Постанова

Іменем України

11 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 203/1665/19-ц

провадження № 61-11593св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Центральної районної в місті Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2020 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2021 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Орган опіки та піклування Центральної районної в місті Дніпрі ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 . У квартирі також зареєстровані: ОСОБА_2 (колишній чоловік), його малолітня дочка від іншого шлюбу ( ОСОБА_3 ) та батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , які у квартирі тривалий час не проживають без поважних причин. Вона вимушена нести відповідні витрати з утримання житла за відповідачів. Крім того, у квартирі зареєстровані і проживають її дочка, а також онук. На її утриманні також перебуває спільна дитина сторін, що має статус особи з інвалідністю.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності доказів непроживання відповідачів у квартирі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів непроживання відповідачів без поважних причин понад шість місяців у спірній квартирі. Надані позивачем копії актів не містять інформації про те, на підставі яких досліджень, спостережень здійснені відповідні висновки щодо непроживання, або проживання певних осіб у спірному житловому приміщенні. В актах не вказані причини непроживання відповідачів у квартирі. Акти підписані сусідами, проте в актах не зазначено інформацію щодо тривалості проживання кожного з вказаних осіб (сусідів) у будинку. Надані акти складено з певною метою - для вирішення питання щодо призначення субсидій.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2020 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 760/11141/19, від 13 січня 2021 року у справі № 344/4224/17.

Також як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченихпунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому вказує, що касаційна скарга зводиться до переоцінки доказів у справі. Позов пред`явлено лише до його доньки, а отже, він не підлягає задоволенню.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив ОСОБА_2 , вказуючи про те, що інформація у відзиві є неправдивою та спростовується наявними у справі доказами.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

06 серпня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Довідка від 24 квітня 2019 року № 3041 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, у квартирі АДРЕСА_1 , містить інформацію про те, що зареєстровані: ОСОБА_2 (наймач), ОСОБА_4 (батько наймача), ОСОБА_1 (колишня дружина), ОСОБА_6 (донька), ОСОБА_7 (донька), ОСОБА_3 (донька).

У довідці від 24 квітня 2019 року № 4341 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, вказано, що у квартирі зареєстрована також ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 вселилась у вказану квартиру та зареєстрована у ній у зв`язку з реєстрацією 05 грудня 2003 року шлюбу з ОСОБА_2 , який є наймачем спірного житла.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2011 року встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 05 грудня 2003 року перебували у шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; з грудня 2010 року сторони припинили подружні стосунки, спільного господарства не ведуть. У рішенні зазначено, що позов про розірвання шлюбу пред`явлений ОСОБА_2 з підстав відсутності взаєморозуміння з ОСОБА_1 , через постійні конфлікти сторін з різних причин.

Відповідно до постанови від 24 травня 2006 року про відмову у порушенні кримінальної справи за наслідками розгляду матеріалу № 2009, 19 травня 2006 року в Кіровському РО зареєстровано заяву ОСОБА_1 за фактом заподіяння їй фізичного болю ОСОБА_2 .

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надано копії актів від 20 березня 2014 року, відповідно до яких із 1998 року ОСОБА_4 та з лютого 2013 року ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , не проживають. Акти складені з метою одержання субсидій. Акти складені та підписані ОСОБА_1 , сусідкою з квартири № 1а - ОСОБА_9 та сусідкою з квартири № 2 - ОСОБА_10 . На кожному з актів є напис паспортиста КП «Житлове господарство Кіровського району» Дніпропетровської міської ради, що дані паспортів звірено; напис завірений печаткою.

Відповідно до копій актів про фактичне проживання особи від 26 квітня 2019 року, виданих ТОВ «Аварійна сервісна служба», в квартирі АДРЕСА_1 , проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ; із 21 листопада 2018 року за цією адресою не проживає ОСОБА_3 ; із 2012 року - ОСОБА_2 ; із 1999 року - ОСОБА_4 . Акти складені для призначення та надання субсидій. Акти підписані ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; наявний підпис директора ТОВ «Аварійна сервісна служба», який завірений печаткою.

Суду надані копії квитанцій з оплати житлово-комунальних послуг щодо вказаного житла. Частина квитанцій містять інформацію про платника ОСОБА_1 , проте у значній кількості квитанцій у якості платника вказаний ОСОБА_2 із виправленням або дописуванням ініціалів позивача; виправлення та дописки належним чином не завірені, інформація про особу, яка здійснила виправлення та про час внесення виправлень не вказана.

Апеляційним судом встановлено, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 травня 2021 року № 258127684, відомості щодо власника квартири № 3 відсутні.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 123 Житлового кодексу УРСР Порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів такими, що в силу положень статей 71 72 ЖК Української РСР втратили право користування спірним житловим приміщенням.

Суди встановили, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження своїх вимог для визнання ОСОБА_2 , малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Суди встановили, що вимоги ґрунтуються лише на показаннях одного свідка ОСОБА_13 , тому, з урахуванням заперечень відповідачів та обставин справи, позовні вимоги є недоведеними.

Із урахуванням зазначеного, необхідно погодитися із висновками судів про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження обставин непроживання відповідачів більше шести місяців у спірній квартирі без поважних причин, а також доказів проживання відповідачів за іншою адресою.

Факт тимчасової відсутності і пов`язані з цим правові наслідки, передбачені у статті 71 ЖК Української РСР, необхідно відрізняти від факту постійної відсутності особи у закріпленому за нею житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям цієї особи на нове місце проживання в інший населений пункт чи в інше приміщення у тому ж населеному пункті. За тимчасової відсутності особа хоча фактично і не користується житловим приміщенням, проте зберігає наміри відноситися до нього як до свого постійного місця проживання. Під час вибуття особи на нове місце проживання така особа не лише втрачає право користування попереднім житловим приміщенням з моменту вибуття з нього, а й втрачає наміри ставитися до нього як до свого місця постійного проживання.

ОСОБА_2 не втратив інтерес до спірної квартири, у судовому засіданні зазначив, що він періодично приходить у квартиру де залишились належні йому речі: пральна машинка, килим, інструменти, сервіз його бабусі, тощо.

Надані ОСОБА_1 копії актів складені та підписані сусідами, а не уповноваженим представником житлово-комунального підприємства, а обставини у цих актах вказані зі слів сусідів без з`ясування обставин щодо наявності у квартирі речей відповідачів, та причин непроживання відповідачів. У кожному із актів вказана мета його складання, а саме: для вирішення питання призначення субсидій.

У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 760/11141/19, від 13 січня 2021 року у справі № 344/4224/17.

Проте зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час перегляду справи у межах доводів касаційної скарги ОСОБА_1

Верховний Суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції у справі № 760/11141/19, вказав на те, що непроживання відповідачів у спірній квартирі протягом тривалого часу, а саме з вересня 2016 року підтверджується як актами про непроживання осіб у спірній квартирі, довідкою КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» ЖЕД № 904 так і листами КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Солом`янського району м. Києва, та свідками. При цьому, відповідачами не надано суду жодного доказу, який би підтверджував фактичне користування ними спірною квартирою, а саме: що у спірній квартирі є їхні речі, що у спірній квартирі є кімната, якою вони користуються, що вони несуть витрати на утримання спірної квартири як користувачі. Навпаки, за встановленими обставинами, відповідачі протягом тривалого часу не проживають у спірній квартирі, квартирою не цікавляться, не несуть жодних витрат на її утримання.

Верховний Суд, переглядаючи справу № 344/4224/17, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач без поважних причин не проживає у спірній квартирі з моменту розірвання у 2015 році шлюбу з позивачем понад строки, встановлені законодавством, про що свідчить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 липня 2015 року, яким розірвано шлюб між сторонами справи та встановлено їх окреме проживання, та показання свідків.

Проте, у цій справі № 203/1665/19-ц, яка переглядається судом касаційної інстанції, встановлено, що позивачем не доведено відсутність відповідачів у спірній квартирі понад встановлений законом строк без поважних причин.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України необхідність врахування судами висновків Верховного Суду при застосуванні норм права реалізується шляхом врахування висновків лише за подібних відносин. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм, якими є фактичні обставини справи.

Тобто, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки у цих постановах Верховним Судом встановлено обставини, відмінні, від тих, які встановлено в оскаржуваних судових рішеннях судів у справі, що переглядається.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК Україниу різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суди не дослідили зібрані у справі докази, та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте такі доводи заявника не знайшли свого підтвердження, з огляду на те, що всі ті докази, на які вказує ОСОБА_1 , як на належні, оцінені судами, а отже, відсутні підстави вважати, що суди при розгляді справи порушили вимоги процесуального закону при оцінці доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик