№ 202/32361/13-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 202/32361/13-ц

провадження № 61-49126св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії судді: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня

2017 року провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.

Роз`яснено позивачу, що розгляд цієї заяви відноситься до компетенції господарського суду. Позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду. Роз`яснено позивачу його право на повторне звернення до суду після усунення умов, що стали підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення суми з ПАТ «Акцент-Банк» за договором поруки витікають із відносин, які виникли на підставі договору укладеного між юридичними особами, тому такі вимоги не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства. Крім того, представник позивача, належним чином повідомлений, повторно не з`явився у судове засідання.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Ухвалу Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 23 березня 2017 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час розгляду справи судом першої інстанції ЦПК України не містив обмежень щодо розгляду спорів із таким предметом залежно від суб`єктивного складу учасників процесу. Крім того, у матеріалах справи наявна заява ПАТ КБ «ПриватБанк», у якій позивач просить розглядати справу без його участі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вимоги банку щодо стягнення суми з

ПАТ «Акцент-Банк» за договором поруки витікають із відносин, які виникли на підставі договору, укладеного між юридичними особами, тому такі вимоги не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства. Крім того, повторна неявка в судове засідання належним чином повідомленого позивача, незалежно від поважності причин пропуску, свідчить про зловживання стороною своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з`являються до суду, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи.

Станом на час розгляду цієї справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з огляду на таке.

Як убачається із матеріалів справи, ухвалою Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 23 березня 2017 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» у частині позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду, у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання без поважних причин, та закрито провадження в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк», оскільки їх розгляд віднесено до юрисдикції господарських судів.

Закриваючи провадження у справі в частині вимог до ПАТ «Акцент-Банк» суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення суми з ПАТ «Акцент-Банк» за договором поруки витікають із відносин, які виникли на підставі договору, укладеного між юридичними особами, тому такі вимоги не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства. В іншій частині, залишаючи позов без розгляду, суд виходив із того, що представник позивача, належним чином повідомлений, повторно не з`явився у судове засідання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, апеляційний суд мотивував тим, що ЦПК України, на час розгляду справи судом першої інстанції, не містив обмежень щодо розгляду спорів із таким предметом залежно від суб`єктивного складу учасників процесу. Крім того, у матеріалах справи наявна заява ПАТ КБ «ПриватБанк», в якій останній просить розглядати справу без його участі.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини третьої статті 169 ЦПК України 2004 року у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Частиною першою статті 15 ЦПК України 2004 року передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором заявлена позивачем у справі яка переглядається, до боржника та поручителя, які пов`язані солідарним обов`язком.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Крім того ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу.

Отже, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Частиною першою статті 1 та статтями 2 12 ГПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, передбачено, що справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, у редакції Закону України № 2147-\/ІІІ, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, за правилами ГПК України у редакції, що чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, не передбачалося можливості розгляду справи в порядку господарського судочинства в одному провадженні як щодо вимог до позичальника - фізичної особи, так і поручителя - юридичної особи, яка є стороною договору, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання та має солідарні з позичальником зобов`язання, що випливають з кредитного договору та договору поруки.

Зі змісту статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, можна зробити висновок про можливість розгляду таких вимог саме у порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, для залишення позову без розгляду, оскільки у матеріалах справи є заява про розгляд справи без участі представника ПАТ КБ «ПриватБанк». Крім того, обґрунтованим є висновок апеляційного суду, що позов у цій справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов`язаними з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором, тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору у межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. До того ж, на момент звернення до суду у цій справі сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.

Доводи касаційної скарги про те, що повторна неявка в судове засідання належним чином повідомленого позивача незалежно від поважності причин пропуску свідчить про зловживання стороною своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з`являються до суду та призводить до порушення розумних строків розгляду справи, не заслуговує на увагу, оскільки позивачем подано заяву про розгляд справи без його участі, а тому суд повинен розглядати справу на підставі наявних у ній матеріалів чи доказів.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що вимоги банку щодо стягнення суми з ПАТ «Акцент-Банк» за договором поруки витікають із відносин, які виникли на підставі договору, укладеного між юридичними особами, тому такі вимоги не можуть розглядатися у порядку цивільного судочинства, є безпідставними, оскільки заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя може бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони. Крім того, захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника й поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього.

Отже, висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані.

З огляду на наведене, Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частинами третьою та четвертою статті 406 ЦПК Українивизначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

02 жовтня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи», відповідно до якого частину шосту статті 403 ЦПК України викладено у такій редакції: справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

З урахуванням того, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові від 24 квітня 2019 року (провадження № 14-159цс19) висновок щодо питання суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик