Постанова
Іменем України
19 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 202/3004/16-ц
провадження № 61-774св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив № 406»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 рокуу складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив № 406» (далі - ОК «ЖБК № 406»), про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 09 серпня 1980 року до 20 січня 2007 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , за час якого ними у 1990 році отримана кооперативна квартира АДРЕСА_1 . Ордер на вказане житлове був виданий на бабусю ОСОБА_2 , яка сплатила лише вступний внесок та у листопаді 1990 року вибула із членів житлово-будівельного кооперативу. У подальшому вся сума пайових внесків була сплачена нею та ОСОБА_2 за рахунок спільних коштів.
Вважала, що оскільки пайові внески за квартиру були сплачені ними як подружжям під час перебування у шлюбі, то після повної сплати пайових внесків спірна квартира належить їм на праві спільної сумісної власності.
Зазначала, що після розлучення вона залишилась проживати у спірній квартирі та тягар утримання цієї квартири вона несе самостійно. Поділ квартири вони з ОСОБА_2 не проводили та будь-яких угод з цього приводу не укладали. У травні 2016 року вона дізналася, що у квітні 2016 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 , без урахування її прав, як співвласниці, що свідчить про порушення її прав.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частини квартиру АДРЕСА_1 як на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2016 року у складі судді Шклярука Д. С. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що шлюб між сторонами було розірвано 20 лютого 2007 року, а із позовом до суду про поділ майна подружжя позивач звернулася лише у травні 2016 року, тобто після закінчення трирічного строку позовної давності, встановленого частиною третьою статті 29 КпШС України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2016 року скасованота ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка є спільною сумісною власністю подружжя.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що з вимогою про поділ спільного майна подружжя позивач могла звернутися лише протягом трьох років з моменту розірвання шлюбу, оскільки при визначені початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Про порушення своїх прав, а саме обставини реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_2 у квітні 2016 року, ОСОБА_1 дізналася у травні 2016 року та із позовом щодо захисту своїх прав звернулася цього ж місяця, тобо у межах загального строку позовної давності.
Оскільки спірна квартира була придбана сторонами за час шлюбу і за спільні кошти, то це майно відповідно до статей 60 74 СК України та статті 22 КпШС України є їх спільною сумісною власністю, а їх частки у цьому майні є рівними.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки шлюб між сторонами було розірвано у лютому 2007 року, а з позовом про поділ спільного майна подружжя позивач звернулася лише у травні 2016 року. З урахуванням вказаного суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У період з 09 серпня 1980 року по 20 лютого 2007 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
За час шлюбу у 1990 році бабусею ОСОБА_2 - ОСОБА_3 була отримана кооперативна квартира АДРЕСА_1 .
Ордер на вказане житлове приміщення у будинку ОК «ЖБК № 406» від 26 липня 1990 року № 358 було видано виконавчим комітетом Індустріального району м. Дніпропетровська члену кооперативу № 406 - бабусі відповідача - ОСОБА_3 на склад сім`ї з п`яти осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4
ОСОБА_3 було сплачено лише вступний внесок за спірну квартиру, а 19 жовтня 1990 року її було знято з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до протоколу загальних зборів членів ОК «ЖБК № 406» від 24 листопада 1990 року ОСОБА_3 було виключено з членів кооперативу та прийнято членом кооперативу її онука - ОСОБА_2 , з передачею паю у розмірі 2 820 рублів.
Станом на 1992 рік вся сума пайового внеску за спірну квартиру була сплачена ОСОБА_2 у повному обсязі у розмірі 8 795 рублів, що підтверджується довідкою ОК «ЖБК № 406» від 28 січня 2016 року, а саме: у квітні 1991 року ОСОБА_2 сплатив пайовий внесок у розмірі 175 рублів, у лютому 1992 року - 358 рублів, у серпні 1992 року - 2 000 рублів, у грудні 1992 року - 3 442 рублів.
27 травня 2011 року ОСОБА_2 було знято з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3 , та з цього часу у спірній квартирі він не проживає.
ОСОБА_2 з 24 листопада 1990 року по даний час є членом ОК «ЖБК № 406» та головним квартиронаймачем спірної квартири.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 квітня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Медяник В. А. за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядає оскаржуване судове рішення лише в межах доводів касаційної скарги, які зводяться до незгоди із висновком суду щодо порядку обчислення позовної давності.
Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Статтею 16 Закону України «Про власність», який діяв на час внесення пайових внесків, встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.
Згідно з частиною першою статті 22 КпШС України, чинного на час внесення пайових внесків, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
У підпункті «б» пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень, які дані Пленумом Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім цього, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.
Пунктом 6-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роз`яснено, що відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними.
При цьому у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» йдеться про те, що необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.
Згідно зі статтею 15 Закону «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
Таким чином, належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режиму спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів.
Тільки у разі встановлення вказаних фактів і визначення критеріїв до спірної квартири можуть бути застосовані норми права щодо спільного сумісного майна подружжя.
Таким чином, встановивши, що за період сумісного проживання та за рахунок спільних коштів сторонами було придбано спірне майно, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними у рівних частинах.
Доводи касаційної скарги, що з вимогою про поділ спільного майна подружжя позивач могла звернутися лише протягом трьох років з моменту розірвання шлюбу є безпідставними з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Аналогічним чином питання початку перебігу позовної давності визначені і в статті 261 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.
Частиною третьою статі 29 КпШС України передбачалося, що для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Згідно зі статтею 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено й частиною другою статті 72 СК України.
Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.
Вказане свідчить, що стаття 60 СК України і стаття 22 КпШС України містять аналогічні вимоги щодо порядку набуття спільного сумісного майна подружжя, а вимоги статей 11, 29 КпШС України, статей 72 76 СК України і статті 261 ЦК України визначають порядок перебігу строку позовної давності у таких правовідносинах, згідно з яким він розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а не з часу розірвання шлюбу.
Таким чином, апеляційний суд правильно визначив початок перебігу строку позовної давності та, встановивши, що про порушення своїх прав позивач дізналася у травні 2016 року, обґрунтовано вважав, що останньою не пропущено загальний строк позовної давності.
Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 396 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян