Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 202/3820/19

провадження № 61-836св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Чередник Ірина Олександрівна, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2019 року у складі судді Слюсар Л. П., додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання відмови в приватизації квартири неправомірною, визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити дії.

Позовну заяву мотивовано тим, що в 2007 році вона та її син ОСОБА_2 частково використали своє право на безоплатну приватизацію житла, на кожного члена сім`ї по 11,52 кв. м, приватизувавши разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .

25 грудня 2007 року квартиру АДРЕСА_1 було продано.

06 березня 2018 року їй на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 30 січня 2018 року № 37 було видано ордер на жиле приміщення від 06 березня 2018 року № 0000000544 на право зайняття жилого приміщення, жилою площею 18,0 кв. м, яка складається з однієї кімнати, зокрема квартири АДРЕСА_2 .

З 01 листопада 2002 року вона та її син ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у цій квартирі.

27 лютого 2019 року вона звернулася до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2 , однак їй було відмовлено, оскільки, як було зазначено в листі від 25 березня 2019 року № 3/9-1297, нею використане право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду.

ОСОБА_1 вважає, що відмова Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради як органу приватизації державного житлового фонду в безоплатній передачі у її власність спірної квартири є незаконною та протиправною, оскільки вона має право на приватизацію цієї займаної нею квартири у зв`язку з тим, що вона в повному обсязі не використала житловий чек та/або не використала квадратних метрів на площу, що становить різницю між санітарною нормою в 21 кв.м та приватизованою нею раніше частиною житлової площі 11,5 кв. м.

Отже, вона має право на безоплатну приватизацію жилого приміщення, зокрема квартири АДРЕСА_3 з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати неправомірною відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 25 березня 2019 року № 3/9-1297 як органу приватизації державного житлового фонду в безоплатній передачі у власність ОСОБА_1 в порядку приватизації квартири АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_3 , за рахунок залишку невикористаних чеків та/або невикористаних квадратних метрів, передбачених безоплатним правом на приватизацію житла з правом викупу надлишкової загальної площі квартири;

- зобов`язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради як орган приватизації державного житлового фонду провести за ОСОБА_1 приватизацію квартири АДРЕСА_3 , за рахунок залишку невикористаних чеків та/або квадратних метрів, передбачених безоплатним правом на приватизацію житла з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною відмови в приватизації квартири відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що у разі приватизації позивачем та її сином спірної квартири буде перевищено встановлену санітарну норму на одну особу, оскільки вони вже використали своє право на безоплатну приватизацію в обсязі по 11,52 кв. м кожний при нормі 21,00 кв. м.

Крім того, позовні вимоги в частині зобов`язання Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради як органу приватизації державного житлового фонду здійснити приватизацію не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту своїх прав не передбачений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв`язку з тим, що в порядку цивільного судочинства не передбачено можливості зобов`язання органів державної влади та місцевого самоврядування до вчинення певних дій. Також суд, захищаючи порушені права громадян, не може підміняти функції окремих органів, в тому числі і органів приватизації.

Також не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання відмови Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 25 березня 2019 року № 3/9-1297 як органу приватизації державного житлового фонду в безоплатній передачі позивачу у власність спірної квартири, оскільки лист Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 25 березня 2019 року № 3/9-1297 не може вважатися належним рішенням про відмову в приватизації.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2019 року та додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції постановив, що позовні вимоги про передачу позивачу в приватну власність спірної квартири з умовою викупу надлишкової площі та зобов`язання відповідача провести приватизацію цієї квартири з правом викупу надлишкової площі є необґрунтованими та передчасними, оскільки позивач не зверталася до органу приватизації із заявою про приватизацію спірної квартири з викупом надлишкової площі. Також у разі задоволення такого позову будуть порушенні права та законні інтереси ОСОБА_2 , який зареєстрований і проживає в спірній квартирі, до участі в справі в якості відповідача він не залучений, позовні вимоги до нього не пред`явлені.

Крім того, підстави для визнання неправомірним повідомлення директора Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, що викладено у листі від 25 березня 2019 року № 3/9-1297, відсутні, оскільки відповідно до заяви ОСОБА_2 від 27 лютого 2019 року вона не порушувала питання про передачу їй у власність спірної квартири з викупом надлишкової площі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Чередник І. О., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2019 року, додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2019 року, додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18), постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосували вимоги статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010 щодо офіційного тлумачення статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до спірних правовідносин.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій невірно зазначили, що відмова Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 25 березня 2019 року № 3/9-1297 не може бути оскаржена позивачем, оскільки вона не є рішенням органу приватизації.

Також суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано дійшли до висновку, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав в частині позовних вимог про зобов`язання органу приватизації провести за ОСОБА_1 приватизацію спірної квартири, оскільки вони передбачені вимогами 345 ЦК України та статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Чередник І. О., не підлягає задоволенню, оскільки не містить посилання на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Чередник І. О., на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2019 року, додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У лютому 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Чередник І. О., строк на касаційне оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2019 року, додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Чередник І. О., на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2019 року, додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року і витребувано із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 202/3820/19.

Ухвалою Верховного Суду від 30травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Чередник І. О., підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О. А., зареєстрованого в реєстрі за № 8468, ОСОБА_3 , яка діяла за себе та за довіреністю від імені ОСОБА_4 та від імені ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , малолітнього ОСОБА_2 , продали, а ОСОБА_6 купила квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 3 цього договору квартира належить продавцю на підставі дубліката б/н від 15 лютого 2007 року свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 березня 2007 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради згідно з розпорядженням № 7/172-95, зареєстрованого 01 квітня 2007 року Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 18370808, та свідоцтва про право власності на житло, виданого 01 листопада 1995 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради згідно з розпорядженням № 7/363-95, зареєстрованого Дніпропетровським міським бюро технічної інвентаризації, номер запису 64, в книзі 36п.

Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_4 складається з: 1-коридору; 2, 5, 7-житлових кімнат; 3-вбиральної; 4-ванної кімнати; 6, 9-кладових; 8-кухні; І-лоджії; II-балкону.

Згідно з довідкою Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 18 січня 2016 року № 513 за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на 69/400 часток квартири АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на 69/400 часток цієї квартири.

Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 30 січня 2018 року № 37 про видачу ордера на квартиру АДРЕСА_2 вирішено видати ордер на жиле приміщення - однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_1 , на склад сім`ї дві особи: ОСОБА_1 , 1976 року народження, (наймач) та ОСОБА_2 , 1995 року народження, (син).

06 березня 2018 року ОСОБА_1 та члену її сім`ї ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 30 січня 2018 року № 37 було видано ордер на жиле приміщення від 06 березня 2018 року № 0000000544 на право зайняття жилого приміщення, жилою площею 18,0 кв. м, яка складається з однієї кімнати, зокрема на квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до технічного паспорта на квартиру, виготовленого 22 квітня 2017 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 , квартира АДРЕСА_5 складається з: 1 коридору, площею 3,1 кв. м; 2 житлової кімнати, площею 18,0 кв. м; 3 кухні, площею 5,5 кв. м; 4 санвузла, площею 2,3 кв. м; 5 кладової, площею 0,3 кв. м; 6 кладової, площею 0,3 кв. м.

Згідно з довідкою Комунального підприємства «Жилсервіс-5» від 25 лютого 2019 року № 1019 про реєстрацію місця проживання громадян у квартирі АДРЕСА_2 з 01 листопада 2002 року зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

27 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2 .

Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради листом від 25 березня 2019 року № 3/9-1297 повідомив ОСОБА_1 про те, що вона вже брала участь у приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_6 (загальною площею 46,1 кв. м, складом сім`ї 4 особи), тому Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради не має змоги передати ОСОБА_1 у приватну власність квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 29,5 кв. м, що в сумі буде перевищувати санітарну норму на одну особу.

Отже, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради роз`яснив ОСОБА_1 , що відповідно до пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010 вона не має законних підстав для приватизації зазначеної квартири.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 використали право на приватизацію житла в обсязі по 11,52 кв. м кожний, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Можливість набуття фізичною або юридичною особою права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності, передбачено також частиною першою статті 345 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Приватизація здійснюється, в тому числі, шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю (стаття 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра (частина друга статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Офіційне тлумачення цієї статті викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010, згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: - громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили, у тому числі з того, що позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 використали право на безоплатну приватизацію в обсязі по 11, 52 кв. м кожний при нормі 21 кв. м, разом 23,04 кв. м, і тому при приватизації позивачем та її сином квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 29,54 кв. м, санітарна норма на одну особу буде перевищувати встановлену норму.

Колегія суддів вважає, що такі висновки зроблено судами при неправильному застосуванні статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», з урахуванням її офіційного тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010, а саме, що приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у 2007 році приватизувала квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,3 кв. м, у складі сім`ї з 4 осіб. Відповідно до копії паспорта позивача право на безоплатну приватизацію житла використано нею в обсязі 11, 52 кв. м, при нормі 21 кв. м.

Отже, враховуючи, що при приватизації у 2007 році квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 і кожного члена її сім'ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена законодавством України санітарна норма, позивач не позбавлена права на приватизацію в межах її житлового чека (залишку неотриманої площі).

Такий висновок колегії суддів щодо застосування статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» відповідає сталій практиці Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19) зазначено, що «В ході розгляду справи судами було встановлено, що внаслідок приватизації в 1997 році ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , квартири АДРЕСА_7 , загальною площею 65,8 кв. м, ОСОБА_9 використала свій житловий чек лише у розмірі 16,45 кв. м, що свідчить про те, що право на приватизацію в межах житлового чеку ОСОБА_9 було використано не в повному обсязі.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову, оскільки ОСОБА_9 має право на приватизацію житлової кімнати АДРЕСА_8 , безоплатно в межах залишку неотриманої площі».

У постанові Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі № 203/3072/18 (провадження № 61-8518св19) зазначено, що «Встановивши, що позивач при приватизації в 1997 році вказаної вище квартири, загальною площею 62,2 кв. м, у складі сім`ї з трьох осіб, використав право на приватизацію житла у меншому розмірі від норми обсязі (20,73 кв. м, при нормі в даному випадку 24,33 кв. м (10 кв. м/3+21 кв. м)), суди дійшли обґрунтованого висновку, що він має право на приватизацію приміщення - кімнати АДРЕСА_9 ».

Також колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позовна вимога про зобов`язання Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести за ОСОБА_1 приватизацію квартири не підлягає задоволенню, оскільки такий спосіб захисту своїх прав не передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, з огляду на таке.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» на органи приватизації покладено обов`язок дотримуватись виконання законодавства під час проведення приватизації громадянами житла.

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (частина перша статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Згідно з частиною 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність до законодавства нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 було затверджено Положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» (далі - Положення), яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положенням, в тому числі й рішенням органу приватизації.

Відмова Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 25 березня 2019 року № 3/9-1297 як органу приватизації державного житлового фонду в безоплатній передачі у власність ОСОБА_1 в порядку приватизації квартири АДРЕСА_2 є незаконною та такою, що порушує права позивача на набуття права власності на житло у встановленому законом порядку, оскільки вирішення питання про використання особами житлових чеків для приватизації іншого житлового приміщення відноситься до виключної компетенції держави.

Оскільки орган приватизації зволікає з прийняттям рішення щодо права ОСОБА_1 на безоплатну приватизацію жилого приміщення, зокрема квартири АДРЕСА_3 , з правом викупу надлишкової загальної площі квартири, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими позовні вимоги про зобов`язання Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести за ОСОБА_1 приватизацію квартири АДРЕСА_3 , за рахунок залишку невикористаних чеків та/або квадратних метрів, передбачених безоплатним правом на приватизацію житла, з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Про ефективність та належність визначеного позивачем способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16 (провадження № 61-10997св18), від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц (провадження № 61-24054св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення в справі, неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, тому оскаржувані рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову з мотивів, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Чередник Ірина Олександрівна, задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2019 року, додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання відмови в приватизації квартири неправомірною, визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 25 березня 2019 року № 3/9-1297 як органу приватизації державного житлового фонду в безоплатній передачі у власність ОСОБА_1 в порядку приватизації квартири АДРЕСА_2 неправомірною.

Визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_3 безоплатно, в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Зобов`язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради як орган приватизації державного житлового фонду провести за ОСОБА_1 приватизацію квартири АДРЕСА_3 безоплатно, в межах залишку неотриманої площіта з правом викупу надлишкової загальної площі квартири.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк