Постанова

Іменем України

01 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 202/6809/17

провадження № 61-22800св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, про позбавлення батьківських прав.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 квітня 2009 року, від шлюбу у них народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2011 року шлюб між сторонами розірвано, після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом з матір`ю.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2012 року з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі 500,00 грн щомісячно починаючи з 02 липня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття. З 2013 року по 2016 рік відповідач двічі на рік сплачував аліменти на утримання дитини, а з квітня 2016 року взагалі перестав їх сплачували.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо вихованню доньки, не підтримує з нею стосунків, не піклується про стан її здоров`я, фізичний та духовний розвиток, позивач просила позбавити

ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 23 травня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання доньки, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не забезпечує її необхідним харчуванням, взагалі не цікавиться здоров`ям та життям дитини. Наведене також підтверджується висновком органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 11 грудня 2017 року № 18/5-655 про доцільність позбавленняОСОБА_2 батьківських прав.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня

2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року залишено без задоволення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_3 .

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що задовольняючи вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки та виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що до батька дитини раніше не застосовувалися заходити попередження та впливу, що могло бути підставою для вирішення питання про позбавлення його батьківських прав, а позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження його винної поведінки та свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками відносно малолітньої доньки, апеляційний суд вважав необгрунтованим висновок суду першої інстанції про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_3 , у якій вона просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року та залишити в силі заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення апеляційний суд не звернув увагу на наявні у матеріалах справи докази, що підтверджують свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків. Усі питання щодо виховання дитини вирішує вона без участі та підтримки відповідача, у вихованні та утриманні дитини допомагає лише її вітчим ОСОБА_6 , з яким позивач зареєструвала шлюб 07 вересня 2012 року, який за згодою дитини у судовому порядку її удочерив, та якого донька вважає своїм батьком, прізвище та по батькові дитини змінено на ОСОБА_4 . На спростування фактів викладених у позовній заяві, висновку органу опіки та піклування, відповідач не надав до апеляційного суду доказів на підтвердження належного виконання ним батьківських обов`язків по вихованню дитини її утриманню, зокрема сплати ним аліментів, піклування про її життя та здоров`я. Сам по собі факт звернення відповідача до суду з апеляційною скаргою не може слугувати доказом належного виконання ним батьківських обов'язків. Апеляційний суд також не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 неодноразово не з`являвся на засідання органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради щодо розгляду питання позбавлення його батьківських прав, де міг би довести необгрунтованість вимог про позбавлення його батьківських прав. Відповідач не надав доказів на підтвердження поважності причин відсутності його за місцем зареєстрованого місця проживання у зв'язку з чим він не міг отримувати кореспонденцію, яку направляв суд. З огляду на наведене, вважала, що апеляційний суд не мав визначених процесуальним законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції у січні 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом із матір`ю.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2012 року у справі № 0417/9282/2012 з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти у розмірі 500,00 грн щомісячно починаючи з 02 липня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття. З 2013 року по 2016 рік відповідач двічі на рік сплачував аліменти на утримання дитини, а з квітня 2016 року взагалі перестав їх сплачували.

Станом на 01 вересня 2017 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 22 730,00 грн.

Згідно з характеристикою ОСОБА_4 , учениці 2-А класу Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 45» Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у вказаному закладі освіти з 01 вересня 2016 року. За період навчання проявила себе як старанна, відповідальна учениця. Учбовий матеріал засвоює на високому рівні. Володіє навичками правильного письма, добре списує з друкованого тексту, вміє робити висновки, узагальнення. На уроках активна, добре працює. Спокійна, врівноважена, не конфліктна, в класі має дружні стосунки з однолітками. Батько дівчинки ОСОБА_2 , навчальний заклад, у якому навчається донька, не відвідує, навчанням доньки не цікавиться. За період навчання дитини не відбулося жодної розмови вчителя з батьком з питань навчання та успіхів дитини. ОСОБА_2 батьківські збори не відвідував, ужитті класу участі не приймав, не приходив на концерти, де брала участь його донька. Увагу її вихованню не приділяє.

Рішенням виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради затверджено висновок органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 11 грудня 2017 року № 18/5-655 про доцільність позбавлення батьківських прав батька, ОСОБА_2 , відносно малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України

від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ,зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має грунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Установивши, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення його батьківських прав та вказує, що не втратив інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з нею, апеляційний суду дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого органом опіки та піклування належно не аргументовано, оскільки засідання комісії з вирішення вказаного питання відбувалося без урахування думки відповідача та його ставлення до вирішення спору.

Твердження заявника про те, що відповідач не довів поважності причин його відсутності за місцем проживання, не спростовують того, що відповідач не отримував викликів на засідання органу опіки та піклування та судових викликів, тобто у розумінні чинного законодавства не був належним чином повідомлений про їх проведення.

Узагальнюючи наведене, суд касаційної інстанції вважає необгрунтованими доводи касаційної скарги про безпідставне скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судове рішення апеляційної інстанції є законним та обгрунтованим, доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак