Постанова Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 2034/2-4225/07

провадження № 61-10037св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчук В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Кулиничівська селищна рада Харківського району Харківської області,

особа, яка звернулася з апеляційною скаргою - ОСОБА_2 ,

особа, яка звернулася з касаційною скаргою - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ассісто»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ассісто» на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року

в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Карімової Л. В., Швецової Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області про визнання права власності на новостворене нерухоме майно.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,15 га на АДРЕСА_1 , на якій за свої кошти та своєю працею побудував житловий будинок з прибудовами та надвірними спорудами.

На замовлення позивача Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради (далі - КП «Харківське МБТІ») виготовило технічну документацію на вказане домоволодіння,

а Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківреконструкція» (далі - ТОВ «Харківреконструкція») надало технічний висновок, відповідно до

якого житловий будинок з прибудовами та надвірними спорудами на

АДРЕСА_1 відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, пожежним нормам

і придатний для подальшої експлуатації та проживання.

Вказував, що не зміг зареєструвати право власності на спірне майно

у позасудовому порядку, тому його порушені права підлягають поновленню в судовому порядку.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на самовільно побудоване нерухоме майно - будинок літ. «А-3»

з цокольним поверхом літ. «А» і балконами літ. «а», «а-1» загальною площею 623,8 кв. м, житловою площею 185,5 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 0,15 га на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області

від 23 листопада 2007 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на новостворене нерухоме майно -житловий будинок АДРЕСА_1 .

Зобов`язано КП «Харківське МБТІ» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 як таке, що не порушує права та інтереси власників сусідніх садиб та не суперечить суспільним інтересам.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач

є власником земельної ділянки, на якій він за свої гроші та своєю

працею побудував житловий будинок з прибудовами та надвірними спорудами, КП «Харківське МБТІ» виготовило технічну документацію на це майно, а ТОВ «Харківреконструкція» надало технічний висновок щодо відповідності новобудови архітектурним, будівельним, санітарним, пожежним нормам і придатності для експлуатації та проживання. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення суду першої інстанції, вказуючи, що позивач передав йому за договором суперфіцію від 28 травня 2004 року земельну ділянку на

АДРЕСА_1 , де у 2005 році розпочав будівництво, яке не завершене. У вересні

2016 року від представників Харківської міської ради дізнався про заочне рішення суду першої інстанції, яке порушує його права та інтереси.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03 жовтня 2016 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області

від 23 листопада 2007 року.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відмову від позову та закриття провадження у справі.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він дійсно передав земельну ділянку на АДРЕСА_1 за договором суперфіцію від 28 травня 2004 року

ОСОБА_2 , який здійснював на ній забудову. У 2007 році позивач ініціював питання щодо збільшення плати за користування земельною ділянкою, проте ОСОБА_2 відповів відмовою, тому з метою притримання спірного будинку ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, за результатом розгляду якого за ним визнано право власності на це майно. Після узгодження у 2008 році питання щодо плати за земельну ділянку, позивач приховав від ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції у цій справі. Вказував на обґрунтованість викладених в апеляційній скарзі доводів, тому вважав за необхідне відмовитися від позову, оскільки не мав права на спірний об`єкт будівництва.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову. Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 листопада 2007 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що під час апеляційного провадження ОСОБА_1 подав заяву про відмову від позову, що належить до його процесуальних прав, передбачених частиною другою

статті 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України),

а ОСОБА_2 та Харківська міська рада не заперечували проти її задоволення. Наслідки відмови від позову, пов`язані з неможливістю повторного звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, позивачу були роз`яснені і він

з цим погодився.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ассісто» (далі - ТОВ «ФК «Ассісто»), посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач, набувши на підставі рішення суду першої інстанції у цій справі, яке набрало законної сили, право власності на спірний будинок, 03 квітня 2008 року передав зазначений будинок та земельну ділянку, на якій він розташований в іпотеку Відкритому акціонерному товаристві «Всеукраїнський Акціонерний Банк», назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк»), з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 03 квітня

2008 року.

Оскільки позичальник належним чином не виконав умови кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом та рішенням Московського районного суду міста Харкова від 02 грудня 2016 року у справі № 643/14850/15-ц, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно

з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором від 03 квітня 2008 року.

ТОВ «ФК «Ассісто» є правонаступником ПАТ «ВіЕйБі Банк»

у спірних зобов`язаннях.

ТОВ «ФК «Ассісто» вказувало на те, що апеляційне провадження безпідставно відкрите за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, права та обов`язки якої не були порушені при вирішенні цієї справи, а саму апеляційну скаргу подано через 9 років з дня складення повного тексту судового рішення. Суд апеляційної інстанції незаконно відкрив апеляційне провадження, хоча мав відмовити у його відкритті.

Відмова від позову на стадії апеляційного розгляду справи після спливу дев`яти років після винесення судового рішення по суті свідчить про недобросовісність позивача у здійсненні своїх процесуальних прав, які спрямовані на незаконне заволодіння кредитними коштами шляхом вчинення шахрайських дій з подальшим виведення об`єктів нерухомого майна з-під застави, а також направлена на порушення принципу остаточності судового рішення.

Позивач та особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, діяли недобросовісно, зловживали своїм правом на захист, що призвело до істотного дисбалансу учасників цивільних правовідносин. Так, подання ОСОБА_1 у 2016 році заяви про відмову від позову на стадії апеляційного оскарження рішення суду, ухваленого у 2007 році, про визнання за ним права власності на нерухоме майно, що у подальшому передано

в іпотеку банку, без жодних об`єктивних підстав для таких дій,

є зловживанням правом, що є неприпустимим. Суд апеляційної інстанції повинен був, керуючись завданням цивільного судочинства, відмовити

у задоволенні такої заяви, але не зробив цього, чим порушив вимоги

статті 13 ЦК України та статей 1 27 ЦПК України (в редакції, чинній на час перегляду справи судом апеляційної інстанції). Апеляційний суд порушив принцип «res judicata» - принцип остаточності рішень суду, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

18 червня 2021 року ТОВ «ФК «Ассісто» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року.

Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Ассісто» на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 03 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на землю серії ХР № 192, виданого Харківською районною державною адміністрацією на підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 1998 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,15 га на

АДРЕСА_1 .

На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 за свої кошти та своєю працею побудував житловий будинок з прибудовами та надвірними спорудами, на який КП «Харківське МБТІ» виготовило технічну документацію.

Згідно з висновком ТОВ «Харківреконструкція» житловий будинок

з прибудовами та надвірними спорудами на

АДРЕСА_1 відповідає архітектурним, будівельним, санітарним, пожежним нормам і придатний для подальшої експлуатації та проживання.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та

у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем

в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи

пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод

(далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони

і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення «res judicata» (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

У рішенні у справі «Христов проти України» ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії»).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу «res judicata», тобто поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня

з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок

і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії»).

Встановлено, що 23 листопада 2007 року заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області позов у цій справі задоволено. Апеляційна скарга подана заявником через 9 років з дня ухвалення рішення районного суду.

При цьому обґрунтованими є доводи касаційної скарги, що апеляційний

суд не перевірив належним чином право ОСОБА_2 , який не був

учасником справи, на оскарження заочного рішення суду першої інстанції

від 23 листопада 2007 року.

Так, відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанції) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі

у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Подібна за змістом норма викладена у частині першій статті 352 ЦПК України (в редакції, чинній на час перегляду справи судом касаційної інстанції).

Аналіз частини першої статті 292 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанції) дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (суд вирішив питання про їх права та обов`язки).

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції

є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи

у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо

в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20, від 12 грудня 2018 року у справі № 910/2611/18.

Якщо заявник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що судове рішення стосується його прав та/або обов`язків чи інтересу, то такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.

Особа, яка не брала участі у розгляді справи та звертається з апеляційною скаргою, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, це означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, і про які саме.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 жовтня

2022 року у справі № 607/17527/14-ц.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання щодо скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 129/2098/19.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції за скаргою особи, якане брала участі у справі, апеляційний суд не з`ясував та не зробив висновків

з приводу того, чи вирішувалися судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки саме ОСОБА_2 .Отже, апеляційний суд зробив передчасний висновок про наявність підстав для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на судове рішення, яке набрало законної сили, та про вирішення інших клопотань учасників справи, а також про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі та щодо якої не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд. Таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не

є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 359/402/20.

Вказані порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухвали апеляційного суду про закриття провадження у справі, а також направлення справи для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Беручи до уваги наведені вище висновки, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ассісто» задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук