відрахування від суми заборгованості за тілом кредиту суму сплаченої позичальником комісії у розмірі 7110,95 дол. США.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 670/1021/15-ц (провадження № 61-17503св20).

Таким чином суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині, а також зазначає, що висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17, провадження № 61-29385сво18, від 27 травня 2020 року у справі № 667/10018/15-ц, провадження

№ 61-41993св18.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17 (провадження № 61-29385сво18), на який посилався банк у своїй касаційній скарзі, фактично конкретизований у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження

№ 14-435цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Також суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні безпідставно та необґрунтовано зазначив, що сума наданого банком кредиту складає 37 000,00 дол. США, а не 43 660,00 дол. США (з урахуванням кредитних коштів, наданих на сплату страхових платежів у сумі 6660,00 дол. США), оскільки банк у позовній заяві сам зазначає про надання відповідачу кредиту у розмірі 37 000,00 дол. США, а також зазначає вказану суму кредитних коштів як поточне сальдо у здійсненому ним розрахунку заборгованості.

Крім того, у своїй касаційній скарзі банк фактично погоджується з рішенням суду першої інстанції, яким також при здійсненні розрахунку суми заборгованості по тілу кредиту визначено суму отриманого кредиту у розмірі 37 000,00 дол. США, та просить залишити його в силі.

Щодо доводів касаційних скарг про неврахування судами попередніх інстанцій висновків судових експертиз, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили та оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивовано в судовому рішенні.

Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з урахуванням наведених норм закону, висновки судових експертиз не спростовують як факт отримання позичальником кредитних коштів, так і наявності утвореної заборгованості, у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором.

Інші доводи касаційних скарг є безпідставними, так як зводяться до особистої незгоди заявників із оскаржуваним судовим рішенням, що не може бути підставою для його скасування, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (Проніна проти України, № 63566/00,

§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Виходячи з меж доводів касаційних скарг, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційніскарги представника акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - адвоката Сокуренко Наталії Вікторівни та представника ОСОБА_1 - адвоката Трегуб Юлії Євгенівни залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович