№ 203/1721/22 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 203/1721/22

провадження № 61-4461св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року у складі судді Колесніченка О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2022 року Акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , вказавши третьою особою ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07 лютого 2007 року № 2007-023, укладеним зі ОСОБА_2 , з підстав наявності зобов`язань у відповідача на підставі договору поруки, що за розрахунком позивача станом на 18 січня 2022 року становить 14 528 273,84 грн, з яких: 2 495 108,27 грн - заборгованість за кредитом, 480,90 грн - заборгованість відсотків за користування кредитом, 12 032 684,67 грн - пеня.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд.

14 жовтня 2022 року під час підготовчого провадження позивач подав позовну заяву, в якій змінив і предмет і підстави позову, заявивши про стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованості за укладеним зі ОСОБА_1 кредитним договором від 07 лютого 2007 року № 2007-020, забезпеченим порукою ОСОБА_2 , загальним розміром за період з 29 січня 2018 року по 18 січня 2022 року 6 264,42 дол. США, що за курсом Націолнального Банку України (далі - НБУ) складає 176 155,49 грн.

02 листопада 2022 року під час підготовчого провадження АТ КБ «ПриватБанк» подало уточнену позовну заяву, заявивши про солідарне стягнення суми боргу 14 528 273,84 грн солідарно зі ОСОБА_2 , як боржника за кредитним договором від 07 лютого 2007 року № 2007-023, та зі ОСОБА_1 , як поручителя за зобов`язаннями ОСОБА_2 .

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року уточнену позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу в солідарному порядку за кредитним договором від 07 лютого 2007 року № 2007-020 залишено без розгляду та повернуто позивачу. Провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду та він підсудний господарському суду Дніпропетровської області.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що в оригіналі кредитної справи № 119344 за кредитним договором від 07 лютого 2007 року № 2007-023 видача коштів кредиту в сумі 252 000,00 дол. США погоджувалась ОСОБА_2 у зв`язку зі здійсненням ним підприємницької діяльності згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) від 14 лютого 2022 року № 335644 серія В00, який за даними відкритих джерел Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - ЄДРПОУ) станом на день розгляду цієї справи як суб`єкт підприємницької діяльності у стані припинення не перебуває, тобто продовжує підприємницьку діяльність як фізична особа. На підставі наведеного суд дійшов висновку, що вказаний договір укладений не зі споживачем, а з фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність, що дає підстави вважати основне зобов`язання таким, яке виникло із господарських правовідносин, тому спір з приводу його неналежного виконання підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Залишаючи без розгляду уточнену позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» від 14 жовтня 2022 року, суд першої інстанції виходив з того, що у зазначеній уточненій позовній заяві позивач змінив як предмет, так і підставу позову, заявивши про стягнення боргу за неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором від 07 лютого 2007 року № 2007-020, тоді як первісно позивач заявляв позов за іншим кредитним договором з іншими умовами.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд,перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, дійшов висновку про залишення апеляційноїскарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

АТ КБ «Приватбанк» у березні 2023 року звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права щодо закриття провадження у справі, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що між банком та ОСОБА_2 існує спір щодо невиконання зобов`язань за кредитним договором, стороною якого є фізична особа, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відтак суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі.

Банк зазначає, що суди порушили норми процесуального права, зокрема безпідставно закрили провадження у справі, не врахувавши правові висновки, зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18, від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20, від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18, від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18, від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, від 07 березня 2023 року у справі № 904/587/22.

Відзиви на касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга АТ КБ «Приватбанк» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 203/1721/22 із Кіровського районного суду м. Дніпропетровська та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року матеріали справи № 203/1721/22 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що 07 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 2007-023, відповідно до пункту 1.2 якого кредит надано на ремонт і реконструкцію основних засобів.

29 травня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, предметом якого є забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору № 2007-023.

У зв`язку з невиконанням вимог вищевказаних договорів банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , вказавши третьою особою ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2007-023 від 07 лютого 2007 року, укладеним зі ОСОБА_2 , з підстав наявності зобов`язань у відповідача на підставі договору поруки, що за розрахунком позивача станом на 18 січня 2022 року становить 14 528 273,84 грн, з яких: 2 495 108,27 грн - заборгованість за кредитом, 480,90 грн - заборгованість відсотків за користування кредитом, 12 032 684,67 грн - пеня.

02 листопада 2022 року під час підготовчого провадження АТ КБ «ПриватБанк» подало уточнену позовну заяву, заявивши про солідарне стягнення суми боргу 14 528 273,84 грн зі ОСОБА_2 , як боржника за кредитним договором від 07 лютого 2007 року № 2007-023, та зі ОСОБА_1 , як поручителя за зобов`язаннями ОСОБА_2 .

В підготовчому засіданні судом першої інстанції в порядку витребування доказів у позивача витребувано оригінал кредитної справи за кредитним договором від 07 лютого 2007 року № 2007-023.

На підставі наданої кредитної справи судами встановлено, що ОСОБА_2 є ФОП та кредит йому надано у зв`язку зі здійсненням ним підприємницької діяльності на підставі свідоцтва про державну реєстрацію ФОП від 14 лютого 2022 року № 335644 серія В00.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частин першої - другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання й виконання правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право передбачено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідач ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця від 14 лютого 2002 року № 2 224 017 0000 015472.

Зі змісту заявки про отримання кредиту встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до банку для отримання кредиту за програмою мікрокредитування, як суб`єкт підприємницької діяльності, з метою придбання та реконструкції основних засобів.

Також за умовами договору від 07 лютого 2007 року № 2007-023кредит надавався на ремонт і реконструкцію основних засобів.

Оцінивши докази, подані учасниками справи, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновки, що кредитний договір від 07 лютого 2007 року № 2007-023 укладений з фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність, що дає підстави вважати основне зобов`язання таким, яке виникло із господарських правовідносин, тому спір з приводу його неналежного виконання підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Доводи заявника про помилковість висновків судів щодо отримання кредитних коштів ФОП ОСОБА_2 з метою здійснення підприємницької діяльності спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18, від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20, від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18, від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18, від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, від 07 березня 2023 року у справі № 904/587/22.

Надаючи оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року № 233/2021/19 сформульовано висновки, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать загальним висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18, від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20, від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19,тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної із цих справ та наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Отже, фактичні обставини наведених заявником в касаційній скарзі справ та справи, що переглядається, є відмінними. Зокрема, у цій справі суди встановили, що кредитний договір укладено з відповідачем як фізичною особою - підприємцем.

Верховний Суд звертає увагу на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у цивільній справі на підставі частини першої статті 255 ЦПК України, узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 березня 2023 року у справі № 904/587/22, від 03 липня 2019 року, у справі № 916/1261/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18,

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 за позовом про стягнення грошових коштів зазначено, що позивач довів обставини користування відповідачами земельною ділянкою з метою здійснення господарської діяльності, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі за суб`єктним складом учасників та характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах.

У постанові Верховного Суду від 07 березня 2023 року у справі № 904/587/22 за позовом про стягнення коштів зроблено висновки, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такому статусі у всіх правовідносинах. Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 та від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18, дійшла висновків про належність спорів до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились. Наголосивши на тому, що з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

У постановах від 14 березня 2018 року (справа № 2-7615/10) та від 05 червня 2018 року (справа № 522/7909/16-ц), від 13 червня 2018 року (справа № 548/981/15-ц) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду враховані судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання юрисдикційності цього спору.

З огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин, з урахуванням того, що предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, який видано ОСОБА_2 , як суб`єкту підприємницької діяльності, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц зробила висновок про те, що з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання.

Таким чином, з огляду на те, що договір поруки укладено між банком та ОСОБА_1 для забезпечення виконання основного зобов`язання - кредитного договору 2007-023, сторонами якого є банк і ФОП, наявні підстави для закриття провадження в частині вимог банку до поручителя .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 402 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак