№ 202/7712/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 202/7712/18

провадження № 61-3357св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Жиркевич Юлії Андріївни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом у грудні 2018 року, в якому просила позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що з 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу.

У відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_4

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самоусунулись від виконання батьківських обов`язків, вихованням дитини не займаються, не приймають участі у її житті, не піклуються про неї, ведуть аморальний спосіб життя та не бажають в подальшому його змінювати.

На час звернення до суду з позовом ОСОБА_2 дала згоду на проживання ОСОБА_4 разом із нею.

Починаючи з 22 жовтня 2018 року дитина фактично мешкає у неї та перебуває на повному її утриманні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 11 листопада 2019 року позов задовольнив частково.

Позбавив батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Присудив стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 05 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

В частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення піддав обов`язковому негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Задовольняючи частково позов, місцевий суд врахував характер ОСОБА_2 , який, з огляду на надані до матеріалів позовної заяви документи та показання свідків, свідчить про відсутність підстав для попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покладення на органи опіки та піклування контролю за виконанням батьківських обов`язків, а також те, що відповідач мала можливість та час для виправлення свого ставлення до виховання дитини, однак таких заходів не вжила, що підтверджує її неспроможність забезпечити необхідні умови для повноцінного розвитку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 , на відміну від ОСОБА_2 , не втратив інтерес до дитини, намагався зустрітися із нею. Однак через наявність неприязних стосунків із позивачем, відповідач міг спілкуватися з дочкою.

Також місцевий суд зазначив про те, що дійсно відповідач ОСОБА_3 приділяє мало уваги дочці, її розвитку, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, у зв`язку з чим вважав за необхідне попередити його про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а на Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради покласти контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків по відношенню до дитини.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2019 року в частині відмови у позбавленні батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасував та прийняв в цій частині нову постанову про його задоволення.

Позбавив батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Присудив стягувати щомісячно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 05 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Приймаючи нову постанову апеляційний суд виходив з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Врахувавши поведінку ОСОБА_3 апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки маючи юридичну і фактичну можливість до вчинення дій, які становлять зміст батьківського обов`язку, свідомо ухиляється від їх виконання. У зв`язку з цим позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_4 позитивно вплине на долю дитини, забезпечить захист її прав та інтересів.

Рішення місцевого суду оскаржувалося тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дитини, тому переглядалося апеляційним судом тільки в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_3 - адвокат Жиркевич Ю. А. у березні 2021 року подала касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та держави судового збору і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів ухилення відповідача від участі у вихованні дитини, що давало б підстави для можливості застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Матеріали справи не містять доказів, на підставі яких можна дійти беззаперечного висновку про те, що ОСОБА_3 злісно ухиляється від участі у вихованні дитини, а апеляційний суд не врахував зазначений факт.

Апеляційний суд послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України», в якому зазначено про те, що факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Однак при прийнятті нової постанови суд не застосував зазначену справу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у травні 2021 року подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення апеляційної інстанції є обґрунтованим та законним, прийнятим з додержанням норм процесуального та матеріального права. Судом повно та всебічно встановлені всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи та перевірені доказами, а доводи касаційної скарги є безпідставними.

ОСОБА_3 не було доведено факту та не надано жодного доказу про те, що він дійсно бажає приймати участь у вихованні дочки і взагалі проявляє інтерес до дитини.

Апеляційним судом об`єктивно розглянуто всі обставини справи, перевірено доказами та надано об`єктивну оцінку.

Суд першої інстанції попередив відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини. Пройшло півтора роки з часу винесення рішення, за цей період ОСОБА_3 навіть жодного разу не зателефонував дитині та не поцікавився її життям. Він свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 22 квітня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 202/7712/18 надійшла до Верховного Суду 06 травня 2021 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 17 червня 2021 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є відповідачі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3

ОСОБА_6 03 серпня 2018 року звернувся із заявою до Служби у справах дітей виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради щодо невиконання батьківських обов`язків його матір`ю ОСОБА_2 по відношенню до малолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які є його рідними братом та сестрою.

Відповідно до листа Служби у справах дітей виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради № 2752 від 31 жовтня 2018 року, з метою захисту малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Службою у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради направлений лист до Служби у справах дітей Солонянського району Дніпропетровської області для проведення роботи з матір`ю ОСОБА_2 . Згідно з отриманою інформацією встановлено, що остання вживає алкогольні напої, вчиняє сварки, та надала згоду на проживання своєї дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із бабою ОСОБА_1 та братами за адресою: АДРЕСА_1 .

За клопотанням Служби у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зараховано до складу учнів Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 29» Дніпровської міської ради та Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради надала дозвіл на тимчасове проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 разом з бабою ОСОБА_1 до вирішення питання подальшої долі дитини.

Згідно із висновком Органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради № 18/5-81 від 15 лютого 2019 року «Про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 , батька ОСОБА_3 по відношенню до дитини ОСОБА_4 » матір дитини не має паспорта громадянина України, веде аморальний спосіб життя. Малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом із матір`ю, однак рідний брат дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у червні 2018 року забрав дівчинку для сумісного проживання разом із ним та його бабою ОСОБА_1 , тобто позивачем у справі за адресою: АДРЕСА_2 .

Також Органом опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради у висновку зазначено про те, що серпні 2018 року під час проведення роботи службою у справах дітей стосовно звернення ОСОБА_6 , ні матір, ні батько не виявили батьківської турботи по відношенню до дитини ОСОБА_4 . Під час візиту спеціаліста служби у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі до помешкання бабусі ОСОБА_1 , малолітня ОСОБА_4 розповіла, що мама її била та ображала, тому дівчина категорично не хоче до неї повертатися. При спілкуванні з бабусею та старшим братом дівчини з`ясовано, що батько ОСОБА_3 зловживав спиртними напоями, вихованням та утриманням дитини не займався з народження дочки, не цікавився її існуванням взагалі.

Батько ОСОБА_3 під час розгляду питання щодо позбавлення його батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 погодився з тим, що вже багато років не брав участі у вихованні дочки, не приїздив та не бачив дочку, згадав про неї після отримання повістки про виклик до суду. ОСОБА_3 не виявив зацікавленості у вирішенні питання подальшої долі ОСОБА_4 та не виявив бажання виховувати дочку.

Судами також встановлено, що батьки участі у виховані дитини не беруть.

Згідно з інформацією Привільнянської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області ОСОБА_2 офіційно не працевлаштована, схильна до вживання спритних напоїв, веде замкнутий спосіб життя. Побутові умови проживання ОСОБА_2 на низькому рівні, вона має трьох дітей, які з нею не проживають.

Згідно з інформацією Управління-служби у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради батько дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , надав пояснення в якому зазначив, що любить свою дочку та заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час візиту спеціаліста Служби у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі до помешкання баби ОСОБА_1 , при спілкуванні з бабою та старшим братом ОСОБА_4 з`ясовано, що батько ОСОБА_3 зловживав алкогольними напоями, вихованням та утриманням дитини не займався з народження дочки та взагалі не цікавився її існуванням.

Орган опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Індустріальної районної у місті Дніпрі ради дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 та батька ОСОБА_3 по відношенню до дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з характеристикою, отриманою від Комунального закладу освіти «Середня загальноосвітня школа № 29» Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у даній школі навчається у другому класі з 22 жовтня 2018 року, проживає з бабою ОСОБА_1 , яка цікавиться її навчанням, поведінкою, регулярно відвідує школу. Батьки не приділяють уваги до виховання дитини, участі у навчальному процесі не приймають.

Згідно з інформацією, отриманою від Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 9» Дніпровської міської ради, обов`язки щодо підтримки та забезпечення здоров`я дитини ОСОБА_4 виконує ОСОБА_1 . Матір дитини її життям та здоров`ям не цікавиться, батьківські обов`язки не виконує.

Відповідно до довідки-характеристики Привільнянської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області № 48 від 25 січня 2019 року, ОСОБА_2 з липня 2017 року проживає без реєстрації в АДРЕСА_3 в житловому будинку, який належить її сину ОСОБА_6 . До червня 2018 року разом із ОСОБА_2 за вказаною адресою проживали члени її сім`ї: чоловік ОСОБА_9 та дочка ОСОБА_4 . У 2019 році ОСОБА_2 проживає за вказаною адресою одна. ОСОБА_2 офіційно не працевлаштована, має мінливий дохід та схильна до зловживання спиртних напоїв.

Відповідно до Акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 від 25 січня 2019 року, складеного комісією Служби у справах дітей Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, стан житлового приміщення задовільний.

З відповіді Індустріального районного у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та наданої копії актового запису про шлюб № 536 від 28 липня 2015 року на виконання ухвали Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16 вересня 2019 року про витребування доказів, судами встановлено, що відповідач зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 , про що складено актовий запис № 536 від 28 липня 2015 року та після укладення шлюбу змінила своє прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 ».

Згідно з Актом обстеження умов проживання відповідача ОСОБА_3 від 29 січня 2019 року, складеного комісією Служби у справах дітей Амур-Нижньодніпровською районною у місті Дніпрі ради, стан житлового приміщення останнього встановлено, як задовільний.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_3 участі у вихованні дочки не брав і її життям не цікавився.

Крім того встановлено, що згідно з висновком психологічного обстеження від 14 листопада 2019 року, малолітня ОСОБА_4 не бажає знаходитися у сім`ї батька, вона переживає значний емоційний стрес і емоційно-психологічну напругу, проявляє високу тривогу і розгубленість, ставши очевидицею розмов батька з її бабусею на підвищених тонах, чула розмову про те, що батько пропонує забрати дівчинку жити до себе. Ця новина дуже збентежила дівчинку, вона стала погано спати, прохати бабусю не віддавати її незнайомим людям. Дитина переживає про своє майбутнє та турбується за емоційний стан бабусі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.

Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.

Врахувавши конкретні обставини справи, «якнайкращі інтереси дитини», а також те, що відповідач не підтримував стосунків з дочкою протягом тривалого часу, не цікавився її життям, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 перешкоджали у спілкуванні з дитиною.

Підставами касаційного оскарження судового рішення слугував пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, однак апеляційний суд під час розгляду справи суд дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення для розгляду справи на підставі допустимих доказів.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом з тим, Верховний Суд не може погодитися з постановою апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1 857,40 грн, понесеного позивачем у зв`язку з розглядом справи про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дочки у суді першої та апеляційної інстанціях, а також про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судового збору в розмірі 768,40 грн за розгляд справи про стягнення аліментів, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди І та ІІ груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 15 вересня 2020 року, а тому в силу наведеної норми Закону звільнений від сплати судового збору.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, сплачений ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дочки в суді першої та апеляційної інстанціях в розмірі 1 857,40 грн компенсується їй за рахунок держави.

Судовий збір в розмірі 768,40 грн за розгляд справи про стягнення аліментів слід віднести за рахунок держави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції в означеній частині і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - без змін.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_3 звільнений від сплати судового збору, то постанова апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судових витрат за розгляд справи про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дочки в суді першої та апеляційної інстанціях в розмірі 1 857,40 грн та в частині стягнення з ОСОБА_3 судового збору на користь держави за розгляд справи про стягнення аліментів підлягає скасуванню.

Рішення місцевого суду в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не може бути і предметом перегляду Верховним Судом.

Постанова апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 в касаційному порядку не оскаржувалася, тому не переглядається Верховним Судом.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Жиркевич Юлії Андріївни задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити без змін.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1 857,40 гривень та в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судового збору в розмірі 768,40 гривень скасувати та прийняти нову постанову.

Компенсувати ОСОБА_1 понесені нею судові витрати за розгляд справи про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дочки в суді першої та апеляційної інстанціях в розмірі 1 857 (однієї тисячі вісімсот п`ятдесят сім) гривень 40 копійок за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук