Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 202/589/18

провадження № 61-12611св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування майна із чужого володіння.

Позов обґрунтовано тим, що під час здійснення представницьких повноважень Прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт безпідставного набуття фізичними особами права власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також те, що вказана квартира належить до комунальної власності територіальної громади міста та органом приватизації житлового фонду у приватну власність не передавалась.

Крім того, прокуратурою було встановлено, що ОСОБА_2 20 липня 2017 року на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07 червня 2017 року, реєстраційний номер 61И-16, виданого Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради (далі - Департамент) згідно з розпорядженням від 07 червня 2017 року № 4/61-16, зареєструвала за собою право власності на вказану квартиру.

Відповідно до архівних даних приватизаційних справ Департаменту, розпорядженням від 23 червня 2016 року № 4/61-16 квартиру АДРЕСА_2 передано у власність ОСОБА_3 Реєстраційний номер 61И-16 відповідає свідоцтву про право власності від 22 липня 2016 року на квартиру АДРЕСА_3 , виданому ОСОБА_4 .

Також позивач зазначив, що Департамент видавав бланки свідоцтв про право власності серії СТА 970001-971000 та СТА 846001-847000, а бланк свідоцтва про право власності серії СТА 232557 Департаментом не видавався.

Крім того, ОСОБА_2 брала участь у приватизації квартири АДРЕСА_4 .

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області зазначив, що на даний час відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , відповідач у справі, на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року № 1324, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Фаст Л. Д.

Позивач вказав, що оскільки спірне нерухоме майно було відчужене на користь ОСОБА_1 поза волею власника майна, територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, то остання має право на його витребування.

У зв`язку з викладеним, перший заступник прокурора Дніпропетровської області просив суд витребувати від відповідача на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2020 року позовні вимоги першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є власністю територіальної громади в особі Дніпровської міської ради і органом приватизації житлового фонду у приватну власність не передавалася. ОСОБА_2 не мала права відчужувати спірну квартиру на користь ОСОБА_1 , а отже, спірна квартира вибула з власності територіальної громади поза її волею.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2020 року скасовано. У задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є передчасними, оскільки ні позивач, ні інша особа до суду з позовом про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на вищевказане спірне житло не звертались.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції не було залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_2 , яка була першим власником спірної квартири.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У серпні 2020 року прокурор Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга також містить клопотання заявника провести розгляд касаційної скарги за участю представника Офісу Генерального прокурора.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:

- не надав належної оцінки тому, що спірне нерухоме майно вибуло з власності територіальної громади в особі Дніпровської міської ради поза волею власника іншим шляхом, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна від ОСОБА_1 , добросовісного набувача, в порядку частини першої статті 388 ЦК України;

- не звернув увагу на те, що оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, які посвідчують відповіде право, не є ефективним способом захисту прав власника;

- дійшов помилкових висновків про необхідність залучення до участі у справі як співвідповідача у справі ОСОБА_2 ;

- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 08 липня 2020 року у справі № 754/9233/17, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17.

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшли пояснення Дніпровської міської ради в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Станом на момент розгляду справи, відзивів на касаційну скаргу прокурора Дніпропетровської області до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 серпня 2020 року касаційну скаргу прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року передано на розгляду судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою прокурора Дніпропетровської областіна підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська матеріали справи № 202/589/18 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року матеріали справи № 202/589/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Дніпропетровської області про розгляд касаційної скарги за участю представника Офісу Генерального прокурора; справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Прокуратурою Дніпропетровської області виявлено факт безпідставного набуття фізичною особою ОСОБА_2 , права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

З матеріалів реєстраційної справи № 1308630612101 на квартиру АДРЕСА_1 , вбачається, що право власності на вказану квартиру було зареєстровано Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради за ОСОБА_2 на підставі розпорядження від 07 червня 2017 року № 4/61-16, того ж дня ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житло № 61И-16 .

Відповідно до відповіді Департаменту від 09 листопада 2017 року за вих. № 3/4-2476, органом приватизації житлового фонду, квартира АДРЕСА_1 , що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра у приватну власність не передавалася. Бланк свідоцтва про право власності серії СТА 232557 Департаментом не видавався. Із зазначеною серією бланки свідоцтв про право власності видавалися з номенклатуро СТА 970001 - 971000 та СТА 846001-847000.

За архівними даними приватизаційних справ Департаменту, квартиру АДРЕСА_2 , розпорядженням від 23 червня 2016 року № 4/61-16 було передано у власність ОСОБА_3 .

Реєстраційний номер свідоцтва про право власності на житло № 61И-16 , виданого на ім`я ОСОБА_2 , відповідає свідоцтву про право власності від 22 липня 2016 року на квартиру АДРЕСА_3 , виданому на ім`я ОСОБА_4 .

Згідно з розпорядженням органу приватизації від 26 травня 1997 року ОСОБА_2 вже брала участь у приватизації квартири АДРЕСА_4 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 липня 2017 року № 1324, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Фаст Л. Д., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на даний час останній є власником спірної квартири; згідно з витягу з реєстру речових права на нерухоме майно проведена реєстрація вказаної квартири за відповідачем.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Згідно зі статтею 321 ЦК України встановлено принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді; управління цим майном здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову у цій справі, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що спірна квартира є власністю територіальної громади в особі Дніпровської міської ради і органом приватизації житлового фонду у приватну власність не передавалася. ОСОБА_2 не мала права відчужувати спірну квартиру на користь ОСОБА_1 , а отже, спірна квартира вибула з власності територіальної громади поза її волею.

Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, апеляційний суд помилково вважав, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є передчасними, з підстав того, що ні позивач, ні інша особа до суду з позовом про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на вищевказане спірне житло не звертались.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що жодного розпорядження, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, місцевими органами влади не приймалось, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Також апеляційний суд не врахував, що для витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Крім того, апеляційний суд помилково вважав про необхідність залучення до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_2 , яка була першим власником спірної квартири, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Згідно з частиною другою статті 50 ЦПК України участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Застосовуючи положення статей 387 388 ЦК України, необхідно виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Із матеріалів справи вбачається, що єдиним власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 , який є відповідачем у цій справі.

Отже, позовні вимоги щодо витребування спірного нерухомого майна можуть бути пред`явлені виключно до особи, у якої фактично знаходиться майно, тобто до ОСОБА_1 , а не до будь-яких інших осіб, у тому числі й до попереднього власника майна ОСОБА_2 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 440,08 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року скасувати, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2020 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Прокуратури Дніпропетровської області судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 4 440,08 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко