Постанова

Іменем України

19 січня2022 року

м. Київ

справа № 2033/2-394/11

провадження № 61-10323 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу

ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлаки І. В.,

Хорошевського О. М. від 20 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором.

Позов обґрунтований тим, що 25 жовтня 2005 року між ним та відповідачем укладено попередній договір, згідно з яким сторони договору зобов`язалися в термін до 10 грудня 2006 року укласти договір купівлі продажу приміщень, розташованих на третьому поверсі, а саме однокімнатної квартири, площею 47,73 кв. м, а також однієї квартири-студії, площею 179,68 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що на виконання договору він у присутності нотаріуса, під час підписання договору, передав ОСОБА_2 340 800,00 тис грн.

Позивач зазначав, що 12 грудня 2006 року, 28 березня 2007 року, 20 листопада 2007 року, 15 жовтня 2008 року та 01 грудня 2009 року вони укладали договори про внесення змін та доповнень до попереднього договору від 25 жовтня 2005 року., якими продовжувалися терміни укладення договору купівлі-продажу.

Відповідач свої зобов`язання не виконав, на його пропозицію повернути кошти не відповів, порушивши статтю 526 ЦК України. При цьому, вказував, що відповідач користується його грошовими коштами з 31 грудня 2006 року без законних підстав, завдавши йому моральних страждань.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 340 800,00 грн, неустойку - 340 800,00 грн, три проценти річних - 75 910,00 грн, збитки за інфляцію, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 тис грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова у складі судді

Алфьорової Т. М. від 13 грудня 2011 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором, згідно з якою:

- відповідач ОСОБА_2 у рахунок погашення перед позивачем ОСОБА_1 суми боргу за договором у розмірі 340 800,00 грн, а також інших зобов`язань, які виникли за договором внаслідок несвоєчасного його виконання відповідачем, зобов`язується до 01 червня 2012 року ввести

в експлуатацію та передати у власність ОСОБА_1 одну однокімнатну квартиру, орієнтовною площею 47,73 кв. м, одну квартиру-студію, орієнтовною площею 179,68 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також додатково сплатити ОСОБА_1 грошову суму готівкою у гривнях у м. Харкові в розмірі еквівалентному 10 000,00 доларам США за валютним курсом, не нижчим, ніж 8,00 грн за 1 долар США;

- у випадку укладення між відповідачем ОСОБА_2 та будь-якою третьою особою договору купівлі-продажу або відчуження будь-яким іншим способом усієї будівлі одразу (яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та частиною якої є квартири, зазначені у пункті 1 цієї Мирової угоди), то в такому разі відповідач ОСОБА_2 зобов`язаний компенсувати позивачу ОСОБА_1 вартість квартир, визначених у пункті 1 цієї мирової угоди, грошовою сумою у гривнях із розрахунку, що вартість одного квадратного метру погоджується відповідачем ОСОБА_2 з майбутнім набувачем/покупцем усієї будівлі, але не менше 500,00 доларів США готівкою у м. Харкові за кожний квадратний метр, за валютним курсом, не нижчим, ніж 8,0 грн за 1 долар США. Додатково до цього відповідач ОСОБА_2 також зобов`язаний сплатити позивачу ОСОБА_1 грошову суму готівкою у гривнях в розмірі еквівалентному 10 000,00 доларам США за валютним курсом, не нижчим ніж 8,00 грн за 1 долар США.

Сторони домовились, що у випадку істотної зміни законодавства, яке регулює правовідносини, що склалися внаслідок укладення і виконання умов цієї мирової угоди, якщо внаслідок такої зміни виконання умов цієї мирової угоди значно ускладнюється або стає неможливим, вони зобов`язані переглянути порядок та строки виконання цієї мирової угоди шляхом укладення відповідної додаткової угоди до неї.

Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором закрито.

У липні 2019 року ОСОБА_4 , як представник ОСОБА_3 , яку не було залучено до участі у справі, оскаржила ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 липня 2019 року клопотання ОСОБА_3 , подане представником ОСОБА_4 , про поновлення строку задоволено. Поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2011 року. Відкрито апеляційне провадження у справі за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , подану представником

ОСОБА_4 , на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова

від 13 грудня 2011 року.

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , задоволено. Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2011 року скасовано, у затвердженні мирової угоди відмовлено. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-1839 св 20).

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не зазначив, яким чином суд першої інстанції, визнаючи мирову угоду між сторонами у справі, вирішив питання про права, інтереси, та (або) обов`язки ОСОБА_3 , які саме її права порушені, яким саме майном вона не може розпорядитися як часткою у спільному майні подружжя, не з`ясував, чи виконання ухвали суду про визнання мирової угоди стосується прав та інтересів ОСОБА_3 , чи невиконання цієї ухвали є підставою для скасування ухвали суду про її визнання.

Також, суд апеляційної інстанції не надав оцінку матеріалам справи про те, що 13 липня 2017 року Фрунзенський районний суд м. Харкова виніс ухвалу про залишення без задоволення заяву представника ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2011 року. Суд зазначив, що позивач просив роз`яснити ухвалу, оскільки вона є незрозумілою щодо визнання права власності за ОСОБА_1 на квартири, а саме: одну однокімнатну квартиру орієнтовною площею

47,73 кв. м, та одну квартиру-студію, орієнтовною площею 179,68 кв. м,

що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Суд встановив, що ця вимога виходила за межі позовних вимог, викладених у позові

ОСОБА_1 , тому не вбачав підстав для роз`яснення мирової угоди.

Крім того, суд апеляційної інстанції не з`ясував, яку думку бажала висловити ОСОБА_3 щодо мирової угоди та які саме її аргументи перешкодили б сторонам її укласти, а суду її затвердити.

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , задоволено. Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2011 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що особа, яка не була залучена до участі у справі, має право на таке оскарження, так як її права, інтерес та обов`язки порушуються судовим рішенням. При цьому, суд зазначив, що умови мирової угоди не виконані, нерухоме майно не переведено до житлового фонду та не здано в експлуатацію, ухвала про визнання мирової угоди не може бути виконана, а тому підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду

із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду

від 20 травня 2021 року, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушенню норм процесуального права,просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу

№ 2033/2-394/11 із Фрунзенського районного суду м. Харкова та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив незаконне судове рішення, яке не відповідає фактичним обставинам справи, чим порушив норми права.

Зазначає, що суд не виконав відповідно до статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року, провадження № 61-1839 св 20, не надав мотивованої аргументації щодо того, чим саме були порушені права особи, яка не була залучена до участі у справі, ОСОБА_3 , при затвердженні мирової угоди, підстав скасування ухвали про затвердження мирової угоди та доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу і письмових поясненнях.

Також, вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно встановив те,

що ухвалу суду першої інстанції неможливо виконати у зв`язку з тим, що державною виконавчою службою здійснені всі засоби для примусового виконання, виконавче провадження не перебуває на виконанні у відділі державної виконавчої служби, посилаючись на матеріали виконавчого провадження, оскільки невжиття всіх заходів для примусового виконання, як зазначив суд, не означає, що ухвала не може бути виконанна та підлягає скасуванню.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначають, що доводи касаційної скарги необґрунтовані, так як було порушено права осіб, невиконані умови попереднього договору, невиконані умови судового рішення Фрунзенського районного суду від 13 грудня 2011 року про затвердження мирової угоди, не виконане виконавче провадження від 04 січня 2013 року № 36066190 у зв`язку з неможливістю, оскільки майно знаходиться у власності заяувника, на яке накладена заборона на відчуження. При цьому, вказують, що нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться під забороною за договором іпотеки у юридичної фірми ТОВ Юридична компанія «ЮР-Алком», яка також не була залучена до участі у справі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,

3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це є порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів

(пункт 25 рішення у справі «Delcourt v. Belgium» від 17 січня 1970 року та

пункт 65 рішення у справі «Hoffmann v. Germany» від 11 жовтня 2001 року).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить зазначену статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, що надаються сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов`язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов`язки.

Аналізуючи зміст зазначених норм процесуального права, необхідно дійти висновку, що право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, так як суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи порушив вимоги

статті 417 ЦПК України, не дотримався вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 11 листопада 2020 року, не встановив фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а саме належним чином не вказав, чим були порушенні права ОСОБА_3 при постановленні районним судом ухвали про затвердження мирової угоди

у 2011 році, яка надавала згоду ОСОБА_1 на укладення попереднього договору купівлі-продажу спірних квартир. При цьому, ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою у липні 2019 році, хоча судове рішення суду першої інстанції було винесено 13 грудня 2011 року.

Верховний Суд вкотре наголошує, що суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді й перевирішенні справи судом апеляційної інстанції. Апеляційне оскарження і перевірка судових рішень суду першої інстанції, що не набрали законної сили, як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів учасників процесу та виконання завдань цивільного судочинства досягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і перевіркою судом а/і їх законності і обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджувались судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку.

Тобто особи, які брали участь у справі, і які вважають ухвалене постановлене судом першої інстанції рішення чи ухвалу незаконними чи необґрунтованими «переносять» до апеляційної інстанції справу на новий розгляд та перевірку такого судового рішення.

Разом з тим, зазначене можливо при дотриманні судом апеляційної інстанції передумов права на апеляційне оскарження.

У справі, яка повторно переглядається Верховним Судом, установлено, що ухвалу районного суду про визнання мирової угоди від 13 грудня 2011 року оскаржено до апеляційного суду не учасником справи, яким є позивач і відповідач, а особою, яка не була залучена до участі у справі, дружиною позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка у 2011 році надавала згоду ОСОБА_1 на укладення попереднього договору купівлі-продажу спірних квартир.

Верховний Суд при попередньому скасуванні судового рішення чітко вказав апеляційному суду, що необхідно належним чином встановити, чим суд першої інстанції, визнаючи мирову угоду між сторонами у справі, вирішив питання про права, інтереси, та (або) обов`язки ОСОБА_3 , які саме її права порушені, яким саме майном вона не може розпорядитися як часткою у спільному майні подружжя, так як суд не з`ясував, чи виконання ухвали суду про визнання мирової угоди стосується прав та інтересів ОСОБА_3 , чи невиконання цієї ухвали є підставою для скасування ухвали суду про її визнання.

При цьому Верховний Суд не вказував, яке саме має бути нове судове рішення апеляційного суду, а лише зазначив, що ухвалу районного суду оскаржив не учасник справи, а незалучена до участі у справі особа.

Тому перевіряти законність й обґрунтованість судового рішення можливо лише після того, коли буде доведено, що вказана особа має право апеляційного оскарження, інакше втрачається зміст (сенс) таких загальновизнаних понять, принципів цивільного процесуального права, як: право та строки апеляційного оскарження, повноваження апеляційного суду, диспозитивність і змагальність цивільного судочинства, верховенство права, набрання рішенням законної сили та принцип Res judicata.

Незважаючи на те, що вказівки суду касаційної інстанції є обов`язковими до виконання (стаття 417 ЦПК України), апеляційний суд при повторному розгляді справи, скасовуючи 20 травня 2021 року ухвалу районного суду від 13 грудня 2011 року, взагалі не вказав, яким чином ухвалою районного суду про визнання між сторонами у справі мирової угоди порушуються права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме дружини позивача - ОСОБА_3 .

При цьому, перевіряти законність й обґрунтованість судового рішення можливо лише після доведення права на апеляційне оскарження (передумови права на апеляційне оскарження). При цьому положення статті 367 ЦПК України про вихід за межі доводів апеляційної скарги, на яку суд не послався, також стосується випадку, коли апеляційна скарга подана особою, яка має право апеляційного оскарження і довела це.

Крім того, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що умови мирової угоди не виконані, тому ухвала Фрунзенського районного суду

м. Харкова від 13 грудня 2011 року про визнання мирової угоди не може бути виконана, а тому підлягає скасуванню, так як учасник справи таке судове рішення не оскаржив. Більше того, як вірно зазначив апеляційний суд з посиланням на практику Верховного Суду, невиконання мирової угоди є підставою не для оскарження ухвали суду про визнання мирової угоди, а для позову цього учасника процесу про примусове виконання цієї мирової угоди (стаття 208 ЦПК України).

Апеляційний суд не вказав, які саме вимоги статті 174 ЦПК України (на час постановлення ухвали) при визнанні мирової угоди між сторонами у справі порушив районний суд. Всі висновки апеляційного суду стосуються виключно обставин, які виникли після визнання судом мирової угоди, що не є підставою для скасування ухвали районного суду.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасована ухвала суду першої інстанції, яка відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню,

а судове рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 поніс судові витрати

у розмірі 454 грн зі сплати судового збору за подання до Верховного Суду касаційної скарги, що підтверджується квитанцією від 16 червня 2021 року № 39092.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, тому колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений ним за подання касаційної скарги, у розмірі 454 грн.

Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 20 травня 2021 року скасувати й залишити в силі ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова

від 13 грудня 2011 року.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений ним за подання касаційної скарги,

у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець