Постанова

Іменем України

30 березня 2022 року

м. Київ

справа № 202/3816/18

провадження № 61-17534св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Мішекін Валерій Вікторович, Шоста дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Мішекін В. В. (далі - приватний нотаріус), Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту та свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними.

Позов обґрунтований тим, що вона є рідною дочкою ОСОБА_3 , якому на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 грудня 1998 року, виданого Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська, згідно з розпорядженням від 03 грудня 1998 року № 3/3808-998, належить квартира АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 є її племінником, сином її брата ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . У зв`язку з тим, що на момент його смерті позивач була зареєстрована разом з ним, то вона прийняла спадщину відповідно до статті 1268 ЦК України.

У зв`язку з сімейними обставинами в період з весни 2008 року до дня смерті ОСОБА_3 проживав у квартирі свого сина ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_4 . Проте позивач постійно відвідувала батька, забезпечувала його продуктами харчування, надавала іншу допомогу.

Батько обіцяв заповісти квартиру їй, проте після його смерті, а саме у 2017 році, їй зателефонував ОСОБА_2 з проханням надати оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, сказав, що оформить успадковану за заповітом частку квартири на її ім`я, а потім повідомив, що її батько склав заповіт, згідно з яким все належне йому на день смерті майно заповів саме йому.

Заповіт не відповідав внутрішній волі її батька, відповідач порушив її право на спадкування.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила визнати недійсним заповіт від 07 серпня 2008 року, серія ВКР 298785, складений ОСОБА_3 , посвідчений 07 серпня 2008 року приватним нотаріусом, реєстровий номер 3977; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 січня 2018 року, видане ОСОБА_2 державним нотаріусом Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Леон І. О., реєстровий номер 4-4, на частку у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 26,5 кв. м, загальною площею 43,2 кв. м; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 січня 2018 року, видане ОСОБА_2 . Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер 4-5, на земельну ділянку за адресою: ділянка АДРЕСА_3 , кадастровий номер 1221486800:01:305:0255, площа 0,0616 га згідно з планом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт від 07 серпня 2008 року, серія ВКР 298785, складений ОСОБА_3 , посвідчений 07 серпня 2008 року приватним нотаріусом, реєстровий номер 3977. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 січня 2018 року, видане ОСОБА_2 державним нотаріусом Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Леон І. О., реєстровий номер 4-4, на частку у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 26,5 кв. м, загальною площею 43,2 кв. м. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 січня 2018 року, видане ОСОБА_2 державним нотаріусом Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Леон І. О., реєстровий номер 4-5, на земельну ділянку за адресою: ділянка АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 1221486800:01:305:0255, площа 0,0616 га згідно з планом. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтований, оскільки під час складення оспорюваного заповіту волевиявлення заповідача ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало його волі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в оспорюваному заповіті є підпис заповідача та здійснений ним напис: «прочитаний мною особисто вголос», а у тексті заповіту зазначено: місце, дата складання заповіту, число, місяць, рік народження ОСОБА_2 , ідентифікаційний код. Заповідачу роз`яснено зміст статей 1234 1241 1254 1307 ЦК України. Заповіт прочитаний вголос заповідачем та власноручно ним підписаний у присутності приватного нотаріуса. Також у заповіті зазначено, що заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_3 , особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено. Клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи позивач не заявляла. Доказів, які б викликали сумнів у дієздатності померлого ОСОБА_3 на час підписання заповіту, позивач не надала. Отже, заповіт відповідає вимогам законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переїзд батька позивача до її брата був вимушений у зв`язку з народженням у позивача другої дитини та проживанням у маленькій квартирі, що створювало для батька незручності. Проте позивач доглядала за батьком, купувала продукти, допомагала йому, оскільки він не міг у зв`язку зі станом здоров`я виходити з квартири.

Крім того, батько виявляв бажання, щоб після смерті його майно залишилося позивачу та її брату, проте після переїзду відповідач почав вимагати складення заповіту на його користь.

Вказала, що заповіт не відповідав внутрішній волі її батька, відповідач порушив її право на спадкування, саме з цих підстав вона звернулася до суду.

Висновки суду апеляційної інстанції суперечать та не відповідають позовним вимогам, оскільки позивач не оспорювала дійсність підпису батька в заповіті, дієздатність батька на момент підписання заповіту та не ставила під сумнів його психічний стан, у зв`язку з чим не заявляла клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Безпідставними є твердження суду апеляційної інстанції, що висновки суду першої інстанції не підтверджені належними доказами та є припущеннями, оскільки суперечать частинам першій, другій статті 76 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції помилково послався на постанову Верховного Суду у складі об`днаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18, оскільки вона стосується іншого предмета позову.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, хоча вона через свого адвоката Лемзенка Є. В. звернулася з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою, зазначивши, що довідку надасть пізніше.

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Верховного Суду України від 11 січня 2007 року, провадження № 6-3355ск07.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції з`ясував усі фактичні обставини справи, що мають значення для справи, надав належну правову оцінку доказам.

Немає передбачених законом підстав для визнання заповіту недійсним, доводи позивача не підтверджені належними та допустимими доказами.

Позивач зазначала, що на момент смерті батька була зареєстрована разом з ним, тому вона прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України. Проте така інформація є неправдивою, оскільки позивач проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , а спадкодавець проживав у квартирі АДРЕСА_4 , що підтверджується даними зазначеними у позовній заяві та свідоцтвом про смерть.

Обставини, на які посилається позивач, а саме, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, не знайшло підтвердження у судовому засіданні.

Спадкодавець переїхав проживати до сина, оскільки з позивачем у нього були погані відносини, що підтверджено показаннями свідків.

Пояснення позивача про те, що вона навідувала батька та доглядала за ним не підтверджені належними та допустими доказами.

Суд першої інстанції надав помилкову оцінку доказам у справі та показанням свідків.

Позивач, звернувшись з уточненою позовною заявою, одночасно змінила предмет і підстави позову.

Крім того, позов подано з пропуском позовної давності, оскільки спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач протягом шести місяців мала право на прийняття спадщини, та не отримавши її, могла дізнатися про порушення свої прав.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про звернення у січні 2017 року відповідача до позивача про надання оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру з метою оформлення спадщини, оскільки спадщина відкрита у 2011 році.

Посилання на те, що позивач не знала про відкриття спадщини та існування заповіту спростовується її заявами, які знаходяться у матеріалах спадкової справи.

Суд першої інстанції не надав оцінку заявленому клопотанню відповідача про застосування позовної давності та не зазначив про це в рішенні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 , прізвище якої змінено на ОСОБА_6 , відповідно до свідоцтва про укладання шлюбу, виданого повторно, серія НОМЕР_1 , актовий запис № 991, є дочкою померлого ОСОБА_3 .

Відповідно до спадкової справи № 433/2011, заведеної 10 травня 2011 року Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , останній за життя склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим номером 3977, яким усе належне йому майно де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, усі майнові права та обов`язки, які йому належали на час посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть на день смерті, він заповів ОСОБА_2 .

10 січня 2018 року ОСОБА_2 видано свідоцтво на спадщину, яка складається з частки у праві спільної сумісної власності на квартиру, що розташована у квартирі АДРЕСА_1 , житловою площею 26,5 кв. м, загальною площею 43,2 кв. м, зареєстроване в реєстрі за номером 4-4, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, реєстровий номер 4-5, на земельну ділянку, площею 0,0616 га в межах, згідно з планом, що знаходиться за адресою: ділянка АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 1221486800:01:305:0255.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Верховного Суду України від 11 січня 2007 року у справі № 6-3355ск07, неправильно застосував норми матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Верховний Суд зазначає, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право відповідно до закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Верховний Суд виходить з того, що призначення ОСОБА_2 спадкоємцем є виключним правом заповідача, визначеним частиною першою статті 1235 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Верховний Суд зазначає, що згідно з процесуальним законом обов`язок доказування підстав позову (обставин) покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень, а їх недоведеність є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить із змісту позовної заяви, встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи та оцінених доказів, а також висновків та мотивів відмови у позові.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги пояснення учасників справи, надавши оцінку показанням свідків, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним заповіту від 07 серпня 2008 року, серія ВКР 298785, складеного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідченого 07 серпня 2008 року приватним нотаріусом Мішекіним В. В., реєстровий № 3977, оскільки при складанні оспорюваного заповіту волевиявлення заповідача ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало його волі.

Переглядаючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову з тих підстав, що оскаржуваний заповіт відповідає вимогам законодавства. Позивач не надала належних та допустимих доказів, які б ставили під сумнів дієздатність померлого ОСОБА_3 на час підписання заповіту.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Підставами недійсності заповіту позивач ОСОБА_1 зазначала, що волевиявлення її батька не було вільним та не відповідало його волі, оскільки батько бажав усе своє майно залишити ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , порівну. Проте, ОСОБА_2 вимагав, щоб заповіт був складений на нього, погрожував, що не буде допомагати доглядати ОСОБА_3 та виставить його з квартири брата.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України.

На заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 202 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Таким чином, на заповіт, як і на будь-який інший правочин, поширюються загальні вимоги щодо їх дійсності, додержання яких є необхідною умовою його чинності.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, що в оспорюваному заповіті міститься підпис заповідача та здійснений ним напис, а саме: «прочитаний мною особисто в голос», а у тексті заповіту зазначено: місце, дата складання заповіту, число, місяць, рік народження ОСОБА_2 , ідентифікаційний код. Заповідачу роз`яснено зміст статей 1234 1241 1254 1307 ЦК України. Заповіт прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_3 та власноручно ним підписаний у присутності приватного нотаріуса. Також у заповіті зазначено, що заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_3 , особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено.

Верховний Суд зауважує, що длявизнання недійсним заповіту на підставі статті 225 ЦК України, частини другої статті 1257 ЦК України, суд за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу відповідно до статті 105 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

З метою встановлення наявності такого стану у заповідача на момент складення заповіту у судах таке клопотання сторонами не заявлялось і посмертна судово-психіатрична експертиза не призначалась.

Надавши належну оцінку доказам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що будь-яких доказів на підтвердження того, що волевиявлення батька позивача під час складання заповіту не було вільним та не відповідало його волі, позивач не надала.

Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що суд першої інстанції взяв до уваги показання свідків без будь-яких письмових доказів, які б у сукупності були переконливими та достатніми на підтвердження зазначених позивачем обставин. Висновки суду першої інстанції не підтверджені належними доказами, мають характер припущення, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Посилання в касаційній скарзі на те, що після смерті батько бажав залишити належне йому майно позивачу та її брату, є лише припущеннями позивача. Зазначення, що переїзд батька позивача до її брата був вимушений у зв`язку з сімейними обставинами, проте позивач продовжувала провідувати батька та надавати йому допомогу, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, оскільки ці обставини не свідчать про відсутність волевиявлення спадкодавця заповісти майно лише відповідачу.

Заявник в касаційній скарзі також вказує, що безпідставними є твердження суду апеляційної інстанції, що висновки суду першої інстанції не підтверджені належними доказами та є припущеннями та суперечать частинам першій, другій статті 76 ЦПК України. Верховний Суд вважає необгрунтованими такі посилання, оскільки суд апеляційної інстанції, дослідив показаннями свідків з усіма доказами у сукупності, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність належних доказів на підтвердження вимог позивача.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, незважаючи на клопотання адвоката Лемзенка Є. В. про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки у судовому засіданні 27 жовтня 2020 року брав участь представник позивача ОСОБА_7 .

У постанові Верховного Суду у складі об`днаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18 зазначено, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Оскільки допускається розмежування розміру внесків залежно від виду об`єкту нерухомого майна (квартира або нежитлове приміщення) і позивач не оспорював пункт 2.6. договору з надання послуг з управління неподільним та загальним майном житлового комплексу від 10 липня 2008 року, то відсутні підстави для визнання оспорюваного рішення загальних зборів ОСББ «Хмельницький» недійсним. Отже, суд апеляційної інстанції помилково послався на цю постанову, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається. Проте зазначене не вплинуло на розгляд справи по суті та не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення відповідно до статті 411 ЦПК України.

Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Верховного Суду України від 11 січня 2007 року у справі № 6-3355ск07.

Верховний Суд України у справі № 6-3355ск07за позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до ОСОБА_10 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Друга львівська державна нотаріальна контора, нотаріус Дутко О. О., про визнання заповіту недійсним, дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши в позові, не врахував встановлених судом першої інстанції обставин, які були причиною укладення ОСОБА_11 заповіту. Суд першої інстанції на підставі зібраних доказів достовірно встановив, що спадкодавець зловживала спиртними напоями та була залежна від них. Відповідач,знаючи про це, систематично купував їй спиртні напої або давав гроші на їх придбання, від чого ОСОБА_11 стала залежною від нього. Найого вимогу повернутигроші, які він витратив на придбання спиртних напоїв, вона не могла. Під цим впливом, що свідчить про відсутність волі спадкодавця ОСОБА_12 склала на ім`я відповідача заповіт, а згодом перебуваючи у нетверезому стані померла від переохолодження.

Доводи заявника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду України від 11 січня 2007 року у справі № 6-3355ск07,Верховний Суд не бере до уваги, оскільки у цій справі і справі, яка переглядається, суди встановили різні обставини.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгодиз судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко