Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 202/30631/13-ц

провадження № 61-4476св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 06 вересня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNL0AE00000069, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 24 295,34 доларів США під 10,08 % річних з кінцевим терміном повернення до 05 вересня 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 вересня 2007 року між банком та позичальником було укладено договір застави, предметом якого є автомобіль «Мазда-6», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Крім того, 20 жовтня 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» уклали договір поруки № 167, за яким поручитель зобов`язався перед кредитором нести солідарну відповідальність за виконання позичальником договірних зобов`язань у розмірі 10 000 грн. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 11 грудня 2012 року в неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 18 068,44 доларів США, з яких: 13 153,64 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 3 037,17 доларів США - за процентами, 488,11 доларів США - за комісією, 1 389,52 доларів США - за пенею.Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 06 вересня 2007 року № DNL0AE00000069 в розмірі 18 068,44 доларів США; стягнути з відповідачів у солідарному порядку 10 000 грн.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року у складі судді Шклярука Д. С. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позичальник вжила всіх можливих заходів для належного виконання зобов`язання за кредитним договором, а саме: за умови утворення заборгованості та неможливості повернення кредитних коштів в рахунок погашення боргу передала банку транспортний засіб. Однак позивачем не були своєчасно вжиті всі заходи для реалізації заставного майна та безпідставно нарахована заборгованість за кредитним договором.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» скасовано та в означеній частині закрито провадження у справі. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення касаційного суду мотивоване тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що умовами кредитного договору визначений порядок виконання позичальником зобов`язань і вказаний договір не містить такого способу виконання як передача кредитору автомобіля, внаслідок чого боржник у подальшому звільняється від виконання договірних зобов`язань. Згідно з пунктом 17.11 договору застави передача банку предмета застави не звільняє боржника від обов`язку погашати заборгованість за кредитом. У випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 06 вересня 2007 року № DNL0AE00000069 станом на 11 грудня 2012 року в розмірі 16 768,92 доларів США, з яких: 13 153,64 доларів США - тіло кредиту, 3 037,17 доларів США - проценти, 488,11 доларів США - комісія за користування кредитом, 2 000 грн - пеня за несвоєчасне виконання умов договору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що умовами кредитного договору визначений порядок виконання зобов`язань позичальником, і вказаний договір не містить такого способу виконання як передача кредитору автомобіля, внаслідок чого боржник у подальшому звільняється від виконання договірних зобов`язань. Крім того, згідно з пунктом 17.11 договору застави передача банку предмета застави не звільняє боржника від обов`язку погашати заборгованість за кредитом. 18 жовтня 2012 року предмет застави (автомобіль «Мазда-6»), який у 2010 році відповідач в добровільному порядку передала для реалізації банку, був відчужений за 84 000 грн, що еквівалентно 10 509,20 доларам США, з яких: 5 162,50 доларів США банк зарахував на погашення пені, 436,73 доларів США - комісії, 4 909,97 доларів США - процентів. Оскільки грошових коштів від продажу вказаного майна було недостатньо для погашення всієї кредитної заборгованості, то місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. З огляду на викладене позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з позичальника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань. При цьому, врахувавши вимоги частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд вважав за необхідне зменшити розмір пені з 1 389,52 доларів США до 2 000 грн, що еквівалентно 100 доларам США.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, а справу передати на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, апеляційний суд не спростував її доводів про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів на підтвердження своїх вимог, а саме: щодо отримання нею кредиту в розмірі 18 350,58 доларів США (за умовами кредитного договору на придбання автомобіля були надані кошти лише в сумі 16 984,98 доларів США); щодо укладення банком договорів страхування та сплату відповідних страхових платежів; щодо напрямку використання коштів, отриманих від реалізації предмета застави. Надані позивачем розрахунки та меморіальні ордери не є письмовими доказами зарахування коштів від реалізації автомобіля, не містять складових погашеної заборгованості. В даному випадку має місце прострочення кредитора, оскільки банк продав предмет застави аж через два роки після передання нею автомобіля на реалізацію. За змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора. Крім того, банк здійснював нарахування процентів після закінчення строку кредитування, що є неправомірним. Суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив вимоги щодо стягнення комісії та пені.

У травні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.

24 квітня 2019 року справа № 202/30631/13-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що 06 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило назву на ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNL0AE00000069, за умовами якого позичальник отримала кредит на придбання автомобіля.

Згідно з пунктом 2.2.8 кредитного договору у разі невиконання зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язується надати банку будь-яке майно за узгодженням з банком для погашення заборгованості, що оформляється відповідним договором застави або закладу.

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що банк зобов`язався надати кредитні кошти на строк з 06 вересня 2007 року по 05 вересня 2012 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії в розмірі 24 295,34 доларів США на такі цілі: 16 984,98 доларів США - на купівлю автомобіля (споживчі цілі), а також у розмірі 6,81 доларів США - для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; на сплату страхових платежів за договором страхування транспортного засобу та договору особистого страхування на строк до 05 вересня 2008 року - в сумі 1 188,95 доларів США, а також винагороди за надання фінансового інструменту - в розмірі 169,85 доларів США, та в розмірі 5 944,74 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, визначеним пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди в розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 цього договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 06 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір застави, предметом якого є автомобіль «Мазда-6», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно з пунктом 17.10 договору застави у випадку порушення заставодавцем будь-якого із зобов`язань за кредитним договором чи/або заставодавцем за цим договором заставодавець зобов`язаний: доставити предмет застави за адресою, зазначеною в пункті 34.8 цього договору, в термін 7 днів з моменту пред`явлення заставодержателем письмової вимоги з вказівкою суми заборгованості, термін сплати якої настав (у тому числі за кредитом, відсотками, іншими платежами), а також неустойки. В іншому випадку заставодержатель має право здійснити доставку предмета застави за вказаною адресою своїми силами, так і на договірних умовах з третіми особами. Витрати, пов`язані з доставкою предмета застави, несе заставодавець.

04 вересня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до банку із заявою про добровільну передачу предмета застави на реалізацію.

16 лютого 2010 року ОСОБА_1 видала на ім`я ПАТ КБ «ПриватБанк» довіреність, якою надала банку право від свого імені переоформити автомобіль «Мазда-6» на третіх осіб.

З метою врегулювання питання щодо погашення наявної заборгованості 08 червня 2010 року за актом приймання-передачі відповідач добровільно передала банку придбаний за кредитні кошти транспортний засіб для його реалізації.

18 жовтня 2012 року переданий у заставу автомобіль банк реалізував за 84 000 грн, що еквівалентно 10 509,20 доларам США, з яких: 5 162,50 доларів США було зараховано на погашення пені, 436,73 доларів США - комісії, 4 909,97 доларів США - процентів.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 11 грудня 2012 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 068,44 доларів США, з яких: 13 153,64 доларів США - тіло кредиту, 3 037,17 доларів США - проценти, 488,11 доларів США - комісія, 1 389,52 доларів США - пеня.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, третьою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (стаття 19 Закону України «Про заставу»).

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності вимог банку, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. При цьому, врахувавши вимоги частини третьої статті 551 ЦК України, суд вважав за необхідне зменшити розмір пені з 1 389,52 доларів США до 2 000 грн, що еквівалентно 100 доларам США.

Однак такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблений з порушенням норм процесуального права.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-2387цс15 наведено такі висновки щодо застосування норм права.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Разом з тим за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку (частина перша цієї статті).

Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов`язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов`язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов`язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 ЦК України).

Таким чином, ураховуючи суть взаємопов`язаних кредитних і заставних зобов`язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації породжує для кредитора обов`язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.

Ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинити боржникові аналогічної дії, спрямовані на задоволення вимог заставодержателя, має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов`язання, та призводить до прострочення кредитора. При цьому зобов`язання з погашення тіла кредиту в такому разі не припиняються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Однак в порушення вимог статей 89 263 264 367 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції не врахував наведених вище вимог процесуального законодавства, не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості та не перевірив доводів відповідача про те, що банк нарахував передбачені договором проценти за користування кредитом, а також неустойку станом на 11 грудня 2012 року, тобто й після спливу визначеного цим договором строку кредитування.

Крім того, апеляційним судом взагалі не дана оцінка доводам відповідача про те, що відчуживши предмет застави більш ніж через два роки з моменту прийняття його для подальшої реалізації, банк допустив прострочення кредитора, у зв`язку з чим не мав права нараховувати проценти за час такого прострочення.

Апеляційний суд не спростував аргументів заявника про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів на підтвердження отримання нею кредиту саме в розмірі 18 350,58 доларів США, укладення договорів страхування та сплату відповідних страхових платежів, а також - щодо безпідставності вимог позивача про стягнення з неї комісії та пені.

Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, достовірно не з`ясував розміру заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у визначеному в оскаржуваній постанові обсязі.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук