Постанова
Іменем України
17 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 202/3674/19
провадження № 61-16831св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року у складі судді: Мовчан Д. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради про встановлення місця проживання дітей.
Позовна заява мотивована тим, що 02 серпня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.
У сторін народилося двоє дітей: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2016 року шлюб між сторонами розірвано та стягнуто із ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, до досягнення повноліття ОСОБА_4 , після чого стягувати в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на утримання ОСОБА_5 до досягнення нею повноліття.
Позивач вказувала, що після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом із матір`ю, яка виховує дітей в дусі поваги та любові, піклується про стан здоров`я дітей, їх фізичний та моральний розвиток. Діти не бажають проживати разом з батьком. Оскільки між батьками виник спір щодо місця проживання вказаних дітей, то позивач звернулася до суду.
ОСОБА_1 просила:
встановити місце проживання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю ОСОБА_1
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.
Визначено місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виник спір стосовно місця проживання таких дітей, оскільки кожен із батьків бажає, щоб діти мешкали саме з ним. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів самих дітей, враховуючи при цьому їх сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання таких дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах. Відповідним висновком Орган опіки та піклування виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 16 жовтня 2019 року № 18/5-512 вважав за доцільне визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Допитаний у судовому засіданні у присутності педагога-психолога ОСОБА_9 , син сторін - ОСОБА_4 , пояснив, що однаково любить як батька, так і матір, але проживати хоче саме з матір`ю, яка більш прихильно ставиться до нього. Під час опитування такої дитини судом встановлено, що хлопчик більш емоційно прив`язаний до матері. На думку суду, вік та рівень розвитку хлопчика дозволяють йому усвідомлено висловити свою позицію щодо питання визначення його місця проживання. Дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не допитувалась судом з огляду на її вік, однак обсяг інформації, наданої органом опіки та піклування також дозволяє суду стверджувати про те, що і така дитина більш емоційно прив`язаний до матері.
Суд першої інстанції вказав, що встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання вказаних дітей, однакову прихильність таких дітей до обох батьків, а також виконання обома батьками належним чином своїх обов`язків по вихованню дітей, суд вважає за необхідне визначити місце проживання дітей саме разом із матір`ю. Адже розуміючи, що даний спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, суд надає першочергове значення саме найкращим інтересам таких дітей. А тому, враховуючи тривалість проживання малолітніх дітей з матір`ю, забезпечення сталості їх соціальних зв`язків з матір`ю, думку ОСОБА_4 , добросовісне виконання позивачем ОСОБА_1 батьківських обов`язків, створення для дітей необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення їх усім необхідним, суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Визначення місця проживання дітей разом із матір`ю ні в якій мірі не позбавляє права відповідача у справі спілкуватися з дітьми та не обмежує його у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків, оскільки батько дітей не обмежений у своєму праві на спілкування з ними, прояву турботи відносно них та участі у їх вихованні та розвитку.
Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо можливості у майбутньому імміграції позивача до США разом з дітьми до свого нового чоловіка, оскільки під час розгляду справи була встановлена обставина розірвання шлюбу у передбаченому законом порядку між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 .
Крім того суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача було надано квитанцію № 0.0.1365962946.1 від 28 травня 2019 року про сплату послуг з надання професійної правничої допомоги у сумі 12 000 грн (а. с. 1). Оскільки такий гонорар є фіксованим, і від сторони відповідача не надійшло обґрунтованих заперечень щодо необхідності зменшення таких витрат, тому суд, враховуючи складність справи, кількості проведених судових засідань, та обсягу виконаної адвокатом роботи зробив висновок про наявність підстав для стягнення таких витрат. У зв`язку із чим, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 12 000 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, щозадовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з наявності практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання вказаних дітей, однакову прихильність таких дітей до обох батьків, а також виконання обома батьками належним чином своїх обов`язків по вихованню дітей. Між тим, суд вважав за необхідне визначити місце проживання дітей саме разом із матір`ю, оскільки розуміючи, що даний спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, суд надав першочергове значення саме найкращим інтересам таких дітей. А тому, враховуючи тривалість проживання малолітніх дітей з матір`ю, забезпечення сталості їх соціальних зв`язків з матір`ю, думку ОСОБА_4 , добросовісне виконання позивачем ОСОБА_1 батьківських обов`язків, створення для дітей необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення їх усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дітей з матір`ю чи негативно впливали б на їх виховання та розвиток, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги, щодо визначення місця проживання дітей є такими, що ґрунтуються на законі, внаслідок чого підлягають задоволенню.
При відхиленні доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивачка не надала суду доказів на підтвердження постійного самостійного доходу, апеляційний суд зазначив, що вони не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судом встановлено, що у матері наявні належні матеріально-побутові умови для проживання і виховання вказаних дітей, крім того, з батька на користь матері щомісячно стягуються аліменти на утримання дітей. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед виходить з інтересів самих дітей, враховуючи при цьому їх сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також з принципу дотримання балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання таких дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах.
Аргументи учасників справи
13 жовтня 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року, в якій просив: скасувати оскаржені судові рішення; ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, а саме - постанові Великої Падати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19 (провадження № 61-12667св20) та постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св9). У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким Із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них. вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не мас самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Вказує, що ОСОБА_1 не працює та не має самостійного постійного доходу. Тому суди, всупереч статті 161 СК України, визначили місце проживання дітей із матір`ю, що порушує право дітей на розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Наявність належних матеріально-побутових умов та отримання позивачем аліментів на утримання дітей не можна вважати самостійним доходом у розумінні ПК України. Суди не вирішували питання щодо перевірки наявності у позивача реальної можливості створити дітям умови проживання та виховання у безпечному середовищі у разі її імміграції до США. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Зазначає, що позивач була відсутня у судовому засіданні 15 вересня 2021 року у суді апеляційної інстанції, що дає підстави стверджувати, що позивач заздалегідь була впевнена у позитивному для неї вирішенні справи. Фактично апеляційний суд продублював рішення суду першої інстанції, що дає відповідачу підставу стверджувати про упередженість суду апеляційної інстанції при вирішенні справи. Відповідачу було безпідставно відмовлено у прийнятті зустрічного позову про визначення місця проживання дітей, а також необґрунтовано відмовлено в об`єднанні справ про визначення місця проживання дітей, що розглядається у Ленінському районному суді м. Дніпропетровська, між тими самими сторонами. Зазначені порушення призвели до того, що суд повно і всебічно не з`ясував обставини заперечень з боку відповідача ОСОБА_2 та не дослідив надані ним докази. У відповідача створені всі умови для проживання дітей, ОСОБА_4 мав кращу успішність у навчанні, коли проживав із батьком. Мати недбайливо ставиться до дітей. У зв`язку із цим суд першої інстанції необґрунтовано зазначив про відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дітей з матір`ю чи негативно впливали б на їх виховання та розвиток.
Зазначає, що вважає вимога щодо стягнення судових витрат є необґрунтованою, оскільки всупереч вимогам статей 133 137 ЦПК України відсутній безпосередньо розрахунок судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі;в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року відмовлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18); від 23 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19 (провадження № 61-12667св20); від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02 серпня 2008 року перебували у шлюбі.
У сторін народилося двоє дітей: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано та стягнуто із ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, до досягнення повноліття ОСОБА_4 , після чого стягувати в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на утримання ОСОБА_5 до досягнення нею повноліття.
08 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 зареєстровано шлюб, який розірвано 15 січня 2021 року, що підтверджується відповідним свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 22 квітня 2019 року позивач та діти зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС, УДМС України в Дніпропетровській області.
У висновку Орган опіки та піклування виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 16 жовтня 2019 року № 18/5-512 вважає за доцільне визначити місце проживання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Допитаний у судовому засіданні у присутності педагога-психолога ОСОБА_9 , син сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив, що однаково любить як батька, так і матір, але проживати хоче саме з матір`ю, яка більш прихильно ставиться до нього. Під час опитування такої дитини судом встановлено, що хлопчик більш емоційно прив`язаний до матері.
Дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не допитувалась судом з огляду на її вік.
Позиція Верховного Суду
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено: «Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
В контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дітей саме визначення місця проживання дітей із матір`ю відповідатиме інтересам дітей, врахувавши висновок органу опіки та піклування та думку ОСОБА_4 , суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не має самостійного доходу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 листопада 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18); від 23 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19 (провадження № 61-12667св20); від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19).
Як свідчить аналіз оскаржених рішень висновки, викладені у рішенні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року та постанові Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18); від 23 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19 (провадження № 61-12667св20); від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19).
Аргумент касаційної скарги про те, що вважає вимога щодо стягнення судових витрат є необґрунтованою, оскільки всупереч вимогам статей 133 137 ЦПК України відсутній безпосередньо розрахунок судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, колегія суддів відхиляє.
Як свідчить аналіз матеріалів справи на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: квитанцію № 0.0.1365962946.1 від 28 травня 2019 року про сплату послуг з надання професійної правничої допомоги у сумі 12 000 грн (а. с. 1); договір № 27/05/19 про надання правової допомоги (а. с. 6, 7) та попередній орієнтовний розрахунок судових витрат (а. с. 8). У пункті 1.1. договору № 27/05/19 про надання правової допомоги зазначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати правову допомогу, що полягає в наступному: складення та оформлення позовної заяви встановлення місця проживання дітей; подання вказаного позову та представлення інтересів замовника в судових засіданнях при розгляді наведеного позову в суді першої інстанції.
Посилання у касаційній скарзі про те, що відповідачу було безпідставно відмовлено у прийнятті зустрічного позову про визначення місця проживання дітей колегія суддів вважає безпідставним. Як свідчить аналіз матеріалів справи ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року (а. с. 143, 144) зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання малолітніх дітей, повернуто ОСОБА_2 разом із доданими до такої заяви документами.
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо, зокрема, повернення заяви позивачеві (заявникові) (пункт 6 частини першої статті 353 ЦПК України).
ОСОБА_2 ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року не оскаржував в апеляційному порядку.
Колегія суддів вважає необґрунтованим твердження у касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в об`єднанні справ про визначення місця проживання дітей, що розглядається у Ленінському районному суді м. Дніпропетровська, між тими самими сторонами.
Згідно частини третьої статті 188 ЦПК України об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року (а. с. 197) у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про об`єднання справи № 202/3674/19 в одне провадження із справою № 202/4470/20 відмовлено. В ухвалі зазначено, що «ухвалою суду від 19 листопада 2019 року було закрито підготовче засідання по даній цивільній справі, а справа призначена до судового розгляду по суті. Таким чином вказане клопотання про об`єднання справ в одне провадження заявлено майже через рік після закриття підготовчого засідання, на стадії розгляду по суті, що унеможливлює його задоволення з огляду на зміст частини третьої статті 188 ЦПК України».
Встановивши, що клопотання про об`єднання справ в одне провадження заявлене після закриття підготовчого засідання на стадії розгляду справи по суті, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у його задоволенні.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков