Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 202/3192/17

провадження № 61-4165св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Алвен»,

треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Єлізаренко І. А., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Алвен» (далі - ТОВ «Алвен») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2017 року позов ТОВ «Алвен» залишено без розгляду.

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Алвен», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання договору дійсним та визнання права власності.

Позов мотивований тим, що 18 лютого 2017 року між нею та ТОВ «Алвен» укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ТОВ «Алвен» продало, а вона придбала приміщення кафе та автомийки за 100 000,00 доларів США (далі - спірний договір). Відповідно до цього договору ТОВ «Алвен» отримало кошти в повному обсязі, ОСОБА_1 -спірне приміщення та технічну документацію на нього, почала ним користуватися. За усною домовленістю нотаріально посвідчений договір сторони мали укласти після реєстрації права власності за продавцем.

ТОВ «Алвен» порушило усну домовленість щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18 лютого 2017 року та не визнає за позивачкою право власності на нерухоме майно.

Просила визнати дійсним спірний договір, право власності на нежитлове приміщення, загальна площа 615,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: А-1 - приміщення кафе (у підземному переході), що складається з 1 - тамбура, площею 5,0 кв. м, 1а - тамбура, площею 9,1 кв. м, 2 - туалету, площею 6,4 кв. м, 3 - туалету, площею 2,8 кв. м, 4 - туалету, площею 3,1 кв. м, 4а - підсобного приміщення, площею 2,8 кв. м, 5 - підсобного приміщення, площею 7,8 кв. м, 6 - приміщення, площею 9,6 кв. м, 7 - зала, площею 96,7 кв. м, 8 - приміщення, площею 6,2 кв. м, 9 - кухні, площею 11,9 кв. м, 10 - мийки, площею 8,4 кв. м, 11 - комори, площею 8,8 кв. м, 12 - комори, площею 11,6 кв. м, 13 - коридору, площею 17,0 кв. м, 14 - тамбура, площею 2,6 кв. м, 14а - тамбура, площею 2,1 кв. м, 15 - кабінету, площею 5,0 кв. м, 16 - комори, площею 6,5 кв. м, 17 - тамбура, площею 8,7 кв. м., 18 - приміщення, площею 9,0 кв. м., 18а - приміщення, площею 2,0 кв. м., 19 - тамбура, площею 9,9 кв. м., 20 - примішення, площею 51,2 кв. м., 21 - комори, площею 4,4 кв. м., 22 - тамбура, площею 3,6 кв. м., 23 - коридору, площею 10,5 кв. м., 24 - комори, площею 11,0 кв. м. загальною площею 333,7 кв. м; А1-1 - надбудови, яка складається з 26 - приміщення, площею 37,5 кв. м.; А2-2 - прибудови, яка складається з 25 - коридору, площею 14,5 кв. м., 28 - коридору, площею 14,3 кв. м., загальною площею 28,8 кв. м.; А3-2 - автомийки, яка складається з 27 - автомийки, площею 104,3 кв. м., 29 - приміщеня, площею 111,3 кв. м., загальною площею 215,6кв. м (далі - спірні нежитлові приміщення).

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2017 року зустрічний позов задоволено. Визнано дійсним спірний договір. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спірні нежитлові приміщення.

Суд першої інстанції дійшов висновку, оскільки ТОВ «Алвен» не визнає права ОСОБА_1 на спірні приміщення автомийки та кафе, а умови договору купівлі-продажу нежитлових приміщень виконані в повному обсязі, спірний договір є дійсним та визначає право власності за ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення, то є підстави для задоволення позову.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року залучено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвала мотивована тим, що спірне нерухоме майно на час подання апеляційної скарги було відчужено за договором дарування на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради задоволено. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2017 року в частині зустрічного позову скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в зустрічному позові. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанціївиходив з того, що позов про визнання права власності на майно повинен пред`являтися на захист існуючого права, що виникло у позивачки згідно із передбаченими законодавством підставами та підтверджується належними і допустимими доказами. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності на спірні будівлі та споруди, загальною площею 615,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Алвен» на час укладання спірного договору не зареєстроване, вперше право власності зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі рішення суду першої інстанції у справі, що переглядається. Суд першої інстанції не врахував факт нікчемності спірного договору через відсутність у продавця зареєстрованого права власності на нерухоме майно, що є предметом позову, що виключає можливість визнання такого договору дійсним.

Суд першої інстанції залишив поза увагою факт самочинного будівництва спірного нерухомого майна. На момент ухвалення оскаржуваного рішення ТОВ «Алвен» на праві власності належало лише нежитлове приміщення (кафе), загальною площею 285,2 кв. м (літ. А-1).

Рішення суду першої інстанції не має ґрунтовних висновків з посиланням на докази, які б підтверджували факт належності ТОВ «Алвен» спірних нежитлових приміщень на праві власності, а саме: приміщення кафе (у підземному переході), загальною площею 333,7 кв. м (літ. А-1), надбудови, загальною площею 37,5 кв. м (літ. А-1), прибудови, загальною площею 28,8 кв. м (літ. A2-2), автомийки, загальною площею 215,6 кв. м (літ. АЗ-2).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про факт самочинного будівництва спірних об`єктів нерухомого майна, з проведенням реконструкції нежитлового приміщення (кафе).

Земельна ділянка ТОВ «Алвен надана для фактичного розміщення будівлі, а не для будівництва нових об`єктів нерухомого майна.

Спірне нерухоме майно не прийняте в експлуатацію, а тому не є створеним об`єктом цивільних прав відповідно до статті 331 ЦК України, що також виключає можливість визнання права власності на нього за позивачкою.

Суд першої інстанції, обгрунтовуючи необхідність задоволення позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, застосував статтю 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Проте, в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції відсутні будь-які посилання на докази оспорюваності відповідачем права власності позивача за зустрічним позовом на нерухоме майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 539/3192/16-ц, провадження № 14-277цс18, постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, адміністративне провадження №К/9901/2564/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, провадження № 61-5741св18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17, від 27 червня 2018 року у справі № 902/889/16, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1056/18, від 22 травня 2019 року у справі № 369/2692/16-ц, провадження № 61-17830св18, від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, провадження № 61-4281св19, від 01 лютого 2018 року у справі № 126/1439/17, провадження № 61-456св17, постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 21-1457а15, від 10 лютого 2015 року у справі № 21-535а14.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Згідно статей 357 358 ЦПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Самого лише посилання у позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви недостатньо. Суд не встановив, які інтереси держави захищає прокурор, якщо судом захищається право власності за договором купівлі-продажу між ТОВ «Алвен» та ОСОБА_1 . Прокурор Дніпропетровської області не наділений повноваженнями звертатись до суду із позовом про визнання та знесення самочинно збудованого об`єкта. Уповноваженим на це органом є Державна архітектурно-будівельна інспекція України.

У кримінальному провадженні не доведено в діях посадових осіб ТОВ «Алвен» ознак самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва на ній автомийки.

Відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її заняття у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.

Суд не встановив підстави для втручання у право на мирне володіння майном.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Судувід 30 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно зі статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 травня 2016 року між ТОВ «Алвен» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір оренди приміщення автомийки за адресою: АДРЕСА_1 .

За умовами спірного договору ТОВ «Алвен» надало у строкове платне користування вказане приміщення автомийки, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взяли на себе зобов`язання щомісячно сплачувати орендну плату у розмірі 3 000,00 грн та після підписання договору оренди автомийки почали користуватися ним.

18 лютого 2017 року між ТОВ «Алвен» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з яким ТОВ «Алвен» продало, а ОСОБА_1 придбала приміщення кафе та автомийки за 100 000,00 доларів США. ТОВ «Алвен» отримало грошові кошти в повному обсязі, а ОСОБА_1 отримала спірні приміщення та технічну документацію на неї, почала користуватися своєю власністю. За усною домовленістю нотаріально посвідчений договір продавець та покупець мали укласти після реєстрації права власності за продавцем.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції на час укладення спірного договору) (далі - Закон № 1952-IV) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності на об`єкт незавершеного будівництва (пункт 3 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV).

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частинами першою, другою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частини третя, п`ята статті 367 ЦК України).

Право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України).

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до частини дев`ятої статті 39 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції на час укладення спірного договору) (далі - Закон № 3038-VI) зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-IIIкатегорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина перша, друга статті 39 Закону № 3038-VI).

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством)в експлуатацію, забороняється(частини п`ята, восьма статті 39 Закону № 3038-VI).

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 (чинного на час укладення спірного договору) державно архітектурна - інспекція України відповідно до покладених на неї завдань приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає відповідні сертифікати, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації та повертає такі декларації).

Згідно з підпунктом 2 пункту 4 Примірного положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 671 (у редакції на час укладення спірного договору), орган державно архітектурного контролю приймає в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації та повертає такі декларації на доопрацювання для усунення виявлених недоліків).

Доводи касаційної скарги, що у кримінальному провадженні не доведено в діях посадових осіб ТОВ «Алвен» ознак самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва на ній автомийки, є безпідставними, з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не посилався на наявність чи відсутність факту самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва на ній автомийки, встановленого в кримінальному провадженні, як і на будь-які обставини кримінального провадження.

Суд апеляційної інстанції встановив відсутність доказів права власності на об`єкти нерухомого майна, що є предметом спірного договору, оскільки згідно з договором купівлі-продажу комунального майна від 06 січня 1995 року № 194/В, реєстр 2-61, ТОВ «Алвен» отримало у власність нежитлове приміщення (кафе), загальною площею 337,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з умовами спірного договору ТОВ «Алвен» мало на праві власності приміщення кафе (у підземному переході), загальною площею 333,7 кв.м. (літ. А-1), надбудови, загальною площею 37,5 кв.м. (літ. А-1), прибудови, загальною площею 28,8 кв.м. (літ. A2-2), автомийки, загальною площею 215,6 кв.м. (літ. АЗ-2), за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Алвен» на час укладення спірного договору мало на праві власності лише нежитлове приміщення (кафе), загальною площею 285,2 кв. м (літ. А-1) (зменшена загальна площа майна з 337,4 кв. м на 52,2 кв. м за рахунок уточнення в архівній справі) за адресою: АДРЕСА_1 , а згідно з листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 15 лютого 2018 року № 14/72 дозвільні документи на проведення робіт за вказаною адресою взагалі відсутні.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що спірні об`єкти нерухомого майнабули створені шляхом реконструкції нежитлового приміщення (кафе), не прийняті до експлуатації, права на них не оформлені у передбачений законом спосіб, тому не є створеним майном в розумінні статті 331 ЦК України, сторонами не надано жодних доказів звернення до органів державного архітектурного контролю про прийняття спірних нежитлових приміщеньдо експлуатації, що спростовує доводи касаційної скарги про правомірність набуття прав та їх оформлення на вказані об`єктів.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у матеріалах справи відсутні докази наявності у ТОВ «Алвен» правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомого майна, оскільки строк дії договору оренди земельних ділянок, площею 0,0446 га, 0,0266 га, 0,0003 га, за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням земельних ділянок: для фактичного розміщення кафе та літнього майданчика, укладеного між Виконавчим комітетомом Дніпропетровської міської ради та ТОВ «Алвен» закінчився 21 вересня 2005 року, та не був продовжений.

Згідно з матеріалами справи ТОВ «Алвен» вчиняло дії з реєстрації автомийки, загальною площею 215,6 кв.м. (літ. АЗ-2), за адресою: АДРЕСА_1 та повинно було погодити проєктну документацію, а після цього звернутися до Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів для забезпечення виконання робіт щодо складання проєкту відведення земельної ділянки протягом одного року з дня видання розпорядження голови Дніпропетровської міської ради від 19 грудня 2002 року № 1096 р. (т. 1, а. с. 39-42).

Відповідно до висновку Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів від 18 липня 2002 року № 4858.04 щодо можливості розташування автомийки проєкт відведення земельної ділянки для її будівництва можливий зі зміною цільового призначення земельної ділянки (т. 1, а. с. 50).

Згідно з довідкою Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради від 14 люого 2003 року № ИС-ВК до погодження проєктної документації ТОВ «Алвен» мало надати технічні умови з водопостачання та водовідведення, погоджені у встановленому законом порядку (т. 1, а. с. 72).

Матеріали справи не містять доказів складання проєкту відведення земельної ділянки для розміщення автомийки та його затвердження, як і продовження права користування на земельні ділянки для фактичного розміщення кафе та літнього майданчика, які були у користуванні ТОВ «Алвен» до 21 вересня 2005 року.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо втручання у право на мирне володіння майном, оскільки у справі, що переглядається, ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем, оскільки на час укладення спірного договору їй було відомо про відсутність у ТОВ «Алвен» правовстановлюючих документів на спірні нежитлові приміщення та земельну ділянку, на якій вони зведені шляхом реконструкції без введення в експлуатацію, а тому вказані приміщення не могли бути предметом спірного договору.

Верховний Суд, надаючи оцінку доводам касаційної скарги, що прокурор не може звертатись до суду із позовом про визнання та знесення самочинно збудованого об`єкта, а уповноваженим на це органом є Державна архітектурно-будівельна інспекція України, виходить з такого.

Згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до вимог абзаців першого і другого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Отже, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovit curia(«суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим(постанова Великої Палати Верховного Судувід 26 травня 2020 року № 912/2385/18).

Подібні висновки щодо підстав участі прокурора у справі викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, про незастосування яких зазначає заявник у касаційній скарзі.

Рішення суду першої інстанції у справі в апеляційному порядку оскаржив Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради.

Прокурор вказував, що порушення інтересів держави в особі Дніпровської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради полягають в тому, що суд першої інстанції, задовольнивши зустрічний позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, порушив інтереси власника земельної ділянки, яка знаходиться в межах населеного пункту - Дніпровської міської ради щодо користування, володіння, розпорядження нею під спірним нерухомим майном та інтереси органів контролю, що уповноважені на прийняття в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти.

Прокурор обгрунтовував умови представництва інтересів держави тим, що Дніпровську міську раду, Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради не залучено до участі у справі, вказані органи не забезпечили належний захист інтересів держави шляхом оскарження незаконного судового рішення, що є підставою подання апеляційної скарги прокурором.

Верховний Суд зазначає, що прокурор не звертався у справі, що переглядається, з позовом про визнання та знесення самочинно збудованого об`єкта, а оскаржив рішення суду про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на це майно з тих підстав, що вказане майно є об`єктом самочинного будівництва, право на яке не оформлене та збудовано на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності, та на час вчинення спірного договору не перебувала у власності чи користуванні ні позивачки, ні відповідача.

Верховний Суд зауважує, що матеріали справи містять докази звернення прокурора до Дніпровської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», з повідомленням про необхідність звернутися до суду за захистом порушеного права як власника та розпорядника земель чи органу котролю за будівництвом, про звернення до суду з відповідною апеляційною скаргою прокурора (т. 1, а. с. 134-135, 141-143).

Верховний Суд дійшов висновку, що Перший заступник прокурора Дніпропетровської області дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», підтвердив своє права на представництво інтересів держави в особі Дніпровської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради у справі, що переглядається.

У касаційній скарзі заявниця посилається та не, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 539/3192/16-ц, провадження № 14-277цс18, постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, адміністративне провадження №К/9901/2564/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, провадження № 61-5741св18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17, від 27 червня 2018 року у справі № 902/889/16, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1056/18, від 22 травня 2019 року у справі № 369/2692/16-ц, провадження № 61-17830св18, від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, провадження № 61-4281св19, від 01 лютого 2018 року у справі № 126/1439/17,провадження № 61-456св17, постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 21-1457а15, від 10 лютого 2015 року у справі № 21-535а14.

У постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, адміністративне провадження №К/9901/2564/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, Верховний Суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено повноваження прокурора на представництво інтересів держави. У справі, що переглядається, встановлені інші фактичні обставини, оскільки прокурор належно підтвердив повноваження на звернення з апеляційною скаргою.

У постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, провадження № 61-5741св18, сформульовані висновки, що суди мають з`ясувати, який суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави або, що такий суб`єкт владних повноважень відсутній, встановити наявність виключного випадку для подання позову прокурором в інтересах держави.

У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17, викладено висновки, що прокурор правомірно та в межах повноважень, наданих йому Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», звернувся із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки у вказаних вище справах не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається у касаційному порядку.

У постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 902/889/16, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1056/18, суди встановили інші фактичні обставини, а саме право власності на об?єкт нерухомого майна, який розташовано на спірній земельній ділянці, набуто стороною на підставі договору купівлі-продажу, який є чинним і в установленому законом порядку недійсним не визнавався (у справі № 902/889/16), за рішенням суду в іншій справі, яке набрало законної сили (у справі № 910/1056/18). У справі, що переглядається, об`єкти не введені в експлуатацію, правовстановлюючі документи на них відсутні.

Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 539/3192/16-ц, провадження № 14-277цс18, постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 369/2692/16-ц, провадження № 61-17830св18, від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, провадження № 61-4281св19, від 01 лютого 2018 року у справі № 126/1439/17,провадження № 61-456св17, постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 21-1457а15, від 10 лютого 2015 року у справі № 21-535а14 не релевантні у справі, що переглядається.

Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням, переоцінкою доказів у справі, не спростовують мотивів та висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко