Постанова
Іменем України
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 202/5528/14-ц
провадження № 61-35009св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Круглим Вячеславом Вікторовичем, на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року у складі суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_4 , на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про визнання договору недійсним, витребування майна, виселення, скасування рішення про реєстрацію права власності, поновлення реєстрації та стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 08 травня 2003 року за участі ОСОБА_1 у м. Дніпропетровську відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої ним були отримані численні травми. Позивач був доставлений в обласну клінічну лікарню імені Мечнікова, де знаходився на лікуванні та обстеженні в період з 08 травня 2003 року по 07 вересня 2003 року. Після цього його було переведено до відділення лор-онко Обласної клінічної лікарні.
09 жовтня 2003 року його дружина - ОСОБА_5 разом зі своєю сестрою ОСОБА_2 та нотаріусом прийшли до його палати та попросили поставити свій підпис на документах, необхідних начебто для лікування, які він підписав.
Проте, як з`ясувалось пізніше, таким чином був укладений договір купівлі-продажу належної йому квартири АДРЕСА_1 . Власником житлового приміщення стала ОСОБА_6
30 жовтня 2004 року на підставі договору міни новими співвласниками стали ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначав, що 30 вересня 2003 року він отримав консультацію лікаря - психіатра, яким було поставлено діагноз: ранній відновлюваний період тяжкої сполученої травми з вираженим антено-депресійним синдромом, вираженими інтелектуально-містичними розладами, змінами особистості за органічним типом. Отже, на момент укладання договору купівлі-продажу він знаходився в особливому емоційному стані, а оточуюча його обстановка, події та дії осіб, примушували позивача укласти оспорюваний договір, тому його психологічний стан та усвідомлення обставин, що склались для нього, як для особистості, його відношення до таких обставин має безпосереднє значення для того, що він в момент вчинення правочину не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
На підставі вказаного, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просив визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 09 жовтня 2003 року недійним; витребувати квартиру АДРЕСА_1 із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та передати майно у власність ОСОБА_1 ; виселити ОСОБА_3 з цієї квартири; скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_7 ; поновити державну реєстрацію права власності на вказану квартиру у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судово-психіатрична експертиза не містить висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_1 в момент укладення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише констатує, що ступінь наявних порушень у ОСОБА_1 в момент вчинення правочину була така, що вона істотно впливала (обмежувала) на здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними, що відповідно не є підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 09 жовтня 2003 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 4416.
Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .
Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .
В задоволенні решти позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилкового прийшов до висновку, що позивач на момент укладення оспорюваного договору міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Круглого В. В., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення судового рішення апеляційний суд не врахував той факт, що справи про визнання правочину недійсним із вказаних підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Зазначає, що висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. При цьому відхилення апеляційним судом висновку експерта повинно бути мотивоване у судовому рішенні.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що ступінь наявних психічних порушень була така, що вона істотно впливала (обмежувала) на здатність розуміти значення дій позивача та керувати ними, відповідно до висновку судово-психіатричного експертизи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
13 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що09 жовтня 2003 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 4416.
30 жовтня 2004 року був укладений договір міни, відповідно до якого власниками квартири АДРЕСА_1 ) стали ОСОБА_3 , ОСОБА_7 .
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був розірваний 11 травня 2005 року.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 594 від 15 серпня 2016 року ОСОБА_1 під час укладання 09 жовтня 2003 року договору купівлі-продажу квартири, виявляв психічні розлади у вигляді помірно виражених розладів особистості й поведінки, внаслідок органічного ураження головного мозку (посттравматична енцефалопатія внаслідок перенесеної важкої черепно-мозгової травми), з ретроантероградною амнезією (згідно із МКХ Х-психоорганічний синдром). Ступінь наявних порушень така, що вона істотно впливала (обмежувала) на здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними. У ході обстеження у ОСОБА_1 на період з 08 травня 2003 року по 10 жовтня 2003 року виявляється органічний симптомокомплекс у вигляді порушення інтелектуально-мистичних функцій та помірного розладу особистості та поведінки за органічним типом, схильність до підкоряємості та зниження здатності до прогнозування у повному обсязі наслідків свої дій. Вищеописані відмінності індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_1 були обумовлені наслідком тяжких травм, отриманих 08 травня 2003 року та залежним станом. Вищеописані особливості суттєво впливали на поведінку ОСОБА_1 під час укладання договору купівлі-продажу 09 жовтня 2003 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині першій статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.
Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України).
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) та узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14. Такі правові висновки є незмінними.
Установлено, що висновок судово-психіатричної експертизи не містить висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_1 в момент укладення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише констатує, що ступінь наявних порушень у ОСОБА_1 в момент вчинення правочину була така, що вона істотно впливала (обмежувала) на здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними, що не є підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України.
При таких обставинах суд першої інстанції, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, повно встановивши обставини справи, враховуючи вказані норми матеріального права, відмовляючи у задоволенні позову, обґрунтовано виходив із того, що проведеною у справі судовою експертизою не зроблено чіткого висновку про те, що в момент укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та керувати ними. Вказаний експертний висновок містить лише таку вірогідність.
Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.
Керуючись статтями 141 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_4 , задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року скасувати, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун