Постанова

Іменем України

11 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 203/1621/18

провадження № 61-9360св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання відмови у приватизації житлового приміщення незаконною та зобов`язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що вони мешкають і зареєстровані в кімнаті АДРЕСА_1. У лютому 2018 року вони звернулися до органу приватизації із заявою про приватизацію займаного житлового приміщення, проте їм було відмовлено з причини використання ними права на приватизацію. Однак раніше приватизоване ними житло є меншим за санітарну норму, визначену законом, що дозволяє їм повторно брати участь у приватизації. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: визнати неправомірною відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 19 березня 2018 року № 3/9 у приватизації ними житлового приміщення (кімнати) АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача провести приватизацію вказаного приміщення на їх ім`я.

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2018 року у складі судді Католікяна М. О. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачі не надали жодного належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження того, що раніше приватизоване ними житло є меншим за санітарну норму, а право на приватизацію ще не використано. При розгляді заяви позивачів про приватизацію займаної ними кімнати відповідач не мав об`єктивної можливості встановити, чи дійсно раніше приватизоване житло є меншим за санітарну норму. З огляду на це дії відповідача цілком відповідали приписам статті 19 Конституції України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2018 року скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 19 березня 2018 року № 3/9 у приватизації ОСОБА_2 , ОСОБА_1 житлового приміщення (кімнати) АДРЕСА_1 неправомірною. Зобов`язано Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради розглянути питання приватизації житлового приміщення (кімнати) № 321 загальною площею 17,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та прийняти рішення відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відмова Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради у приватизації кімнати АДРЕСА_1 загальною площею 17,5 кв. м є незаконною та такою, що порушує права позивачів на набуття права власності на житло у встановленому законом порядку, оскільки встановлення обставин використання заявниками права на приватизацію відноситься до виключної компетенції держави, яка, виконуючи функції з владного регулювання суспільних правовідносин, зобов`язана мати власний, самодостатній і незалежний механізм з отримання інформації, не покладаючи цей тягар на громадян.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У травні 2019 року Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, а рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради мотивована тим, що питання встановлення факту проживання в кімнаті гуртожитку є частиною юридичного складу, наявність чи відсутність якого сторони зобов`язані довести, а суд зобов`язаний встановити при розгляді усіх справ, пов`язаних із застосуванням Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (далі - Закон № 500-VI). Тобто важливою передумовою для реалізації прав на приватизацію є наявність всіх обов`язкових складових статусу мешканця гуртожитку. Апеляційним судом не було досліджено в повному обсязі той факт, що якщо загальна площа квартири менша площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра. Відповідно до Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-ХІІ) кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою лише один раз, житлові чеки, що залишаються таким чином, можуть далі використовуватися лише для приватизації частки майна державних підприємств та земельного фонду. Позивачі при приватизації в 1993 році квартири АДРЕСА_4 загальною площею 60,3 кв. м у складі сім`ї з чотирьох осіб використали право на приватизацію житла в обсязі по 15,07 кв. м, при нормі 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 кв. м на сім`ю, тобто по 23,5 кв. м (10 кв. м + (4 + 21) кв. м). Отже для приватизації в гуртожитку кімнати загальною площею 17,5 кв. м позивачі не можуть використати всій залишок по 8,43 кв. м, тому що житлові чеки, які залишаються таким чином, можуть далі використовуватися лише для приватизації частки майна державних підприємств та земельного фонду. Також враховуючи, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою лише один раз, то позивачі вже використали своє законне право на приватизацію житла.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду міста Дніпропетровська.

27 червня 2019 року справа № 203/1621/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані і мешкають у кімнаті АДРЕСА_1.

26 лютого 2018 року позивачі звернулися до відповідача із заявою про приватизацію вказаного житла.

19 березня 2018 року відповідач своїм листом № 3/9-1295 відмовив позивачам у задоволенні поданої ними заяви, пославшись на те, що ними вже було використано право на безоплатну приватизацію житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 . Крім того, відмова відповідача була обґрунтована тим, що заяву та додану до неї довіреність на представництво інтересів було неналежно оформлено.

Згідно з листом Комунального підприємства «Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 09 січня 2018 року № 180 позивачі реалізували своє право на безоплатну приватизацію житла, набувши право власності на квартиру АДРЕСА_4 , яке в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 1996 року перейшло до іншої особи.

Саме на цей лист посилалися позивачі, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги. Суд першої інстанції відхилив цей доказ, оскільки вказаний лист не містить жодних відомостей про площу квартири АДРЕСА_4 , яка була ними приватизована.

Разом з тим згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 20 травня 1993 року НОМЕР_2 квартира АДРЕСА_4 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та має загальну площу 60,3 кв. м.

Відповідно до статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Преамбулою Закону № 500-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що цей Закон регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей.

Відповідно до статті 1 Закону № 500-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

Згідно зі статтею 4 Закону № 500-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до закону. Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону № 2482-ХІІ з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Отже, спеціальний закон, який регулює правовідносини у сфері приватизації жилих приміщень в гуртожитках, в частині здійснення приватизації таких приміщень відсилає до загального Закону № 2482-ХІІ.

В пунктах 10, 13 статті 1-1 Закону № 500-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, наведені визначення термінів, зокрема невикористане право на приватизацію - невикористане повністю або частково право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду за житловими чеками відповідно до Закону № 2482-ХІІ; особи, які не мають власного житла, - мешканці гуртожитку та члени їхніх сімей, у яких немає будь-якого житла на праві власності на території України, розмір якого з розрахунку на одну особу є більшим за розмір, встановлений для визнання їх такими, що потребують поліпшення житлових умов відповідно до статті 34 ЖК Української РСР.

Відповідно до статті 3 Закону № 2482-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, приватизація здійснюється, в тому числі, шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Згідно з частинами другою, п`ятою статті 5 Закону № 2482-ХІІ, якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Офіційне тлумачення даної статті викладене в рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2010 від 10 червня 2010 року (справа про безоплатну приватизацію житла), в якому зазначено, що положення пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: - громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; - у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; - у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; - весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

Таких же висновків щодо застування норм матеріального права дійшов Верховний Суд, зокрема в постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Виходячи з наведеного, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відмова Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради у приватизації позивачами кімнати АДРЕСА_1 загальною площею 17,5 кв. м є незаконною та такою, що порушує права позивачів на набуття права власності на житло у встановленому законом порядку, оскільки вирішення питання про використання особами житлових чеків для приватизації іншого житлового приміщення відноситься до виключної компетенції держави, яка, виконуючи функції з владного регулювання усіх без винятку суспільних правовідносин, зобов`язана мати власний, самодостатній і незалежний механізм з отримання такої інформації, не покладаючи цей тягар на громадян.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що відповідно до положень Закону № 500-VI позивачі не мають права на приватизацію житлового приміщення в гуртожитку у зв`язку з наявністю в них іншого житла, оскільки такі посилання не узгоджуються з нормами Закону № 2482-ХІІ та рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2010 від 10 червня 2010 року.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду і не впливають на правильність вирішення цим судом спору по суті, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко