Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 202/3829/16-ц

провадження № 61-5675св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт», Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району в особі керуючого санацією Биковського Миколи Юрійовича, Дніпропетровська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2019 року, від 22 липня 2019 року в складі судді Городничої В. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» (далі - ПрАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт»), Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району в особі керуючого санацією Биковського Миколи Юрійовича (далі - КВЖРЕП Індустріального району в особі керуючого санацією Биковського М. Ю.), Дніпропетровської міської ради про визнання об`єкта нерухомості таким, що переданий у власність територіальної громади, визнання права особи на приватизацію та визнання права власності.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що гуртожиток, розташований на АДРЕСА_1 , в тому числі і квартира АДРЕСА_2 , фактично переданий ПрАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська, та, у свою чергу, взятий на баланс КВЖРЕП Індустріального району. Через протиправну бездіяльність працівників вказаного комунального підприємства інформація про право комунальної власності на цей об`єкт нерухомості не була внесена до Державного реєстру права власності. Отже, такими діями відповідачів вона була позбавлена можливості реалізувати своє право на приватизацію житла у гуртожитку, в якому вона проживає більше п`яти років на законних підставах.

Таким чином квартира АДРЕСА_3 , належить до числа об`єктів, які підлягають приватизації, а вона є суб`єктом приватизації.

Враховуючи наведене, позивачка просила:

- визнати квартиру АДРЕСА_3 , такою, що фактично була передана ПрАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська, та належить до числа об`єктів приватизації;

- визнати її право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 у зазначеному гуртожитку та для подальшої державної реєстрації її права у Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

- визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 , яка має загальну площу 24,9 кв. м, житлову площу 11,9 кв. м та складається з: 1 - коридору, загальною площею 3,4 кв. м; 2 - кладової, загальною площею 1,5 кв. м; 3 - житлової, загальною площею 11,9 кв. м; 4 - кухні, загальною площею 5,4 кв. м; 5 - санвузла загальною площею 2,7 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_3 , такою, що фактично була передана ПрАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська, та належить до числа об`єктів приватизації.

Визнано право ОСОБА_1 на приватизацію квартири за АДРЕСА_3 .

Визнано право приватної власності ОСОБА_1 для подальшої державної реєстрації у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_4 , що розташована на четвертому поверсі та має загальну площу 24,9 кв. м, житлову площу 11,9 кв. м, та складається з: 1 - коридор, загальною площею 3,4 кв. м; 2 - кладова, загальною площею 1,5 кв. м; 3 - житлова, загальною площею 11,9 кв. м; 4 - кухня, загальною площею 5,4 кв. м; 5 - санвузол, загальною площею 2,7 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира № 9 у гуртожитку, який розташований на АДРЕСА_1 , належить до числа об`єктів, які підлягають приватизації, а позивачка є суб`єктом приватизації, яка на законних підставах зареєстрована та тривалий час проживає у гуртожитку, віднесеному до недержавного житлового фонду.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради звернувся до Дніпровського апеляційного суду із апеляційною скаргою на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2016 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2019 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради поновлено Першому заступнику прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради строк на апеляційне оскарження заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2016 року. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Вирішуючи питання поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що про наявність оскаржуваного судового рішення від 21 червня 2016 року прокуратура, яка діє в інтересах держави, дізналася з Єдиного державного реєстру судових рішень та після ознайомлення з матеріалами справи 12 червня 2019 року. Залишаючи апеляційну скаргу без руху, апеляційний суд виходив із того, що заявником не надано доказів на підтвердження сплати судового збору.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2016 року у цій справі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка мала право набути у власність спірну квартиру лише шляхом її приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», проте не скориставшись таким правом, набула право власності на квартиру за рішенням суду, тобто без рішення компетентного на проведення приватизації органу.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

23 червня 2022 року ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2019 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у вказаній справі, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що судом апеляційної інстанції розглянуто справу за відсутності її як учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що передумовою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи (яка є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування), поданою після 15 грудня 2017 року, на рішення, ухвалене судом до набрання чинності редакцією ЦПК України з 15 грудня 2017 року, є розгляд та вирішення питання про поширення присічного річного строку поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначеного абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Також у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г, від 15 квітня 2020 року у справі № 2-о-350/10 та Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05 (провадження № 14-262цс19).

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У липні 2022 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, залишивши без змін оскаржувані судові рішення, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

У липні 2022 року Дніпровська міська рада та Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 червня 2009 року № 1429 (зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 08 червня 2011 року № 799 «Про передачу у комунальну власність територіальної громади міста гуртожитку та житлового будинку ВАТ «Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт» за адресами: АДРЕСА_5 , вирішено передати у комунальну власність територіальної громади міста гуртожиток на АДРЕСА_6 (за винятком житлових та нежитлових приміщень, що перебувають на балансі чи у власності інших власників)). Таким чином вказаний гуртожиток передано на баланс КВЖРЕП Індустріального району.

Листом від 14 січня 2019 року № 12/5-6 Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради повідомив прокуратуру Дніпропетровської області про те, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_6 перебуває у реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпро.

Листом від 12 лютого 2019 року № 1879 комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради повідомило прокуратуру Дніпропетровської області про те, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи технічна інвентаризація та реєстрація права власності як окремого об`єкта нерухомого майна на квартири АДРЕСА_7 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 підприємством не проводилася.

Встановлено, що первісно житловий будинок на АДРЕСА_1 був зареєстрований за Державою в особі Верховної Ради України, але в подальшому, на підставі зазначених вище рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, переданий у комунальну власність.

Відповідно до ордеру від 14 жовтня 2010 року № 12/10 позивачка займала у приміщенні гуртожитку квартиру АДРЕСА_2 , площею 11,9 кв. м.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо доводів касаційної скарги про безпідставність поновлення заявнику строку на апеляційне оскарження

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частина перша статті 294 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачала, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Законом України № 4176-VI від 20 грудня 2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» були обмежені у часі права прокурора, органу державної влади або органу місцевого самоврядування на подачу апеляційних скарг встановленням однорічного строку з моменту оголошення рішення суду першої інстанції, протягом якого право на подачу апеляційної скарги могло бути поновленим.

Такий правовий висновок у подібних правовідносинах, викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г, на яку посилається заявник в касаційній скарзі.

Оскільки на момент ухвалення рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2016 року був чинним ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року, то апеляційний суд, вирішуючи питання поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, повинен був застосовувати положення абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Відповідно до абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. За змістом зазначеної норми цей строк є присічним, а тому незалежно від поважності причин його пропуску не міг бути поновленим.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 392/512/17 (провадження № 61-14394св21).

Тобто у цій справі на подання прокуратурою Дніпропетровської області апеляційної скарги, яка діяла в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, поширювався присічний річний строк на оскарження рішення суду першої інстанції, визначений абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року ( у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що, у свою чергу, передбачає таку процесуальну дію як відмова у відкритті апеляційного провадження.

Відкриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки прокуратура не була залучена судом до участі у справі, тому право на оскарження судового рішення набула з моменту ознайомлення із рішенням суду на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, що і стало підставою для поновлення прокуратурі Дніпропетровської області строку апеляційного оскарження.

Частиною другою статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній із 15 грудня 2017 року) передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Положення пунктів 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), є винятками із загального правила, передбаченого частиною другою статті 358 ЦПК України. Тому у випадках, коли за правилами дії норми у часі не діє норма частини другої статті 358 ЦПК України, не діють і винятки з неї.

Оскільки апеляційна скарга прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради подана на судове рішення від 21 червня 2016 року, строк на апеляційне оскарження якого був встановлений абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та сплив на час подання апеляційної скарги у червні 2019 року, на таку скаргу не можуть бути розповсюджені положення частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), а відповідно і випадки, які як винятки передбачені для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що органи прокуратури в силу своєї правосуб`єктності не можуть розглядатися в контексті пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) як особи, не повідомлені про розгляд справи або не залучені до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Це правило може бути реалізоване органами прокуратури лише в разі, якщо вони були стороною у справі, і діяли не в інтересах держави, а у власних інтересах як сторона цивільної справи (і при цьому не були повідомлені про розгляд справи або не були залучені до участі у ній).

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 2о-350/10 (провадження № 61-43237св18), на яку є посилання у касаційній скарзі.

Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Враховуючи імперативний характер положень абзацу 3 частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), та те, що річний строк, визначений для прокуратури, є присічним і поновленню не підлягає, суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05 (провадження № 14-262цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Отже, суд апеляційної інстанції не мав правових підстав для з`ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Дніпропетровської області (тепер - Дніпропетровська обласна прокуратура) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, поданою після спливу річного строку з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03). Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13).

З урахуванням того, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 21 червня 2016 року, колегія суддів доходить висновку про те, що існують підстави для скасування і інших судових рішень Дніпровського апеляційного суду у справі, яка розглядається, а саме: ухвали від 08 липня 2019 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та ухвали від 22 липня 2019 року про відкриття апеляційного провадження.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 22 липня 2019 року суддя Дніпровського апеляційного суду Городнича В. С. одноособово відкрила апеляційне провадження у вказаній справі.

У пункті 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року

у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) зазначено, що за змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

Таким чином суддя апеляційної інстанції помилково постановила одноособово ухвалу від 22 липня 2019 року про відкриття апеляційного провадження, що призвело до порушення правил щодо складу суду, а тому вказана ухвала не може вважатися законною та обґрунтованою, оскільки постановлена з порушенням норм процесуального права, що також є підставою для її скасування та направлення справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Щодо повідомлення заявниці про розгляд справи апеляційним судом

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (пункт 2 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частинами п`ятою-восьмою, одинадцятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам-підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частина перша статті 131 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (§ 6, 7 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Харченко проти України від 03 жовтня 2019 року, заява № 37666/13).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) зазначено, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц)».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2019 року поновлено Першому заступнику прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради строк на апеляційне оскарження заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2016 року та апеляційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків;

ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2016 року в зазначеній справі; в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду надіслано особам, які беруть участь у справі, копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги; надано учасникам справи строк до 16 жовтня 2019 року, протягом якого ними може бути подано відзив на апеляційну скаргу;

цього ж дня 22 липня 2019 року колегія суддів Дніпровського апеляційного суду постановила ухвалу, якою справу призначила до судового розгляду на 23 жовтня 2019 року та викликала в судове засідання осіб, які беруть участь у справі;

у матеріалах справи міститься судова повістка про виклик учасників справи в судове засідання на 23 жовтня 2019 року, в якій, зокрема, зазначено про направлення сторонам копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги, а також можливість подання відзиву на скаргу;

поштове відправлення, в якому наявна судова повістка про виклик в судове засідання на 23 жовтня 2019 року та ухвала про відкриття апеляційного провадження, але відсутня копія апеляційної скарги, направлене на ім`я ОСОБА_1 , повернуто до суду за закінченням терміну зберігання (а. с. 72);

23 жовтня 2019 року судове засідання у зв`язку з неявкою учасників справи, зокрема й позивачки, відкладено на 18 грудня 2019 року;

у матеріалах справи міститься судова повістка про виклик учасників справи, зокрема й позивачки, в судове засідання на 18 грудня 2019 року (а. с. 84);

рекомендоване повідомлення про вручення ОСОБА_1 поштового відправлення в матеріалах справи відсутнє.

Тобто докази отримання позивачкою копії ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із апеляційною скаргою, а також її належного повідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції в матеріалах справи відсутні.

Натомість, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд зазначив, що учасники процесу не скористалися своїм право на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Таким чином на момент перегляду справи в апеляційному порядку суду апеляційної інстанції було відомо, що докази вручення ОСОБА_1 копії ухвали Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги відсутні.

При цьому колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що згідно із частиною першою статті 58 ЦПК України ОСОБА_1 брала участь у судовому процесі особисто (самопредставництво).

За таких обставин суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, копія якої не вручена позивачці, позбавив ОСОБА_1 можливості надати зауваження (відзив) щодо поданої у її справі апеляційної скарги та не виконав свого обов`язку щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу рівності сторін.

Виходячи з наведеного, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 та скасування оскаржуваних ухвали Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2019 року про поновлення строку на апеляційне оскарження, ухвали Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року про відкриття провадження в справі, постанови суду апеляційної інстанції від 18 грудня 2019 року та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, тобто вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2019 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук