Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 202/5881/19

провадження № 61-7750св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року у складі судді Кухтіна Г. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради (далі - КП «Жилсервіс-5»), про виселення з незаконно займаної кімнати в гуртожитку.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що власником будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Під час перевірки житлового фонду за розпорядженням голови Дніпровської міської ради був встановлений факт незаконного вселення ОСОБА_1 у кімнати НОМЕР_2, НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_1 , балансоутримувачем якого є КП «Жилсервіс-5».

Відповідач не надав ордер на право зайняття зазначених вище кімнат гуртожитку чи його копії, такий ордер відсутній і серед ордерів, що зберігаються в КП «Жилсервіс-5». ОСОБА_1 був зареєстрований у зазначених вище кімнатах гуртожитку згідно із сумнівним розпорядженням від 11 грудня 2013 року № 22-Р, підписаним в. о. директора КП «Жилсервіс-5» Саліком О. В.

Посилаючись на те, що внаслідок незаконного вселення відповідача, порушено право територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради вільно розпоряджатися жилим фондом, позивач просив виселити

ОСОБА_1 із незаконно займаних ним кімнат НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 , без надання іншого житла.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня

2020 року позов Дніпровської міської ради задоволено.

Виселено ОСОБА_1 із незаконно зайнятих кімнат НОМЕР_2, НОМЕР_1 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житла.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю самоправного зайняття ОСОБА_1 спірних жилих приміщень у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки він не надав на підтвердження правомірності користування спірними кімнатами відповідного рішення про надання йому зазначених кімнат чи договору найму спірних жилих приміщень.

Наданий відповідачем ордер на зайняття житлової площі в гуртожитку

від 11 лютого 2011 року № 61, виданий Ремонтно-будівельними та експлуатаційним управлінням «Наш дім» Державного підприємства «Дніпропетровський домобудівельний комбінат» (код ЄДРПОУ 01238011) (далі - РБЕУ «Наш дім» ДП «Дніпропетровський домобудівельний комбінат»), на який він посилався заперечуючи проти позову, не може слугувати допустимим та достатнім доказом на підтвердження правомірності зайняття ним кімнат № № НОМЕР_2 , НОМЕР_1 у гуртожитку, оскільки його видано ДП «Дніпропетровський домобудівельний комбінат», яке на час видачі цього ордера, не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2009 року визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру підприємства. Факт вселення відповідача до спірного житлового приміщення у 2011 році на підставі ордера, виданого ліквідованим підприємством, як і його тривале проживання у гуртожитку, не спростовують доводи позивача про самоправне зайняття ОСОБА_1 спірних житлових приміщень, власником якого є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, а тому наявні визначені частиною третьою статті 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) підстави його виселення без надання іншого житлового приміщення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2018 року у справі

№ 465/3255/14-ц, а також на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (частина третя статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, частини третьої статті 411 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що вирішуючи спір, суди першої та апеляційної дійшли висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини третьої статті 116 ЖК Української РСР без урахування та належної оцінки наданих ним доказів, а саме: корінця ордера на зайняття житлової площі в гуртожитку від 11 лютого

2011 року № 61, виданого РБЕУ «Наш дім» ДП «Дніпропетровський домобудівельний комбінат» та розпорядження директора КП «Жилсервіс-5»

від 11 грудня 2013 року № 22-Р, наявність яких, як підстави вселення до житлового приміщення, згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 січня 2018 року у справі № 465/3255/14-ц, унеможливлює застосування частини третьої статті 116 ЖК Української РСР.

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишився і той факт, що ні ордер

від 11 лютого 2011 року № 61, виданий РБЕУ «Наш дім» ДП «Дніпропетровський домобудівельний комбінат», ні розпорядження директора КП «Жилсервіс-5»

від 11 грудня 2013 року № 22-Р, у встановленому законом порядку не оскаржувалися і є чинними, а тому висновки судів про самоправне зайняття ним кімнат НОМЕР_2, НОМЕР_1 у гуртожитку не ґрунтуються на матеріалах справи. Суди помилково вказали, що він у 2011 році вселився до спірних кімнат на підставі ордера, виданого юридичною особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності (ліквідованим підприємством), а тому його вселення та подальше проживання у зазначеному житловому приміщенні є незаконним, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ДП «Дніпропетровський домобудівельний комбінат» припинено 20 жовтня 2016 року.

Зауважив, що апеляційний суд у порушення норм процесуального права розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 369 ЦПК України, унаслідок чого він був позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції, що є порушенням вимог статті 55 Конституції України.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від Дніпропетровської міської ради, у якому позивач просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права. Надана відповідачем копія ордеру

від 11 лютого 2011 року, на підставі якого ОСОБА_1 вселився до кімнат НОМЕР_2 , НОМЕР_1 у гуртожитку, та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 є недопустимим доказом, оскільки єдиною законною підставою для вселення у житлове приміщення є ордер, який видається виконавчим органом місцевої ради на підставі рішення про надання житлового приміщення у будинках громадського чи державного житлового фонду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, щовласником будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 червня 2015 року, індексний номер 39226521, а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 червня 2015 року № 39226631.

Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 22 жовтня

2010 року № 937 «Про передачу у комунальну власність територіальної громади міста житлового фонду та гуртожитків ДП «Дніпропетровський домобудівельний комітет», прийнятого з урахуванням рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2009 року у справі № Б/26/2/57-00, яким ДП «Дніпропетровський домобудівельний комітет» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру підприємства, вирішено передати у комунальну власність територіальної громади міста на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району (далі - КВЖ РЕП Індустріального району) житлові будинки та гуртожитки, що перебували на балансі підприємства.

Відповідно до додатку до зазначеного вище рішення виконкому міської ради

від 22 жовтня 2010 року № 937 до Переліку житлових будинків та гуртожитків, які передаються у комунальну власність територіальної громади міста на баланс КВЖ РЕП Індустріального району включено і гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з актом прийняття-передачі основних засобів від 01 липня 2013 року, прийнятим на підставі рішення Дніпровської міської ради від 14 листопада

2012 року № 53/28, у зв`язку з ліквідацією КВЖ РЕП Індустріального району, гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , передано на баланс

КП «Жилсервіс-5».

Згідно з довідкою КП «Жилсервіс-5» від 24 квітня 2018 року № 261,

ОСОБА_1 , зареєстрований у кімнатах АДРЕСА_5 з 17 грудня 2013 року.

Як на правову підставу вселення до кімнат НОМЕР_2,НОМЕР_1 у гуртожитку та їх зайняття, ОСОБА_1 посилався на виданий йому 11 лютого 2011 року РБЕУ «Наш дім» ДП «Дніпропетровський домобудівельний комбінат» (код ЄДРПОУ 01238011) ордер на зайняття житлової площі в гуртожитку АДРЕСА_6 , корінець якого міститься у матеріалах справи.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

За змістом частини другої статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (стаття 129 ЖК Української РСР).

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові

від 18 січня 2018 року у справі № 465/3255/14-ц (провадження № 61-192св17) не можуть вважатися такими, що самоправно зайняли жиле приміщення особи, які вселилися до нього на підставі ордера.

У постанові від 12 жовтня 2020 року у справі № 686/27262/18, Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що не може вважатися такою, що самоправно зайняла жиле приміщення також особа, яка вселилася в жиле приміщення без ордера, але на підставі угоди чи дозволу.

Задовольняючи позов Дніпровської міської ради, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності позивачем того, що ОСОБА_1 вселився до кімнат НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 без належної правової підстави - ордеру на право зайняття спірних житлових приміщень виданого уповноваженою особою, займає ці приміщення самоправно, а тому підлягає виселенню відповідно до частини третьої статті 116 ЖК Української РСР, без надання іншого жилого приміщення.

Такого висновку суди дійшли посилаючись на те, що наданий ОСОБА_1 корінець ордеру на зайняття житлової площі в гуртожитку від 11 лютого 2011 року № 61, виданого РБЕУ «Наш дім» ДП «Дніпропетровський домобудівельний комбінат» не є допустимим доказом на підтвердження правомірності зайняття ним спірного житлового приміщення, оскільки він виданий ДП «Дніпропетровський домобудівельний комбінат», яке не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2009 року у справі № Б26/2/57-00 його визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру підприємства.

Зазначених висновків суди дійшли передчасно, внаслідок неповного з'ясування фактичних обставинсправи, які мають значення для її правильного вирішення, а також неправильного застосування норм матеріального права.

Зокрема згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань процедура припинення юридичної особи ДП «Дніпропетровський домобудівельний комбінат» завершилася лише 20 жовтня 2016 року, про що внесено відповідний запис до зазначеного реєстру.

Зазначаючи про те, що станом на дату видачі зазначеного вище ордеру, гуртожиток АДРЕСА_1 , згідно з рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 22 жовтня 2010 року № 937 «Про передачу у комунальну власність територіальної громади міста житлового фонду та гуртожитків ДП «Дніпропетровський домобудівельний комітет» було передано у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра, суди не перевірили чи відбулася станом на 11 лютого 2011 року передача гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який обліковувався на балансі ДП «Дніпропетровський домобудівельний комбінат» до комунальної власності територіальної громади міста Дніпро у порядку, визначеному Законом України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (акти приймання-передачі, рішення комісії тощо).

Зокрема частинами п`ятою, шостою статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» визначено, що передача об`єктів права державної та комунальної власності оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.

За змістом пунктів 9, 10 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 21 вересня 1998 року № 1482, передача майна здійснюється в місячний термін з дня прийняття рішення про передачу. Передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об`єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об`єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

У матеріалах справи такий акт відсутній, а тому без установлення зазначених обставин, що мають істотне значення для справи, неможливо правильно вирішити спір про наявність чи відсутність у відповідача права зайняття кімнат НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 , від встановлення яких залежить застосування до спірних правовідносин статті 116 ЖК Української РСР, неможливо.

Щодо розгляду апеляційним судом справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частини перша, третя статті 368 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною першою статті 369 ЦПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За змістом частини першої статті 176 ЦПК України, ціна позову наявна виключно у позовах, де заявлені вимоги майнового характеру. У позовах немайнового характеру ціна позову не визначається.

У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 753/17720/18 (провадження № 61-17201св19) Верховний Суд виклав правовий висновок, що приписи частини першої статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру, ціна позову у яких становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

У справі, яка переглядається, Дніпровською міською радою заявлено вимогу немайнового характеру про виселення відповідача без надання йому іншого житлового приміщення, а тому доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд, відкриваючи апеляційне провадження, помилково відніс зазначену справу до малозначних та помилково розглянув її без повідомлення учасників справи є обґрунтованими.

За змістом пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України, зазначене процесуальне порушення є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд, якщо таке порушення норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить прямої вказівки на те, що саме розгляд апеляційним судом справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи призвів до неповного з`ясування апеляційним судом фактичних обставин, які мають значення для правильного її вирішення, як самостійної підстави для скасування постанови апеляційного суду відповідно до пункту 2 частини третьої статті 411 ЦПК України, однак зважаючи на встановлену судом касаційної інстанції неповноту з'ясування апеляційним судом обставин у справі, що унеможливлює ухвалення нового судового рішення у справі на стадії касаційного провадження, Верховний Суд вважає необхідним зауважити про порушення апеляційним судом норм процесуального права, з метою його усунення під час нового апеляційного розгляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що Верховний Суд позбавлений можливості усунути неповноту з`ясування фактичних обставин справи, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, що унеможливлює ухвалення нового судового рішення, постанова Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2020 рокупідлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнитичастково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко